Golovnitemu.com

Позначка: енергетична безпека

  • Російські удари змусили змінити паливну логістику: для України збудують сховища в Угорщині

    Російські удари змусили змінити паливну логістику: для України збудують сховища в Угорщині

    Україна готує новий елемент захисту паливного ринку від російських атак. Група «Нафтогаз» домовилася з угорською MOL Group про створення потужностей для зберігання нафтопродуктів на території Угорщини поблизу українського кордону. Ідея полягає в тому, щоб частина запасів пального перебувала поза зоною російських ударів і за потреби могла швидко постачатися українським споживачам.

    Меморандум про співпрацю сторони підписали в межах Карпатського економічного форуму. Про домовленість повідомив виконувач обов’язків голови правління «Нафтогазу» Сергій Федоренко.

    За його словами, постійні російські удари по українській паливній інфраструктурі змушують країну не лише диверсифікувати маршрути імпорту, а й шукати безпечніші місця для створення резервів. Майбутні потужності планують розташувати саме поблизу кордону з Україною, що має скоротити логістичне плече в разі необхідності швидкого перекидання пального.

    При цьому конкретні параметри проєкту поки не оприлюднені. Невідомо, який саме обсяг нафтопродуктів зможуть зберігати нові об’єкти, скільки резервуарів планують побудувати, якою буде вартість інвестицій та коли сховища мають запрацювати. Підписаний документ наразі є меморандумом, тобто фіксує намір сторін розвивати проєкт, але не означає, що будівництво вже розпочалося.

    Саме тому говорити про готовий «стратегічний запас» ще зарано. Водночас сам напрямок співпраці демонструє, як Україна перебудовує паливну логістику під умови тривалої війни.

    За словами Федоренка, створення резервних потужностей поза зоною обстрілів має підвищити стабільність усього українського ринку та зменшити залежність від окремих складів, нафтобаз і маршрутів усередині країни.

    Це питання стало особливо актуальним через регулярні російські атаки на паливну та логістичну інфраструктуру. У 2026 році ударами неодноразово пошкоджувалися нафтобази, АЗС, склади, залізничні об’єкти та маршрути постачання. Водночас навіть за умов цінових стрибків фізичного дефіциту пального влітку вдалося уникнути.

    У липневому огляді українського енергетичного сектору Центр Разумкова зазначав, що попри різке подорожчання бензину й особливо дизеля, імпорт пального продовжувався, широких обмежень продажу або системного дефіциту не виникало. Аналітики наголошували, що ринок переживав насамперед ціновий шок, спричинений дорожчим імпортом, логістикою та зовнішньою кон’юнктурою.

    Проте стійкість такого ринку напряму залежить від того, наскільки швидко трейдери та державні компанії можуть змінювати маршрути у разі пошкодження інфраструктури. Саме тут сховища за межами України можуть стати додатковою страховкою.

    Якщо резерв пального зберігається безпосередньо в Україні, він залишається потенційною ціллю для ракет або дронів. Якщо ж частину ресурсу тримати за кордоном, а логістичний маршрут до українського споживача буде коротким, паливо можна буде заводити у країну вже після виникнення потреби.

    Особливо важливим є розташування таких потужностей поблизу кордону. Воно дозволяє уникнути ситуації, коли паливо формально є в ЄС, але його потрібно транспортувати через пів континенту.

    Чому партнером стала саме MOL

    MOL Group — одна з найбільших нафтогазових груп Центральної Європи. Її переробний бізнес базується на трьох великих НПЗ в Угорщині, Словаччині та Хорватії. Компанія виробляє широкий спектр нафтопродуктів, серед яких бензин, дизель, авіаційне пальне, LPG, мастила та бітум. Значна частина продукції реалізується через власну роздрібну та оптову мережу.

    Угорський та словацький напрямки MOL також безпосередньо інтегровані в регіональну трубопровідну систему. У 2026 році через південну гілку нафтопроводу «Дружба» Україна продовжувала транспортувати нафту до НПЗ MOL у Словаччині та Угорщині. За оцінкою Центру Разумкова, у червні обсяги такого транзиту становили приблизно 26–30 тисяч тонн на добу.

    Тому MOL для України — не новий гравець, а компанія, вже тісно включена у паливну інфраструктуру регіону.

    Разом із тим сама компанія у звіті за 2025 рік визнавала, що угорські та словацькі НПЗ все ще значною мірою залежать від російської трубопровідної нафти, хоча MOL поступово розширює альтернативні морські маршрути постачання та декларує курс на диверсифікацію.

    На цьому тлі створення окремої інфраструктури для українських потреб може стати ще одним напрямком регіональної співпраці, уже не пов’язаним безпосередньо з транзитом російської сировини.

    Угорщина важлива для української енергетики

    Співпраця між двома країнами в енергетиці ширша за нафтовий сектор. У липні 2026 року саме Угорщина була найбільшим джерелом імпортної електроенергії для України — на неї припадало близько 40% українського імпорту електроенергії, тоді як на Словаччину — близько 26%.

    Це робить угорський напрямок одним із ключових для української енергетичної логістики, незалежно від політичних суперечностей між урядами двох країн.

    Нові паливні резерви можуть доповнити цю систему ще одним елементом — запасами нафтопродуктів, які фізично перебуватимуть на території ЄС, але будуть орієнтовані на потреби українського ринку.

    Проєкт став частиною ширшої Карпатської ініціативи

    Меморандум «Нафтогазу» та MOL підписали під час Карпатського економічного форуму, який проходив у межах нового регіонального формату C8 — «Карпатської вісімки».

    До ініціативи увійшли Україна, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина, Чехія, Австрія та Сербія.

    Учасники форуму представили спільний інвестиційний портфель приблизно зі 95 проєктів загальною вартістю близько €40 млрд. Йдеться про енергетику, транспорт, логістику, інфраструктуру та інші транскордонні напрями.

    Саме в цю логіку вписується і проєкт паливних сховищ: не просто купувати нафтопродукти у сусідніх країн, а створювати спільну інфраструктуру, яка працюватиме на стійкість цілого регіону.

    Для України така модель особливо важлива через війну. Будь-яка велика нафтобаза всередині країни може бути пошкоджена за одну ніч, тому класична модель централізованого зберігання поступово доповнюється розосередженими резервами, альтернативними маршрутами і закордонними потужностями.

    Схожу логіку Україна застосовує і в газовому секторі. Нещодавно було оголошено, що країна матиме гарантований доступ до потужностей нового LNG-термінала в литовській Клайпеді, що також має розширити число можливих джерел постачання енергоресурсів.

    Що це дасть українським водіям

    Прямого й миттєвого впливу на ціну бензину чи дизеля меморандум із MOL не має. Нові сховища самі по собі не зроблять пальне дешевшим.

    Їхнє завдання інше — зменшити ризик фізичного дефіциту, якщо російські атаки пошкодять українські склади, залізницю, нафтобази або інші маршрути.

    Раніше Nenka.info писала, що у вересні дизель на окремих українських АЗС уже перетнув психологічну позначку у 100 грн за літр. При цьому головною проблемою ринку залишалася не відсутність пального як такого, а різке зростання світових котирувань і вартості імпорту.

    Створення додаткового резерву в Угорщині не прибере зовнішні цінові фактори, зате може допомогти уникнути ситуації, коли до високої ціни додається ще й реальна нестача ресурсу.

    Саме в цьому й полягає стратегічний сенс нового проєкту.

    Україна намагається зробити паливний ринок таким, щоб удар по одній нафтобазі або транспортному вузлу більше не міг створити критичну проблему для значної частини країни.

    І якщо домовленість із MOL перейде від меморандуму до реального будівництва, частина українського паливного резерву фактично отримає захищений тил — уже за кордоном Європейського Союзу.

  • Трамп отримує доступ до 65 млрд барелів нафти Венесуели: WSJ розкрила деталі безпрецедентної угоди

    Трамп отримує доступ до 65 млрд барелів нафти Венесуели: WSJ розкрила деталі безпрецедентної угоди

    Адміністрація президента США Дональда Трампа запускає одну з найбільш незвичайних нафтових схем в американській історії. Вашингтон отримує особливі права у приватному проєкті, який має доступ до 17 венесуельських нафтових родовищ із приблизно 65 млрд барелів доведених запасів — це близько п’ятої частини всіх підтверджених резервів країни.

    Деталі домовленостей 30 серпня розкрили The Wall Street Journal та Reuters.

    За інформацією WSJ, американська держава має отримати 35% пасивної економічної участі у North American Blue Energy Partners — приватній нафтовій компанії, пов’язаній із венесуельським бізнесменом Алехандро Бетанкуром. Крім того, США можуть отримати преференційне право купувати 20% майбутнього видобутку компанії за собівартістю.

