Економіка

Історія з будівництвом дороги М-12 у Івано-Франківській області яскраво ілюструє глибокий розрив між державними деклараціями та фактичними фінансовими потоками у сфері відновлення інфраструктури. Попри численні публічні заяви про «нульову толерантність до корупції», реальна ситуація свідчить про те, що контроль над ключовими процесами часто залишається в руках осіб, пов’язаних із сумнівними схемами. Зокрема, керівник регіонального підрозділу Служби відновлення та розвитку інфраструктури Любомир Симанів продовжує опікуватися процесами закупівель та підрядів, які дедалі менше відповідають законним нормам і прозорим процедурним стандартам.

Події навколо М-12 нагадують попередні скандали, такі як схема Палиці–Кулеби–Бойка щодо проєктування дороги на Буковель вартістю 6,6 млрд гривень, що підкреслює системний характер проблем. Вони демонструють, що навіть за умов високого суспільного резонансу та медійного контролю, реальна реалізація проєктів часто відходить від заявлених стандартів прозорості та ефективного використання бюджетних коштів.

30 вересня 2025 року Служба оголосила тендер на реконструкцію М-12. Учасниками були міжнародна компанія ТОВ «АЗВІРТ» та ТОВ «ПБС» — підрядник, пов’язаний з Ігорем Палицею. Після тривалих суперечок Антимонопольний комітет 8 грудня 2025 року ухвалив рішення про намір укласти договір із «АЗВІРТ», яка запропонувала нижчу ціну та кращу якість.

Однак 2 січня 2026 року замовник раптово скасував процедуру, пославшись на «скорочення обсягів видатків». При цьому бюджетні кошти були передбачені, а терміни виконання робіт залишалися до кінця 2026 року. Паралельно Служба оголосила ще дві ідентичні процедури з тими самими учасниками, у яких переможцем стало ТОВ «ПБС». Таким чином, одну процедуру скасували під надуманим приводом, а дві інші провели без проблем, що вказує на керовану схему.

Додатково постановою Кабміну від 10 вересня 2024 року №1060 реконструкція ділянки М-12 була включена до переліку фінансованих об’єктів, з обсягом 601,5 тис. грн. Загальний обсяг фінансування за програмою «Розвиток мережі та утримання автомобільних доріг» не скорочувався, що робить аргумент про нестачу коштів безпідставним.

19 січня 2026 року АМКУ зобов’язав Службу скасувати рішення про скасування тендеру, прямо вказавши на незаконність дій замовника. Проте питання полягає не лише в конкретній закупівлі, а в тому, як довго можна ігнорувати рішення Кабміну, АМКУ та базові принципи конкуренції, поки група Палиця–Микита–Кулеба–Симанів продовжує просувати інтереси «ПБС».

Поки що реальність така: Симанів залишився на посаді саме для того, щоб схеми працювали далі, а державні дороги будувалися не за законом, а за домовленістю.

На тлі повномасштабної війни українська система охорони здоров’я працює в умовах постійного перевантаження, а пацієнти дедалі частіше стикаються з необхідністю економити навіть на базових лікарських засобах. У такій ситуації фармацевтичний ринок опинився під особливою увагою, адже саме доступність і вартість препаратів безпосередньо впливають на якість лікування та загальний стан здоров’я населення.

Воєнні дії, руйнування логістичних ланцюгів і зростання витрат на виробництво та імпорт ліків призвели до системного подорожчання медикаментів. Аптеки та дистриб’ютори змушені закладати у ціну додаткові витрати, пов’язані з транспортуванням, енергоресурсами та безпековими ризиками. У результаті багато пацієнтів повідомляють, що регулярне придбання необхідних препаратів стає серйозним фінансовим навантаженням.

Зокрема, пов’язане з групою підприємство АТ «Київмедпрепарат» роками не виконує рішення судів про стягнення значних сум. При цьому виробничий процес не зупиняється: продукція виготовляється, постачається в аптеки та лікарні, контракти виконуються у звичайному режимі. На папері компанія декларує відсутність коштів, однак фактично продовжує стабільно працювати.

