Golovnitemu.com

Позначка: фронт

  • Зниження призовного віку допоможе ЗСУ, але не буде вирішальним

    Зниження призовного віку допоможе ЗСУ, але не буде вирішальним

    Аналітики вказують на важливість військової підтримки Заходу для українських Сил оборони на фронті.

    Зниження мобілізаційного віку з 27 до 25 років допоможе українській армії відновлювати та модернізувати наявні підрозділи, а також формувати нові. Проте для повного забезпечення всіх мобілізованих необхідна підтримка західних союзників, стверджує Інститут вивчення війни (ISW).

    Експерти зауважують, що зниження мобілізаційного віку – це лише один із заходів, які Україна розглядає в рамках створення стійкого механізму мобілізації військових сил у воєнний час.

    Проте, Україні необхідно буде забезпечити озброєнням всіх мобілізованих військовослужбовців. Затримки у наданні військової допомоги та підтримки Заходу можуть сповільнити процес відновлення та формування нових військових підрозділів в Україні.

    Згідно з даними ISW, фінансова підтримка Заходу є ключовим фактором для зміцнення боєздатності української армії.

    Нагадаємо, що 2 квітня президент України Володимир Зеленський підписав закон про мобілізацію з 25 років, а також законопроєкт №10062 про електронний кабінет військовозобов’язаного.

  • Чому російські бомби-планувальники змінюють хід війни в Україні

    Чому російські бомби-планувальники змінюють хід війни в Україні

    Кажуть, що чим глибше солдат копає, тим більше в нього шансів вижити. Але на лінії фронту в східній Україні руйнівна сила нової російської зброї перевіряє віру солдатів. Про це пише The Times.

    На полі за містом Лиман утворилася вирва 15 м у поперечнику і глибша, ніж будь-який український окоп. Від удару російської авіабомби залишилася діра, достатня для розміщення невеликого будинку. Без західних винищувачів, що забезпечують необхідне повітряне прикриття, в українських солдатів немає нічого, що могло б їх захистити, крім молитви.

    Окопи слабо захищають від посилення повітряної кампанії противника. За останні два тижні Росія двічі завдала масованих ракетних і безпілотних ударів по українській інфраструктурі. За словами глави МЗС України Дмитра Кулеби, Москва також скинула 700 фугасних бомб за 6 днів.

    Минулого тижня на Харків, друге за величиною місто України, впала планувальна бомба. Росія почала використовувати такі бомби на початку минулого року. Але їхній руйнівний ефект найбільш яскраво проявився під час боїв за Авдіївку, коли російські винищувачі-бомбардувальники випустили по місту 250 таких бомб за два дні.

    Модифікувавши радянські бомби модулем планування, що дає змогу “ковзати” до цілі, і додавши базові системи супутникової навігації, Росія отримує повітряний контроль над містами і селами Донбасу.

    Бомби КАБ і ФАБ можуть бути випущені на відстані 40 миль за лінією фронту і впасти на землю за лічені хвилини, що ускладнює їхнє збивання українськими засобами ППО, призначеними для пошуку траєкторії, яку можна розпізнати.

    Плануючі бомби різняться за розміром: від ФАБ-250 вагою 250 кг до найбільшої бомби ФАБ-1500 вагою 1,5 тонни, майже половина якої складається з вибухівки. Зловісно те, що Росія зараз виробляє ФАБ-3000 вагою три тонни, а наприкінці цього року почне виробництво бомби-планувальника “Дрель”, що несе касетні боєприпаси.

    За словами пов’язаних із Кремлем військових блогерів, російські інженери можуть навіть додати до плануючих бомб реактивний двигун і паливний бак, що збільшить дальність до 55 миль і перетворить їх на базову крилату ракету, подібну до V1, яку використовували німці у Другій світовій війні.

    Наразі бомби, що планують, залишаються неточними. Російським генералам доводиться йти на компроміс, щоб поліпшити прицілювання. Протягом перших двох років конфлікту вони ретельно оберігали свої винищувачі. Але для точнішого скидання бомб російські пілоти повинні підніматися на велику висоту в небезпечній близькості від лінії фронту, наражаючи себе на небезпеку з боку українських ППО.

    Однак вражаючий рахунок підбитих літаків зупинився, коли на початку минулого місяця в Покровську було знищено дві батареї Patriot. Системи ППО, ймовірно, цінніші для українських командирів, ніж винищувачі для їхніх російських колег, і вони не бажають наражати їх на небезпеку. “Я запевняю вас, що зенітно-ракетні підрозділи, зокрема оснащені Patriot, продовжують виконувати завдання в призначених прифронтових районах”, – заявив після втрат Patriot командувач ВПС України Микола Олещук.

