Golovnitemu.com

Позначка: держзакупівлі

  • Як через суди мільярдні контракти на харчування ЗСУ опиняються у фірм-фаворитів ДОТ

    Як через суди мільярдні контракти на харчування ЗСУ опиняються у фірм-фаворитів ДОТ

    Попри публічні заяви про «прозорість» оборонних закупівель, система постачання харчів для ЗСУ фактично перетворилася на замкнений механізм перерозподілу мільярдних контрактів між обмеженим колом компаній. Його ключовою ланкою став Державний оператор тилу (ДОТ), який відповідає за закупівлі продуктів для армії.

    За даними Prozorro та судових реєстрів, у 2024–2025 роках типовий сценарій виглядає так: ДОТ проводить відкриті торги, де перемагають реальні виробники або постачальники — зокрема ТОВ «Гарна Страва» чи ТОВ «Охтирка М’ясопродукт». Проте після оголошення результатів у процес втручається інша компанія — ТОВ «Міт Пром».

    «Міт Пром» починає масово оскаржувати результати тендерів у судах. Формальні підстави — площа складських приміщень, нюанси реєстрації потужностей, дрібні технічні деталі в документах конкурентів. Судові рішення у таких справах стають підставою для ДОТ дискваліфікувати переможців торгів і переписувати контракти на іншу компанію.

    Таким чином, відкритий тендер у Prozorro фактично перетворюється на перший, формальний етап. Остаточний переможець визначається вже в судах.

    Компанія з кримінальним шлейфом

    Ситуація виглядає особливо контрастно, з огляду на те, що «Міт Пром» вже фігурує в розслідуваннях НАБУ та БЕБ. Зокрема, компанію пов’язують зі скандальними поставками продуктів для армії за завищеними цінами, у тому числі яйцями по 17 гривень за штуку, а також із можливим використанням «чорної каси» та ухиленням від сплати податків.

    Попри це, фірма не просто не зникла з ринку, а навпаки — стабільно отримує нові оборонні контракти через механізм судових оскаржень.

    Роль керівництва ДОТ

    Ключовим вузлом у цій схемі є керівництво Державного оператора тилу. За інформацією з рішень судів і тендерної документації, саме ДОТ використовує судові ухвали як формальний привід, щоб не підписувати контракти з переможцями Prozorro і укладати угоди з іншими постачальниками.

    У період, коли ці механізми почали працювати системно, за оборонні закупівлі відповідали команда Міністерства оборони на чолі з тодішнім міністром Рустемом Умєровим, його заступником Михайлом Шевцовим та керівництвом ДОТ, зокрема т.в.о. генерального директора Арсеном Созанським.

    Саме за цієї управлінської конфігурації судові рішення стали регулярним інструментом переписування результатів тендерів.

    Кругова порука контролюючих органів

    Формально компанії, які фігурують у кримінальних провадженнях, не повинні отримувати нові державні замовлення. Але на практиці це не працює.

    Податкова, аудитори та інші контролюючі органи не заважають «Міт Прому» працювати з мільярдними оборонними контрактами навіть за наявності кримінальних справ щодо податкових зловживань та легалізації коштів. Це створює підозру в існуванні неформального консенсусу між учасниками схеми та державними інституціями.

    Що втрачає армія

    У підсумку ЗСУ отримують не систему чесної конкуренції між постачальниками, а закритий ринок, де переможець визначається не ціною чи якістю, а юридичними маніпуляціями. Реальні виробники усуваються, а бюджетні мільярди концентруються у руках компаній-фаворитів.

    Фактично, замість прозорих закупівель держава отримала судово-тендерну модель, у якій кожен контракт можна «переписати» під потрібну фірму.

  • Олива за 10 мільйонів і фейкові кабелі: слідство перевіряє схеми з підрядниками київського метрополітену

    Олива за 10 мільйонів і фейкові кабелі: слідство перевіряє схеми з підрядниками київського метрополітену

    Столична Національна поліція розслідує одразу кілька кримінальних проваджень щодо ймовірного заволодіння бюджетними коштами посадовцями КП «Київський метрополітен» та пов’язаними з ними підрядниками і постачальниками. Йдеться про закупівлі мастильних матеріалів і капітальний ремонт кабельних ліній, у межах яких слідчі виявили ознаки фіктивних операцій та імітації виконання робіт.