    Це робить домовленість значно цікавішою, ніж звичайна ліцензія для американської нафтової корпорації.

    За задумом адміністрації Трампа, Вашингтон матиме економічну вигоду від розробки родовищ і водночас отримає гарантований канал постачання відносно дешевої важкої нафти. Але вже після появи деталей виникла юридична інтрига.

    Пентагон заявив Reuters, що його Office of Strategic Capital не має законних повноважень купувати частки приватних компаній. Його можливості обмежуються кредитами, кредитними гарантіями та технічною допомогою, включно зі структуруванням угод.

    Отже, формулювання про «35% акцій Пентагону» поки не можна вважати остаточно підтвердженим юридичним фактом.

    65 млрд барелів — наскільки це багато

    Масштаб домовленості величезний навіть за стандартами світової нафтової галузі. Венесуела має найбільші доведені нафтові запаси у світі — понад 300 млрд барелів. Проєкт, про який оголосив Трамп, охоплює понад 65 млрд барелів, тобто приблизно кожен п’ятий барель доведених запасів Венесуели.

    Йдеться про 17 родовищ, розташованих у різних частинах країни. Частина з них пов’язана з басейном Оріноко та районом озера Маракайбо — ключовими зонами венесуельської нафтової промисловості. Президент США називає домовленість фактичним отриманням Вашингтоном контролю над значною частиною ресурсної бази Венесуели.

    Reuters підтверджує, що адміністрація США говорить про понад 65 млрд барелів у рамках державно-приватного механізму. Проте володіння нафтою під землею та можливість реально її видобути — зовсім не одне й те саме. І саме тут починається найбільша проблема.

    Венесуела має море нафти, але видобуває дуже мало

    Попри колосальні запаси, венесуельська нафтова промисловість роками перебуває у кризовому стані. Причини добре відомі: багаторічне недофінансування, корупція, санкції, деградація інфраструктури, відтік спеціалістів і зношення обладнання.

    За свіжими даними Reuters, країна зараз видобуває приблизно 1,25 млн барелів на добу. Для держави з найбільшими світовими запасами це надзвичайно мало. Для порівняння, на історичному піку Венесуела виробляла понад 3 млн барелів щодня.

    Тобто Вашингтон отримує доступ до величезного ресурсу, але перетворити цей ресурс на реальну нафту буде складно й дорого. The Washington Post повідомляє, що на частині 17 родовищ практично немає необхідної інфраструктури. На інших обладнання постраждало від багаторічного занепаду та крадіжок.

    Для запуску масштабного видобутку можуть знадобитися десятки мільярдів доларів.

    Навіщо це Трампу

    На поверхні відповідь проста — бензин. Адміністрація США хоче збільшити доступ до нафти у Західній півкулі й таким чином послабити залежність від нестабільного Близького Сходу.

    Зараз цей аргумент став особливо актуальним через конфлікт навколо Ірану та проблеми із судноплавством через Ормузьку протоку.

    Через Ормуз проходить приблизно п’ята частина світових нафтових потоків, а будь-яка загроза судноплавству миттєво додає геополітичну премію до цін на нафту. Венесуельська нафта розташована набагато ближче до американських НПЗ.

    До того ж багато заводів на узбережжі Мексиканської затоки історично пристосовані саме до переробки важкої сірчистої нафти, якою багата Венесуела. Держсекретар Марко Рубіо представляє домовленість як спосіб забезпечити дешевше та надійніше постачання нафти у Західній півкулі. Для Трампа це ще й політика.

    До листопадових проміжних виборів ціни на бензин залишаються дуже чутливим питанням для американського виборця. І обіцянка отримати доступ до десятків мільярдів барелів виглядає ефектно. Інша справа, що ця нафта не з’явиться на американських заправках завтра.

    США хочуть купувати частину нафти за собівартістю

    Одна з найбільш незвичайних деталей угоди — право Вашингтона на майбутню продукцію.

    За даними WSJ, США отримують преференційне право купувати 20% видобутку NABEP за собівартістю.

    Це потенційно дуже вигідний механізм. Якщо світова ціна бареля становить, наприклад, $70–80, а виробнича собівартість значно нижча, різниця стає економічною перевагою США. Таку нафту можна використовувати для американського ринку, військових потреб або поповнення Стратегічного нафтового резерву.

    Сам Трамп уже пов’язував нову політику щодо Венесуели з енергетичною безпекою США. Однак точні параметри майбутніх поставок, їхній початок і обсяги поки не визначені публічно.

    Чому тут з’явився Пентагон

    Це, мабуть, найдивніша частина всієї конструкції. Зазвичай американськими міжнародними нафтовими проєктами займаються приватні енергетичні компанії, банки, Міністерство енергетики або Держдепартамент. А тут ключову роль віддали Office of Strategic Capital Пентагону.

    Цей офіс створений для підтримки стратегічно важливих для національної безпеки галузей — від критичних мінералів до нових технологій і промислових ланцюгів постачання. За версією WSJ, передбачалося використати так звані penny warrants — інструмент, який теоретично дозволяв би державі отримати економічні права майже без значних початкових вкладень.

    Однак саме тут Пентагон публічно заперечив частину повідомлень. Його речник Шон Парнелл заявив Reuters, що OSC не бере часток у приватних компаніях. Тому можливо, що остаточний механізм буде оформлений через кредитні гарантії чи іншу фінансову конструкцію, а не класичну пряму власність.

    Це суттєва деталь, яку варто відстежувати, коли Білий дім або Пентагон оприлюднять офіційні документи.

    Хто такий Алехандро Бетанкур

    Не менш неоднозначна і друга сторона проєкту. North American Blue Energy Partners очолює венесуельський бізнесмен Алехандро Бетанкур. За даними NYT і WSJ, його структура протягом останніх років стала одним із найбільших приватних гравців у нафтовому секторі Венесуели.

    Сам Бетанкур давно має тісні зв’язки з венесуельськими політичними та економічними елітами. Його ім’я раніше фігурувало у розслідуваннях у Європі, зокрема в Іспанії та Швейцарії, однак обвинувачень у рамках згаданих справ йому не висували.

    Саме зв’язки Бетанкура з Каракасом можуть бути однією з причин, чому його компанія стала ключовим посередником між адміністрацією США та владою Делсі Родрігес.

    Великий бізнес спочатку не хотів заходити

    Ще одна причина появи такої незвичайної державно-приватної конструкції — обережність нафтових гігантів.

    Адміністрація Трампа хотіла повернути до Венесуели найбільші американські корпорації. Але ExxonMobil та ConocoPhillips ставилися до цього скептично. Причина проста: обидві компанії мають тяжкий історичний досвід після націоналізації своїх активів у Венесуелі у 2007 році.

    До цього додаються слабкий захист власності, політичні ризики, проблемна інфраструктура та питання безпеки. Chevron, навпаки, продовжує працювати у Венесуелі й зараз обговорює розширення своєї присутності. WSJ повідомляє, що компанія може отримати ще два родовища, а Halliburton веде переговори щодо постачання обладнання.

    Тобто адміністрація намагається створити умови, за яких приватний американський капітал поступово повернеться до країни.

    Каракас обіцяє $100 млрд інвестицій

    Влада Венесуели описує угоду зовсім інакше — як шанс воскресити нафтову промисловість. Тимчасова президентка Делсі Родрігес заявила, що нова енергетична домовленість зі США може залучити приблизно $100 млрд інвестицій.

    За розрахунками Каракаса, бюджет країни протягом дії програми може отримати близько $209 млрд податкових надходжень. Уряд також обіцяє тисячі робочих місць, відновлення старих родовищ та масштабну модернізацію інфраструктури.

    Родрігес окремо наголошує, що Венесуела юридично зберігає суверенітет над своїми природними ресурсами. Reuters повідомляє, що вона описала ширшу енергетичну домовленість між державами як розраховану на 25 років.

    Водночас WSJ повідомляє про сторічні права NABEP на конкретні 17 родовищ. Це, очевидно, різні рівні домовленостей — міждержавна рамка та корпоративні права на розробку, але повні юридичні документи поки не оприлюднені.

    А де Мадуро

    Усе це стало можливим після радикальної зміни політичної ситуації у Венесуелі.

    У 2026 році Ніколас Мадуро був усунутий від влади внаслідок американської операції, після чого Вашингтон почав співпрацювати з тимчасовою президенткою Делсі Родрігес — колишньою віцепрезиденткою його уряду. Саме ця співпраця викликала значний спротив усередині Венесуели.

