Війна

Україна утримується від наступу Росії, показуючи максимальну стійкість у найважчий період з початку конфлікту, стверджує The New York Times. Російські сили взяли на себе завдання відновлення контролю над раніше втраченими територіями під час контрнаступу ЗСУ у 2022-2023 роках, здійснивши успішний наступ у суботу, захопивши Авдіївку. Останнє є найбільшим досягненням Росії з часу взяття Бахмута у травні минулого року. За аналізом авторів, Україні не вистачає боєприпасів без відновлення військової допомоги з боку США, щоб протистояти російському наступу. Російська армія розвернула п'ять основних напрямків наступу, що охоплюють міста й села на східній і південній частині фронту в Україні. Втрата Авдіївки, яка має стратегічне значення, дозволить російським силам ефективніше маневрувати. Наприкінці минулого місяця російські війська захопили Мар’їнку, що стало базою для подальших атак на південь. Однак призначення російських сил виявилося складним через велику втрату контролю над цими районами внаслідок активного українського опору.

Українські військові стверджують, що Росія зосередила навколо 40 000 військових у сусідньому районі Маріуполя з метою здійснення атаки з півдня. Водночас, російські солдати у районі Вугледара вважають, що падіння Авдіївки надасть можливість зробити активніші атаки з півночі. Кремль прагне відновити контроль над територіями, втраченими у 2022 році, зосереджуючи увагу на районі Роботиного в Запорізькій області. Російські сили намагаються штурмувати цей район, прагнучи повернути контроль над ключовими територіями. Від Кремлівської сторони спостерігається тиск на відновлення контролю над територіями через активні наступи у різних напрямках. Українські військові вважають, що Росія має намір прорвати оборону біля Часового Яру, щоб отримати контроль над командними висотами та загострити ситуацію у Краматорську. На Бахмутському напрямку діють приблизно 62 тисячі російських військових, і ситуація вимагає постійного моніторингу та реагування на події на місцях.

Українські військові та американське видання The New York Times стверджують, що Росія активізує свої дії на сході України, намагаючись відновити контроль над стратегічними територіями, які втратила у попередні роки. Російські війська зосереджуються у різних напрямках, включаючи південь та північ, де їх очікують інтенсивні бої. Наступ Росії може спричинити загострення конфлікту та загрозу безпеці у регіоні. Українські військові відзначають необхідність посилення оборони та оперативного реагування на зміни на фронті, щоб забезпечити безпеку населення та територіальну цілісність країни.

Зовнішньополітичний аспект цієї ситуації відображається в стратегічних ходах Росії щодо відновлення контролю над втраченими територіями, а також в політичних амбіціях Пригожина та підготовці до міжнародних зустрічей Зеленського. Напруження в ситуації відображається на всіх рівнях: від зовнішньополітичного тиску до внутрішніх проблем організації оборони.

У порівнянні між Авдіївкою та Бахмутом, виявляється, що перша має значно вищу стратегічну важливість через своє місце розташування та історичні аспекти. Авдіївка слугувала ключовим пунктом в обороні та контролі за Донецьком, що робило її значно більш обороноздатною та важливою для України. У той же час, Бахмут, хоча втратився, став новим символом війни, вказуючи на зростання ставок у конфлікті.

Стратегічне значення Бахмута, незважаючи на його важливість у політичному контексті, виявляється меншим порівняно з Авдіївкою через його запасний характер до 2022 року.

У військовому плані, Росія продемонструвала вдосконалену тактику в обох битвах, але особливо в операції під Авдіївкою. Це ставить перед ЗСУ виклик адаптації до нових умов бою та необхідності у покращенні тактичних прийомів.

У цій ситуації, де порівнюються дві важливі військові операції, виявляється, що кожна має свої власні унікальні аспекти, які відображаються на політичному, стратегічному та тактичному рівнях.