Ключовим механізмом такої моделі називають внутрішній перерозподіл фінансових потоків. Основні продажі та прибутки, за наявною інформацією, акумулюються через інші структури групи — зокрема Корпорацію «Артеріум» та ТОВ «Артеріум ЛТД». За деякими оцінками, понад 70% продукції концентрується саме на цих юрособах. У підсумку борги залишаються на одному підприємстві, тоді як реальні гроші — на іншому, що ускладнює роботу виконавчої служби.

Проблеми виникали й під час спроб примусового виконання рішень суду. Зафіксовано випадки, коли приватних виконавців не допускали до складських приміщень під приводом відсутності майна. Водночас матеріали справ та слідчі дії свідчили, що лікарські засоби фактично перебували на цих складах. Це може вказувати на свідоме приховування активів.

На тлі кримінальних проваджень та арештів активів відбулися зміни у структурі власності групи. Іноземні компанії зникли з реєстрів, натомість з’явилися фізичні особи, пов’язані з оточенням підсанкційного бізнесмена Костянтина Жеваго. Експерти розцінюють такі кроки як спробу ускладнити встановлення реальних бенефіціарів та доступ до корпоративних прав. Паралельно в публічному просторі поширювалися заяви про «корпоративні конфлікти» та «рейдерство», що часто використовується для відвернення уваги від фінансових і юридичних питань.

Окремі питання виникають і до державного контролю. Ринок лікарських засобів курує Міністерство охорони здоров’я, однак компанії, які мають невиконані судові рішення, продовжують працювати без помітних обмежень. Через Національну службу здоров’я України, яка адмініструє мільярдні бюджетні виплати медзакладам, також проходять кошти, що зрештою опиняються у фармвиробників, включно зі структурами, навколо яких тривають спори та розслідування.

У результаті складається ситуація, коли фармацевтичний бізнес швидко адаптується до воєнних умов і зберігає високі доходи, тоді як пацієнти стикаються зі зростанням цін і зниженням доступності лікування. Історія «Артеріума» демонструє системну проблему: за відсутності дієвого контролю та реальної відповідальності навіть критично важлива галузь може працювати за логікою мінімізації зобов’язань, а не суспільної користі.

ДТЕК вирішив достроково розірвати контракт із державним підприємством «Енергоатом», що стало результатом виникнення конфлікту, пов’язаного з заявами щодо можливого виведення значної суми грошей — близько 2 мільярдів гривень — через маніпуляції з цінами на електроенергію. За словами Андрія Геруса, голови Комітету Верховної Ради з питань енергетики, це рішення стало наслідком інциденту, який стався після аукціону 14 січня, коли «Енергоатом» продав значні обсяги електроенергії за старими, заниженими цінами, незадовго до запланованого підвищення тарифів.

Згідно з інформацією від експертів, такі дії могли призвести не лише до суттєвих фінансових втрат для державного підприємства, а й забезпечити надприбутки певним учасникам ринку. Окрім того, існують побоювання, що подібна практика може підривати довіру до прозорості енергетичних аукціонів та завдати шкоди загальній стабільності галузі.

ДТЕК у своєму зверненні зазначив, що подальше співробітництво за чинним контрактом стає неможливим через непередбачуваність ринкових умов та ймовірні фінансові ризики, які виникають через зміни цінової політики «Енергоатома».

Експерти вважають, що дострокове розірвання контракту може вплинути на стабільність постачання електроенергії та ринок оптової торгівлі, а також збільшити напруженість між державними та приватними гравцями енергетичного сектору.

У середині січня державна компанія «Енергоатом» опинилася в центрі гучного фінансового скандалу через операції з продажу електроенергії за цінами, які суттєво не відповідали ринковим. За оцінками, лише протягом десяти діб січня підприємство недоотримало близько 2,8 мільярда гривень доходу внаслідок реалізації значних обсягів електроенергії за тарифами, що були майже вдвічі нижчими за актуальні ринкові показники.

Ключовим епізодом стала угода від 14 січня, коли «Енергоатом» продав близько 2100 МВт електроенергії за ціною 7600 гривень за МВт·год. На той момент середньозважена ринкова ціна сягала понад 13 тисяч гривень за МВт·год, що автоматично сформувало колосальний розрив між потенційними та фактичними доходами державної компанії.

