З кінця минулого року українська армія, після невдачі наступу, перейшла до стратегічної оборони, що передбачає побудову масштабних захисних рубежів. Проте у Києві зіткнулися з серйозними проблемами у цьому плані.
“Були лише окопи по коліно і все”, – військовослужбовець Микола описує стан інженерно-фортифікаційних споруд на другій лінії оборони, куди недавно прибув його підрозділ на Сході.
Ця ситуація є загальним явищем, особливо відчутним стало у лютому, коли українські війська змушені були відступати з Авдіївки під тиском росіян. Бійці стверджують, що за містом не було готових рубежів, що дозволило противнику швидко просунитись на захід на майже 10 км.
Самі бійці, військові експерти, аналітики і політики говорять про недостатність, непідготовленість та навіть погану якість українських ліній оборони. Парламентська опозиція вимагає звіту прем’єр-міністра щодо “проваленої програми побудови фортифікацій” і розслідування цього.
Прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявляє про виділення рекордних 20 млрд гривень з початку року на створення оборонних рубежів та інтенсифікацію цих робіт.
Після публікації інформації про плачевний стан українських фортифікацій, цей процес значно прискорився. Щоденно військові підрозділи та обласні адміністрації почали публікувати фотозвіти про риття окопів і побудову бліндажів, а координувати цей процес став “непублічний куратор” від влади.
Спочатку слід розібратися, що саме означають терміни “оборонні споруди”. Це військові фортифікаційні споруди, які будуються поблизу лінії зіткнення та на певній відстані від неї.
Зазвичай лінія оборони складається з трьох основних частин.
Перша – “передпілля”, яке може включати мінні поля, загородження з колючого дроту, протитанкові рови та бетонні перешкоди – так звані “зуби дракона”.
Друга – головна лінія оборони, яка складається з бункерів, заглиблених земляних оборонних пунктів, траншей, земляних укриттів, бліндажів та позицій для кулеметів.
Третя – резервна лінія, а також місця для розташування артилерійських гармат.
Прикладом такої системи є “лінія Суровікіна”, яку російські силовики збудували на окупованій території Запорізької та Донецької областей за півроку – з жовтня 2022 по весну 2023 року.
Україна почала будувати свої оборонні лінії ще з 2015 року вздовж лінії розмежування на Сході. Однак вони не були настільки міцними та ефективними, і розташовані не в тих районах, де зараз ведуться бойові дії.
Віктор Кевлюк, колишній командир штабу оперативно-тактичного угруповання “Луганськ” та зараз експерт Центру оборонних стратегій, пояснює, що в його сфері відповідальності на Луганщині інженерно-фортифікаційні споруди були зведені вздовж річки Сіверський Донець.
“Передня лінія оборони пролягала вздовж річки, друга лінія оборони була побудована паралельно Сіверському Донцю і перпендикулярно до сучасної лінії фронту. Тому питання: яка користь від цієї лінії сьогодні, якщо напрямок ведення бойових дій зі сходу на захід, а не з півдня на північ?” – розповів Кевлюк.
По всьому державному кордоні з Російською Федерацією на Луганщині не було жодних оборонних рубежів. За його словами, на деяких ділянках були лише взводні опорні пункти, а на інших – тільки концентрація резервів у тилу.
Відсутність лінії оборони на кордоні дозволила російським військам стрімко окупувати більшу частину Луганщини та просунутись вглиб області під час початкової фази вторгнення в 2022 році.
У багатьох інших ділянках фронту, особливо на півдні Донецької області, українські війська були змушені відступити з першої лінії оборони на другу під тиском противника, але третю лінію оборони не підготували.
За даними джерела з командування інженерних військ, оборонні рубежі, які були зведені з 2015 року, виявилися неефективними на початку повномасштабної війни, оскільки російська армія фактично їх обійшла і просунулась вглиб території на багатьох ділянках фронту. Останніми “старими” лініями оборони залишились Мар’їнка і Авдіївка, які впали на початку цього року під час тиску російських військ.