    Але оскільки Росія посилює нічні ракетні атаки по Україні, Київ повинен вирішити, чи захищати цивільне населення за сотні миль від лінії фронту, чи прикривати свої передові війська на Донбасі, переміщаючи ППО країною, як фігури на шаховій дошці.

    Гірше того, Києву доводиться економити ракети ППО через затримку пакета допомоги зі США. На відміну від цього, для Росії не існує стримуючих чинників, коли йдеться про самі бомби, що планують, і розрахунок зводиться до того, чи готові вони ризикувати літаками.

    Вигода Росії від нанесення ударів по лінії фронту може все частіше коштувати ризику втрати літака. За словами старшого наукового співробітника Королівського інституту збройних сил Великої Британії Джека Вотлінга, різниця між скиданням бомб на відстані 45 миль і 25 миль – це різниця між прицільним ударом по цілому селу й ударом по конкретній українській позиції.

  • Росія готує додатковий резерв і може відкрити ще один відрізок фронту

    Росія готує додатковий резерв і може відкрити ще один відрізок фронту

    У коментарі для радіостанції Radio NV командир батальйону ударних безпілотних авіаційних комплексів “Ахіллес” 92-ї Окремої штурмової бригади імені Кошового Отамана Івана Сірка, Юрій Федоренко, висловив переконання, що Росія підготовлює додатковий резерв для можливого відкриття нового фронту.

    Федоренко розповів, що Росія вживає прихованих мобілізаційних заходів, включаючи підвищення ставок для найманих військових, з метою формування додаткового резерву. Цей резерв може бути використаний для підтримки поточних ліній фронту або відкриття нових напрямків бойових дій.

    За матеріалами видання The Economist, існує ймовірність, що Росія розпочне новий великий наступ вже цього літа, і здатність України стримати його стає менш впевненою через певні проблеми, зокрема, з отриманням військової допомоги від США.

    Президент України Володимир Зеленський також заявив, що Росія може розпочати новий наступ в червні 2024 року. Він підкреслив, що українським силам бракує зброї та боєприпасів, проте вони все ще утримують російських окупантів.

    Відомо, що російське військове командування планує збільшити свої військові сили, сподіваючись на проведення наступальної операції в літні місяці. В іншій інформації, отриманій від російського видання “Верстка”, зазначено, що Росія може планувати наступ з метою оточення Харкова.

    Все це свідчить про напружену ситуацію на сході України та необхідність українських сил збройних сил у відповідній підготовці та обладнанні для відстоювання територіальної цілісності країни.

  • Думка експерта: куди наступатиме РФ найближчими тижнями

    Думка експерта: куди наступатиме РФ найближчими тижнями

    Навряд чи варто очікувати від росіян наступів на Харків і тим більше Київ, упевнений військовий аналітик Костянтин Машовець. А ось на Краматорськ-Слов’янськ і на Курахово-Вугледар ворог, на його думку, якраз і спробує рушити.

    Оцінка можливих (гіпотетичних) варіантів дій ворожого війська, протягом літньо-осінньої кампанії 2024-го року. Спробуємо зрозуміти – ДЕ?

    Я цілком можу поділяти ту точку зору, що якщо самі росіяни сказали “на Харьків”, або навіть “на Київ”, то, власне, так й буде.

    Можу, але не поділяю.

    При плануванні та організації більш-менш масштабної наступальної операції (принаймні, оперативного рівня), очевидно, командування противника буде змушене так чи інакше врахувати цілий ряд ОБ’ЄКТИВНИХ факторів, про які, ті люди, які продовжують стверджувати, що буде саме “на Харків” чи “на Київ”, замислюються мало, або взагалі – не замислюються:

    • наприклад, про різницю у розмірі потрібних (навіть, розрахунково) військ\сил для організації та проведення наступу, наприклад, на Торецьк й на той же Харків;
    • треба просто сісти та подумати – якщо для того, аби взяти Авдіївку, вам потрібно перегрупувати (зосередити) ДОДАТКОВО дві загальновійськові армії (ЗВА) + майже у повному складі окрему танкову дивізію, не рахуючи купу інших, більш дрібніших формувань, то скільки військ вам буде потрібно зосередити для наступальної операції на Харків? З іншого боку, навіть якщо якось так, ніби ви факір-фокусник, зможете десь у себе “в рукаві” знайти такого роду “стратегічний сюрпрАЙЗ”, то цілком серьйозно постане питання – як цього стратегічного й заздалегідь відгодованого “кроля” запхати НЕПОМІТНО у рукав чи циліндр? Іншими словами, яким чином провести процес оперативного розгортання відповідних наступальних угрупувань НЕПОМІТНО для противника й так, щоб не викликати у нього передчасної настороги?;
    • окрім цього, при виборі майбутнього операційного напрямку (зони) для свого наступу треба врахувати ще цілу купу факторів – від обрисів лінії фронту (зручні\незручні), до умов та власної здатності забезпечити здійснення повноцінного матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) наступаючих угрупувань всіми видами довольства (можливості створити відповідний ЗАПАС предметів МТЗ), нехай навіть у мінімально-необхідних обсягах, та інженерного облаштування місцевості. Враховувати буде потрібно багато чого – погоду, рельєф місцевості у смузі майбутнього наступу, наявність та щільність цивільного населення й т.д. А головне – можливі варіанти та способи протидії з боку противника (ЗСУ), який, звісно, також не буде меланхолічно спостерігати за процесом вашого оперативного розгортання.