    Частина опозиції, яка роками виступала проти Мадуро, тепер звинувачує Трампа в тому, що Вашингтон поставив енергетичні інтереси вище за демократичний перехід. Критика лунає навіть із різних політичних таборів.

    Деякі противники угоди називають її порушенням конституційних норм, за якими нафтові запаси належать Венесуельській Республіці. У Каракасі вже відбулися протести проти розширення американського контролю над нафтовим сектором.

    Чи справді Америка тепер «володіє» 65 млрд барелів

    Ні — це було б надто спрощеним трактуванням. Нафта в надрах юридично залишається венесуельським ресурсом.

    Йдеться про контроль або особливі економічні права у структурі, яка отримує доступ до розробки родовищ. І навіть слова Трампа про «контроль» треба відділяти від уже оформлених юридичних механізмів.

    Reuters прямо зазначає, що точна правова та фінансова конструкція угоди все ще не до кінця зрозуміла. До того ж 65 млрд барелів — це не 65 млрд барелів готової нафти на складах.

    Частина родовищ ще потребує величезних інвестицій, нових трубопроводів, електропостачання, бурового обладнання та систем підготовки важкої сирої нафти. Від оголошення угоди до значного збільшення видобутку можуть пройти роки.

    Але геополітичний ефект уже величезний

    Попри всі юридичні та технічні питання, угода може стати одним із найбільших поворотів на світовому нафтовому ринку за останні роки. США фактично намагаються сформувати новий великий нафтовий центр у власній півкулі.

    Для Вашингтона це потенційно означає дешевшу важку нафту, меншу залежність від Близького Сходу та додатковий ресурс у боротьбі за ціни на бензин. Для Венесуели — шанс отримати десятки мільярдів доларів приватного капіталу й відновити галузь, яка десятиліттями деградувала.

    Для світового ринку — потенційне повернення держави з найбільшими запасами нафти до числа великих виробників. А для Трампа — ще одна демонстрація принципу, за яким економічна політика, національна безпека й геополітика фактично зливаються в один інструмент.

    Якщо проєкт запрацює у заявленому масштабі, Вашингтон отримає доступ до десятків мільярдів барелів нафти на десятиліття вперед. Але поки між гучним формулюванням «США контролюють 65 млрд барелів» і реальною нафтою, що піде трубопроводами до американських НПЗ, лежать десятки мільярдів доларів інвестицій, роки роботи та дуже складні юридичні питання.

    Саме тому ця історія лише починається.

  • Морський дрон із вибухівкою підійшов до газового гіганта ЄС: Румунія підняла F-16

    Морський дрон із вибухівкою підійшов до газового гіганта ЄС: Румунія підняла F-16

    Румунські військові 20 серпня знищили морський безпілотник із вибухівкою, який виявили всього за кількасот метрів від критично важливої енергетичної інфраструктури газового проєкту Neptun Deep у Чорному морі. Для перехоплення цілі Бухарест підняв винищувачі F-16. Інцидент уже спричинив гостру реакцію керівництва Румунії та Європейського Союзу: президент Нікушор Дан поклав відповідальність за ескалацію на Росію, а президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила про посилення кампанії погроз проти ЄС. Особливої ваги події додає те, що Neptun Deep має стати одним із найважливіших газових проєктів Європи та посилити енергетичну незалежність Євросоюзу.

    Надзвичайна ситуація виникла вранці у четвер, 20 серпня. Морський безпілотник помітили у виключній економічній зоні Румунії приблизно за 80 морських миль на схід від Констанци. Небезпека полягала не лише в самому факті появи невідомого апарата: дрон рухався поблизу району, де розташована стратегічна газова інфраструктура Neptun Deep, а на об’єкті перебували сотні людей.

    Міністр оборони Румунії Раду Міруце повідомив, що після виявлення потенційної загрози військові підняли два винищувачі F-16, які отримали дозвіл застосувати зброю. Морський безпілотник був знищений. Згодом військові підтвердили, що апарат ніс вибухівку, а отже міг становити реальну небезпеку для людей та розташованої поруч критичної інфраструктури.

    Reuters повідомляє, що дрон перебував лише за кількасот метрів від інфраструктури Neptun Deep. Румунська сторона вирішила нейтралізувати апарат саме через потенційний ризик вибуху поблизу стратегічного об’єкта. Після знищення цілі наявність вибухового заряду підтвердили.

    Водночас важливою залишається обставина щодо походження безпілотника. Міністр оборони Румунії заявив, що, за наявною у Бухареста інформацією, дрон не був українським. Українська сторона також заперечила свою причетність. Росія на момент появи перших повідомлень про інцидент офіційної відповіді не надала.

    Румунський президент Нікушор Дан пішов далі та прямо звинуватив Росію в ескалації подібних загроз. За його словами, інцидент вписується в ширший контекст небезпечних російських дій у Чорноморському регіоні.

    Ситуація особливо чутлива через статус Румунії. Країна є членом НАТО та Європейського Союзу, має понад 600 кілометрів спільного кордону з Україною і від початку повномасштабної російської агресії неодноразово стикалася з наслідками бойових дій буквально біля своєї території.

    Російські атаки по українських портах та іншій інфраструктурі на Дунаї вже багато разів призводили до появи безпілотників або їхніх уламків у Румунії. Від початку повномасштабної війни румунське Міністерство оборони зафіксувало 120 атак поблизу кордону, 41 несанкціоноване проникнення безпілотників та 63 випадки виявлення дронів або їхніх фрагментів. Лише у 2026 році, за даними румунського оборонного відомства станом на 19 серпня, було зафіксовано 54 атаки поблизу кордону та 23 несанкціоновані проникнення.

    Буквально за кілька днів до нового інциденту ситуація вже різко загострювалася. 16 серпня винищувач F-18 іспанського контингенту НАТО збив безпілотник, який незаконно проник у повітряний простір Румунії. Апарат увійшов із боку Молдови приблизно за 24 кілометри на північ від Галаца. Його знищили, а уламки впали в незаселеній місцевості. Reuters зазначало, що дрон вважали ймовірно російським, хоча його походження офіційно ще розслідувалося.

    Тепер ситуація стала ще незвичнішою: загроза виникла вже не в небі, а безпосередньо в Чорному морі, причому поруч із одним із найцінніших енергетичних проєктів Румунії.

    Neptun Deep має стратегічне значення далеко за межами самої країни. Це великий офшорний газовий проєкт у румунському секторі Чорного моря, який розробляють OMV Petrom та державна Romgaz. Початок видобутку запланований на 2027 рік. Очікується, що після виходу проєкту на заплановані показники Румунія зможе суттєво наростити власний видобуток і перетворитися на найбільшого виробника природного газу в Європейському Союзі.

    Саме тому поява морського дрона з вибухівкою за кількасот метрів від такої інфраструктури викликала особливе занепокоєння.

    Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Євросоюз докладає значних зусиль для скорочення залежності від російських енергоресурсів. Нові родовища та маршрути постачання газу набули не лише економічного, а й стратегічного значення. Відповідно, безпека Neptun Deep безпосередньо пов’язана з ширшим питанням європейської енергетичної безпеки.

    Інцидент викликав оперативну реакцію Брюсселя. Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Європа стикається з «ескалацією кампанії погроз», метою якої є залякування громадян та спроба розділити Євросоюз. Вона також наголосила на необхідності посилення оборонних можливостей ЄС для стримування провокацій та агресії.

    У європейській дискусії інцидент уже розглядають у ширшому контексті гібридних загроз. Йдеться не лише про класичні військові атаки, а про потенційні провокації проти критичної інфраструктури, порушення повітряного простору, морські інциденти, диверсії та інші дії, які можуть створювати загрозу країнам НАТО та ЄС без формального переходу до прямого воєнного зіткнення.

    Чорне море за роки повномасштабної війни фактично перетворилося на одну з найбільш небезпечних зон Європи. Тут проходять важливі торговельні маршрути, здійснюється український морський експорт, розташовані енергетичні об’єкти та діють військово-морські сили кількох держав НАТО.

    До традиційних військових ризиків додалася мінна небезпека. Після початку великої війни у Чорному морі неодноразово знаходили дрейфуючі міни. Для протидії загрозі Румунія, Болгарія та Туреччина створили спільну протимінну групу, а на тлі нових ризиків співпрацю щодо захисту критичної чорноморської інфраструктури розширюють.

    Тепер до мінної загрози фактично додаються морські безпілотники.

    Саме це робить подію 20 серпня особливо показовою. Безекіпажні морські апарати стали одним із найпомітніших нових видів озброєння російсько-української війни. Україна активно застосовує їх проти російського Чорноморського флоту та військової інфраструктури РФ. Росія також розвиває власні морські безпілотні системи.