    Перше провадження, відкрите у липні 2024 року, стосується закупівлі оливи у ТОВ «КСМ Трейд». Договір було укладено у травні 2023 року на суму 10 мільйонів гривень. За версією слідства, ця компанія могла бути створена для участі у протиправному механізмі з виведення бюджетних коштів у тіньовий сектор економіки через фіктивні фінансово-господарські операції.

    Правоохоронці встановили, що гроші, отримані від метрополітену, могли обготівковуватися через підконтрольні суб’єкти з ознаками фіктивності. Інформацію про можливу схему слідчим передала Служба безпеки України. У межах розслідування проведено низку слідчих та негласних дій, встановлено одну з осіб, яка може бути причетною до оборудки. Наприкінці 2024 року у неї провели обшук та вилучили мобільний телефон, який спершу арештував суд, але згодом арешт було скасовано, оскільки жінка не мала статусу підозрюваної. Остаточний розмір збитків у цій справі ще не встановлений.

    Другий епізод стосується капітального ремонту кабельних ліній зовнішнього електропостачання Сирецько-Печерської лінії метро в районі станції «Сирець». Угоду на виконання робіт у вересні 2023 року уклали з ТОВ «ТД Київенергокомплекс». За договором підрядник мав прокласти кабель іспанського виробництва, однак, за даними слідства, фактично було використано значно дешевший кабель українського виробництва.

    Слідчі називають це «імітацією заміни». На папері фігурував дорогий імпортний кабель, але митне оформлення такого товару відсутнє, що свідчить про його фактичну відсутність. У результаті бюджету Києва, за попередніми оцінками, було завдано збитків на суму 2,7 мільйона гривень.

    У жовтні 2025 року у цій справі повідомили про підозру директору ТОВ «ТД Київенергокомплекс». Суд обрав йому запобіжний захід у вигляді застави з покладенням процесуальних обов’язків. Згодом підозру отримав ще один фігурант — підприємець, якого слідство вважає пособником у схемі заволодіння коштами.

    За даними аналітичних систем, «КСМ Трейд» є активним учасником державних і комунальних закупівель із сотнями договорів на сотні мільйонів гривень, тоді як співпраця з Київським метрополітеном була для компанії одиничною. Натомість «ТД Київенергокомплекс» фактично не мало інших тендерів, окрім контракту з метро, і нині перебуває у стані припинення.

    Правоохоронці зазначають, що це не перші кримінальні провадження, пов’язані з діяльністю столичної підземки. Раніше розслідувалися можливі розкрадання під час будівництва метро на Виноградар, підтоплення тунелів, а також завищення вартості матеріалів під час ремонту інших ліній. У кількох справах фігурують колишні керівники підприємства, частина з яких перебуває в розшуку.

    Слідство триває, а правоохоронці продовжують перевіряти як посадовців КП «Київський метрополітен», так і підрядників, які працювали з підприємством у попередні роки.

  • Будівництво укриття для ліцею в Балаклії обійшлося бюджету на мільйони дорожче

    Будівництво укриття для ліцею в Балаклії обійшлося бюджету на мільйони дорожче

    Безпека дітей у прифронтовій Балаклії стала універсальним прикриттям для сумнівних бюджетних рішень, ухвалених у режимі фактичної адміністративної тиші. Під приводом нагальної необхідності будівництва укриття для ліцею № 2 питання вартості, обґрунтованості кошторисів і реального контролю були повністю виведені за межі публічної дискусії.

    Умови війни у цьому випадку перетворилися на зручний аргумент, який дозволяє не ставити запитань. Сам факт обстрілів використовується як аксіома, що нібито не допускає перевірки цифр, строків і процедур. У результаті безпековий проєкт перетворився на закриту фінансову конструкцію, де контроль замінено формальністю.

    Весь процес будівництва укриття був реалізований у замкненому контурі управлінських рішень. Стратегічний напрям формувався на рівні обласної адміністрації, галузева координація здійснювалася профільним департаментом, а рішення на рівні громади приймалися без зовнішнього нагляду. Кінцеві параметри закупівлі, умови договору та його супровід залишилися в руках одного структурного підрозділу. Така концентрація повноважень фактично усунула будь-які запобіжники.

