Golovnitemu.com

Позначка: Кремль

  • Лавров після переговорів із Рубіо зробив нову заяву про мирну угоду щодо України

    Лавров після переговорів із Рубіо зробив нову заяву про мирну угоду щодо України

    Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що будь-яка потенційна мирна угода щодо завершення війни в Україні, на думку Москви, має обов’язково містити елемент компромісу. Таку заяву він зробив після переговорів із державним секретарем США Марко Рубіо, які відбулися на тлі нових дипломатичних контактів між Вашингтоном і Москвою.

    Про це повідомляють російські державні ЗМІ.

    За словами Лаврова, компроміс є необхідною складовою будь-яких домовленостей щодо України.

    “Будь-яка домовленість щодо України має містити невід’ємний елемент компромісу”, — заявив очільник російського МЗС.

    Під час спілкування з журналістами Лавров також прокоментував слова Марко Рубіо про провал переговорів між президентом США Дональдом Трампом та російським диктатором Володимиром Путіним, які відбулися на Алясці.

    Глава російської дипломатії поставив під сумнів таку оцінку, заявивши, що спершу необхідно визначити, хто саме, на його думку, зазнав невдачі.

    “Якщо є пропозиція, є згода, то, напевно, узгоджені результати в Анкориджі були? Були. Президент Трамп, не відкрию великої таємниці, неодноразово говорив, що наша пропозиція частково є компромісною. Ми це прийняли: це компромісна пропозиція, і будь-яка домовленість, напевно, має містити невід’ємний елемент компромісу”, — сказав Лавров.

    Крім того, міністр закордонних справ РФ вкотре розкритикував західних союзників України, зокрема Сполучені Штати, за продовження військової допомоги Києву та постачання озброєння українській армії.

    Заява Лаврова прозвучала після його переговорів із Марко Рубіо, під час яких сторони обговорювали перспективи дипломатичного врегулювання війни. Раніше держсекретар США заявив, що переговорний процес між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним на Алясці не дав очікуваного результату. Водночас у Вашингтоні також повідомляли, що США розглядають нові підходи до мирного врегулювання війни, якщо для цього виникнуть відповідні умови.

  • ЄС вдарив санкціями по головному переговірнику Путіна

    ЄС вдарив санкціями по головному переговірнику Путіна

    Європейський Союз у межах 21-го пакета санкцій проти Росії запровадив персональні обмеження щодо помічника російського диктатора Володимира Путіна Володимира Мединського. Саме він неодноразово очолював російську делегацію на переговорах з Україною та вважається однією з ключових фігур кремлівської пропаганди. Про це повідомила пресслужба Європейського Союзу.

    У ЄС зазначили, що Мединський є російським істориком, давнім соратником Путіна та одним із головних ідеологів кремлівської політики. У 2025 році він очолював російську делегацію на переговорах між Україною та Росією в Туреччині, а також неодноразово представляв Москву на міжнародних переговорах щодо війни.

    У поясненні до санкцій Євросоюз наголосив, що Мединський відіграє центральну роль у поширенні російської державної пропаганди. Він є автором підручників, у яких Україна подається як частина так званого «російського світу», відкрито підтримував повномасштабне вторгнення Росії, яке Кремль називає «спеціальною військовою операцією», а також публічно заперечував факти незаконної депортації українських дітей до Росії.

    У Брюсселі підкреслили, що діяльність Мединського сприяє реалізації політики, яка підриває територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України, а також створює загрозу її безпеці. Крім того, ЄС вважає, що він бере участь у скоординованих інформаційних кампаніях та маніпуляціях, які перешкоджають роботі міжнародних організацій, що займаються документуванням воєнних злочинів і захистом прав людини.

    До нового санкційного списку також потрапили президент Федерації спортивної боротьби Росії Михайло Маміашвілі та президент Олімпійського комітету РФ Станіслав Поздняков. Європейський Союз вважає, що ці особи підтримують політику Кремля та сприяють її реалізації у своїх сферах діяльності.

    Володимир Мединський уже неодноразово представляв Росію на переговорах із Україною. Зокрема, цього року він входив до складу російської делегації під час переговорного процесу, де привернув увагу численними історичними екскурсами, намагаючись обґрунтувати позицію Кремля через трактування історичних подій. Його заяви неодноразово викликали критику як з боку української сторони, так і міжнародної спільноти.