    Проте в цьому випадку Румунія заявляє, що знищений апарат не був українського походження, а президент країни пов’язав інцидент із Росією. Остаточні технічні висновки щодо походження апарата мають ґрунтуватися на результатах румунського розслідування.

    Особливо тривожним є збіг у часі з різким загостренням повітряної ситуації у всьому регіоні.

    У ніч проти 20 серпня Росія здійснила масштабний комбінований удар по Україні. У Києві та області загинули люди, десятки отримали поранення. Під час російських атак безпілотна активність знову зачепила сусідні з Україною держави, що змусило країни НАТО реагувати на потенційні загрози поблизу своїх кордонів.

    Тобто історія біля Neptun Deep виникла не ізольовано. Вона сталася в момент, коли безпекова ситуація на східному фланзі НАТО знову різко погіршилася.

    Для Бухареста це створює принципово новий виклик. Раніше основною проблемою були російські повітряні удари по українській території поблизу румунського кордону, після яких дрони або їхні уламки могли опинитися в Румунії. Тепер країна зіткнулася із вибухонебезпечним морським апаратом безпосередньо біля стратегічної енергетичної інфраструктури.

    Саме тому рішення застосувати винищувачі стало показовим сигналом щодо готовності Бухареста діяти жорсткіше.

    Румунські військові вже мають законодавчі та оперативні механізми для нейтралізації безпілотників, які становлять загрозу. Зростання кількості інцидентів у 2026 році показує, що такі механізми перестають бути суто теоретичними. Станом на 19 серпня румунське Міноборони повідомляло вже про чотири збиті дрони протягом року.

    Нинішній випадок, однак, виходить за межі проблеми порушення повітряного простору. Він ставить питання про фізичний захист морських платформ, газовидобувної інфраструктури, портів, підводних комунікацій та інших стратегічних об’єктів у Чорному морі.

    Після вибухів на газопроводах «Північний потік» у Балтійському морі у 2022 році європейські країни вже суттєво посилили увагу до безпеки підводної інфраструктури. Новий інцидент у Чорному морі демонструє, що потенційна загроза може походити не лише від диверсій під водою, але й від відносно невеликих безекіпажних апаратів із вибухівкою.

    Для Neptun Deep ця проблема особливо актуальна через майбутню роль проєкту в європейському енергетичному балансі.

    Якщо об’єкт справді стане одним із головних центрів видобутку газу в ЄС, його безпека автоматично перетворюється з румунського внутрішнього питання на проблему загальноєвропейського рівня. Саме в такому контексті слід розглядати швидку реакцію Урсули фон дер Ляєн.

    Водночас інцидент створює ще одну складну проблему для НАТО: як реагувати на загрози, походження яких не завжди можна встановити миттєво.

    Румунія є членом Альянсу, але її виключна економічна зона в Чорному морі має інший міжнародно-правовий статус, ніж суверенна територія держави. Тому кожен подібний епізод потребує окремої оцінки обставин, походження загрози та її потенційної мети.

    Поки що Бухарест не повідомляв про запуск процедур колективної оборони НАТО у зв’язку з морським інцидентом. Румунія знищила небезпечний апарат власними силами, а політична реакція зосередилася на засудженні ескалації та необхідності посилення захисту.

    Проте сама поява морського безпілотника з вибухівкою поблизу стратегічного газового проєкту означає, що війна Росії проти України дедалі сильніше впливає на безпекове середовище сусідніх держав НАТО.

    Раніше такими проявами ставали уламки ракет і безпілотників, порушення повітряного простору та морські міни. Тепер до цього переліку додалася потенційна загроза критичній енергетичній інфраструктурі в морі.

    І саме тому події біля Neptun Deep можуть мати наслідки значно ширші за знищення одного дрона. Після цього Румунія та її союзники, ймовірно, приділятимуть ще більше уваги патрулюванню чорноморської акваторії та захисту енергетичних об’єктів.

    Для Європи ця історія водночас є нагадуванням: критична інфраструктура, яка має допомогти ЄС остаточно зменшити енергетичну залежність від Росії, сама стає частиною нового безпекового середовища.

    І якщо висновки Бухареста про російський слід отримають подальше технічне підтвердження, знищення вибухонебезпечного дрона за кількасот метрів від Neptun Deep може стати одним із найсерйозніших чорноморських інцидентів останнього часу — не лише для Румунії, а й для всього східного флангу НАТО.

  • Червоноградська збагачувальна фабрика під загрозою зупинки

    Червоноградська збагачувальна фабрика під загрозою зупинки

    Міністерство енергетики України має активніше долучитися до ситуації навколо Червоноградської збагачувальної фабрики та консолідувати позицію державних кредиторів підприємства. Від вирішення питання управління фабрикою залежить можливість повноцінного відновлення її роботи та стабільного постачання вугілля із шахт Львівсько-Волинського басейну на державну теплову генерацію.

    Про це заявив народний депутат України Михайло Бондар.

    За його словами, нині ситуація навколо підприємства фактично залежить від судового процесу та призначення арбітражного керуючого. Наступне судове засідання, за його інформацією, очікується 19 серпня.

    Бондар наголосив, що саме питання управління підприємством залишається одним із ключових факторів, які не дозволяють перейти до повноцінного запуску Червоноградської збагачувальної фабрики. За його словами, Міністерство енергетики має зайняти більш активну позицію та об’єднати державних кредиторів навколо спільного рішення.

    «Я думаю, що Міністерство енергетики має активно включитися, консолідувати десь всіх державних кредиторів і вирішити питання з незалежним арбітражем, з незалежною людиною, яка буде працювати на користь держави», — заявив народний депутат.

    За словами парламентаря, серед кредиторів підприємства є як державні, так і приватні структури. Між ними триває конфлікт, зокрема щодо кандидатури керуючого санацією. Через це процедура оздоровлення підприємства залишається ускладненою, а можливість стабілізувати роботу фабрики відкладається.

    Бондар підкреслив, що без врегулювання питання управління підприємством неможливо забезпечити його повноцінний запуск.

    «Тому питання з Червоноградською фабрикою обов’язково треба вирішити», — наголосив нардеп.

    Проблеми Червоноградської збагачувальної фабрики виникли не вперше. Підприємство тривалий час перебуває у складній фінансовій та управлінській ситуації на тлі процедури санації ПАТ «Львівська вугільна компанія». Серед основних проблем, які впливають на роботу підприємства, називають значну заборгованість, проблеми з управлінням, борги із заробітної плати та фактичне припинення повноцінних виробничих процесів.

    Червоноградська збагачувальна фабрика має важливе значення для вугільної галузі Львівсько-Волинського басейну. Через підприємство проходить процес підготовки та збагачення вугілля, яке видобувають державні шахти регіону. Тому тривала зупинка фабрики може створювати проблеми не лише для самого підприємства, а й для всієї виробничої ланки, пов’язаної з видобутком та використанням вугілля.

    Особливого значення це питання набуває напередодні нового опалювального сезону. Українська енергосистема продовжує працювати в умовах масштабних викликів, пов’язаних із війною та систематичними атаками Росії на енергетичну інфраструктуру. У таких умовах стабільна робота державної теплової генерації та наявність необхідного палива є одним із важливих елементів енергетичної безпеки.

    Саме тому проблеми з постачанням вугілля можуть мати наслідки далеко за межами окремого підприємства. Якщо шахти Львівсько-Волинського басейну не матимуть можливості стабільно передавати підготовлене вугілля споживачам, це потенційно може ускладнити підготовку теплової генерації до періоду максимального зимового навантаження.

    Раніше Михайло Бондар уже звертав увагу на необхідність відновлення ефективного державного управління підприємствами вугільної галузі. За його оцінкою, затягування проблеми з Червоноградською збагачувальною фабрикою створює додаткові ризики для підготовки України до опалювального сезону та загальної енергетичної безпеки.

    На необхідності термінового втручання держави у ситуацію навколо фабрики також наголошувала народна депутатка, голова підкомітету Верховної Ради з питань енергетичної безпеки Вікторія Гриб. Вона заявляла, що підприємство потребує уваги Міністерства енергетики та системного рішення щодо подальшої роботи.

    Наразі одним із ключових етапів має стати судовий розгляд, у межах якого повинно бути вирішене питання подальшого управління підприємством. Наступне засідання очікується 19 серпня. Від його результатів та подальших рішень щодо арбітражного керуючого значною мірою залежатиме, чи зможе підприємство перейти до стабілізації своєї роботи.

    Водночас для держави питання Червоноградської збагачувальної фабрики має не лише господарське, а й стратегічне значення. Підприємство є частиною ланцюга забезпечення української теплової генерації паливом, а тому його стабільна робота може мати значення для проходження майбутнього опалювального сезону.