За підрахунками автора, використання інсайдерської інформації з ланцюга «Енергоатом — НКРЕКП — Міненерго» дозволило цій групі заробити близько 15% від загальних втрат компанії — орієнтовно 430 млн грн, або близько $10 млн.

Половину компаній контролює бізнесмен і народний депутат від «Батьківщини» Олег Мейдич через свого менеджера Дениса Коника. Інші 50% належать Вадиму Проценку, топменеджеру Олега Бахматюка («Укрлендфармінг»). Згідно з даними, спільником Бахматюка у справах НАБУ є Роман Насіров, а його дружина Катерина Глімбовська також є депутаткою від «Батьківщини».

Епізод із продажем електроенергії значно нижче ринку виглядає не як управлінська помилка, а як злагоджена схема, унаслідок якої державна компанія втратила мільярди, а пов’язані трейдери отримали надприбутки.

Компанія «Д.Трейдінг», що входить до бізнес-групи Ріната Ахметова, може отримати до 400 мільйонів гривень прибутку завдяки перепродажу електроенергії, яку державний «Енергоатом» реалізував за заниженими цінами напередодні різкого зростання вартості на ринку. Йдеться про схему, в якій державний ресурс опинився у приватних трейдерів у момент, коли подальше подорожчання електроенергії було прогнозованим.

За оцінками, викладеними у службовому листі голови парламентського Комітету Верховної Ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Андрія Геруса, сукупний прибуток приватних трейдерів у результаті таких операцій може досягати близько 2 мільярдів гривень. Документ було направлено до Кабінету Міністрів України, Офісу Президента, керівництва Верховної Ради та інших відповідальних органів для реагування та аналізу ситуації.

Як зазначає Герус, 14 січня НАЕК «Енергоатом» провів аукціон з продажу електроенергії базового навантаження на період з 21 по 31 січня. Було реалізовано 2 100 МВт за середньою ціною 7 566 гривень за МВт-год. Загальний обсяг проданої електроенергії склав 554 400 МВт-год.

Вже за три дні після аукціону ціна електроенергії на ринку «на добу наперед» зросла до 13 233 гривень за МВт-год — майже на 75% більше, ніж аукціонна ціна «Енергоатому».

За підрахунками Андрія Геруса, якщо припустити, що такі ціни утримуватимуться до кінця січня, то різниця між ціною продажу та ринковою ціною призведе до перерозподілу близько 2 мільярдів гривень від державної компанії «Енергоатом» до приватних трейдерів. Ці кошти є недоотриманим прибутком держави і фактичним доходом компаній, які скупили електроенергію на аукціоні.

Майже 20% усього обсягу електроенергії на цьому аукціоні викупила компанія «Д.Трейдінг» із групи Ріната Ахметова. Таким чином, потенційний прибуток цієї компанії від подальшого перепродажу електроенергії може становити близько 400 мільйонів гривень лише за один розрахунковий період.

Решту обсягів розподілили між понад десятком інших трейдерів. При цьому, як зазначає Герус, щонайменше 15 компаній різко збільшили обсяги закупівлі електроенергії — у 2–5 разів порівняно зі своєю попередньою діяльністю. Водночас близько 45 інших учасників ринку, навпаки, скоротили обсяги закупівель удвічі.

На думку голови енергетичного комітету Верховної Ради, така нетипова поведінка окремих компаній може свідчити про те, що вони або заздалегідь знали про майбутній перегляд граничних цін на електроенергію, або принаймні розуміли високу ймовірність такого рішення регулятора.

Йдеться про рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо підвищення так званих прайс-кепів — максимально дозволених цін на електроенергію. 16 січня НКРЕКП підвищила граничну ціну з рівня 5 600–6 900 гривень залежно від часу доби до 15 000 гривень за МВт-год упродовж усієї доби.

Формально рішення пояснювалося необхідністю стимулювати імпорт електроенергії з Європи, де ціни перевищували попередні українські обмеження. Однак наслідком стало різке зростання цін на всю електроенергію всередині країни, оскільки контракти для комунальних підприємств, транспорту, військових частин, лікарень, шкіл та обленерго напряму прив’язані до ціни на ринку «на добу наперед».