    Закупівля будівельних робіт з очікуваною вартістю 7 433 410,39 гривні відбулася без реальної конкуренції. У торгах взяв участь лише один учасник, який автоматично став переможцем. Відсутність альтернативних пропозицій нівелювала саму ідею цінового стримування та перетворила формальну прозорість процедури на ілюзію.

    5 грудня 2025 року відділ освіти уклав договір № 204 з приватним підприємством «Будівельна фірма “ПРОМТЕКС”». Попри декларований короткий термін виконання робіт до кінця року, документ містить положення, які дозволяють змінювати строки та вартість без чітко визначених обмежень. Фактичний контроль за виконанням робіт обмежився підписанням актів без незалежного технічного нагляду.

    Аналіз кошторисної документації свідчить про системне завищення вартості матеріалів без жодного технічного або ринкового обґрунтування. Анкери для георешітки закладені за ціною 32,64 гривні при базовій вартості 32,00 гривні. Будівельні болти включені до кошторису з розрахунку 171 360 гривень за тонну при ринковій ціні близько 168 000 гривень. Аналогічна ситуація з брусками хвойних порід, вартість яких зросла до 11 424 гривень за кубічний метр, та георешіткою, закладеною по 234,60 гривні замість 230,00.

    На перший погляд ці відхилення можуть здаватися незначними, однак у масштабах усього проєкту вони формують системну переплату. Сукупно завищення кошторису сягає близько 30 відсотків від загальної вартості робіт. У грошовому еквіваленті це понад 2,2 мільйона гривень бюджетних коштів, які були витрачені без належного економічного обґрунтування.

    Таким чином, укриття для навчального закладу в прифронтовій громаді стало не лише інфраструктурним об’єктом, а й прикладом того, як війна використовується як універсальний індульгенційний аргумент. Під гаслом захисту дітей зникає конкуренція, стирається контроль і розмивається відповідальність, а бюджет перетворюється на ресурс, доступний для безкарного маневру.

  • КЕВ Житомира закупив електроенергію на 280 млн грн у фірми з кримінальним шлейфом

    КЕВ Житомира закупив електроенергію на 280 млн грн у фірми з кримінальним шлейфом

    Квартирно-експлуатаційний відділ Житомира уклав угоду з ТОВ «Оператор енергії» на постачання електроенергії у 2026 році. Загальна вартість контракту становить 279,90 мільйона гривень.

    Договором передбачено фіксовану надбавку постачальника у розмірі 34 копійки за кожну кіловат-годину. Вона не змінюється протягом усього строку дії угоди незалежно від коливань цін на ринку «на добу наперед».

    За погодженими обсягами постачання та встановленою маржею очікуваний прибуток компанії-постачальника за цим контрактом може сягати близько 10 мільйонів гривень. Водночас аналіз аналогічних закупівель у Житомирській області свідчить, що для інших замовників застосовувалися значно нижчі маржі.

    Так, в Овруцькому водоканалі надбавка постачальника становила 19 копійок за кіловат-годину. Житомирська опорна лікарня в селі Троянів уклала договір із від’ємною маржею — мінус 2 копійки за кіловат-годину.

    Компанія «Оператор енергії» вже фігурувала у кримінальних провадженнях, пов’язаних із завищенням цін на електроенергію для військових структур. У вересні 2021 року правоохоронні органи викрили завищення вартості електроенергії під час постачання Одеському квартирно-експлуатаційному управлінню. Тоді підозри були оголошені як керівнику КЕУ, так і директору компанії.

    Директором ТОВ «Оператор енергії» є Дмитро Богданов. Після оголошення підозр керівництво компанії не змінювалося. Засновниками підприємства є Артур Хачатрян та Айк Погосян.

    Артур Хачатрян до початку повномасштабної війни був депутатом Одеської районної ради від забороненої нині партії ОПЗЖ. Він також є племінником депутата Одеської обласної ради Князя Хачатряна — власника дорожньо-будівельної компанії «Березівкаагрошляхбуд».