    Цікаво, що Мединський народився на території сучасної України — на Черкащині. Після переїзду до Росії він побудував політичну кар’єру, став депутатом Державної думи від партії «Єдина Росія», а згодом — помічником президента РФ та одним із головних ідеологів російської державної пропаганди.

    Нагадаємо, 23 липня Європейський Союз остаточно схвалив 21-й пакет санкцій проти Росії. Нові обмеження стосуються як окремих фізичних осіб, так і компаній, причетних до підтримки російської агресії проти України, фінансування війни та поширення кремлівської пропаганди.

  • Кремль готує нові кроки перед можливою мобілізацією

    Кремль готує нові кроки перед можливою мобілізацією

    Кремль продовжує формувати правові та організаційні умови для можливої нової мобілізації, а також готується до потенційного невдоволення всередині країни, яке може супроводжувати такі рішення. На це вказують останні законодавчі ініціативи російської влади та зміни у сфері внутрішньої безпеки. Такого висновку дійшли аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW).

    Одним із кроків у цьому напрямку стало рішення Державної думи Росії, яка 22 липня ухвалила законопроєкт, що розширює коло громадян, які можуть укладати контракти з Міністерством оборони РФ під час формальних періодів мобілізації. Документ дозволяє проходити військову службу за контрактом навіть особам із непогашеною судимістю, зокрема за тяжкі злочини, пов’язані з контрабандою наркотичних речовин або участю в організованих злочинних угрупованнях.

    Заступник міністра оборони Росії та начальник Головного військово-політичного управління генерал армії Віктор Горємикін заявив, що ухвалений закон має збільшити кількість громадян, які можуть бути залучені до військової служби, та полегшити комплектування армії для продовження війни проти України у 2026 році.

    Ще одним сигналом аналітики називають дії Росгвардії. 21 липня відомство оприлюднило проєкт поправок до нормативних документів, які розширюють правила цивільної оборони. Офіційно зміни пояснюють необхідністю захисту населення від невизначених загроз під час мобілізації, воєнного стану та в умовах війни. Водночас в ISW вважають, що ці зміни можуть свідчити про підготовку влади до можливих внутрішніх протестів або інших проявів суспільного невдоволення.

    Аналітики також нагадують, що ще у листопаді 2025 року президент Росії Володимир Путін підписав закон, який дозволяє направляти резервістів до зон бойових дій без офіційного оголошення мобілізації. На думку експертів, цей механізм може використовуватися для проведення прихованих або поетапних призовів без формального запровадження загальної мобілізації.

    У ISW зазначають, що сукупність цих рішень свідчить про системну підготовку Кремля до різних сценаріїв розвитку подій. З одного боку, російська влада створює законодавчу базу для можливого оголошення формальної мобілізації чи навіть воєнного стану на території країни. З іншого — посилює інструменти контролю за внутрішньою ситуацією, враховуючи, що нова мобілізація може викликати негативну реакцію серед населення.

    Водночас аналітики підкреслюють, що остаточне рішення про оголошення мобілізації значною мірою залежить особисто від Володимира Путіна. За оцінкою ISW, російський президент ухвалюватиме таке рішення, виходячи зі свого бачення ситуації на фронті, потреб армії та рівня внутрішньої політичної стабільності. Наразі немає підтверджень того, що Кремль уже визначив конкретні терміни або формат нової мобілізаційної кампанії.

    Раніше Центр протидії дезінформації повідомляв, що Росія може восени розпочати масштабну мобілізацію, під час якої планують залучити понад 500 тисяч осіб, частину з яких можуть одразу направити на війну проти України. Президент України Володимир Зеленський також припускав, що після завершення виборчої кампанії до Державної думи російська влада може вдатися до нового етапу мобілізації, щоб скоротити витрати на залучення контрактників.

    Своєю чергою, Головне управління розвідки Міністерства оборони України раніше повідомляло про ознаки прихованої підготовки Росії до масштабнішої мобілізації, зазначаючи, що Кремль уникає публічних заяв через побоювання негативної реакції суспільства. Також надходила інформація про те, що регіональна влада Росії вимагає від підприємств забезпечувати набір людей до армії або сплачувати компенсації за невиконання встановлених планів.

