Кремлівський диктатор Володимир Путін не зацікавлений у зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським. Причини цього криються не лише в політичних маніпуляціях, а й у стратегічному баченні війни, яку Москва розв’язала проти України.
Політична зустріч із Зеленським автоматично надала б українському лідеру додаткової легітимності на міжнародній арені. Для Кремля це неприйнятно, адже Москва наполягає на тому, що президент України нібито “нелегітимний”. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров прямо заявив, що Путін не укладатиме угод із Зеленським, посилаючись на цю позицію.
Водночас відмова від саміту є частиною стратегії Путіна щодо президента США Дональда Трампа. Російський лідер намагається уникнути жорсткої реакції Вашингтона, зокрема ймовірних вторинних санкцій проти партнерів Москви, які продовжують торгувати російськими енергоресурсами. Politico нагадує: попри скепсис щодо ефективності санкцій, для російської економіки, яка вже потерпає від рецесії та дефіциту бюджету, їх запровадження стало б відчутним ударом.
Для Путіна закінчення війни без символічної “перемоги” загрожує внутрішньополітичними потрясіннями. Вихід із військової економіки призвів би до жорсткої конкуренції за ресурси в самій Росії та до зростання невдоволення еліт. Війна ж дозволяє не лише виправдовувати репресії під гаслом патріотизму, а й розхитувати європейські країни, змушені боротися з фінансовими кризами на тлі конфлікту. Це, своєю чергою, послаблює трансатлантичний альянс і працює на користь союзника Путіна — китайського лідера Сі Цзіньпіна.
Продовження бойових дій вигідне Путіну ще й через можливість отримати додаткові території та домогтися від Заходу “гарантій безпеки”, які в перспективі виявляться порожніми. Кремль сподівається, що обмеження чисельності української армії після війни та втома союзників створять умови для відновлення агресії в майбутньому.
Як зазначає колишня радниця Трампа з питань Росії Фіона Гілл, головна мета Кремля — “кастрована Україна”, неспроможна чинити серйозний військовий опір. Саме тому Москва паралізує переговорний процес нескінченними відмовками, одночасно звинувачуючи Зеленського у відсутності прогресу.
Таким чином, війна для Путіна залишається не лише інструментом тиску на Київ, а й запорукою власного політичного виживання, тоді як саміт із Зеленським він розглядає як загрозу своєму іміджу.