У висновках можна зазначити, що обидві військові операції — під Авдіївкою та Бахмутом — відображають складність та напруженість військових дій в сучасному конфлікті на сході України. Авдіївка виявилася стратегічно важливішою за Бахмут через своє місце розташування та історичну важливість. Росія продемонструвала вдосконалену тактику в обох битвах, а ЗСУ стикаються з викликом адаптації до нових умов бою. У цій ситуації важливо врахувати індивідуальні аспекти кожної операції та пошук шляхів покращення тактичних прийомів військової діяльності.

Під час воєнного стану та загальної мобілізації важливо розуміти процедуру вручення повісток військовозобов'язаним. Згідно з законодавством, повістки можуть бути вручені фактично в будь-якому публічному місці. Однак, документ також може бути принесений до дверей помешкання, оскільки закон не визначає конкретного місця для цього. Адвокат Ростислав Кравець роз’яснив, що важливою умовою є особисте вручення повістки військовозобов'язаному, який має підписатися на отримання. В разі відсутності особистого підпису, дії військових щодо вручення не мають юридичної сили. Додатково варто відзначити, що якщо людина звертається до дому і бачить повістку в дверях, вона може не реагувати, оскільки таке вручення не має юридичної сили. Однак, якщо повістка вручена особисто та підписана, військовозобов'язаний має з'явитися до військкомату і стати на облік, у противному випадку може бути передбачена відповідальність згідно із законом.

У висновку важливо зазначити, що процедура вручення повісток військовозобов'язаним під час воєнного стану та загальної мобілізації має свої чіткі правила. Згідно з українським законодавством, повістки можуть бути вручені в будь-якому публічному місці або принесені до дверей помешкання. Проте важливою умовою є особисте вручення, підписання отримання та наявність печатки та підпису керівника військкомату. Якщо вручення відбулося без особистого підпису військовозобов'язаного, це не має юридичної сили. Отже, військовозобов'язані мають ретельно дотримуватися правил вручення повісток, а також відповідати на них, ставши на облік у військкоматі, щоб уникнути можливих правових наслідків.

Аналізуючи ситуацію з анексією Криму та наслідками цього подій, можна зробити наступні висновки:

• Процес анексії Криму Росією розпочався без чіткого планування з боку Кремля, але склався по ходу подій, використовуючи тиск та готовність силових структур. Якби існуюча влада в Україні була більш стійкою, ситуація може була би іншою.

• Українські силові структури були паралізовані під час початку процесу анексії, що призвело до відчуття безвиході.

• Реакція Заходу на події у Криму була недостатньою та запізнілою, що збільшило непокору серед українського населення та поглибило кризу.

Отже, для досягнення справжнього миру необхідно повернути Крим під контроль України та забезпечити належний захист прав людини на півострові.

Аналізуючи ситуацію з окупацією Криму та її наслідки, можна зробити наступні висновки:

• Скасування мовного закону "Ківалова-Колесніченка" було трагічною помилкою, яка полегшила завдання ворогові та дозволила окупувати Крим.

• Реактивна позиція Заходу та відсутність адекватної реакції на агресію призвели до формального включення Криму до складу РФ.

• Необхідно приймати превентивні дії та чинити максимальний опір російській агресії, навіть якщо це здається шаленим чи непропорційним.

• Окупація Криму порушила фундаментальні принципи міжнародного правопорядку, і наслідки цього вплинули на всіх, не тільки на європейських партнерів.

Отже, для забезпечення миру і безпеки необхідно приймати превентивні заходи та чинити максимальний опір агресії, а також визнавати необхідність зміни стратегій дій у відповідь на сучасні виклики.

цю ситуацію — повернути Крим. Це стає спільним інтересом для всіх, хто прагне миру та стабільності. Проте, варто розуміти, що є різні точки зору та ідеї щодо цього питання, оскільки у світі існує багато конфліктів і суперечностей. Тому потрібно уважно враховувати наслідки своїх дій.

Щодо Криму, за останні 10 років ситуація змінилася. Повернення Криму до складу України стане реальністю у майбутньому. Проте зараз важливо розробляти моделі для майбутнього, уникаючи нав'язливих ідей щодо життя на півострові після повернення. Головне — забезпечити демілітаризовану зону та міжнародні гарантії, щоб Крим став привабливим для інвестицій. Прогнозів щодо майбутнього Криму багато, але важливо розуміти, що ситуація вже не та, що була раніше.

