У 1946 році термін «холодна війна» ще не був вжитий, хоча основи цього глобального протистояння вже починали формуватися. Лише на початку 1990-х років стало зрозуміло, що розпад Радянського Союзу забезпечить тривалий період домінування США у світовій політиці. Проте зміна системи союзів не відбувається миттєво, вона формуються через роки, коли держави починають приймати нові рішення. Сьогодні Європа переживає такі значні перетворення.
Країни, які раніше значно скоротили свої збройні сили, починають повертати обов’язкову військову службу і створюють нові дивізії. Наприклад, Німеччина, яка вважала демілітаризацію частиною своєї ідентичності, розгортає постійну бронетанкову бригаду в Литві. Фінляндія та Швеція змінюють свої підходи до безпеки, які існували з часів Другої світової війни. Польща, в свою чергу, будує найбільшу сухопутну армію на континенті, а європейські заводи збільшують виробництво боєприпасів, плануючи забезпечити можливість ведення тривалої війни.
Ці рішення не можна пояснити винятково російським вторгненням в Україну, оскільки вони відображають більш глибокі зміни у світовій політиці. Держави перестали вважати порядок, який склався після холодної війни, надійним для забезпечення своєї безпеки. Міжнародні організації не змогли запобігти найбільшій війні в Європі з 1945 року, і економічна взаємозалежність не стала гарантією миру. Фактично кожен механізм, що раніше вважався основою європейської стабільності, піддається перевірці.
Війна в Україні перестала бути лише локальним конфліктом і стала важливим фактором для оцінки майбутнього багатьох держав. У Тайбеї вивчають успішність української оборонної моделі, у Варшаві — темпи мобілізації промисловості, у Брюсселі — можливості виробничого комплексу, а в Пекіні та Вашингтоні — здатність демократичних суспільств витримувати тривалі збройні конфлікти. Результати цієї війни можуть суттєво змінити стратегічні розрахунки по всьому світу.
Перелом у безпеці Європи став очевидним не відразу. За даними Peace Research Institute Oslo, до 2025 року кількість міждержавних воєн може сягнути восьми — рекорду з 1946 року. Це свідчить про те, що війна знову стає прийнятним способом зміни міжнародної реальності.
Система безпеки в Європі не зруйнувалася одномоментно 24 лютого 2022 року, а зазнавала поступового занепаду протягом багатьох років. Повномасштабна війна стала останнім актом у цій кризі. Договір про звичайні збройні сили в Європі, ухвалений у 1990 році, став важливим елементом безпеки, але Росія зупинила його виконання ще в 2007 році, а в листопаді 2023 року остаточно вийшла з угоди. Ця подія не привернула уваги, але означала зникнення останнього механізму, що стримував гонку озброєнь.
Економіка Росії зазнає змін під впливом війни, формуючи велику залежність від військових виробництв. Водночас, регіональні бюджети в Росії значно зросли, що призводить до нових фінансових викликів. На тлі цих змін Європа переорієнтовується на створення нових оборонних потужностей. Програма ASAP (Act in Support of Ammunition Production) ЄС передбачає значне збільшення випуску боєприпасів до 2 мільйонів снарядів на рік до 2025 року.
Відзначається, що після 2022 року європейські країни починають укладати нові оборонні угоди, які не лише підтримують традиційні альянси, такі як НАТО, але й створюють нові двосторонні та регіональні формати. Важливими є угоди між Францією та Польщею, Великою Британією та Німеччиною, а також програму спільного виробництва озброєнь, що підтверджує зміну у структурі міжнародних відносин.
Німеччина, розгортаючи бронетанкову бригаду в Литві, демонструє свою нову роль у європейській безпеці, а Польща розвиває співпрацю з Південною Кореєю, що включає спільне виробництво озброєнь. Ці зміни свідчать про перетворення Європи з набору незалежних військових сил на мережу, яка функціонує на основі нових оборонних зв’язків.
Таким чином, події в Україні та навколо неї ілюструють перехід до нової системи безпеки, формуючи централізовані механізми співпраці, які зменшують залежність від США та розширюють коло союзників.