    Саме з огляду на це й варто поставити себе на місце командування противника й спробувати визначити його логіку прийняття відповідних рішень. Відмовляти противнику у такого роду здатності, вважаючи, що він приймає відповідні рішення, як йому заманеться, або “виключно з політичних міркувань”, як на мене – не дуже розумний спосіб визначення сенсу та змісту його подальших дій.

    Нижче, я спробую навести принаймні два операційних напрямки, які у цьому контексті, на ДАНИЙ ЧАС, я вважаю найбільш ймовірними напрямками проведення противником наступальних дій відповідного рівня.

    На мій погляд, це:

    • умовний Краматорсько-Слов’янський напрямок;
    • умовний Кураховсько – Вугледарський напрямок.

    Звісно, обидва мають, як “+”, так й “-” у цьому відношенні.

    Однак, перш ніж ми їх оцінимо, спробуємо зрозуміти більш “загальні” стратегічні підстави розглядати саме їх:

    • обидва гіпотетичних напрямки вкладаються у загальну “стратегічну” концепцію ведення війни нинішні кремлівським режимом, більш-менш внятно ним артикульовану – вихід на адміністративні межі Донецької та Луганської областей України (відносяться саме до Східної операційної зони);
    • на цих напрямках ВЖЕ розгорнуті у складі угрупувань військ (УВ) противника “Запад”, “Центр” та “Юг” більша частина всієї “Объединенной группировки ВС РФ на юго-западном ТВД” військ\сил). Сумарно, це 279-280 тисяч в\сл, що, в свою чергу, тягне за собою ціли ряд “бонусів та плюшек” для противника, у сенсі планування, підготовки та організації майбутніх наступальних операцій, принаймні оперативного рівня;
    • розгром угрупувань ЗСУ на цих напрямках здатний привести противника “на ближні підступи” зі сходу до ключового “трикутника” Дніпро – Павлоград – Запоріжжя, що у стратегічному сенсі, не може не вплинути на подальшу здатність України вести війну. Й відповідно, наблизити Кремль до “проміжної” цілі війни на даному етапі – отримання тимчасового перемир’я на вигідних для нього умовах. На відміну від гіпотетичного “освобождения Харькова”, при здійсненні якого, цілком можливо й “надорватися”, зважаючи на той обсяг та розмір військ(сил), який буде потрібно для цього задіяти.

    Тепер, конкретно, щодо напрямків

    Ліквідація Кураховсько – Вугледарського виступу (плацдарму) ЗСУ потребуватиме від противника вирішення принаймні двох попередніх завдань – просунутись власне до району Курахово, а також зосередити у смузі 29-ї ЗВА (приблизно, район Новомайорське – Шевченко – Петрівка – Євгенівка) ЩЕ ОДНОГО наступального угрупування. Причому, у обсязі – не менше армійського корпусу (АК), а по тверезій оцінці – не менше ще однієї загальновійськової армії.

    На даному етапі, очевидно, противник ВЖЕ частково вирішує ці завдання. Зокрема, його 8-а ЗВА, силами 1-го АК, 20-ї та 150-ї мотострілецьких дивізій (мсд), при дієвій участи додаткових сил й засобів – 155-ї окремої бригади морської піхоти (обр МП) та 39-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) 68-го АК наполегливо намагається пробитися по напрямку Мар’їнка – Георгіївка (у загальній дирекції на Курахово) та суттєво скоротити цей плацдарм ЗСУ з півночи (через Побєду, вздовж дороги Мар’їнка – Вугледар) та по напрямку Новомихайлівка – Костянтинівка.

    Поточний сенс цих дій цілком зрозумілий – примусити українські війська відійти ЗА дорогу Мар’їнка – Вугледар на всій її протяжності. Однак, як на мене, не викликає сумніву той факт, що в разі досягнення противником згаданих мною попередніх цілей (особливо, щодо прориву у район Курахово), російське командування, очевидно, почне розглядати на цьому напрямку можливості та шанси проведення “більш глибокої” операції…наприклад, через район с.Успенівка.

