Унікальна ситуація, що склалася під час війни в Україні, стала першим випадком після Другої світової війни, коли світ намагається примусити агресора компенсувати шкоду ще до завершення бойових дій. Українська сторона першою ініціювала обчислення майбутніх репарацій в умовах активних військових дій. Зазвичай такі розрахунки проводилися після підписання мирних угод, однак нинішні обстріли та ракетні удари змінюють фінансові вимоги.
Згідно з оцінкою, проведеною Світовим банком, Європейською комісією, ООН та урядом України (ініціатива RDNA), загальні втрати на найближчі десять років перевищують 524 мільярди доларів. Для України ця сума є величезною, адже при нинішньому темпі економічного розвитку знадобилося б кілька років безперервної роботи для збору таких коштів. Це більше, ніж сумарний ВВП України до війни за два роки, і одна з наймасштабніших програм відновлення з часів Плану Маршалла.
Цей новий підхід до відбудови передбачає не просте повернення до попереднього стану, а створення стійкої економіки та інститутів, здатних витримувати подальші виклики. Проте між фіксацією збитків і механізмом їх відшкодування існує суттєва прогалина. Міжнародне право відмінно документує завдану шкоду, але значно гірше справляється з примусом до виплат, коли агресор залишається при владі.
Зокрема, замороження близько 300 мільярдів доларів суверенних резервів Центрального банку Росії стало рекордним за своєю величиною блокування державних активів. Більша частина цих коштів знаходиться під контролем європейських юрисдикцій, зокрема у бельгійському депозитарії Euroclear. Ці заморожені активи продовжують приносити доходи, які наразі використовуються для підтримки України.
Жодна країна у XXI столітті ще не намагалася стягнути репарації з ядерної держави, яка не підписала капітуляцію. Це стало причиною численних юридичних суперечок навколо російських активів. В Європейському Союзі було обрано компромісний шлях: замість безпосереднього доступу до основного капіталу використовується дохід від цих активів. Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн оголосила про передачу 1,5 мільярда євро з іммобілізованих російських активів на підтримку оборони та відновлення України.
Ці кошти стали базою програми Extraordinary Revenue Acceleration (ERA) обсягом 50 мільярдів доларів, що була узгоджена країнами G7. В межах цієї ініціативи ЄС надає Україні макрофінансову підтримку, яка буде погашена за рахунок доходів від заморожених коштів.
Критики, такі як Лоренс Трайб та колишній президент Світового банку Роберт Зеллік, підкреслюють, що порушення міжнародного права з боку Росії виправдовує вжиття заходів, включаючи доступ до заморожених активів. Вони стверджують, що це є не просто покаранням, але й способом відновлення справедливості.
Отже, заморожені активи стали не лише фінансовим механізмом, але й тестом для міжнародної правової системи, яка тепер має вирішити, чи здатна вона примусити агресора до виплат ще в умовах активного конфлікту.
Однак, досвід минулих воєн показує, що фінансові репарації, навіть у мільярдних обсягах, не гарантують стабільності, якщо за ними не стоять системи контролю та безпеки. Як показує приклад Ізраїлю, навіть значні компенсації не можуть забезпечити стабільність без надійних механізмів безпеки.
Сучасні реалії вимагають перегляду основ міжнародного права, яке впродовж десятиліть вважалося непорушним. Порушення Росією норм Статуту ООН стало каталізатором для нових підходів у міжнародному праві.
В умовах, коли звичайні санкції не змогли зупинити війну, заморожені активи Росії залишаються одним з небагатьох ресурсів для західних країн. Проте ризики, пов’язані з довірою до західних валют, можуть призвести до зміни інвестиційної поведінки інших країн.
Таким чином, заморожені активи, поряд із міжнародною допомогою, можуть стати лише початковою точкою для відновлення. Важливо, щоб ці ресурси були використані ефективно, і щоб правила їх використання були чітко визначені. Від цього залежатиме, чи стане український досвід основою для нових механізмів відповідальності агресорів у майбутньому.