  • Путін більше не торгується: Кремль хоче назавжди залишити частини Сумщини та Харківщини

    Путін більше не торгується: Кремль хоче назавжди залишити частини Сумщини та Харківщини

    Російська влада більше не розглядає можливість повернення Україні захоплених прикордонних територій Сумської та Харківської областей у межах потенційної мирної угоди. Кремль планує зберегти ці райони під своїм контролем як так звані буферні зони, одночасно продовжуючи військову кампанію з метою окупації всієї Донецької області.

    Про зміну позиції Москви повідомило агентство Bloomberg із посиланням на трьох співрозмовників, близьких до російського керівництва. За їхніми словами, президент РФ Володимир Путін відмовився від територіальних поступок, які російська сторона нібито допускала на попередніх етапах неформальних переговорів зі Сполученими Штатами.

    За даними джерел, тепер Москва має намір залишити окуповані прикордонні райони Сумщини та Харківщини як постійний військовий пояс уздовж російського кордону. Це означає, що навіть у разі відновлення мирного процесу Кремль не планує добровільно відводити свої війська з цих територій.

    Водночас інформація Bloomberg ґрунтується на анонімних джерелах і поки не оформлена як офіційна мирна пропозиція Росії. Повного тексту будь-якої нової переговорної позиції Кремль не оприлюднював.

    Якою була попередня схема

    За інформацією джерел, раніше російська сторона нібито розглядала інший сценарій завершення війни. Москва могла погодитися залишити захоплені райони Сумської та Харківської областей в обмін на передачу їй усієї Донецької області, зокрема територій, які залишаються під контролем української армії.

    Такий підхід передбачав, що Сполучені Штати чинитимуть тиск на Київ, вимагаючи виведення українських військ із неокупованої частини Донеччини. Росія, зі свого боку, могла представити відступ із північних прикордонних районів як власну поступку.

    Про можливість територіального обміну раніше говорили й окремі російські коментатори. Захоплені райони Сумщини та Харківщини могли використовуватися Кремлем як предмет торгу за українські території на Донбасі. Проте російське керівництво, за новими даними, більше не планує такого обміну.

    Попередні повідомлення Bloomberg також свідчили, що Москва могла вийти з переговорів, якщо Україна не погодиться відмовитися від усієї території Донбасу. Російська сторона наполягала на передачі їй частин Донецької області, які вона не змогла окупувати військовим шляхом.

    У Кремлі згадують «дух Анкориджа»

    Зміна позиції Москви, за версією джерел, пов’язана з погіршенням відносин між Кремлем і адміністрацією президента США Дональда Трампа.

    Російська влада нібито вважала, що під час зустрічі Путіна і Трампа на Алясці було досягнуто неформального розуміння основ майбутньої угоди. У Москві ці домовленості називали «духом Анкориджа».

    Ймовірно, йшлося не про підписаний документ, а про російське трактування усних переговорів. Американська сторона не підтверджувала існування офіційної угоди, яка передбачала б передачу Росії всієї Донецької області або примус України до територіальних поступок.

    Після подальшого загострення риторики Вашингтона Кремль, за даними Bloomberg, дійшов висновку, що попередній дипломатичний сценарій більше не працює. Саме тому Москва вирішила посилити свої територіальні вимоги і не повертати захоплені райони на півночі та північному сході України.

    Росія хоче захопити всю Донецьку область

    Незмінною стратегічною метою Путіна залишається встановлення повного контролю над Донецькою областю.

    За словами джерел Bloomberg, російська влада може повернутися до серйозних переговорів лише після того, як її війська вийдуть на адміністративні межі регіону. Це означає, що Москва пов’язує дипломатичний процес не з компромісом, а з досягненням додаткових результатів на полі бою.

    Російське військове керівництво нібито доповідало Путіну, що повне захоплення Донеччини можливе до кінця 2026 року. Водночас навіть усередині російських силових структур існують сумніви щодо реалістичності такого прогнозу.

    Частина військових оцінює, що виконання цього завдання може тривати щонайменше до 2027 року. Російська армія просувається повільно, а найбільш укріплені українські міста й оборонні рубежі залишаються складними цілями.

    Аналітики Інституту вивчення війни раніше зазначали, що Путін продовжує вимагати повної окупації Донецької та Луганської областей і не демонструє готовності до значущих компромісів. Водночас можливості російської армії не гарантують досягнення цих цілей у заявлені Кремлем строки.