У висновках статті наголошується на тому, що повернення Криму до складу України стає нагальною необхідністю для відновлення миру та стабільності в регіоні. Автор розглядає ситуацію з різних ракурсів, зокрема з точки зору силових дій та міжнародних відносин. Він підкреслює важливість розробки моделей для майбутнього повернення Криму, а також необхідність забезпечення демілітаризованої зони та міжнародних гарантій для приваблення інвестицій на півострів. Ця стаття свідчить про те, що ситуація в Криму змінилася за останні роки, і потребує комплексного підходу для вирішення проблеми.

Українською мовою заголовок може мати такий вигляд: "Ефективний просування через військово-лікарську комісію: поради від адвоката"

Українською мовою новий текст може мати такий вигляд:

В Україні військово-лікарська комісія стає справжнім випробуванням. Особливо це стосується ситуації з мобілізаційним законодавством, де інвалідність не вважається перешкодою. Згідно зі скандальним законопроєктом про мобілізацію, чоловіки віком від 25 до 55 років з інвалідністю ІІ та ІІІ групи, отриманою після 24 лютого 2022 року, зобов'язані пройти "перегляд на придатність". Цим особам надається строк до кінця 2024 року на цю процедуру. Винятком є випадки інвалідності ІІ та ІІІ групи, отриманої під час служби в армії, а також ампутація кінцівки. Цікаво, що згідно з українським законодавством особа з інвалідністю II групи може продовжувати виконувати певні обов'язки, і тому часто не звільняється зі служби. Новий законопроєкт передбачає, що обмежено придатні громадяни протягом 9 місяців після визначення статусу повинні пройти повторний медичний огляд.

У висновку можна сказати, що процес проходження військово-лікарської комісії в Україні стає все складнішим, особливо з урахуванням нових законодавчих змін, які передбачають перегляд на придатність для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп. Зазначено, що навіть інвалідність, отримана після певної дати, не є перешкодою для мобілізації, і це може становити серйозну проблему для багатьох громадян. Також відзначено необхідність уважного вивчення законодавства та правових аспектів, а також активної позиції та захисту своїх прав у випадку необґрунтованого призначення до служби.

Новий керівник "Київміськбуду", Василь Олійник, відзначається своєю тісною зв'язаністю з бізнес-імперією Ігоря Кушніра, його попередника, що викликає значний інтерес серед громадськості та експертного середовища. Згідно з розслідуванням Bihus Info, Олійник, який на 80% є громадянином Києва та відомий як один із ключових забудовників України, у минулому працював у компанії-генпідрядника Stolitsa Group, що належить Владиславі Молчановій. Ця компанія відома своєю активною участю у київській забудові та має партнерські взаємозв'язки з родиною Кушніра.

Не менш цікавою є інформація про партнерські зв'язки Молчанової та Дар'ї Кушнір, 25-річної доньки Ігоря Кушніра, які були виявлені як кінцеві бенефіціари британської компанії Alliance 1903 LTD, зареєстрованої у Лондоні наприкінці 2022 року. Ця компанія також здійснює девелоперську діяльність, що вказує на додаткові підстави для публічної уваги до взаємозв'язків між бізнесом та політикою.

Додатково, варто зазначити, що Молчанова та Кушнір встановили партнерські зв'язки з бізнесменом, який має близькі стосунки з главою Офісу президента України, Андрієм Єрмаком. Це свідчить про складну мережу взаємозв'язків між ключовими гравцями в сфері будівництва та політики в Україні.

У світлі цих фактів, неможливо не враховувати можливі наслідки для будівельного сектору та державних структур, і звертати увагу на потенційні конфлікти інтересів. Важливо, щоб суспільство та влада дотримувалися принципів прозорості та відкритості в управлінні державними ресурсами, щоб уникнути впливу корупції та відновити довіру громадян до державних інституцій.