    Причому, очевидно, що активні дії саме на цьому напрямку для противника носять “гостро-актуальний” характер. Подальше “нависання” цього плацдарму ЗСУ над комунікаціями по дирекціям Донецьк – Маріуполь, Донецьк – Волноваха (й відповідно, існування можливості наносити по ним ураження, включаючи власне м.Маріуполь, відстань від передових позицій ЗСУ до його північної околиці складає десь 63-65 км та м.Волноваха, відповідний показник – 16-17 км, достатньо широким спектром вогневих засобів) ну-у дуже “не подобається” противнику.

    Тому необхідність проводити активні, наступальні дії саме на цьому напрямку для нього є нагальною.

    В свою чергу, у сенсі процесу оперативного розгортання наступальних угрупувань цей напрямок є достатньо зручним, звісно, до певної міри (особливо приховати його – не вийде, місцевість, як на передньому краї, так й у тактичному та оперативному тилах – достатньо відкрита й відповідно, “подвержена высокоточным ударам противника дальнобойными средствами”).

    Але, у плані наявності зручних комунікацій (в тому числі, рокадних, для здійснення маневру по фронту та перегрупувань), а також всебічного підвозу та накопиченню предметів МТЗ, включаючи морський варіант, через порти Маріуполя та Бердянська – існує достатньо розгалужена мережа.

    Більше того, противник має можливість проводити процес оперативного розгортання своїх наступальних угрупувань на цьому напрямку, спираючись на першу позицію свого головного рубежу оборони, який простягнувся від Новопетріківки до Волновахи й від Волновахи до Олександрівки.

    Єдина, але достатньо вагома складність – що возити усе це буде доводитись переважно автотранспортом, залізничної мережі тут мало, й напрямки її функціювання – достатньо обмежені, й переважно, вона також “подверженна возмжности ударов противника дальнобойними средствами”.

    Основні вузлові пункти МТЗ противника у цьому сенсі – Докучаєвськ, Волноваха, Старобешево, Петрівський район м.Донецька, Єгорівка.

    Тепер, щодо оцінки/розрахунку обсягу потрібних військ(сил) для виконання цього завдання (вихід на рубіж Дачне – Шахтарське).

    Як на мене, противнику,принаймні виходячи з досвіду минулих “операцій” російського командування, потрібно буде створити ДОДАТКОВО (до військ, вже розгорнутих на цьому напрямку 8-ї та 29-ї ЗВА із приданими силами та засобами) 2 угрупування.

    Приблизно, у загальновійськову армію (звісно, у нинішньому, сучасному російському розумінні цього терміну) кожне.

    Для цього існує на сьогоднішній день, за тверезою оцінкою, рівно 2 способи:

    • перегрупувати на цей напрямок відповідний обсяг військ з іншого напрямку, тобто зі складу ВЖЕ діючого стратегічного УВ ЗС РФ (як це було у випадку із Авдіївкою);
    • або скористатися стратегічними резервами, які зараз “только формируются и разворачиваются”, й питання із РЕАЛЬНИМИ строками набуття ними бойових та оперативних спроможностей, скажімо так, виглядає, м’яко кажучи, дискусійно.

    Як на мене, перший варіант більш реалістичний, ніж другий.

    Головним чином через головний фактор – час.

    У цьому сенсі, він набагато коротший, більш ефективний й дозволяє задіяти менший обсяг сил й засобів, ніж другий (що, в свою чергу, дозволить використовувати й тіж самі стратегічні резерви, але не в повному обсязі\що зробити достатньо складно, а частково).

  • Логістика ЗСУ та постачання на “останньому кілометрі” страждають від російських ФАБів

    Логістика ЗСУ та постачання на “останньому кілометрі” страждають від російських ФАБів

    Як ми пам’ятаємо, однією з причин падіння Авдіївки були масові вильоти авіації Росії з бомбами.

    Вперше з початку великої війни штаби росіян змогли організувати одночасні прольоти десятків бортів. Були окремі дні, коли на українські позиції приходило по 150-200 коригованих бомб. І періодично це були дійсно великі боєприпаси. Наприклад, на завод у Красногорівці впала ФАБ-1500.

    А півтонні бомби (ФАБ-500) використовувалися масово. Попри те, що російський модуль планування та корекції ще не досяг точності західного аналога JDAM з влучанням “у близько 5 метрів”, для ударів по забудові російські авіабомби виявилися ефективними.

    Просто руйнуючи будівлі, розбиваючи дороги, під’їзди, шляхопроводи – від російської авіації страждала логістика ЗСУ та постачання на “останньому кілометрі”.

    При цьому росіяни змушені були і самі “розкриватися” – Повітряні сили ЗСУ за останні місяці заявляли про 13 збитих російських бойових літаків: бомбардувальників Су-34, а також винищувачів Су-35, які їх супроводжували.