    Князя Хачатряна в регіоні пов’язують із багаторічним впливом на розподіл підрядів у дорожній галузі. Його компанія регулярно отримує великі замовлення на ремонт доріг та укриттів в Одеській області, у тому числі без проведення повноцінних тендерних процедур.

    Укладення контракту на постачання електроенергії для потреб Міністерства оборони з фіксованою та відносно високою маржею викликає питання щодо економічної доцільності умов угоди, зважаючи на попередній досвід роботи постачальника з військовими замовниками.

  • Миколаївська ОВА засекретила контракти на будівництво тепломереж на 654 млн грн

    Миколаївська ОВА засекретила контракти на будівництво тепломереж на 654 млн грн

    Миколаївська обласна військова адміністрація знову опинилася в центрі скандалу навколо розподілу бюджетних коштів. Цього разу йдеться про 654 мільйони гривень, спрямовані на будівництво та реконструкцію тепломереж, які були фактично виведені з публічного контролю під грифом «для службового користування».

    Департамент капітального будівництва Миколаївської ОВА ухвалив рішення засекретити не лише кошториси, а й повні тексти 19 договорів із підрядниками. Формальним поясненням стала нібито загроза безпеці в умовах воєнного стану. Водночас у відкритому доступі залишаються ціни на матеріали для значно більш чутливих об’єктів енергетичної інфраструктури в інших регіонах, що ставить під сумнів реальну необхідність такого рівня закритості.

    Фактично під грифом «ДСП» опинилося не розташування тепломереж чи технічні рішення, а саме вартість труб, бетону та супутніх матеріалів. Це породжує обґрунтовані підозри, що справжньою метою секретності є приховування завищених цін і повторення вже знайомих для регіону схем.

    Розподіл коштів відбувся без реальної конкуренції. Підряди отримали компанії, добре відомі в Миколаєві гучними скандалами минулих років.

    Найбільший контракт — на 277 мільйонів гривень — дісталося ТОВ «Миколаївміськбуд», пов’язаному з бізнесменом Михайлом Жендубаєвим. Назва цієї компанії вже давно асоціюється з історіями про завищені ціни під час будівництва водогонів. Попри спроби правоохоронних органів оскаржувати попередні угоди, структури Жендубаєва почали масово змінювати власників, переписуючи бізнес на маловідомих осіб, що ускладнює подальші перевірки та доступ до фінансової документації.

    Серед отримувачів бюджетних коштів також фігурує ТОВ ВКФ «Газводмонтаж», пов’язане з Костянтином Перігою. Компанія раніше вже брала участь у проєктах на магістральних мережах міста і також неодноразово опинялася в центрі критики через вартість робіт.

    Окрему увагу привертає поява в переліку підрядників ТОВ «АБК “АРХСІТІ”» зі статутним капіталом усього тисяча гривень. Ця фірма вже фігурувала у кримінальній справі про оплату десятків мільйонів гривень за фактично неіснуючий понтонний міст. Тоді один із посадовців департаменту отримав реальний термін ув’язнення, але сама схема, схоже, не зникла. Тепер ця ж компанія отримала ще 73 мільйони гривень на об’єктах, інформація про які засекречена.

    Поки виконувач обов’язків директора департаменту Андрій Грейц підписує документи про неможливість оприлюднення кошторисів через «загрозу безпеці», у публічному просторі залишається лише одне питання: від кого саме захищають ці дані — від ворога чи від мешканців області.

    Коли бюджетні кошти мають непрозоре походження, договори закриті для громадського контролю, а підрядники мають скандальну або кримінальну репутацію, ризик повторення масштабних зловживань стає очевидним. У такій конфігурації фінал історії, як правило, далекий від обіцяного тепла в оселях миколаївців і значно ближчий до чергового розслідування після того, як кошти вже будуть освоєні.

  • П’ять Toyota за 8 мільйонів: як Південноукраїнська АЕС порушила рішення Кабміну

    П’ять Toyota за 8 мільйонів: як Південноукраїнська АЕС порушила рішення Кабміну

    Південноукраїнська атомна електростанція, що є філією НАЕК «Енергоатом», 6 листопада здійснила закупівлю п’яти легкових автомобілів Toyota на загальну суму 8,08 млн грн. Закупівля була оформлена за процедурою UA-2025-10-15-011687-a, а придбані автомобілі вже перебувають на складі державного підприємства.