Тепер Україна прискорено намагається збудувати нову лінію оборони, особливо на найбільш критичних ділянках, таких як біля Запоріжжя, на заході Донеччини, а також біля Куп’янська та вздовж східного кордону з Росією.
Проте залишається відкритим питання: чому почати зводити нову потужну оборонну лінію не було розпочато в перші два роки великої війни?
Співрозмовники з ВВС Україна зазначають різні версії причин. Це може бути пов’язано з хаосом у перші місяці конфлікту, обмеженими фінансовими ресурсами держави та акцентом на наступальні, а не оборонні стратегії українського уряду.
Основну частину робіт зі зведення оборонних рубежів поблизу фронту виконують інженерні війська, що входять до Сил підтримки Збройних Сил України. В початку березня президент Володимир Зеленський змінив командира Сил підтримки. Новим керівником став начальник інженерних військ Олександр Яковець.
На думку полковника запасу Віктора Кевлюка, в Україні наразі відчутний дефіцит інженерних підрозділів. Це, зокрема, пов’язано з їх значним скороченням на початку 2000-х років.
Експерт пояснює: у наступний час командувач оперативного командування на фронті має у своєму розпорядженні полк оперативного забезпечення з трьох батальйонів, але лише один з них може здійснювати роботи з фортифікаційного облаштування, оскільки він має необхідне обладнання та техніку. Цього, за словами Кевлюка, виявляється недостатньо.
“Для здійснення оборонної операції в оперативному командуванні потрібно приблизно 5-8 інженерних батальйонів, а маємо лише 1. Питання: чому немає інших? Невідомо”, – каже Кевлюк.
Ще однією проблемою є те, що процес облаштування фортифікацій відбувався “знизу – догори”, тобто кожний конкретний підрозділ відповідав лише за створення лінії оборони на своїй ділянці. Для того, щоб створити щось більш надійне, ніж звичайні окопи, потрібно було постійно звертатися до вищого командування за виділенням деревини, бетону чи техніки.
Це призвело до того, що зведені фортифікації на кожній окремій ділянці значно відрізнялися одна від одної і не створювали щільного та суцільного оборонного рубежу. Така ситуація надавала російським військам можливість продавлювати українську оборону на “слабких” ділянках і заходити у фланг інших підрозділів.
“Ця проблема існує, але це точно не провина підрозділів інженерних військ”, – запевняє один з офіцерів ВВС, що служить в Командуванні сил підтримки ЗСУ.
Логіка в цьому твердженні є. Оголосивши про перехід до “стратегічної оборони”, в грудні 2023 року українська влада визначила, що замовниками при закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення для будівництва фортифікаційних споруд є відразу кілька відомств. Їх перелік визначений в постанові Кабміну від 29 грудня.
Серед них Міністерство оборони, державна спеціальна служба транспорту, місцеві адміністрації і державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури. Всі ці органи мали б між собою координуватися при зведенні рубежів оборони. Але часто по факту виходить навпаки, каже співрозмовник з інженерних військ.
Наприклад, місцеві адміністрації у деяких випадках не надають необхідної допомоги військовим, які вимушені в умовах відсутності спецтехніки і матеріалів нашвидкуруч зводити фортифікаційні споруди біля лінії бойових дій.
Член парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони Сергій Рахманін (фракція “Голос”) вказує, що Збройні Сили України (ЗСУ) мають законне право вилучати необхідну будівельну техніку для робіт з облаштування оборонних рубежів, проте це має відбуватися через місцеві військові адміністрації.
“На практиці, це виглядає трохи інакше – якщо домовляються з місцевою владою військові, то вона щось дасть, якщо не домовляються, то не дасть. І дуже поширена відповідь: “ви все одно це втратите, розіб’єте чи воно вибухне, і тому ми вам цього не надамо”. Таких випадків дуже багато”, – висловлює свою думку депутат у інтерв’ю “Радіо НВ”.
З його точки зору, ця проблема пов’язана з низькою “виконавчою дисципліною” в Україні.