Андрій Герус також вказує, що лобіювання підвищення прайс-кепів розпочалося ще 8 січня під час засідання Антикризового енергетичного штабу під головуванням прем’єр-міністра Юлії Свириденко. На цьому засіданні був присутній представник НАЕК «Енергоатом», який, за логікою подій, міг знати про можливі регуляторні зміни ще до аукціону.

Крім того, 14 січня питання енергетики обговорювалося на нараді у Президента України. У ній брали участь прем’єр-міністр Юлія Свириденко, міністр енергетики Денис Шмигаль, керівник групи «ДТЕК» Максим Тімченко, керівник НЕК «Укренерго» Володимир Зайченко та голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія. З публічних коментарів випливало, що обговорювалося питання збільшення імпорту електроенергії, однак конкретних рішень тоді не оприлюднювали.

15 січня Кабінет Міністрів України ухвалив постанову «Деякі питання подолання наслідків надзвичайної ситуації державного рівня в електроенергетичних системах», якою рекомендував підвищити прайс-кепи на 82,5% — до 15 000 гривень за МВт-год. Уже наступного дня НКРЕКП виконала цю рекомендацію. На той момент «Енергоатом» уже продав електроенергію за цінами, удвічі нижчими від нового граничного рівня.

Андрій Герус вважає, що єдиним виходом із ситуації має стати негайне розірвання договорів купівлі-продажу електроенергії, укладених на аукціоні 14 січня, та проведення повторного аукціону. За його словами, умови договорів дозволяють зробити це без штрафних санкцій.

У відповідь на публікацію інформації компанія «Д.Трейдінг» заявила, що придбала 380 МВт базового навантаження, що становить близько 18% обсягу аукціону і є меншим показником, ніж у попередній декаді. У компанії наголосили, що аукціон проходив за високої конкуренції — участь брали близько 60 компаній, а ціна зросла на 15% порівняно з попередніми торгами.

Також у «Д.Трейдінг» зазначили, що дата проведення аукціону визначається виключно продавцем — НАЕК «Енергоатом», а на момент торгів не було офіційної інформації про наміри регулятора змінювати цінові обмеження. Компанія додала, що електроенергію за аналогічними цінами у цей період продавали також «Укргідроенерго», «Гарантований покупець», «Західенерго», «Дніпроенерго» та «Єврореконструкція».

Окремим тлом цієї ситуації є скандали навколо керівництва «Енергоатому». Минулої осені Національне антикорупційне бюро України викрило схему так званого «шлагбауму» на тендерах державної компанії за участю топменеджменту «Енергоатому» та бізнес-групи підприємця Тімура Міндіча. Напередодні арештів тодішній керівник компанії Петро Котін залишив посаду.

Наразі нового очільника «Енергоатому» має обрати наглядова рада, однак процес фактично заблокований. У грудні до наглядової ради було обрано чотирьох іноземних незалежних членів — Руміну Велші, Лауру Гарбенчуте-Бакієне, Патріка Фрагмана та Бриса Буюона. Водночас державну квоту уряд досі не заповнив, що унеможливлює ухвалення ключових управлінських рішень.

Формально «Енергоатом» перебуває у сфері управління Міністерства економіки України, яке раніше очолювала Юлія Свириденко, а нині — Олексій Соболєв. Міністром енергетики у день проведення аукціону 14 січня став Денис Шмигаль, який до державної служби працював у групі ДТЕК Ріната Ахметова.

Березнегуватська селищна рада Миколаївської області уклала контракт на зведення підземного укриття для місцевої гімназії на суму 84,6 мільйона гривень. Підрядником обрали будівельну компанію БК «Базіс», однак сама процедура закупівлі майже одразу опинилася під пильною увагою контролюючих органів через низку нетипових та суперечливих моментів.

За інформацією з відкритих джерел, найбільше запитань у фахівців викликала надзвичайна оперативність дій обраного підрядника. Документи для участі в тендері були завантажені до системи у вкрай стислі строки, що виглядає нетипово для проєкту такої складності та вартості. Експерти зазначають, що підготовка повного пакета технічної та фінансової документації зазвичай потребує значно більше часу.