Розслідування журналістів розкрило, що на землях, які раніше належали "Київміськбуду" у Козині, було зведено закрите котеджне містечко, де згідно з оцінками вартість будинків перевищує $3 мільйони. Також з'ясувалося, що компанія, яка належить дружині Кушніра, придбала французьку фірму у період з 2019 по 2020 рік і зареєструвала на неї віллу на Лазурному узбережжі, приблизна вартість якої становить 20 мільйонів євро. Не менш вражаючим було відкриття, що в травні 2023 року голова "Київміськбуду" разом із дружиною Оксаною підкорили Еверест, витративши на це $150 тисяч, причому сам Кушнір майже вісім місяців провів поза межами країни.

У той час, коли "Київміськбуд" повідомляє про зведення майже 1,5 мільйона квадратних метрів житла — 22 житлових комплекси, влада міста відмічає, що на більшості будівельних майданчиків під керівництвом компанії не ведуться роботи. Тим не менш, для продовження будівництва "Київміськбуд" звертається до влади міста з проханням надати мільярди гривень з міського бюджету.

Ці факти свідчать про потребу уряду відверто розглянути питання про прозорість та ефективне використання державних ресурсів у будівництві. Забезпечення рівних умов для всіх учасників ринку та запобігання можливим випадкам корупції є важливими завданнями, які потребують негайного уваги.

У вищезгаданій статті викрито ряд сумнівних практик, пов'язаних з керівництвом "Київміськбуду" та його колишнім головою Ігорем Кушніром. Зокрема, виявлено зв'язки цього підприємства з бізнес-імперією Кушніра, його родичами та бізнес-партнерами, що створює підозру в можливому використанні владних ресурсів для особистої вигоди. Новини про будівництво котеджного містечка та придбання нерухомості за кордоном за високими вартостями відображають потенційні конфлікти інтересів та викликають сумніви в джерелах фінансування таких проектів. Крім того, відзначається необхідність детального аналізу витрат "Київміськбуду" та ефективності його діяльності в умовах недостатнього контролю та прозорості.

Ці відкриття підкреслюють необхідність зміцнення антикорупційних механізмів та підвищення рівня прозорості в діяльності будівельних компаній, особливо тих, що мають пряме відношення до державних ресурсів та проектів. Для забезпечення рівних умов для всіх учасників ринку та відновлення довіри громадян до владних інституцій необхідно здійснювати ефективний нагляд та забезпечувати відповідальність за порушення законодавства та моральних норм.

Українська масова мобілізація: міф чи реальність економічного виклику

Аналіз відомого економіста доктора Андрія Длігача, що цитується УНІАНом, висвітлює важливий аспект сучасної ситуації в Україні. За його словами, нинішня країна не має необхідних фінансових ресурсів для масштабної мобілізації, яка б становила 500 тисяч українців. Зазначається, що навіть масовий призов в масштабах понад 15% наявного резерву може призвести до економічної катастрофи. Експерт підкреслює, що подальше збільшення обсягів мобілізації може призвести до масового закриття підприємств і загострення економічної ситуації в країні.

Зазначається, що зараз максимально доступна кількість для мобілізації становить лише 230 тисяч осіб. Таким чином, потрібно шукати альтернативні підходи, такі як рекрутинг та оптимізація використання наявних людських ресурсів.

Цей аналіз свідчить, що масова мобілізація в Україні є вкрай складною фінансовою задачею. Єдиним можливим варіантом допомоги у цій ситуації може бути втручання з боку міжнародних партнерів, проте навіть вони повинні будуть враховувати не лише постачання зброї та техніки, а й надання фінансової підтримки, що може бути ускладненим через обмеження у фінансовій допомозі та невизначеність стосовно її майбутнього продовження. Умови сучасної української економіки не дозволяють самостійно впоратися з цим викликом.

Висновки до вищезгаданої статті:

• Масова мобілізація в Україні стикається з серйозними фінансовими обмеженнями, що ускладнюють можливість призову значної кількості осіб.

• Навіть невелике збільшення обсягів мобілізації може мати негативні економічні наслідки, такі як масове закриття підприємств та загострення економічної ситуації.