    За словами Михайла Бондара, держава має не допустити, щоб конфлікт між кредиторами та неврегульоване питання управління блокували роботу підприємства. На його думку, саме Міністерство енергетики має відіграти ключову роль у координації державних кредиторів та пошуку незалежного арбітражного керуючого, який зможе забезпечити відновлення роботи фабрики в інтересах держави.

    Подальший розвиток ситуації залежатиме від рішення суду, позиції кредиторів та готовності Міністерства енергетики долучитися до врегулювання конфлікту. Якщо питання управління буде вирішено, підприємство зможе перейти до наступного етапу — відновлення виробничої діяльності та стабілізації роботи.

  • Європі загрожує дефіцит газу взимку: запаси впали до мінімуму

    Європі загрожує дефіцит газу взимку: запаси впали до мінімуму

    Запаси природного газу в країнах Європейського Союзу опустилися до рівня, який може створити додаткові ризики для енергетичної безпеки блоку напередодні опалювального сезону. Наразі європейські газові сховища заповнені значно менше, ніж у середньому за останні роки, а особливе занепокоєння викликає ситуація в Німеччині, яка має найбільші потужності зі зберігання газу в ЄС.

    Про це пише Politico.

    За даними видання, традиційна модель підготовки Європи до зими цього року опинилася під тиском. У нормальних умовах трейдери та комунальні підприємства протягом літа закуповують природний газ за відносно низькими цінами, закачують його до підземних сховищ, а взимку використовують або продають його в період підвищеного попиту. Такий підхід дозволяє ринку одночасно забезпечувати необхідні запаси та отримувати прибуток від сезонної різниці цін.

    Однак цього року ситуація змінилася. Вартість газу в літній період виявилася вищою, ніж очікували учасники ринку, що зробило активне поповнення сховищ менш привабливим з економічної точки зору. На ситуацію вплинули одразу кілька факторів, серед яких геополітична нестабільність, війна на Близькому Сході та зміни клімату.

    За останніми даними, газові сховища країн Євросоюзу заповнені приблизно на 58% від загальної місткості. Це приблизно на 16% нижче за середній рівень заповнення за останні п’ять років. Крім того, нинішній показник є найнижчим для цього періоду з 2011 року.

    Такий рівень запасів викликає занепокоєння напередодні холодного сезону, адже взимку споживання газу традиційно різко збільшується. Насамперед це стосується опалення житлових будинків, роботи промислових підприємств та виробництва електроенергії в окремих країнах.

    Водночас у Європейській комісії не вважають, що Євросоюзу безпосередньо загрожує фізична нестача газу цієї зими. Представники ЄК заявляють, що блок має достатньо інструментів для забезпечення енергетичної безпеки та продовжує стежити за ситуацією на ринку.

    Однак окремі аналітики оцінюють перспективи більш обережно. За розрахунками енергетичної компанії Rapidan, до листопада європейські газові сховища можуть бути заповнені лише приблизно на 65% від їхньої загальної місткості.

    Якщо такий сценарій справдиться, Європі буде складніше виконати встановлені перед початком опалювального сезону цілі щодо накопичення газу. Аналітики зазначають, що для прискорення закачування ЄС може знадобитися підвищити ціну, яку він готовий платити за природний газ. Це зробило б європейський ринок привабливішим для постачальників і стимулювало б додаткові обсяги поставок.

    Водночас вищі ціни на газ створюють іншу проблему. Якщо європейські країни будуть змушені активніше конкурувати за обмежені обсяги палива на світовому ринку, це може призвести до подальшого подорожчання газу. У результаті збільшаться витрати не лише держав та енергетичних компаній, а й промисловості та домогосподарств.

    Особливе місце в цій ситуації займає Німеччина. За останніми даними, у серпні її газові сховища були заповнені лише приблизно на 47% від загальної національної місткості. Це, за даними Politico, найнижчий рівень заповнення з моменту початку ведення відповідної статистики.

    Ситуація в Німеччині має значення далеко за межами самої країни. Газові сховища ФРН є одними з найбільших у Європі, а їхня сумарна місткість становить понад 20% від загальної місткості сховищ у всьому Євросоюзі.

    Саме тому проблеми з накопиченням газу в Німеччині можуть вплинути на весь європейський енергетичний ринок. Якщо Берлін не зможе достатньо швидко наростити запаси, йому доведеться активніше закуповувати газ у період, коли попит зростатиме. Це може створити додатковий тиск на ціни та посилити конкуренцію між європейськими державами за поставки.

    Politico називає Німеччину однією з найбільш вразливих країн ЄС у цьому питанні саме через масштаб її економіки та розмір газової інфраструктури. Будь-які серйозні перебої з постачанням або недостатній рівень запасів у ФРН можуть мати наслідки для сусідніх держав, оскільки європейський газовий ринок значною мірою взаємопов’язаний.

    У разі дефіциту Німеччина може бути змушена активніше купувати газ на спотовому ринку. Якщо одночасно зростатиме попит в інших європейських країнах, це може спричинити подальше підвищення цін у всьому блоці.

    Попри це, німецьке Міністерство енергетики наразі не пішло на пряме втручання в роботу ринку. Відомство визнало, що поточний рівень запасів є історично низьким, однак відмовилося зобов’язувати державні компанії закуповувати газ за нинішніми цінами.

    Таким чином, Берлін фактично залишає рішення про темпи закупівлі газу учасникам ринку, розраховуючи на подальше поповнення сховищ упродовж найближчих місяців.

    Для Європи ситуація є особливо складною через те, що після початку повномасштабної війни Росії проти України ЄС значно скоротив залежність від російського трубопровідного газу. Європейські країни збільшили імпорт скрапленого природного газу, наростили поставки з Норвегії та інших країн і намагалися диверсифікувати джерела енергопостачання.

    Однак така диверсифікація не усуває ризику цінових коливань. Європа конкурує за скраплений газ із країнами Азії, а будь-які геополітичні конфлікти, перебої з видобутком чи транспортуванням енергоресурсів можуть швидко позначитися на вартості палива.

    Додатковим фактором невизначеності залишається ситуація на Близькому Сході. Будь-яке загострення в регіоні може впливати на глобальні енергетичні ринки та збільшувати вартість транспортування і постачання енергоресурсів.

    Водночас остаточні наслідки нинішнього рівня запасів залежатимуть від погоди взимку. Теплий сезон може дозволити Європі пройти опалювальний період без серйозних проблем, тоді як тривала холодна погода різко збільшить споживання газу та посилить тиск на запаси.

    Тому нинішній рівень заповнення сховищ не означає автоматичного виникнення дефіциту взимку. Однак низькі запаси залишають Європу з меншим запасом міцності у випадку різкого похолодання, перебоїв із постачанням або нового стрибка цін на світовому ринку.

    Раніше генеральний директор найбільшого європейського постачальника природного газу Equinor заявляв, що Європа, ймовірно, не встигне заповнити газові сховища до 80% до початку зими. Такий рівень традиційно розглядається як важливий орієнтир для підготовки до опалювального сезону.

    Крім того, нещодавно повідомлялося про зміни в структурі газового імпорту окремих країн Європи. Зокрема, Бельгія збільшила залежність від імпорту російського скрапленого природного газу на тлі змін на світовому енергетичному ринку та наслідків війни на Близькому Сході.

    Таким чином, Європа входить у другу половину літа з помітно нижчими, ніж зазвичай, запасами природного газу. Безпосередньої загрози нестачі палива Єврокомісія наразі не бачить, проте ситуація залишатиметься залежною від темпів закачування газу, світових цін, доступності імпортних поставок та погодних умов у холодний період. Особливу увагу в найближчі місяці буде прикуто до Німеччини, оскільки її газові сховища мають величезне значення для стабільності всього європейського енергетичного ринку.

  • Україна пройшла рекордну серпневу спеку без відключень світла

    Україна пройшла рекордну серпневу спеку без відключень світла

    Енергосистема України попередньо пройшла період рекордної серпневої спеки без застосування графіків відключення електроенергії. Попри значне зростання споживання через аномально високі температури, енергетикам вдалося уникнути дефіциту потужності.

    Про це повідомив міністр енергетики Денис Шмигаль.

    За його словами, одним із ключових факторів стало коригування графіків літніх ремонтів на електростанціях. Зокрема, енергетики переглянули проведення ремонтних робіт на окремих енергоблоках атомних електростанцій, щоб у період максимального навантаження забезпечити необхідний обсяг генерації.

