Після оприлюднення спільної американсько-російської пропозиції щодо припинення війни в Україні в Європі дедалі голосніше лунають паралелі з подіями 1939 року. Оглядач Bloomberg Марк Чемпіон порівняв запропонований план із пактом Молотова-Ріббентропа, який фактично поділив Східну Європу між СРСР і нацистською Німеччиною та відкрив шлях до вторгнення Гітлера в Польщу. На його думку, нинішні дії Вашингтона й Москви свідчать про аналогічну логіку великих держав, які намагаються перерозподілити впливи на континенті — цього разу за рахунок України.
Чемпіон зазначає, що ще від лютого попереджав: адміністрація Дональда Трампа прагне не стільки миру для України, скільки «перезавантаження» відносин із Росією. Публікація 28-пунктного плану, узгодженого без участі Києва чи його європейських партнерів, лише підтвердила ці побоювання. А коли європейські лідери зрозуміли, що залишилися самі у стримуванні Москви, виникло питання: чи здатен ЄС стати самостійним стратегічним гравцем? Відповідь, за оцінкою автора, неприємна — Євросоюз історично не пристосований до демонстрації жорсткої сили.
Європейський проєкт будувався як антипод воєн між своїми — саме за це ЄС отримав Нобелівську премію миру у 2012 році. Але у сфері оборони блок системно перекладав відповідальність на НАТО, тобто на США. У результаті, пояснює Чемпіон, нинішній ЄС нагадує футболіста, якого змушують зіграти в регбі: наявних інструментів для силової дипломатії не вистачає.
Втім, Європі, на думку оглядача, доведеться зробити стрибок у невідоме. Розв’язання він бачить поза межами інституцій ЄС — через коаліції країн, які готові діяти швидше й рішучіше. Приклади вже з’являються: Велика Британія очолює Об’єднані експедиційні сили з десяти північних держав; існує Північно-Балтійська вісімка, а Лондон та Париж разом формують коаліцію для майбутньої миротворчої місії в Україні. Дослідник Фінського інституту міжнародних відносин Ніклас Гельвіг вважає таку фрагментарність не хибою, а, можливо, навіть перевагою — адже ключові регіональні гравці, зокрема Британія, Норвегія та Туреччина, не входять до ЄС.
Європа, підкреслює Чемпіон, повертається в реальність історії після кількох десятиліть «утопічного перепочинку». Її першочергове завдання — переозброєння і формування спільної позиції щодо загроз. Але в історії континент об’єднувався лише тоді, коли небезпека ставала очевидною та екзистенційною: як під час Холодної війни чи протидії Османській імперії у XVII столітті.
На думку оглядача, сьогоднішній виклик для європейських лідерів — знайти спосіб одночасно зберегти мир усередині блоку та виробити силу зовні, щоб протистояти Росії та не дозволити їй нав’язати сценарій, схожий на той, що був узгоджений між Москвою і Берліном у 1939 році.
Європейські медіа нагадують, що ці процеси розгортаються на тлі поглиблення контактів між США та Росією, а також погроз Вашингтона обмежити підтримку Києва. За оцінками New York Post, фінансування української оборони упродовж чотирьох років коштуватиме Європі значно дешевше, ніж наслідки капітуляції перед Кремлем. Bloomberg своєю чергою пише, що багато європейських країн уже готуються стримувати Росію самостійно — інвестують у збройову промисловість і проводять навчання без участі США.