    Що Росія називає «буферною зоною»

    Кремль пояснює наступ на Сумщині та Харківщині необхідністю створення так званої зони безпеки, яка нібито має відсунути українські війська від російського кордону.

    Наприкінці 2025 року начальник російського Генштабу Валерій Герасимов заявив, що Путін наказав розширити таку зону протягом 2026 року. Росія намагалася виправдати вторгнення необхідністю захисту Бєлгородської та Курської областей від українських обстрілів і безпілотників.

    У липні Путін стверджував, що створення «буферної зони» у Харківській, Сумській і навіть Дніпропетровській областях нібито відбувається відповідно до плану. Така риторика свідчить, що поняття «зони безпеки» Кремль використовує для виправдання захоплення дедалі нових українських територій.

    Українське командування ще навесні попереджало, що російське угруповання «Північ» намагатиметься створити вздовж кордону контрольовану смугу завширшки до 20 кілометрів.

    Тодішній командувач Об’єднаних сил Михайло Драпатий повідомляв про щонайменше 12 ділянок, де росіяни могли спробувати розширити своє просування, використовуючи підрозділи від штурмової роти до батальйону.

    Отже, заяви про «буферну зону» не є лише елементом переговорної позиції. Росія вже намагається реалізувати цей план військовим шляхом, захоплюючи прикордонні села та змушуючи Україну розтягувати резерви між різними напрямками фронту.

    Україна не визнає російських претензій

    З погляду міжнародного права Сумська, Харківська, Донецька та всі інші окуповані території залишаються частиною України.

    Називання захоплених районів «буферною зоною» не змінює їхнього правового статусу. Йдеться про території, окуповані внаслідок збройної агресії РФ.

    Українська влада неодноразово відкидала вимоги про одностороннє виведення ЗСУ з неокупованих районів Донбасу. Київ наголошує, що будь-які рішення щодо територій не можуть ухвалюватися без України, а замороження війни без надійних гарантій безпеки створить для Росії умови для підготовки нового нападу.

    Президент Володимир Зеленський також називав плани створення російських «буферних зон» божевільними та розцінював їх як прикриття подальшого територіального захоплення.

    Чи означає це кінець переговорів

    Повідомлення Bloomberg не означає, що дипломатичні контакти повністю припинені. Однак воно свідчить про суттєве підвищення російських вимог.

    Москва фактично сигналізує, що не готова повернутися до попереднього сценарію, за якого частини Сумщини та Харківщини могли стати предметом територіального обміну. Тепер Кремль прагне одночасно отримати всю Донецьку область і зберегти окуповані плацдарми на півночі.

    Такий підхід важко назвати компромісною переговорною позицією. Росія хоче закріпити вже досягнуті військові результати, продовжити наступ і лише після цього говорити про припинення війни.

    Крім того, поняття «буферної зони» не має чітко визначених меж. Якщо Москва вважає, що безпека російського кордону потребує захоплення територій сусідньої держави, ширина такої зони може змінюватися залежно від дальності української зброї та політичних цілей Кремля.

    Це створює ризик, що навіть після окупації певної смуги Росія висуне нові вимоги та спробує просунутися далі.

    Кремль робить ставку на продовження війни

    Нова позиція російського керівництва демонструє, що Москва поки не відмовилася від спроб досягти своїх цілей силою.

    Замість взаємного відведення військ, міжнародного контролю або пошуку компромісної лінії припинення вогню Кремль пов’язує переговори з попереднім захопленням додаткових українських територій.

    Росія розраховує, що постійний тиск на Донеччині, наступальні дії на Сумщині та Харківщині, а також удари по українській інфраструктурі послаблять позиції Києва й змусять його погодитися на територіальні втрати.

    Водночас можливість реалізації цього плану залежить від ситуації на фронті, втрат російської армії, здатності України утримувати оборону та обсягів підтримки з боку партнерів.

    Повідомлення про плани залишити частини Сумської та Харківської областей як «буферні зони» свідчить не про наближення миру, а про розширення територіальних претензій Кремля. Москва намагається перетворити тимчасово окуповані райони на постійний інструмент військового й політичного тиску, одночасно продовжуючи боротьбу за повний контроль над Донеччиною.