    Ще одним важливим чинником стало максимальне залучення розподіленої газової генерації. Такі потужності дали змогу додатково підтримати енергосистему в години підвищеного споживання та зменшити ризики виникнення дефіциту.

    Україна також збільшила імпорт електроенергії з європейських країн. Додаткові обсяги електроенергії допомогли покрити підвищене споживання та забезпечити стабільність енергосистеми під час спеки.

    Шмигаль окремо подякував українським споживачам, які дослухалися до закликів Міністерства енергетики та змінили режим використання електроенергії. Зокрема, перенесення частини енергоємних процесів із пікових годин дозволило знизити навантаження на систему в найбільш критичні періоди.

    Необхідність підготовки до складного періоду виникла через прогнозоване різке зростання споживання електроенергії. Наприкінці липня Шмигаль попереджав, що через аномальну спеку навантаження на українську енергосистему може зрости приблизно на 1 ГВт.

    Тоді в «Укренерго» готувалися до можливого застосування графіків обмеження потужності для промислових підприємств та бізнесу. Основною причиною ризику називали саме стрімке збільшення споживання електроенергії через використання кондиціонерів та іншого обладнання для охолодження.

    Втім, за попередньою оцінкою, необхідності застосовувати такі обмеження не виникло. Завдяки поєднанню доступної генерації, імпорту та коригування ремонтної кампанії енергосистема змогла пройти період пікового літнього навантаження без планових відключень.

    Водночас в енергетичному секторі наголошують на важливості ощадливого споживання електроенергії. Для української енергосистеми це особливо важливо з огляду на пошкодження частини генеруючих потужностей та енергетичної інфраструктури внаслідок російських атак.

    Таким чином, навіть за умов рекордної спеки Україна наразі змогла забезпечити стабільну роботу енергосистеми. Водночас подальша ситуація залежатиме від температури, рівня споживання, доступності генерації, ремонтів енергоблоків та можливостей імпорту електроенергії.

  • Азербайджан готовий дати Україні газ: Київ уже підготував Баку «пакет пропозицій»

    Азербайджан готовий дати Україні газ: Київ уже підготував Баку «пакет пропозицій»

    Азербайджан заявив про готовність розширити енергетичну співпрацю з Україною та за необхідності розпочати постачання природного газу. У Києві у відповідь повідомили, що вже мають для Баку окремий «пакет пропозицій», який передбачає диверсифікацію джерел постачання енергоносіїв та ширше використання української газової інфраструктури.

    Про це 6 серпня під час візиту до Києва заявили міністр закордонних справ Азербайджану Джейхун Байрамов та український колега Андрій Сибіга.

    Байрамов наголосив, що Азербайджан уже постачає природний газ до 16 держав і зацікавлений у подальшому розширенні географії експорту. При цьому сторони розглядають не лише безпосереднє постачання палива для українських споживачів, а й значно ширшу модель — використання величезних українських підземних газосховищ як елементу регіональної торгівлі газом.

    За словами азербайджанського міністра, співпраця у сфері енергетичної безпеки має значний потенціал, зокрема через можливість зберігати газ в Україні та використовувати цю інфраструктуру для поставок у ширшому європейському регіоні.

    Це особливо важливо зараз, коли Україна готується до чергового складного опалювального сезону, а російські удари регулярно пошкоджують об’єкти газовидобутку та енергетичної інфраструктури.

    Україна вже підготувала Баку конкретні пропозиції

    Андрій Сибіга у відповідь заявив, що Київ зацікавлений у подальшому розширенні присутності азербайджанського бізнесу в Україні.

    «У нас є пакет пропозицій для наших азербайджанських друзів. Ми зацікавлені в диверсифікації постачання енергоносіїв в Україну», — наголосив очільник українського МЗС.

    Детального переліку цих пропозицій він не розкрив.

    Тому наразі невідомо, чи містить пакет уже конкретні контракти, обсяги майбутніх поставок, цінові параметри або маршрути транспортування.

    Фактично мова поки йде про політичну готовність обох держав перейти до поглибленої енергетичної співпраці, а не про вже підписаний контракт на певну кількість кубометрів газу.

    Азербайджан уже став одним із ключових постачальників газу до Європи

    Роль Баку на європейському газовому ринку суттєво зросла після початку повномасштабної війни Росії проти України та різкого скорочення російських поставок до ЄС.

    Азербайджан експортує газ через Південний газовий коридор, який включає Південнокавказький трубопровід, TANAP через Туреччину та TAP у напрямку Греції, Албанії та Італії.

    На червневій зустрічі глав МЗС Азербайджану, Грузії та Туреччини Байрамов повідомляв, що азербайджанський природний газ уже експортується до 16 держав. Він також наголошував, що стратегічні трубопровідні проєкти через Південний Кавказ стали одним із ключових елементів регіональної енергетичної безпеки.

    Тобто потенційна угода з Україною не вимагатиме створення експортного сектору з нуля. Азербайджан уже має виробництво, міжнародну систему поставок та державну компанію SOCAR, яка працює на багатьох європейських ринках, включно з Україною. OECD зазначає, що SOCAR веде діяльність, зокрема, в Туреччині, Румунії, Австрії, Швейцарії та Україні.

    Але як фізично доставити азербайджанський газ до України

    Це одне з ключових питань, яке ще потребує деталізації.

    Прямого газопроводу між Азербайджаном та Україною немає.

    Теоретично газ може надходити через Туреччину та балканську газотранспортну систему, далі через Болгарію і Румунію до українського кордону.

    Саме реверсний напрямок Трансбалканського газопроводу після скорочення російських поставок отримав значно більшу роль для енергетичної безпеки України та Молдови.

    У звіті Секретаріату Енергетичного співтовариства зазначається, що після припинення російського транзиту через Україну з 1 січня 2025 року альтернативні маршрути, зокрема реверс Трансбалканського газопроводу, стали важливим елементом диверсифікації постачання. У документі окремо згадується Азербайджан як одне з джерел газу, яким Європа заміщувала російський ресурс.

    Це означає, що технічно концепція постачання азербайджанського газу до України не є фантастичною.

    Проте її реальна економіка залежатиме від доступності транзитних потужностей, вартості транспортування та контрактів між операторами.

    Українські газосховища можуть стати головною частиною угоди

    Заява Байрамова цікава ще й тим, що він окремо згадав українські підземні газосховища.

    Україна має одну з найбільших систем зберігання природного газу у світі та найбільші доступні потужності такого типу в Європі.

    За різними оцінками, сумарна робоча місткість українських ПСГ перевищує 30 млрд кубометрів.

    У дослідженні, оприлюдненому в липні 2026 року, наводиться показник близько 32 млрд кубометрів. Там також зазначається, що Україна може запропонувати європейським трейдерам приблизно до 10 млрд кубометрів вільних потужностей.

    До повномасштабної війни та навіть у її перші роки європейські трейдери активно використовували українські сховища через низьку вартість зберігання та вигідне розташування.

    У 2023 році іноземні компанії закачали до українських ПСГ приблизно 2,5 млрд кубометрів газу.

    Тому одна з потенційних моделей співпраці виглядає так: азербайджанський газ транспортується до України, закачується у сховища, а згодом використовується або українськими споживачами, або продається в ЄС у періоди високого попиту.

    Для Баку це шанс розширити присутність у Європі

    Така схема вигідна не лише Україні.

    Азербайджан прагне збільшувати роль як постачальника енергоресурсів до Європи.

    Але його експортні можливості обмежуються не тільки обсягами видобутку, а й маршрутами та сезонністю попиту.

    Українські газосховища можуть дати Баку додаткову гнучкість.

    Газ можна закуповувати й зберігати у періоди нижчого попиту, а потім відбирати взимку або під час різких цінових стрибків.

    Це потенційно перетворює Україну з просто ще одного покупця азербайджанського газу на частину його європейської логістичної системи.

    Україні потрібно накопичити 14,6 млрд кубометрів до зими

    Заява Азербайджану прозвучала у стратегічно важливий момент.

    За прогнозним балансом газу на сезон 2026/2027 років Україна планує накопичити до початку зими приблизно 14,6 млрд кубометрів природного газу.

    Це необхідно для забезпечення стабільної роботи енергосистеми та проходження опалювального сезону.

    Обсяг запасів залежить від трьох основних складових: власного видобутку, імпорту та темпів споживання.

    Проблема полягає в тому, що Росія протягом війни системно атакує українські газовидобувні та енергетичні об’єкти, через що країні доводиться тримати більший резерв і розширювати джерела імпорту.

    Саме тому будь-яка можливість отримати додатковий ресурс із нового напрямку має стратегічне значення.

    Україна вже кілька років будує альтернативу російському газу

    Після початку війни Київ поступово перебудував газову логістику.