    Водночас закупівля була проведена з очевидним порушенням постанови Кабінету Міністрів №899 від 3 жовтня 2012 року. Цей документ прямо забороняє державним підприємствам придбання та оренду легкових автомобілів у разі відсутності затвердженого річного фінансового плану.

    У постанові чітко зазначено, що за відсутності затвердженого фінплану підприємство має право здійснювати виключно витрати, безпосередньо пов’язані з виробничою діяльністю. При цьому поняття «витрати» в законодавстві охоплює не лише фактичну оплату, а й саме взяття фінансових зобов’язань, тобто підписання договорів.

    На момент укладення договору фінансовий план НАЕК «Енергоатом» на 2025 рік не був затверджений у встановленому порядку. Це підтверджується офіційними повідомленнями як самої компанії, так і урядових структур. Отже, створення будь-яких зобов’язань, не пов’язаних безпосередньо з виробництвом електроенергії, було прямо заборонене.

    Згідно зі структурою управління НАЕК «Енергоатом», відповідальність за дотримання вимог законодавства на рівні філій покладається особисто на їхніх керівників. У цьому випадку рішення про укладення договору ухвалював генеральний директор Південноукраїнської АЕС Стоянов. Саме його дії призвели до формування незаконного фінансового зобов’язання, яке прямо суперечить постанові Кабінету Міністрів №899.

    11 листопада уряд достроково припинив повноваження наглядової ради НАЕК «Енергоатом» через провал у системі контролю та наявність корупційних ризиків. Втім, наявність або відсутність наглядової ради жодним чином не впливає на дію постанови №899, яка має обов’язковий характер і застосовується автоматично.

    Таким чином, історія із закупівлею автомобілів на Південноукраїнській АЕС демонструє не лише формальне порушення урядової заборони, а й системну проблему управлінських рішень у державному секторі. В умовах фінансових обмежень та енергетичної кризи такі дії ставлять під сумнів ефективність контролю за використанням коштів державних підприємств.

  • Родина співробітниці НБУ заробила понад 100 мільйонів на перепродажі софту для держави

    Родина співробітниці НБУ заробила понад 100 мільйонів на перепродажі софту для держави

    Компанія, пов’язана з родиною високопосадовця Національного банку України, за останні роки заробила понад 100 мільйонів гривень на постачанні програмного забезпечення для державних і комунальних установ. При цьому фірма фактично не є розробником продукту, а виконує роль посередника між правовласником софту та бюджетними замовниками.

    Йдеться про київську компанію «Мастер:стрім», одним із співзасновників якої є Андрій Розмаїтий — чоловік старшої економістки НБУ. Саме ця фірма постачає державним структурам лінійку бухгалтерського та управлінського програмного забезпечення під брендом MASTER — від бухгалтерії, кадрів і документообігу до фінансових, аграрних і торговельних модулів.

    За даними публічних закупівель, програмні продукти цієї лінійки масово купують державні органи та комунальні підприємства як для бюджетного, так і для комерційного сегмента. Загалом зафіксовано 1 469 договорів, а сукупний дохід компанії від держзамовників становить 102,9 млн грн. Серед клієнтів — центральні органи влади, фонди, державні служби та десятки комунальних підприємств по всій країні.

    Формально «Мастер:стрім» позиціонується як ІТ-постачальник. Однак ключова деталь полягає в тому, що компанія не володіє інтелектуальними правами на програмне забезпечення, яке продає державі. Правовласником і безпосереднім розробником продуктів лінійки MASTER є інша юридична особа. Саме вона створює програмне забезпечення, тоді як «Мастер:стрім» забезпечує укладання договорів, проходження платежів і супровід закупівель.

    У такій конструкції виникає логічне запитання: чому компанія-розробник не працює напряму з державними замовниками, а використовує посередника, пов’язаного з родиною посадовиці Національного банку. Особливо з урахуванням того, що йдеться про масові закупівлі стандартизованого продукту та сотні однотипних контрактів. Така модель не створює додаткової цінності для замовника, проте дозволяє акумулювати значну маржу на рівні посередника.