  • Таємні переговори про Україну в Баку: Алієв розкрив зустріч німців із людьми Путіна

    Таємні переговори про Україну в Баку: Алієв розкрив зустріч німців із людьми Путіна

    У столиці Азербайджану відбулася непублічна зустріч колишніх високопосадовців Німеччини з впливовими представниками російської сторони, під час якої могли обговорювати можливі шляхи завершення війни Росії проти України. Президент Азербайджану Ільхам Алієв підтвердив сам факт переговорів, однак заявив, що владу країни про них заздалегідь не повідомили.

    Про це Алієв розповів 21 липня під час спільної пресконференції у Берліні з канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцем. За словами азербайджанського президента, Баку почав перевіряти інформацію про закриті контакти після появи відповідних повідомлень у медіа. Дані про перетин кордону та авіаперельоти, як стверджує Алієв, дозволили дійти висновку, що зустріч справді відбулася.

    «Нашу територію було використано для такої зустрічі без нашого відома», — заявив президент Азербайджану. Він наголосив, що представники влади країни не були присутні на переговорах, тому Баку не може підтвердити їхній точний зміст, досягнуті домовленості або статус учасників.

    За даними, озвученими Алієвим, німецькі учасники прибули до Баку з Берліна 12 липня, а залишили Азербайджан 14 липня. У цей самий період до азербайджанської столиці приїхали представники російської сторони. Саме збіг цих поїздок і став для Баку підтвердженням того, що закрита зустріч відбулася.

    Неофіційну німецьку делегацію, за повідомленнями Bloomberg, Reuters, Die Zeit та ARD, представляли колишній керівник Федеральної канцелярії Німеччини Рональд Пофалла та колишній прем’єр-міністр федеральної землі Бранденбург Маттіас Платцек.

    Пофалла очолював відомство федерального канцлера за часів Ангели Меркель і залишається впливовою фігурою з широкими політичними контактами у Християнсько-демократичному союзі. Платцек раніше очолював Соціал-демократичну партію Німеччини та тривалий час був одним із прихильників збереження діалогу між Берліном і Москвою. Обидва наразі не обіймають офіційних урядових посад і не мали публічно оголошеного мандата на переговори від імені німецької влади.

    Російську сторону, за даними журналістів, представляли голова ради директорів «Газпрому» та колишній прем’єр-міністр Росії Віктор Зубков, а також голова Ради при президентові РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людини Валерій Фадєєв.

    Обидва вважаються близькими до російської владної системи. Зубков багато років працював у вищому керівництві РФ і очолював російський уряд у 2007–2008 роках. Фадєєв керує консультативним органом при Володимирі Путіні та входить до керівних структур російських державних установ.

    Алієв заявив, що не має інформації про конкретний порядок денний переговорів. Водночас він припустив, що зустріч могла бути присвячена пошуку шляхів припинення російсько-української війни.

    «Якщо ця зустріч мала на меті сприяти припиненню війни між Росією та Україною, ми можемо це лише вітати», — зазначив президент Азербайджану.

    Фрідріх Мерц, який стояв поруч із Алієвим під час пресконференції, заявив, що йому нічого не відомо про ці переговори. Канцлер також не підтвердив участі федерального уряду Німеччини в їхній організації або підготовці. Це означає, що зустріч не була офіційним дипломатичним контактом між Берліном і Москвою.

    Інформація про переговори в Баку стала частиною ширшого журналістського розслідування Die Zeit і політичної програми ARD Kontraste. За даними медіа, колишні німецькі політики та пов’язані з Кремлем російські діячі зустрічаються у закритому форматі щонайменше з 2024 року. Більшість таких зустрічей проходила у Баку, а одна — в Абу-Дабі у листопаді 2025 року.

    Журналісти пов’язують ці контакти зі спробами неофіційно відновити формат «Петербурзького діалогу». Цей форум був створений у 2001 році за участю тодішнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера та Володимира Путіна для розвитку зв’язків між громадянськими суспільствами двох країн. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну його діяльність була остаточно припинена.

    У 2025 році подібна зустріч уже спричинила скандал у Німеччині. Тоді у Баку з російськими представниками зустрічався депутат Бундестагу від Соціал-демократичної партії Ральф Штегнер. Особливе занепокоєння викликав той факт, що він входив до парламентського комітету, який контролює роботу німецьких спецслужб і має доступ до чутливої інформації щодо Росії.

    Штегнер та інші учасники наполягали, що зустріч мала приватний характер, не оплачувалася урядом і не проводилася за державним дорученням. Проте політики з кількох німецьких партій вимагали пояснити, чи не створюють такі контакти ризиків для національної безпеки та спільної політики Європейського Союзу щодо Росії.