    Бомби часів Афганістану

    Шойгу біля ФАБ-3000

    АВТОР ФОТО,МІНОБОРОНИ РФ Підпис до фото, Шойгу біля ФАБ-3000

    Після відходу української армії з Авдіївки колапсу фронту не сталося, Росія увійшла у позиційні бої.

    Водночас тепер російський пропагандистський канал Міноборони РФ “Звезда” відрапортував про те, що Шойгу відвідав одне з їхніх підприємств ВПК.

    Це 53-й арсенал у Нижньогородський області, де росіяни переробляють старі боєприпаси та виробляють нові бомби, снаряди, ВОГи.

    У сюжеті йдеться про нарощування виробництва ФАБ-1500 удвічі, але найбільшого резонансу він досяг через новину про відновлення проєкту ФАБ-3000.

    Ці авіаційні бомби мають 1400 кг вибухівки – серйозний вантаж і засіб ураження.

    сюжет

    АВТОР ФОТО,СКРИН ВІДЕО “ЗВЕЗДА”

    Такі бомби радянська армія застосовувала під час вторгнення до Афганістану у 1980-х. Вона била ними по лазуритних шахтах Куран-о-Мунджан, по військах моджахедів, які брали в облогу Кабул, по тодішніх укріпрайонах ісламістів.

    У сучасній Росії ці ФАБи, перероблені у КАБи (“керовані авіабомби”), тепер називають “цар-бомбами”, хоча по суті це чавун, до якого намагаються приєднати комплект крил для планування і GPS.

    Поки що тривають експерименти з передсерійними партіями. Йдеться не просто про те, щоб приєднати до бомби великі крила, і тоді важкий боєприпас полетить, куди треба. Натомість потрібно врахувати багато інженерних моментів.

    Суцільна зона враження у бомби ФАБ-3000 – 35 метрів. Зона важких контузій та руйнувань – 150 метрів. Якщо є обладнані позиції з перекриттями, інженерними обкладаннями та бруствером, то зона ураження менша.

    Тому свого часу великі ФАБи й зняли з озброєння, випробувавши “за річкою” (неофіційна назва війни в Афганістані, так у 1980-х називали перехід за річку Амудар’я на афгано-узбецькому кордоні та через річку Пяндж – на афгано-таджицькому. – Ред.).

    Легка піхота афганців, що змінювала позиції та ховалася в горах, виявилися для радянських авіабомб не найпростішою ціллю.

    Єдиним носієм цього засобу в РФ є бомбардувальник Ту-22М3 – через розміри бомболюків і нюанси кріплення.

    Більше носіїв “тритонних” бомб у Москви немає.

    Російський “воєнний блогер” Fighterbomber зазначає, що крім Ту-22МЗ теоретично ФАБ-3000 може нести ще й Су-34 – по дві бомби з кріпленням під крилами.

    Утім і Су-34, і Ту-22 з важкими авіабомбами втрачають у маневреності, що робить їх вразливими для ППО.

    Є ще старі стратегічні бомбардувальники Ту-16. Але ці літаки давно списані. Ту-16 розробили у 1950-х, їх вивели з експлуатації у 1990-х.

    Ту-16

    АВТОР ФОТО,“ВОЕННОЕ ОБОЗРЕНИЕ” Підпис до фото, Ту-16

    Переробка інших літаків позначиться на вартості бомбометання ФАБ-3000 і згодом виведе частину машин з експлуатації.

    Тобто у стратегічному плані росіянам вигідніше скидати півтонні ФАБ-500, чим вони зараз і займаються.

    Схожу оцінку дає й Fighterbomber. “Щодо ФАБ-3000 у мене є легке здивування від потреби у ній. Цілей під неї немає. Під неї потрібно “пиляти” УМПК з нуля і це вже буде насправді цілий літак на бомбі. І ось його вже буде чудово видно будь-якому ЗРК”, – пояснює блогер.

    За його словами, оптимальний боєприпас для УМПК – це калібр 500 кг. У різних варіантах: касетному, запальному, ядерному, фугасному. Збільшення потужності у рази не дає збільшення зони ураження в рази. Все одно потрібна точність.

    Поодинока ФАБ-3000, що впала за 20 метрів від моста, завдасть йому такі ж пошкодження, як і ФАБ-500.

    ФАБ-3000 виробляли ще у 1940-х роках, у часи Сталіна.

    Розробляли їх під Ту-4 (радянський стратегічний бомбардувальник, який був на озброєнні “Авіації дальньої дії” СРСР з 1949 до 1950-х і багато в чому наслідував американський бомбардувальник B-29. – Ред.).

    Тоді жодних зенітних ракет у ППО масово ще не було (наприклад, перший радянський ЗРК зʼявився лише у 1955 році), і ФАБ планували застосовувати для “килимових бомбардувань”.