    Окремої уваги заслуговує і ширший контекст. Національний банк є ключовим регулятором фінансової системи країни, який формує правила фінансового контролю, прозорості та доброчесності. На цьому тлі бізнес, пов’язаний із родиною співробітниці НБУ, орієнтований майже виключно на державний сектор і десятки мільйонів гривень бюджетних коштів, що проходять через структуру без володіння продуктом, виглядає щонайменше суперечливо.

    Формально в цій історії наразі не зафіксовано прямого порушення закону. Водночас за суттю мова йде про класичну посередницьку модель, за якої бюджетні кошти осідають у компанії, пов’язаній з родиною високопосадовця, без очевидної економічної необхідності в такому ланцюжку. Це створює ризики конфлікту інтересів, підриває довіру до системи державних закупівель і ставить під сумнів рівні умови конкуренції для інших учасників ринку.

    Чому розробник програмного забезпечення не виходить безпосередньо на державні тендери? Хто і на якому етапі ухвалив рішення вбудувати в ланцюг саме компанію «Мастер:стрім»? Як формується кінцева ціна для бюджетного замовника і яку частку в ній становить посередницька націнка? Відповіді на ці запитання поки що відсутні. Розслідування триває.

  • Чотири сосни за 3,8 млн грн: у Харкові розгорівся скандал навколо закупівлі дерев

    Чотири сосни за 3,8 млн грн: у Харкові розгорівся скандал навколо закупівлі дерев

    Закупівля декоративних дерев у Харкові викликала резонанс через значні суми, витрачені з міського бюджету. Комунальне підприємство «Харківзеленбуд» придбало чотири сосни на суму 3,8 мільйона гривень, що вже саме по собі виглядає нетипово для воєнного часу.

    Згідно з умовами укладеного контракту, три дерева були закуплені за ціною 973 тисячі гривень за одиницю, ще одне — за 876,5 тисячі гривень. При цьому вказані суми не включають податок на додану вартість. Окрім цього, ще близько 1,5 мільйона гривень було витрачено на благоустрій невеликої ділянки, де висадили дерева.

    Підрядником за договором від 26 серпня стало товариство з обмеженою відповідальністю «Кузнецов ландшафтна студія», яке за цим контрактом має отримати майже 10 мільйонів гривень за поставку рослин. Водночас участь у закупівлі брала інша компанія — ТОВ «Голландські троянди», яка подала значно дешевшу пропозицію. За її умовами аналогічні дерева коштували від 150 до 400 тисяч гривень із ПДВ. Проте замовник відхилив цю пропозицію та обрав дорожчого постачальника.

    Додаткові питання виникли після порівняння закупівельних цін із відкритими комерційними прайсами самого постачальника. У відкритому каталозі «Кузнецов ландшафтної студії» найвища ціна на сосни становить близько 247 тисяч гривень, тоді як дерева з аналогічними характеристиками оцінюються у межах 140–248 тисяч гривень. Таким чином, місто заплатило за окремі дерева у кілька разів більше, ніж їхня заявлена роздрібна вартість.

    Крім фінансового аспекту, сумніви викликає і відповідність дерев заявленому виду. Замість справжніх італійських сосен Пінія, які не пристосовані до клімату Харківської області, у місті фактично висадили звичайні або кримські сосни, яким за допомогою стрижки надали характерну «парасолькову» форму. Це означає, що надалі місто буде змушене регулярно фінансувати догляд за деревами, аби вони зберігали декоративний вигляд.

    У результаті громада Харкова не лише переплатила мільйони гривень за озеленення, а й отримала імітацію елітного благоустрою, яка потребуватиме додаткових витрат у майбутньому. Закупівля вже привернула увагу громадськості та стала черговим прикладом сумнівного використання бюджетних коштів у комунальному секторі.

  • Барабани замість захисту: як у Києві освоюють мільярди на укриттях

    Барабани замість захисту: як у Києві освоюють мільярди на укриттях

    На тлі четвертого року повномасштабної війни та рекордної кількості атак на Київ питання укриттів давно перестало бути технічним або господарським. Воно стало питанням виживання. Попри це, офіційна статистика міської влади продовжує малювати картину майже повного охоплення столиці захисними спорудами. За даними КМДА, у Києві нібито функціонують понад чотири тисячі укриттів, здатних прийняти майже все населення міста.