    За інформацією Reuters із посиланням на спільне розслідування німецьких медіа, спецслужби Німеччини розглядають регулярні зустрічі як можливу операцію російського впливу. Російська сторона нібито намагається переконати німецьких співрозмовників, що війна може завершитися лише на умовах Москви, а також заздалегідь обговорює можливості відновлення політичних і економічних відносин після припинення бойових дій.

    Учасники зустрічей заперечують, що діють в інтересах Кремля. Вони представляють контакти як неформальний канал комунікації, який може бути корисним за відсутності повноцінного дипломатичного діалогу між Німеччиною та Росією.

    Водночас така «тіньова дипломатія» викликає серйозні питання, оскільки в переговорах щодо завершення війни безпосередньо не бере участі Україна. Також невідомо, чи обговорювали учасники територіальні вимоги Москви, санкції, гарантії безпеки або можливість відновлення економічної співпраці з Росією.

    The Times повідомляє, що група колишніх німецьких чиновників і лобістів фактично створила постійний неформальний канал зв’язку з російською владою. Видання зазначає, що ці контакти відбуваються на тлі дискусій у Європі про те, хто міг би виступити посередником у майбутніх переговорах, хоча багато західних посадовців сумніваються у готовності Москви до компромісу.

    Сама Росія публічно продовжує наполягати на виконанні своїх вимог, серед яких визнання окупованих українських територій, обмеження обороноздатності України та відмова Києва від вступу до НАТО. Україна наголошує, що будь-які домовленості про завершення війни мають ухвалюватися за її безпосередньої участі та не можуть передбачати легалізацію російської агресії.

    Факт таємних переговорів у Баку наразі підтверджений президентом Азербайджану лише на підставі даних про переміщення учасників. Немає офіційного протоколу, спільної заяви чи документа, який би розкривав зміст зустрічі. Німецький уряд заперечує свою причетність, а російські учасники та «Газпром» не надали детальних публічних коментарів.

    Говорити про офіційні мирні переговори між Німеччиною та Росією немає підстав. Йдеться про закриті контакти колишніх німецьких політиків із представниками російської владної системи. Проте регулярність таких зустрічей, близькість російських учасників до Кремля та обговорення війни в Україні свідчать про існування неформального каналу між частиною німецького політичного середовища і Москвою.

  • “Розбрат вигідний лише Кремлю”: у Польщі відреагували на нові кроки Зеленського

    “Розбрат вигідний лише Кремлю”: у Польщі відреагували на нові кроки Зеленського

    Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш підтримав ініціативи президента України Володимира Зеленського, спрямовані на активізацію українсько-польського діалогу щодо складних історичних питань. За словами польського урядовця, будь-який крок, який допомагає наблизитися до взаєморозуміння між двома країнами, є важливим, а спроби посіяти розбрат між українцями та поляками відповідають виключно інтересам Кремля.

    Про це Косіняк-Камиш написав у соцмережі X.

    Очільник польського Міністерства оборони наголосив, що Варшава позитивно оцінює заяви президента України про готовність активізувати співпрацю з Польщею у питаннях історичної пам’яті. Йдеться, зокрема, про відкриття архівів українських спецслужб, продовження ексгумаційних робіт та поглиблення діалогу між двома державами.

    «Я сподіваюся, що заяви президента України Володимира Зеленського щодо відкриття архівів та ексгумацій, а також сам діалог переросте в конкретні дії. Це напрямок, за який ми виступаємо», — зазначив Владислав Косіняк-Камиш.

    За його словами, польська сторона від самого початку наполягала на необхідності відкритого діалогу та належного вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії. Міністр підкреслив, що вирішення складних історичних питань має відбуватися шляхом взаємної поваги та співпраці, а не політичного протистояння.

    Водночас Косіняк-Камиш звернув увагу, що нинішня безпекова ситуація в Європі вимагає від Києва і Варшави максимальної єдності. Він наголосив, що попри історичні суперечки, сьогодні Україна та Польща мають значно серйозніший спільний виклик.

    «Сьогодні Польща та Україна мають спільного ворога — Росію. Саме в цьому полягає загроза нашому порядку. Сіяти розбрат між нашими народами служить інтересам Кремля», — заявив польський міністр.