• Сучасні обмеження економічних ресурсів не дозволяють Україні самостійно впоратися з викликом масової мобілізації.

• Необхідна допомога з боку міжнародних партнерів може стати вирішальною у забезпеченні необхідних ресурсів для ефективної оборони та збереження стабільності в країні.

Після призначення Олександра Сирського на посаду головнокомандувача Збройних Сил України 8 лютого, він зробив свою першу заяву, де наголосив на важливості знання потреб фронту, ефективному розподілі ресурсів та безпеці військовослужбовців. Тим часом, Валерій Залужний перейменував свій телеграм-канал, а його подальша кар'єра залишається невідомою.

Реакція громадськості на заміну командувача виявилася різноманітною. Соцмережі переповнені емоційними відгуками: від подяк до Залужного до тривоги щодо призначення Сирського. Деякі висловлюють обурення на Залужного, інші висловлюють сумніви у відповідності рішення про заміну.

Українські військові також активно обговорюють цю зміну. Деякі виражають впевненість у Залужному, який, на їхню думку, приймав рішення на основі військової ефективності, а не політичних міркувань. Інші висловлюють сумніви у заміні, вказуючи на негативне вплив кампанії дискредитації на загальну довіру до армії.

Загалом, в суспільстві та серед військових існують різні погляди на цю кадрову зміну, але багато хто підкреслює важливість прийняття обгрунтованих і розсудливих рішень у такі складні часи, щоб мінімізувати ризики для безпеки України та її громадян.

Розмова, яка відбулася після відставки генерала Залужного та призначення Олександра Сирського, відображає різні погляди на цю ситуацію.

Перша позиція висловлює підтримку Залужного, вказуючи на його роль у припиненні наступу противника та збереженні ініціативи для ЗСУ на певних напрямках. Цілюще було би побачити Залужного на посаді головнокомандувача у 2014-му році, щоб можливо уникнути втрати Криму.

Друга позиція розглядає призначення Сирського як політичне, а не військове рішення. Вона вказує на звичність зміни керівництва серед військових і висловлює розчарування у Залужному та його ставлення до військової справи.

Третя позиція зосереджена на проблемах у військовому керівництві, що призвели до провалу 2023 року. Відзначається втрата кращих кадрів, недоліки у плануванні та управлінні операціями, а також загальний відступ від сучасних стандартів у військовому менеджменті.

Четверта позиція виражає зобов'язаність продовжувати службу та захищати державу, незалежно від змін у керівництві ЗСУ.

В цілому, обговорення свідчить про значні роздуми та розбіжності думок щодо призначення нового головнокомандувача та дій попереднього керівництва.

Реакція на відставку генерала Залужного виявилася дуже негативною, як для мене особисто, так і для більшості військовослужбовців у нашому артилерійському підрозділі. Під його керівництвом Збройні сили здійснили значний прогрес у стримуванні російського наступу та відстоюванні території. Ми не лише зупинили російську агресію під Києвом, а й деокупували Київщину та Чернігівщину. Хоча ми були змушені відступити з деяких позицій, ми повернули контроль над Херсоном і звільнили Харківщину. І все це в умовах відчутної переваги ворожих сил за кількістю та озброєнням.

У моєму дивізіоні ми відчували цю перевагу кожного дня. На кожен випущений нами снаряд припадало мінімум десять ворожих, що свідчило про суттєву нерівність у військових можливостях. Нашим противникам також належала перевага у безпілотних літальних апаратах, коли наші БПЛА часто ставали жертвами їхніх радіоелектронних боротьб.

ЗСУ потребують додаткової зброї, боєприпасів та людських ресурсів. В законі України про мобілізацію чітко визначено, що відповідальність за мобілізацію несуть вищі керівники країни. Президент та уряд провалили мобілізаційні заходи, коли країна найбільше потребувала військового ресурсу. Замість цього, вони намагалися звалити провину на Залужного. Однак, головні причини його відставки — російський вплив та прагнення Зеленського стати героєм. Ці помилки можуть коштувати нам не тільки людських життів, але й територіальної цілісності країни.