    Дрібніші – по кораблях, важкі – по важливих виробництвах, греблях, бетонних укриттях.

    Розконсервування і застосування

    ФАБ-3000 на недавніх російських відео

    АВТОР ФОТО,“ЗВЕЗДА” Підпис до фото, ФАБ-3000 на недавніх російських відео

    Поки що про виробництво повністю нових ФАБ-3000 не йдеться. Старі радянські авіабомби розконсервовують, перевіряють вибухову речовину, якщо треба змінюють, випробовують різні модулі корекції з різних партій.

    Лита частина – з чавуну, з товстими стінками. Там мало що потрібно робити з нуля – хіба що детонатори.

    Кидати їх можуть одразу по дві з одного борту, як у кінці Афганської війни – тоді, вже після виведення радянських військ, такими авіабомбами працював 185-й гвардійський полк з Полтави на тих самих Ту-22М3.

    літак

    АВТОР ФОТО,“ЗВЕЗДА”

    Після скидання з літака бомба перетворюється на ракету без двигуна – її можна перехопити ППО.

    Востаннє ФАБ-3000 росіяни діставали під час облоги Маріуполя. Тоді ще не йшлося про модулі корекції – вони скидали бомби по району “Азовсталі”, користуючись тим, що змогли зайняти небо над містом.

    Але тепер ситуація інша. Навіть якщо росіянам вдасться вставити у бомболюки ТУ-22М3 збільшений габарит ФАБ-3000 з комплексом коригування польоту УМПК, ці літаки до лінії фронту не підходять.

    Цей стратегічний бомбардувальник надто помітний в радіолокаційному діапазоні.

    Після втрати двох А-50 росіяни навряд чи захочуть ризикувати ще й ТУ-22М3.

    Навіщо ФАБ-3000 і де використовуються такі бомби

    Навіщо розконсервують ФАБ-3000? Для ударів по щільній забудові.

    Краматорсько-Слов’янська агломерація чи Харків – росіяни не дуже приховують свої цілі. Коли буде можливість ізолювати міську забудову, вибити там ППО та почати рівняти квартали із землею – вони це почнуть.

    Росіяни зараз найчастіше застосовують КАБи на найгарячіших ділянках фронту – в районі Авдіївки, Бахмута, Кринок, Куп’янського напрямку.

    Тобто скрізь, де росіяни намагаються тиснути і мають можливість застосовувати прифронтову бомбардувальну авіацію.

    Російське командування

    АВТОР ФОТО,“ЗВЕЗДА”

    Також РФ регулярно застосовує керовані авіабомби на північному сході України – у прикордонній смузі від Чернігівщини до Харківщини. Насамперед багато останнім часом – на Сумщині.

    Для Харкова та інших регіонів небезпека КАБів постане у випадку пригнічення або відсутності ППО ближнього чи середнього радіусу дії. Це дасть змогу російській авіації наблизитися на достатню відстань для скидання авіабомб.

    Чи можна з ними боротися?

    Приклад українського плацдарму в Кринках показує, що можна. Попри те, що селище перетворено на руїни, колапсу оборони сил ЗСУ там не сталося.

    В Кринках справді важко, насамперед з евакуацією – забирати людей човном під діями FPV та артилерії непросто. Але маневри, мережа спостережних пунктів, розосередження невеликих складів “останнього кілометра”, акцент на постачання “з коліс” допомагає ЗСУ.

    Повернемось до загальної статистики. З початку 2024 року російські літаки скинули на позиції Сил оборони понад 3500 авіабомб. Це у 16 разів більше у порівнянні з 2023 роком.

    За три поточні місяці – 40 бомб на добу. Були дні затишшя, а були й такі, коли скидали 150 бомб, як-от на піку наступу на Авдіївку, у вузькій смузі.

    Але в середньому – це 40 авіабомб щодня.

    Бомби скидають на ферми на Херсонщині, і на райони, куди пристають човни, що постачають лівий берег Дніпра біля Кринок. А також на Авдіївку, Красногорівку, ТЕС, села Сумщини. І навіть на Бєлогордщині, де росіянам довелося вибивати РДК з села Козинка.

    Чи можна умовним десятком прильотів прорвати зону відповідальності батальйону в дві смуги, на яких два десятки “опорників”? Ні.

    У випадку, коли десь успішно прилетить, росіяни не факт, що встигнуть використати це влучання – до цього сектору української оборони підійде маневрена група, допоможуть сусіди. Особливо якщо позицію копали правильно.

    В Афганістані моджахеди влаштовували мережу постів, які засікали борти, що йдуть на скидання ФАБів і подавали сигнали димом – це означало, що хоч де б ти був, треба негайно змінити позицію.