    Втім, розслідування журналістів та аналіз судової практики демонструють зовсім іншу реальність. За красивими цифрами ховаються зачинені підвали, приватні сховища з обмеженим доступом, непридатні приміщення та системна корупція, яка перетворила тему цивільного захисту на джерело збагачення.

    Майже чверть укриттів, внесених до офіційних реєстрів, є приватними. Фактично вони доступні лише мешканцям окремих житлових комплексів або працівникам установ. Ще понад вісімдесят відсотків становлять так звані найпростіші укриття — підвали та технічні приміщення, які за Кодексом цивільного захисту не є повноцінними захисними спорудами. Їх включення до загальної статистики створює лише ілюзію безпеки.

    Особливо критична ситуація склалася на лівому березі Києва. Через малу глибину залягання навіть окремі станції метро офіційно класифікують як “прості укриття”. Це означає, що сотні тисяч мешканців спальних районів фактично не мають доступу до герметичних сховищ, здатних витримати серйозний удар.

    Якщо співставити реальну місткість загальнодоступних захисних споруд з чисельністю населення столиці, картина виглядає катастрофічною. У повноцінних укриттях можуть сховатися трохи більше п’ятдесяти тисяч людей — це близько півтора відсотка киян. Решта змушена рятуватися у підвалах багатоповерхівок, які у разі прямого влучання стають смертельними пастками.

    Трагедії останніх років лише підтверджують ціну “паперової безпеки”. У кількох районах столиці під час ракетних атак люди гинули, маючи формально “існуючі” укриття поруч. Вони були або зачинені, або непридатні для тривалого перебування, або вміщували десятки осіб замість сотень мешканців навколишніх будинків. Аналіз найбільш зруйнованих об’єктів показав: у більшості випадків укриттів не було взагалі, а до найближчого реального сховища довелося б іти десять–двадцять хвилин. За умов, коли балістична ракета долітає за лічені хвилини, це дорівнює смертному вироку.

    На цьому тлі столичні адміністрації активно освоюють кошти, виділені на будівництво та ремонт укриттів. За кілька років обсяг таких тендерів перевищив два з половиною мільярди гривень. Проте аналіз закупівель виявляє типові ознаки мережевої корупції. Контракти отримують компанії з мінімальним статутним капіталом, створені незадовго до торгів. Ціни на матеріали та роботи системно завищуються, а конкуренція відсіюється через штучно прописані вимоги.

    Абсурдність деяких закупівель стала публічним символом проблеми. Закупівлі барабанів, овочерізок, меблів та дрібного інвентарю за цінами, що в рази перевищують ринкові, пояснюють надуманими сертифікатами та специфічними вимогами. Це не випадкові помилки, а відпрацьований механізм, який дозволяє перекачувати бюджетні кошти через “правильних” постачальників.

    У ряді випадків корупція межує з прямою загрозою життю. Після так званих капітальних ремонтів окремі укриття ставали причиною аварійного стану будівель. Роботи існували лише в актах, технічний нагляд був формальним, а відповідальність розчинялася між підрядниками й чиновниками. Подібні історії стосуються не лише грошей, а й безпеки дітей у школах і садках.

    Доступ до інформації про реальний стан сховищ залишається обмеженим. Частина районних адміністрацій відмовляється надавати дані, посилаючись на “службову інформацію”. Офіційні мапи часто містять застарілі або недостовірні дані, а контакти відповідальних осіб не працюють. У результаті під час повітряної тривоги люди біжать до адрес, де укриття існує лише у звітах.

    Найгірше у цій історії — відсутність відповідальності. Попри десятки кримінальних проваджень, пов’язаних із розкраданнями на укриттях, реальних вироків майже немає. Справи роками ходять по судах, підозрювані залишаються на посадах, а відповідальність зводиться до пошуку зручних “стрілочників”. Система, у якій зачинені укриття коштують людських життів, але не тягнуть за собою покарань, відтворює себе знову і знову.