Мені здається, що військовослужбовці не простять Зеленському ці помилки, незалежно від того, скільки він нагороджував би нас орденами та медалями. У Києві є багато зрадників, які готові віддати нашу країну у руки ворога, як це зробив Іван Ніс у 1708 році, посилаючи ворожих вояків через таємний хід у фортеці. Нам потрібно уникнути цих помилок та залишитися об'єднаними, щоб захистити Україну та її народ.

Вплив відставки генерала Залужного на довіру західних партнерів до України може бути негативним, оскільки цей крок демонструє, що для президента Зеленського важливіші особисті інтереси, ніж ведення жорсткої війни з переважаючим противником. Залужний був шанованим фахівцем, який втомився під час боротьби, і його заміна Сирським викликає сумніви у багатьох.

Військові та цивільні експерти висловлюють різноманітні думки щодо цієї заміни. Деякі підтримують рішення президента, вважаючи, що новий головнокомандувач може принести позитивні зміни, які не вдалося здійснити Залужному. Інші, навпаки, відчувають певну тривогу, оскільки бояться, що під керівництвом Сирського армія може потрапити у складну ситуацію.

Одні з головних проблем в армії, на думку багатьох військових, полягають у несприятливому ставленні командирів до підлеглих. Залужний відомий своєю людяністю, тоді як Сирський вважається представником більш жорсткого підходу до керівництва. Це може призвести до погіршення морального стану в армії та збільшення втрат серед військовослужбовців.

Наступна особистість на посаді головнокомандувача не вирішить всіх проблем, оскільки не лише особистість грає роль, а й системна робота тилу. Тому багато військових вважають своє ставлення до цієї заміни нейтральним, але водночас вважають, що дискредитувати роль Валерія Федоровича на цьому етапі — це недопустимо.

Все це показує, що заміна головнокомандувача ЗСУ стала предметом глибоких роздумів та обговорень серед військових та експертів, а її наслідки можуть виявитися критичними для подальшого розвитку ситуації на фронті та в армії в цілому.

Ми опинилися в ситуації, коли багато військовослужбовців, навіть ті, хто вже відслужив два роки, не мають можливості на демобілізацію. Це стосується навіть тих, хто приєднався до армії добровольцем або прибув з-за кордону. Законопроєкт про мобілізацію, який затверджений, містить положення, що дозволяють тримати військовослужбовців понад 36 місяців, що викликає серйозні обурення та непокій серед військових.

Перед нами стоїть завдання, щоб цей законопроєкт досяг другого читання без будь-яких додаткових обмовок і умов, особливо враховуючи те, що багато військових вже відчувають втому від тривалого перебування на передовій.

Відставка генерала Залужного, безумовно, викликала шок та сум у багатьох. Він був ключовою постаттю в нашій війні проти росіян, героїчним головнокомандувачем, який зупинив навалу другої за силами армії у світі. Його заміна генералом Сирським, хоч і несподівана, але логічна, оскільки Сирський має великий досвід та керує одним із найбільш залучених у війні родів військ.

Проте, не дивлячись на ці зміни, ми не повинні втрачати фокусу на головному — наших цілях та перемозі над ворогом. Імена командирів можуть змінюватися, але наша мета залишається незмінною — захистити нашу державу та перемогти. І хоча важливо досліджувати та аналізувати дії нового головнокомандувача, ми не повинні забувати, що ми всі працюємо разом для досягнення спільної мети.

У висновку, можна відзначити, що в умовах непростої воєнної ситуації в Україні, відставка генерала Залужного та його заміна генералом Сирським викликали різні реакції серед військовослужбовців та громадян. Велика увага зосереджується на проблемі тривалого перебування військових на передовій та невизначеності у планах демобілізації. Однак, незважаючи на зміни у військовому керівництві, важливо пам'ятати про головну мету — захист нашої держави та перемогу над ворогом. Ключовим завданням залишається досягнення успіху на фронті та забезпечення безпеки для всіх громадян України.