    Його слова стали черговою реакцією польської влади на заяви президента України щодо покращення двосторонніх відносин. Напередодні Володимир Зеленський повідомив про п’ять рішень, які мають сприяти активізації співпраці між Києвом і Варшавою. Серед них — відкриття архівів Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки щодо подій Волинської трагедії, розширення можливостей для проведення пошукових та ексгумаційних робіт, а також подальший розвиток діалогу на основі взаємної поваги та історичної правди.

    Президент України наголосив, що Київ прагне будувати з Польщею добросусідські, рівноправні та взаємовигідні відносини, засновані на довірі та партнерстві. За його словами, обидві країни мають спільно працювати над вирішенням складних питань минулого, не дозволяючи їм руйнувати стратегічне партнерство.

    Раніше позитивну оцінку українським ініціативам вже дав прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск. Він заявив, що з надією сприймає рішення українського керівництва щодо активізації діалогу та підтвердив готовність Варшави до серйозних і конструктивних переговорів як з питань, що об’єднують дві країни, так і щодо тем, які залишаються предметом дискусій.

    Активізація українсько-польського діалогу відбувається на тлі спільної підтримки України у протидії російській агресії та прагнення обох держав зберегти стратегічне партнерство, попри наявність складних історичних сторінок, які тривалий час залишаються предметом суспільних і політичних дискусій.

  • РФ може мобілізувати понад пів мільйона людей вже восени

    РФ може мобілізувати понад пів мільйона людей вже восени

    Росія восени цього року може розпочати масштабну мобілізацію, у межах якої планують залучити понад 500 тисяч осіб. За оцінкою української сторони, частину мобілізованих можуть відправити на фронт уже протягом перших двох тижнів після призову, тоді як інші проходитимуть короткострокову підготовку для можливого відкриття нового напрямку бойових дій.

    Про це повідомив керівник Центру протидії дезінформації при РНБО України Андрій Коваленко у своєму Telegram-каналі.

    За словами Коваленка, російське військово-політичне керівництво вже формує плани щодо проведення масштабної мобілізаційної кампанії восени.

    «Росія готує мобілізацію від 500 тис. людей на осінь. Деяких планують кидати в бій у перші два тижні для затикання дірок на сході, інших готуватимуть від місяця для потенційного відкриття нового напрямку фронту. Це такий план РФ», – заявив він.

    За оцінкою керівника Центру протидії дезінформації, найближчі місяці можуть стати одним із найнапруженіших періодів війни. Він вважає, що восени та взимку українським Силам оборони доведеться протистояти масштабним наступальним діям російських військ.

    Коваленко наголосив, що майбутні бойові дії можуть характеризуватися інтенсивними піхотними боями із широким застосуванням безпілотників, керованих авіаційних бомб, артилерії та інших сучасних засобів ураження.

    За його словами, саме тому Україна має бути готовою до складного осінньо-зимового періоду на фронті, коли Росія може спробувати компенсувати власні втрати за рахунок масового поповнення особового складу.

    Питання нової хвилі мобілізації в Росії вже неодноразово порушувалося українським керівництвом. Раніше президент України Володимир Зеленський заявляв, що після виборів до Державної думи Росії Кремль може вдатися до нового масштабного призову громадян. На його думку, це дозволить російській владі зменшити витрати на залучення контрактників, яким необхідно виплачувати значно більші грошові винагороди.

    Про підготовку Росії до нової мобілізаційної кампанії раніше також повідомляли в Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України. За інформацією української розвідки, російська влада проводить приховані заходи для підготовки до подальшого збільшення чисельності армії, необхідної для продовження війни проти України.

    Водночас офіційна Москва продовжує уникати будь-яких заяв про можливість проведення загальної мобілізації. Експерти пов’язують це з побоюваннями Кремля щодо негативної реакції суспільства, адже попередня хвиля мобілізації восени 2022 року викликала значний суспільний резонанс і масовий виїзд громадян з країни.

    За даними української сторони, російська влада також продовжує використовувати інші механізми поповнення армії. Зокрема, повідомлялося, що регіональна влада РФ чинить тиск на підприємства та бізнес, вимагаючи забезпечити визначену кількість людей для участі у війні проти України. У випадках, коли виконати такі вимоги неможливо, підприємцям нібито пропонують сплачувати значні кошти замість направлення працівників до війська.