“Виявилося, що у нас немає когось, хто міг би дійсно навести порядок”, – вважає Рахманін.
Здавалося б, українська влада нарешті знайшла того, хто буде відповідати за координацію цих питань. Досить неочікуваною особою виявився колишній заступник голови Офісу Президента України Кирило Тимошенко. З 1 березня він займає посаду радника міністра оборони Рустема Умєрова.
Три джерела, включаючи представників Офісу Президента і Міністерства оборони, підтвердили ВВС Україна, що Тимошенко тепер відповідає за роботу з облаштування фортифікацій.
Міністерство, відповідаючи на запит ВВС, зазначило, що “основний напрямок” роботи Тимошенка – це медіа та комунікації, координація інформаційної політики в Міністерстві оборони та підпорядкованих структурах, а також побудова “єдиної інформаційної повістки” в Збройних Силах.
Питання про те, наскільки новий радник має відношення до робіт з облаштування оборонних укріплень у Міністерстві оборони, залишається без відповіді.
Також Кирило Тимошенко під час спілкування з ВВС відмовився підтвердити або спростувати свою причетність до фортифікаційної тематики. Він зазначив, що, дійсно, був присутній на багатьох нарадах у Міністерстві оборони з різних питань, але його основна функція полягає у наданні рад міністру щодо комунікаційної політики.
“Добре, що це робиться”, – прокоментував він запитання про масштабну державну програму з облаштування оборонних рубежів, уникнувши більш детального роз’яснення своєї ролі у цьому процесі.
Хто ж такий Кирило Тимошенко? За короткий час своєї політичної кар’єри в Україні він заслужив собі досить суперечливу репутацію.
У команду Володимира Зеленського він потрапив ще під час президентської кампанії 2019 року. Тоді 30-річний медійник займався виробництвом рекламних і передвиборчих роликів, телевізійних програм та володів рекламною агенцією.
З травня 2019 по січень 2023 року Тимошенко працював заступником голови Офісу президента, де керував регіональною та медійною політикою.
До російського вторгнення у 2022 році він також відповідав за стратегічну програму влади “Велике будівництво”, на яку було витрачено значні кошти. Тому й сам Тимошенко опинився під критикою за їхнім неефективним використанням.
Через корупційні порушення під час реалізації цієї програми правоохоронні органи розпочали кримінальні провадження. Деякі фігуранти, включаючи екс-голову Дніпропетровської обласної держадміністрації Валентина Рєзніченка, були піддані обшукам.
Проте до Тимошенка питань щодо “Великого будівництва” у правоохоронців не виникало. Проте пізніше він став обвинуваченим Національним агентством з питань запобігання корупції у іншій справі.
За даними НАЗК, у 2022 році представник ОП незаконно використовував дорогий автомобіль Porsche Taycan, який надали знайомі “для безкоштовного користування”. Також Тимошенко тричі у 2022 році “безкоштовно перебував” в готельному комплексі “Emili Resort” у Львівській області, і допоміг своєму підлеглому виїхати за кордон на “службовій” поїздці, яка фактично була приватною. Однак осінь минулого року суд відкинув усі аргументи НАЗК і заявив, що Тимошенко невинний.
Щодо зведення ліній оборони, у Міноборони зазначили ВВС, що ведуть моніторинг будівництва фортифікаційних споруд. Цим займається координаційний штаб, у який входять представники міністерства та ЗСУ.
“Штаб постійно взаємодіє з органами, які здійснюють будівництво, та обласними військовими адміністраціями, в зоні відповідальності яких відбувається будівництво”, – повідомили відповідно до запиту.
Оборонні роботи проводяться у всіх напрямках, у всіх визначених 14 областях. Відомості про відсоток готовності фортифікаційних споруд не надали, проте наголосили, що терміни будівництва встановлені як “максимально можливо стислі”.
За оперативними даними, станом на 5 березня, використали близько 2 млрд гривень із виділених коштів. Проте Міноборони зауважило, що фінансування не покриває загальної потреби для повного виконання будівельних робіт.