    Російські УМПК мають недолік – у них вбивають координати, і на цьому з коригуванням все завершується.

    І в Україні попередження про ракетну небезпеку та КАБи працює.

    ФАБ-500

    АВТОР ФОТО,МІНОБОРОНИ РФ Підпис до фото, ФАБ-500

    Звісно, бомби ФАБ-3000 завдаватимуть втрат ЗСУ. Росія хоче компенсувати низьку точність потужністю.

    Але це не “геймченджер”. Потенціал бомб ФАБ-3000 обмежений можливостями носія і тим, що РФ не може придушити українську ППО, не має спеціальних літаків РЕБ.

    А з постачанням F-16 та достатньої кількості плануючих бомб JDAM для України ситуація вирівняється. Бомби великої потужності Москва масово застосовувати не зможе.

  • Скільки військових в Україні ще не побували на фронті?

    Скільки військових в Україні ще не побували на фронті?

    Упродовж понад двох років Україна перебуває в повномасштабній війні, спричиненій вторгненням Росії. Протягом цього часу тисячі українців долучилися до Збройних Сил України (ЗСУ), щоб захищати свою країну від окупантів на полі бою. У той же час, існує певна кількість мобілізованих громадян, які досі не мали можливості вирушити на фронт.

    Про це повідомив голова фракції “Слуга народу” Давід Арахамія у інтерв’ю Наталії Мосейчук. За інформацією народного депутата, новий головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський розпочав аудит Збройних Сил для визначення кількості осіб, які мають статус мобілізованих, але не відвідали фронт протягом двох років. Результати показали, що близько 8 тисяч мобілізованих не брали участь у бойових діях протягом цього періоду.

    Також член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, нардеп від “Слуги народу” Федір Веніславський розповів про перші результати аудиту Збройних Сил. “Це питання я підняв на одному з закритих засідань Комітету з питань національної безпеки. Якщо здійснити аудит у військових органах управління, які не виконують бойові завдання, ми можемо отримати, принаймні, одну-дві бригади резерву через штучно роздуті штати”, – пояснив він.

    Щодо конкретних цифр, Веніславський утримався від їх розголошення, але підкреслив, що вони перевищують 8 тисяч військових, які не брали участь у бойових діях до цього часу.

  • Напруженість у зоні близької до Часового Яру на фронті наростає

    Напруженість у зоні близької до Часового Яру на фронті наростає

    Представник 26-ї артилерійської бригади, Олег Калашніков, виступив з коментарем щодо ситуації під Часовим Яром у Донецькій області, де в останні дні російські війська продовжують просуватися вперед.

    У телеінтерв’ю Калашніков підкреслив, що Часів Яр є стратегічно важливим об’єктом для російських військ, що ставить під загрозу безпеку населеного пункту Костянтинівка.

    “Ситуація залишається складною. Російська армія не припиняє спроб штурмувати об’єкти, вона активно розвідує і шукає слабкі місця. Головні зусилля зосереджені на Богданівському, Іванівському та прилеглих територіях. Крім того, тривають значні бої поблизу Кліщіївки та Андріївки”, – пояснив він.

    За словами Калашнікова, на Бахмутському напрямку артилерія працює майже цілодобово, відпрацьовуючи цілі точково, одну за одною.

    “Часів Яр став основною метою на цьому напрямку фронту. Костянтинівка також перебуває у небезпеці”, – додав він.

    Згідно з висловлюванням спікера, російські війська не збираються припиняти спроби просунутися далі у напрямку Часового Яру, і, можливо, й далі.

    “Проте, важко говорити про їхні успіхи”, – підкреслив Калашніков.

  • Кулеба розкриває ключовий метод уникнення втрат позицій на фронті

    Кулеба розкриває ключовий метод уникнення втрат позицій на фронті

    Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба висловив обурення щодо втрат позицій Збройних Сил України на фронті і висунув пропозицію щодо встановлення систем протиповітряної оборони на передовій.

    “Потрібно з’ясувати причини втрат українських військ на фронті”, – наголосив Кулеба.

    Він пояснив, що такі втрати стали можливими через масове використання Росією модернізованих авіаційних керованих бомб. Кулеба зауважив, що ці бомби є надзвичайною загрозою, оскільки неможливо відвернутися від їхнього удару, коли вони призначені як ціль.

    “Нам не вдасться їх збити. Вони просто приземляться та наносять знищення. Це призводить до втрат позицій, і єдиний спосіб уникнути цього – це взяти на себе збиття літаків, що несуть ці бомби”, – підкреслив він.

    Кулеба закликав до того, щоб на передовій були встановлені системи протиповітряної оборони для захисту від таких загроз.

  • Ситуація на фронті

    Ситуація на фронті

    Останніми днями з фронту надходить інформація про відновлення просування російських військ одразу за багатьма напрямками.