    Україна значною мірою покриває внутрішнє споживання власним видобутком, а необхідний імпорт отримує через західний кордон.

    Після завершення контракту на транзит російського газу наприкінці 2024 року модель газового ринку змінилася ще більше.

    З 1 січня 2025 року транзит російського трубопровідного газу через територію України припинився.

    Енергетичне співтовариство зазначає, що Україна натомість збільшила можливості приймання газу із заходу, а реверсний Трансбалканський маршрут став одним із додаткових інструментів безпеки постачання.

    На цьому тлі азербайджанський напрямок логічно вписується в загальну стратегію диверсифікації.

    SOCAR уже давно присутня в Україні

    Важливо й те, що азербайджанський енергетичний бізнес не є новачком на українському ринку.

    Державна SOCAR вже багато років працює в Україні у сфері роздрібної торгівлі пальним та інших сегментах енергетичного бізнесу.

    Тому базова корпоративна й логістична інфраструктура для розширення співпраці вже частково існує.

    Сибіга саме на цьому акцентував увагу, коли заявив, що азербайджанський бізнес традиційно активно представлений в Україні та Київ зацікавлений у подальшому збільшенні його присутності.

    Угода може мати і політичне значення

    Енергетичне партнерство Києва та Баку має не лише комерційний вимір.

    Азербайджан традиційно намагається проводити багатовекторну зовнішню політику, підтримуючи зв’язки одночасно з Туреччиною, ЄС, Росією та іншими центрами сили.

    Водночас Баку послідовно визнає територіальну цілісність України, а Київ аналогічно підтримує територіальну цілісність Азербайджану.

    Поглиблення енергетичної співпраці в умовах війни посилює і політичний вимір двосторонніх відносин.

    Особливо з огляду на те, що енергетика залишається одним із головних інструментів геополітичного впливу в регіоні.

    Поки що головне питання — обсяги і маршрут

    Попри оптимістичні заяви міністрів, до реальних поставок ще потрібно пройти кілька етапів.

    Сторони мають визначити, який обсяг Азербайджан реально здатний виділити Україні без порушення чинних контрактів з іншими покупцями.

    Також потрібно домовитися про маршрут, тариф на транспортування, доступ до міждержавних потужностей і ціну газу.

    Не менш важливе питання — чи йтиметься лише про ресурс для України, чи Баку дійсно використовуватиме українські ПСГ для подальших поставок до європейських країн.

    Саме останній варіант може зробити проєкт значно масштабнішим.

    Поки ж найважливіший результат переговорів полягає в політичному сигналі: Азербайджан прямо заявив про готовність постачати природний газ Україні, а Київ уже підготував власний пакет пропозицій.

    Якщо сторони зможуть перевести ці заяви у контракти, Україна отримає ще одне джерело імпорту перед складними зимовими сезонами, а її величезні газосховища можуть остаточно закріпитися в ролі одного з важливих елементів нової енергетичної архітектури Європи.

  • Азербайджан готовий дати Україні газ: глава МЗС Байрамов прибув до Києва з важливими домовленостями

    Азербайджан готовий дати Україні газ: глава МЗС Байрамов прибув до Києва з важливими домовленостями

    Міністр закордонних справ Азербайджану Джейхун Байрамов 6 серпня прибув з офіційним візитом до Києва, де провів переговори з українським колегою Андрієм Сибігою. Центральними темами зустрічі стали енергетична безпека України перед новим опалювальним сезоном, можливі поставки азербайджанського газу, нарощування двосторонньої торгівлі, інвестиції та подальша участь Баку у відновленні української інфраструктури.

    Візит відбувається на тлі системних ударів Росії по українській енергетиці та спроб Києва диверсифікувати джерела постачання енергоресурсів. Сам Байрамов під час перебування у столиці зробив одну з найважливіших заяв: Азербайджан готовий у разі потреби постачати природний газ Україні. За його словами, зараз країна експортує газ до 16 держав, 12 із яких є європейськими.

    Це робить енергетичну частину переговорів потенційно значно важливішою, ніж звичайний дипломатичний візит.

    Азербайджан заявив про готовність постачати газ Україні

    Байрамов прямо підтвердив, що Баку готовий розглядати Україну як ще один напрямок експорту природного газу.

    «Азербайджан постачає газ до 16 країн світу, з яких 12 – європейські. Ми будемо раді за необхідності постачати газ і в Україну», — заявив міністр під час візиту.

    Поки що не йдеться про оголошення конкретного контракту, обсягів постачання чи дати початку поставок. Тому говорити, що Україна вже домовилася про певну кількість азербайджанського газу, було б передчасно.

    Однак сама готовність Баку має значення через ситуацію в українській енергетиці та необхідність накопичувати ресурс перед опалювальним сезоном.

    Азербайджан уже є одним із помітних постачальників газу до Європи, а його роль у європейській енергетичній безпеці значно зросла після скорочення залежності ЄС від російських енергоносіїв.

    Київ готується до складної зими

    Енергетика стала однією з центральних тем переговорів не випадково.

    Українська енергосистема протягом років повномасштабної війни регулярно зазнає російських атак. Москва б’є по генерації, підстанціях, трансформаторах, газовій інфраструктурі та інших об’єктах.

    Через це питання достатніх запасів природного газу, резервного обладнання та альтернативних каналів постачання залишається стратегічним.

    Ще у лютому 2026 року Володимир Зеленський під час зустрічі з Ільхамом Алієвим дякував Азербайджану за черговий пакет енергетичної допомоги, до якого входили генератори та трансформатори. Тоді президенти також домовилися опрацьовувати нові спільні енергетичні проєкти.

    Тож серпневі переговори Байрамова і Сибіги фактично продовжують уже започатковану на президентському рівні роботу.

    Товарообіг хочуть повернути до довоєнного рівня

    Окремим блоком переговорів стала економіка.

    Сибіга повідомив, що нинішній двосторонній товарообіг між Україною та Азербайджаном становить приблизно 600 млн доларів.

    Київ і Баку поставили перед собою мету повернути цей показник до довоєнного рівня.

    Для цього сторони домовилися працювати над проведенням в Україні чергового засідання міжурядової українсько-азербайджанської комісії з питань економічного співробітництва.

    Йдеться не лише про торгівлю товарами.

    Україна зацікавлена у залученні азербайджанського бізнесу до нових інвестиційних проєктів, відбудови, енергетики та інших секторів.

    Особливий потенціал має співпраця у сфері енергоресурсів, інфраструктури та логістики.

    Відносини Києва і Баку активізувалися навесні

    Нинішній візит Байрамова не є окремою дипломатичною подією.

    25 квітня 2026 року Володимир Зеленський уперше як президент України відвідав Азербайджан. У Габалі він провів переговори з Ільхамом Алієвим тет-а-тет та у розширеному форматі.

    Тоді сторони підписали шість двосторонніх документів, а серед головних напрямків співпраці назвали безпеку, енергетику, гуманітарну допомогу та оборонну взаємодію.

    Зеленський назвав одним із пріоритетів співпрацю у сфері безпеки та спільного виробництва. Алієв, зі свого боку, говорив про потенціал військово-технічної співпраці між двома державами.

    Після цього контакти продовжилися.

    6 травня Зеленський і Алієв провели телефонну розмову, під час якої обговорювали практичну реалізацію квітневих домовленостей та подальші кроки у двосторонніх відносинах.

    Сибіга також підтримував регулярний контакт із Байрамовим.

    Київ і Баку взаємно підтримують територіальну цілісність

    Однією з політично важливих тем переговорів залишається принцип територіальної цілісності.

    Сибіга подякував Азербайджану за послідовну підтримку суверенітету та територіальної цілісності України.

    Водночас він наголосив, що Україна так само підтримує територіальну цілісність Азербайджану.

    Цей принцип Київ і Баку неодноразово фіксували у двосторонніх контактах.

    Під час квітневого візиту Зеленського до Азербайджану український президент також окремо подякував Алієву за підтримку України та наголосив, що Київ завжди підтримував суверенітет і територіальну цілісність Азербайджану.

    Азербайджан допомагає відновлювати Ірпінь

    Співпраця двох країн давно не обмежується дипломатичними заявами.

    Азербайджан надає Україні гуманітарну та енергетичну допомогу, а одним із найбільш помітних напрямків стало відновлення Ірпеня, який сильно постраждав під час російської окупації та бойових дій навесні 2022 року.

    Ще у 2023 році Байрамов повідомляв, що загальний обсяг гуманітарної допомоги Україні від Азербайджану перевищив тисячу тонн та 20 млн доларів.