Водночас аналіз кошторису свідчить про ймовірні переплати, що лише за базовими позиціями можуть перевищувати чотири мільйони гривень. Зокрема, арматуру діаметром 16 міліметрів у документах закладено за ціною понад 43 тисячі гривень за тонну, що суттєво перевищує середні ринкові показники в регіоні. Бетонні та асфальтобетонні суміші також враховані за цінами, вищими за пропозиції місцевих виробників.

Окремої уваги заслуговує вартість захисно-герметичних дверей. За кошторисом їхня ціна сягає 191 тисячі гривень за квадратний метр — утричі більше, ніж середні ціни на аналогічну продукцію на ринку. Саме ця позиція стала однією з найбільш дискусійних під час аналізу закупівлі.

Фігура власника БК «Базіс» Євгена Дахова додає історії додаткового контексту. Його пов’язують із низкою інших будівельних компаній, зокрема з «Укркепітал-Буд», яка раніше фігурувала у резонансних забудовах у Києві. Бізнес-партнери Дахова мають спільні інтереси з колишніми депутатами Миколаївської міської ради, а окремі з них у період воєнного стану отримували дозволи на виїзд за кордон.

Попри відсутність реальної конкуренції на торгах, використання російськомовної документації щодо персоналу та сумнівні цінові показники, керівництво Березнегуватської громади не вбачає у ситуації ризиків. Селищний голова Сергій Бойко публічно не ставить під сумнів ані вибір підрядника, ані фінансові параметри контракту.

У результаті громада отримала проєкт укриття з рекордною швидкістю проведення закупівлі, завищеними кошторисами та підрядником із неоднозначною діловою репутацією. Чи матиме ця історія продовження в межах аудиторських і правоохоронних перевірок — питання відкрите.

Між 2013 та 2016 роками через ПриватБанк було виведено близько двох мільярдів доларів США. Основним механізмом цього стало масове кредитування компаній, які мали прямий зв’язок із тодішніми співвласниками банку — Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим. Ці транзакції не були звичайними комерційними операціями, а фактично призводили до виведення значних коштів із фінансової системи країни.

Результатом таких дій стало серйозне погіршення ліквідності ПриватБанку та зростання ризиків для його клієнтів і вкладників. Незабаром це стало однією з головних причин, через які держава була змушена ініціювати націоналізацію банку, щоб запобігти його банкрутству та забезпечити фінансову стабільність. Націоналізація вимагала значних бюджетних витрат, що становило багатомільярдне навантаження на державні ресурси.

Наслідки цієї кредитної політики стали критичними. У грудні 2016 року держава була змушена націоналізувати ПриватБанк, визнавши його неплатоспроможним. Після цього з бюджету було спрямовано понад 5,75 млрд доларів для стабілізації роботи фінустанови, що еквівалентно більш як 155 млрд гривень.

Ключову роль у реалізації схеми відігравав топменеджмент банку, який входив до кредитного комітету та системно погоджував видачу позик пов’язаним структурам. Серед осіб, які схвалювали найбільшу кількість таких кредитів, фігурують Тимур Новіков, Тетяна Гур’єва, Володимир Яценко та Юрій Пікуш. Окрему роль у цій системі відігравала тодішня заступниця голови правління ПриватБанку Любов Чмона, яка погодила 126 кредитів, що стали частиною шахрайської схеми.

Любов Чмона очолювала бюджетний департамент банку — підрозділ, який фактично виконував функції внутрішнього казначейства для бізнес-імперії Коломойського і Боголюбова. Саме через цей департамент формувалися бюджети, прогнозувався рух коштів і забезпечувалося безперебійне фінансування компаній, пов’язаних із власниками банку. Без участі бюджетного департаменту масове схвалення фіктивних кредитів було б неможливим.

Свідчення, надані у суді, вказують на тісні особисті й робочі зв’язки між керівниками ключових департаментів банку та його власниками. Топменеджмент діяв не автономно, а виконував прямі вказівки Коломойського і Боголюбова, отримуючи натомість високі винагороди, збереження посад і гарантії майбутнього юридичного захисту.