    Про це заявляють як українські джерела, так і російське міноборони та пабліки.

    Росіяни просунулися вчора в напрямку Часова Яру, повідомляє український військовий паблік Deep State. Судячи з карти цього джерела, просування відбулося на ділянці Богданівка – Іванівське.

    “Подібний розвиток ситуації посилює оперативну обстановку навколо міста”, – пише телеграм-канал.

    Міноборони Росії заявило в суботу, що війська РФ захопили Іванівське. Однак на карті Deep State західна частина селища все ще перебуває в сірій зоні.

    За даними пабліка, росіяни проводять штурми і накати практично по всій смузі української оборони Часова Яру.”Їхня мета очевидна: зайти по хребту в Часів Яр. Ворог користується нестачею засобів ураження і перевагою в живій силі та техніці. Ситуація повільно, але впевнено погіршується”, – вважає телеграм-канал.

    Під Авдіївкою становище ЗСУ на основних ділянках теж погіршилося.

    Інститут вивчення війни (США) пише, що російські війська просунулися на південь від Бердичів на захід від Тоненького.

    За даними Deep State, під Тоненьким “ситуація істотно погіршилася”. Рух з боку Тоненького створює загрозу для розташованого південніше Первомайського. Також паблік пише, що в Бердичах тривають важкі бої за одну з вулиць. Орлівка здебільшого зайнята противником, звідки росіяни намагаються наскоком вийти південніше Семенівки.

    Початок боїв за Семенівку, яка розташована на захід від утримуваної ЗСУ лінії під Авдіївкою, підтверджують і російські пабліки.

    Нагадаємо, що російське міноборони заявило про повне захоплення Тоненького та Орлівки, чого Україна не підтверджує – але фіксує погіршення ситуації.

    Тобто українську лінію оборони, зайняту тут після втрати Авдіївки, російські війська поступово продавлюють.

    Південніше росіяни закріпилися поблизу Красногорівки, повідомляє Deep State.

    Також просування в російських військ є в районі Старомайорського на Врем’євському виступі, що підтверджують українські та російські пабліки. На Запорізькій ділянці вони просунулися на захід від Вербового, пише Інститут вивчення війни.

    Північніше РФ просунулася на Лиманському напрямку, що фіксують пабліки з обох сторін.

    Основний фактор просування російських військ, як пишуть експерти, – масована обробка українських позицій авіабомбами. Також ЗСУ не вистачає особового складу.

    “Ворог залучає широкий потенціал у живій силі, що поступово виснажує наявні в нас ресурси”, – пише Deep State.

  • Ситуація в Работиному

    Ситуація в Работиному

    The New York Times публікує репортаж із Работино на мелітопольському напрямку.

    Військові аналітики охарактеризували стратегію України зараз як “тримати, будувати і завдавати ударів” по російських тилах.

    Работине – це виступ в обороні РФ, де ЗСУ можуть бути атаковані з трьох боків і лінія фронту тут періодично рухається в обидва боки. Але солдати кажуть, що відступати сенсу немає. Боєць Олександр каже, що тоді українцям просто доведеться битися на інших позиціях в аналогічних умовах.

    “Потрібно захищати кожен метр”, – сказав він.

    Колишній радник міністра оборони Юрій Сак каже, що утримувати це село та інші подібні, які NYT не вважає стратегічно важливими, “важливо для морального духу, підтримки населення, внутрішньої віри в наш потенціал перемоги”.

    “У якийсь момент символічне стає стратегічним”, – сказав Сак.

    Бійці вважають, що воювати в обороні вигідніше, бо РФ мусить залишати свої укріплені позиції і зазнає великих втрат. Хоча на її боці перевага в авіації та боєприпасах.

    Американське озброєння, подароване для контрнаступу торік, включно з бронемашинами “Страйкер”, виявилося корисним для захисту зараз.

    Подібна ситуація в Кринках на лівому березі Дніпра. РФ тут продовжує наступати, тільки за понеділок було три штурми. Українські чиновники вважають, що бої за цю “опуклість”, яка забезпечується човнами, варті того, бо Росії вони коштують великих втрат. Але у Вашингтоні є скептицизм щодо необхідності утримувати за будь-яку ціну позиції.

    Упродовж усієї війни американські офіційні особи неодноразово висловлювали занепокоєння тим, що Україна надто довго обороняє такі місця, змушуючи солдатів і боєприпаси чіплятися за спустошені міста, які не мають особливої стратегічної цінності.

    “Я розумію, що адміністрація (Байдена – Ред.) розчарована. Незрозуміло, чи є військові рішення суто військовими, чи під впливом політичного тиску, чи навіть напряму”, – каже директорка Інституту Маккейна Евелін Фаркас.