    Тоді ж Баку заявляв про подальшу участь у реконструкції об’єктів в Ірпені та постачанні електротехнічного обладнання щонайменше на 10 млн доларів.

    Азербайджан також приймав українських дітей на медичну та соціально-психологічну реабілітацію.

    Саме за цю допомогу Сибіга знову подякував Баку під час нинішнього візиту.

    Енергетична співпраця може стати головним проривом

    Якщо заява про готовність постачати Україні газ перейде у практичний контракт, це може стати одним із найвагоміших результатів нового етапу українсько-азербайджанських відносин.

    Азербайджан має власну видобувну базу та активно розвиває експорт до Європи.

    При цьому для України важлива не лише фізична наявність ресурсу, а й можливість отримати додаткове джерело газу, не пов’язане з Росією.

    Утім, практична схема таких поставок потребуватиме окремих домовленостей щодо маршрутів транспортування, транзитних потужностей, контрактних обсягів і ціни.

    Саме тому нинішню заяву Байрамова слід розглядати як політичну готовність, а не вже підписану угоду.

    У переговорах був і ширший регіональний контекст

    Сибіга та Байрамов обговорювали не лише двосторонню економіку.

    За даними українського МЗС, сторони говорили про безпекову ситуацію на Південному Кавказі, Близькому Сході та ширші міжнародні процеси. Український міністр також поінформував азербайджанського колегу про зусилля Києва щодо досягнення справедливого миру.

    Для України цей напрямок має додаткове значення, адже Азербайджан займає важливе геополітичне положення між Європою, Кавказом, Центральною Азією, Туреччиною та Каспійським регіоном.

    Транспортні й енергетичні коридори через Південний Кавказ можуть ставати дедалі важливішими на тлі перебудови європейської торгівлі та енергетики.

    Ще у квітні Сибіга та Байрамов окремо обговорювали транспортні маршрути та коридори, а також глобальні безпекові виклики.

    Візит Байрамова може стати переходом від заяв до конкретних проєктів

    Головна відмінність нинішньої зустрічі від багатьох дипломатичних контактів полягає у значній кількості практичних питань.

    Київ і Баку говорять про газ, проходження Україною зими, інвестиції, відновлення, товарообіг та засідання міжурядової комісії.

    Крім того, нинішні переговори відбуваються лише через кілька місяців після першого візиту Зеленського до Азербайджану, підписання шести двосторонніх документів та домовленостей президентів про поглиблення енергетичної й безпекової співпраці.

    У підсумку найбільш резонансним результатом візиту поки стала саме готовність Азербайджану постачати Україні природний газ.

    Якщо сторони зможуть перевести цю заяву у конкретні контракти, Баку може стати для України не лише важливим політичним та гуманітарним партнером, а й додатковим елементом енергетичної безпеки у період, коли Росія продовжує систематично атакувати українську енергетичну інфраструктуру.

  • Державні шахти під загрозою перед зимою: простій Червоноградської ЦЗФ триває вже вісім місяців

    Державні шахти під загрозою перед зимою: простій Червоноградської ЦЗФ триває вже вісім місяців

    Восьмимісячний простій Червоноградської збагачувальної фабрики ставить під загрозу стабільну роботу державних шахт, забезпечення теплової генерації вугіллям та підготовку України до майбутнього опалювального сезону. Через затягування процедури санації підприємство опинилося на межі зупинки, а працівники залишають робочі місця через багатомісячну заборгованість із заробітної плати.

    Про це заявив народний депутат, голова Незалежної профспілки гірників України Михайло Волинець.

    За його словами, Червоноградська збагачувальна фабрика не працює із січня 2026 року, а за вісім місяців простою ситуація лише погіршилася.

    “8 місяців простою – саме стільки знадобилось, щоб стратегічне підприємство, від якого залежить робота державних шахт, опинилось на межі існування”, – наголосив Волинець.

    Депутат повідомив, що через невиплату зарплати працівники змушені звільнятися, виробничі об’єкти поступово руйнуються, а у вугільних бункерах уже фіксуються випадки займання. Водночас судовий процес щодо призначення нового керуючого санацією досі не завершений.

    За словами Волинця, процедура санації підприємства триває майже вісім років, хоча законодавство передбачає значно коротші строки для підготовки та затвердження відповідного плану. Незважаючи на це, затвердженого плану санації досі немає, а питання призначення нового керуючого вкотре відклали — цього разу до 19 серпня.

    Народний депутат також зазначив, що між кредиторами триває суперечка щодо кандидатури арбітражного керуючого. За його словами, приватні кредитори продовжують просувати власних кандидатів, тоді як державні органи, а також державні та комунальні підприємства, які мають більшість кредиторських вимог, підтримують незалежного кандидата.

    Затягування процедури, за словами Волинця, вже має негативні наслідки не лише для підприємства, а й для місцевої громади. Жителі Соснівки повідомляють про погіршення екологічної ситуації, зокрема забруднення повітря, руйнування дорожнього покриття та транспортування вуглевмісного шламу важкими вантажівками через житлові квартали.

    Особливе занепокоєння викликає вплив ситуації на енергетичну безпеку країни. Після втрати частини промислової інфраструктури на сході України внаслідок російських обстрілів значення підприємств Львівсько-Волинського вугільного басейну суттєво зросло. Червоноградська збагачувальна фабрика є ключовою ланкою у підготовці вугілля для державної теплової генерації, а її тривалий простій може ускладнити стабільне постачання палива напередодні осінньо-зимового періоду.

    “Опалювальний сезон балачками й бездіяльністю суду не забезпечиш”, – підсумував Волинець.

    Раніше також повідомлялося, що ситуація навколо Червоноградської ЦЗФ викликає занепокоєння через її важливу роль у забезпеченні державних теплових електростанцій вугіллям із шахт Львівсько-Волинського басейну. Народний депутат Михайло Бондар також заявляв, що без відновлення ефективного державного управління підприємством та стабілізації його роботи зростають ризики для проходження опалювального сезону та забезпечення енергетичної безпеки України.

  • Експорт надлишкового газу допоможе відновити видобуток після атак РФ

    Експорт надлишкового газу допоможе відновити видобуток після атак РФ

    Контрольований експорт частини надлишкового природного газу може стати додатковим джерелом фінансування для українських газовидобувних компаній, які відновлюють пошкоджену російськими атаками інфраструктуру та інвестують у нові свердловини. Таку думку висловив віцепрезидент з питань енергетики Українського національного комітету Міжнародної торгової палати (ICC Ukraine) Олександр Трохимець.

    За його словами, після початку повномасштабної війни структура українського газового ринку суттєво змінилася. Комерційне споживання природного газу майже вдвічі скоротилося порівняно з довоєнним рівнем, тоді як приватні газовидобувні компанії вже забезпечують потреби цього сегмента ринку, а в окремі періоди навіть видобувають більше газу, ніж споживається.

    Трохимець зазначив, що у підземних сховищах наразі накопичено близько 12,85 млрд кубометрів газу, що перевищує показники аналогічного періоду минулого року. Водночас підприємства галузі продовжують працювати в умовах постійних російських обстрілів, які завдають шкоди виробничим об’єктам та потребують значних витрат на їх відновлення.

    «Тут логіка проста: якщо частину надлишкового газу можна буде експортувати, компанії отримають додатковий ресурс на ремонт пошкодженої інфраструктури, нове буріння та підтримку видобутку», — пояснив експерт.

    Водночас він наголосив, що мова не йде про необмежений експорт природного газу. За його словами, проєкт відповідної постанови Кабінету Міністрів передбачає чіткий механізм державного контролю за такими операціями.

    Зокрема, пропонується встановити щомісячний ліміт експорту на рівні не більше 15% фактичного видобутку газу за попередній місяць. Реалізація ресурсу має здійснюватися виключно через спеціалізовані біржові торги, а право на експорт отримуватимуть лише компанії, які матимуть відповідну ліцензію та погодження. При цьому невикористані квоти не переноситимуться на наступні місяці.

    Окремо проєкт документа передбачає, що держава зберігатиме можливість оперативно призупинити експорт у разі виникнення загроз для енергетичної безпеки країни або дефіциту газу на внутрішньому ринку.

    «Якщо він одночасно захищає внутрішній ринок і дає українським газовидобувним компаніям ресурс для відновлення після російських атак, така модель заслуговує на професійну дискусію», — зазначив Трохимець.

    За оцінками аналітиків, попри поступове відновлення галузі, приватний видобуток природного газу в Україні досі залишається приблизно на 26% нижчим, ніж у 2021 році. Експерти вважають, що додаткові інвестиції у відновлення виробничих потужностей можуть сприяти зміцненню енергетичної стійкості країни та підтримці власного видобутку в умовах війни.