Варто підкреслити, що розгляд у Лондоні мав господарський характер. Суд не встановлював кримінальної відповідальності конкретних топменеджерів, однак визнав сам факт масштабного шахрайства. За підсумками розгляду Коломойського і Боголюбова зобов’язали сплатити державному ПриватБанку близько 3 млрд доларів — з урахуванням відсотків та витрат на стягнення. У встановлений строк ці кошти сплачені не були, після чого банк розпочав процедури примусового стягнення.

Попри свою ключову роль у схемі, Любов Чмона за дев’ять років після націоналізації так і не стала фігуранткою кримінальних проваджень в Україні. Водночас іншим колишнім заступникам голови правління пощастило менше. Володимиру Яценку було оголошено підозру у привласненні та відмиванні коштів, а Людмилі Шмальченко — у причетності до розкрадання мільярдів гривень з банку.

Ще одним показовим епізодом стала історія Тимура Новікова. На відміну від Чмони, він не лише погоджував сумнівні кредити, а й, за матеріалами інших судових процесів, отримав близько 4,8 млн євро через кіпрську компанію Primecap, яка перебувала в центрі фінансових операцій, пов’язаних із виведенням коштів. Наразі ПриватБанк намагається стягнути ці гроші в межах окремого судового процесу за кордоном.

Показово, що і Любов Чмона, і Тимур Новіков після завершення роботи у ПриватБанку продовжили кар’єру у бізнесах, пов’язаних із групою «Приват». Ба більше, Чмона, яка на момент націоналізації володіла 0,24% акцій банку, двічі намагалася оскаржити націоналізацію в українських судах, вимагаючи повернення банку попереднім власникам. Обидві спроби завершилися поразкою.

Історія ПриватБанку демонструє не лише масштаби фінансових зловживань, а й глибину системної проблеми — коли ключові рішення ухвалювалися вузьким колом осіб в інтересах власників, а відповідальність за наслідки зрештою лягла на державу і платників податків.

2025 рік став періодом помітного зниження попиту на нові легкові автомобілі з бензиновими двигунами в Україні. Загалом було зареєстровано трохи більше 26 тисяч таких автомобілів, що наочно показує спад в порівнянні з попереднім роком. Зокрема, частка бензинових автомобілів на ринку нових легковиків скоротилася з 40% у 2024 році до 32% у 2025 році.

Ці зміни є свідченням важливих тенденцій, які свідчать про зміну споживчих пріоритетів українських автолюбителів. Водночас з падінням попиту на бензинові автомобілі зростає інтерес до альтернативних типів двигунів, зокрема електричних та гібридних. Це підтверджується зростанням продажів таких моделей, що відповідає глобальним тенденціям на зменшення залежності від традиційних викопних видів палива.

Найпопулярнішим новим бензиновим автомобілем року став кросовер Hyundai Tucson, який очолив рейтинг продажів у своєму сегменті. До п’ятірки лідерів також увійшли Mazda CX-5, Skoda Octavia, Renault Duster та Kia Sportage. Саме ці моделі залишаються найбільш затребуваними серед покупців, які все ж обирають нові бензинові авто.

На противагу новому сегменту, імпорт вживаних бензинових автомобілів у 2025 році зріс. Обсяги ввезення таких машин збільшилися більш ніж на десяту частину, а самі вони зайняли значну частку первинних реєстрацій на ринку автомобілів з пробігом. Попри зростання кількості, частка бензинових авто серед усіх імпортованих уживаних легковиків дещо зменшилася, що вказує на ширше різноманіття типів двигунів у цьому сегменті.

Найбільшим попитом серед імпортованих уживаних бензинових авто користувалися Volkswagen Golf і Volkswagen Tiguan. Також до лідерів увійшли Audi Q5, Nissan Rogue та Audi A4. Ці моделі залишаються популярними завдяки поєднанню ціни, технічних характеристик і доступності на європейських та американських ринках.

Загальна динаміка авторинку свідчить про те, що українські споживачі дедалі частіше віддають перевагу доступнішим автомобілям з пробігом, тоді як сегмент нових бензинових моделей поступово втрачає позиції. Така тенденція, ймовірно, збережеться і надалі, зважаючи на економічні фактори та зміну структури попиту.