    Історія з укриттями в Києві стала дзеркалом глибшої проблеми — мережевої корупції, де рішення ухвалюються не з міркувань безпеки, а за принципом лояльності. У такій системі безпека перетворюється на привілей, а не базове право. Поки це не зміниться, жодні звіти, мільярдні бюджети чи гучні заяви не зможуть захистити місто, де під час тривоги люди знову стикаються з зачиненими дверима.

  • Фірма з орбіти Укрбуду отримала 153 мільйони від Інституту Амосова без тендеру

    Фірма з орбіти Укрбуду отримала 153 мільйони від Інституту Амосова без тендеру

    Державна установа «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова НАМН України» 11 грудня уклала договір із приватним підприємством «Медсервіс-партнер» на коригування проєкту лікувально-реабілітаційного корпусу. Вартість угоди становить 153,11 мільйона гривень.

    Згідно з умовами договору, до кінця 2026 року підрядник має скоригувати проєктно-кошторисну документацію з розробкою стадій «Ескізний проєкт», «Проєкт» та «Робоча документація» для будівництва лікувально-реабілітаційного корпусу по вулиці Миколи Амосова, 6 у Солом’янському районі Києва.

    Майбутній корпус розрахований на 100 ліжко-місць, з яких 14 передбачені для дітей молодшого віку та новонароджених. Також проєкт включає поліклініку на 100 відвідувачів у зміну. Під час коригування документації мають бути враховані розміщення ПЕТ-КТ, циклотрону з радіолабораторією, рентген-операційної з палатами реанімації на першому поверсі, захисної споруди цивільного захисту, підземної галереї між новим корпусом і чинною будівлею інституту, паркувальних місць, а також ілюмінації фасаду з логотипом закладу. Окремо передбачено перепланування реабілітаційного відділення на восьмому поверсі відповідно до вимог НСЗУ та можливе встановлення сонячних колекторів для підігріву води.

    Закупівлю провели без відкритих торгів. Замовник обґрунтував це необхідністю захисту прав інтелектуальної власності, оскільки саме ця компанія є розробником початкового проєкту корпусу.

    Історія цього будівництва триває понад десять років. Ще у 2012 році уряд затвердив проєкт лікувально-реабілітаційного корпусу, розроблений «Медсервіс-партнером». У 2013 році тендер на будівництво скасували зі скандалом через відхилення обох учасників, а у 2014 році проєкт зупинили через відсутність фінансування після втечі Віктора Януковича.

    У 2018 році уряд повторно затвердив проєкт з оновленими техніко-економічними показниками. Підряд на будівництво вартістю 2,57 мільярда гривень тоді отримала компанія «Північно-український будівельний альянс», пов’язана з оточенням колишнього керівництва державної корпорації «Укрбуд». У 2018–2020 роках технічний нагляд за будівництвом здійснювала державна будівельна компанія «Укрбуд». Згодом один із ключових фігурантів цієї історії був заарештований у корупційній справі, а у 2021 році щодо підрядника відкрили процедуру банкрутства.

    У 2024 році Інститут Амосова вже укладав із «Медсервіс-партнером» договір на коригування проєкту на 39,86 мільйона гривень. Проте у грудні 2025 року вартість тієї угоди зменшили до 12,83 мільйона, пояснивши це виникненням об’єктивних обставин, що унеможливили виконання проєктних робіт у межах договору.

    Наразі Інститут Амосова перебуває у стані припинення у зв’язку з реорганізацією. Його очолює Василь Лазоришинець.

    Компанією «Медсервіс-партнер» володіє Анатолій Іродовський, а керує нею Олексій Курібло. Курібло також очолює іншу проєктну компанію, пов’язану з родиною керівництва державного інституту «НДІПроектреконструкція». Представники цієї ж бізнес-групи та їхні родичі раніше володіли або контролювали компанії, які отримували мільярдні державні підряди у сфері проєктування та будівництва.

    У 2022 році «Медсервіс-партнер» разом із будівельними компаніями з Тернополя та Києва створив консорціум, який виграв підряди на реконструкцію обласної клінічної лікарні в Тернополі загальною вартістю понад 1,6 мільярда гривень.

    З моменту запуску системи публічних закупівель у 2016 році «Медсервіс-партнер» уклав державних контрактів на суму майже 194 мільйони гривень.