    На цей момент офіційного підтвердження інформації про підготовку мобілізації чисельністю понад 500 тисяч осіб з боку російської влади немає. Озвучені дані базуються на заяві керівника Центру протидії дезінформації при РНБО України Андрія Коваленка.

  • Новий очільник «Моссаду» з білоруським корінням привернув увагу Москви

    Новий очільник «Моссаду» з білоруським корінням привернув увагу Москви

    Новим директором ізраїльської зовнішньої розвідки «Моссад» став генерал-майор Роман Гофман – колишній військовий секретар прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу та уродженець Білорусі часів СРСР. Його призначення активно обговорюють у російських медіа та експертних колах, де припускають, що Ізраїль може посилити увагу до співпраці Росії та Ірану.

    Про це йдеться, зокрема, в аналітичних матеріалах російських ЗМІ та коментарях експертів після офіційного вступу Гофмана на посаду. Роман Гофман офіційно очолив «Моссад» 2 червня 2026 року, змінивши на цій посаді Давида Барнеа. Відповідне рішення раніше ухвалив прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу, а кандидатуру затвердили після проходження необхідних процедур.

    Гофман став першим уродженцем Білорусі, який очолив ізраїльську зовнішню розвідку. Він народився у Гомельській області, а в 1990 році разом із родиною репатріювався до Ізраїлю у підлітковому віці. Свою військову кар’єру він почав у бронетанкових військах Армії оборони Ізраїлю, пройшовши шлях від молодшого офіцера до командира дивізії, а згодом обіймав посаду військового секретаря прем’єр-міністра. У червні 2026 року він офіційно вступив на посаду директора «Моссаду».

    Російські аналітики звертають увагу на його знання пострадянського простору, російської мови та досвід роботи на високому рівні в системі безпеки Ізраїлю. На їхню думку, ці фактори можуть сприяти більш глибокому аналізу процесів у регіоні та взаємодії між Москвою й Тегераном.

    Останніми роками саме співпраця Росії та Ірану в оборонній та технологічній сферах стала одним із ключових чинників безпеки на Близькому Сході. Зокрема, міжнародні експерти звертають увагу на питання передачі озброєнь, виробництва безпілотників, розвитку ракетних програм та логістичних зв’язків між двома країнами.

    У російських матеріалах також висловлюється думка, що ізраїльська розвідка може приділяти більше уваги моніторингу технологічного співробітництва Москви й Тегерана, постачанню озброєнь та каналам взаємодії між двома державами. Водночас офіційно Ізраїль не заявляв про зміну стратегічних пріоритетів «Моссаду» чи створення окремого “російського напрямку” як головного фокусу служби.

    Призначення Гофмана відбувається на тлі складної безпекової ситуації на Близькому Сході та триваючого протистояння між Ізраїлем та іранськими союзниками в регіоні. У цих умовах увага ізральських спецслужб до військово-технічної співпраці Ірану з іншими державами, зокрема Росією, імовірно, залишатиметься високою.

    За даними ізраїльських та міжнародних ЗМІ, призначенню Гофмана передували тривалі юридичні дискусії та перевірки, однак зрештою його кандидатуру було затверджено, а сам він очолив одну з найвпливовіших розвідувальних структур світу. Його п’ятирічний термін на посаді розпочався на тлі загострення регіональної конкуренції та змін у глобальній архітектурі безпеки.

  • Перші чотири роки «триденної війни» найважчі: у Німеччині висміяли геніальний «план Путіна»

    Перші чотири роки «триденної війни» найважчі: у Німеччині висміяли геніальний «план Путіна»

    Німецький письменник і публіцист Крістоф Брумме у сатиричній колонці для видання Frankfurter Allgemeine Zeitung проаналізував головну формулу російської пропаганди — твердження Кремля про те, що війна проти України нібито продовжує розвиватися «за планом». На його думку, ця фраза давно втратила будь-який зв’язок із реальністю, але залишається незамінною для російського режиму, який змушений видавати колосальні втрати, військові невдачі та економічні проблеми за частину продуманої стратегії.

    Авторський матеріал про «успіхи» Путіна в Україні вийшов в Frankfurter Allgemeine Zeitung під заголовком «Кожен день успішний з усіх точок зору»

    Український переклад матеріалу опублікував «Главком» під назвою «План Путіна. Що не день – то нові успіхи». Автор іронічно описує війну, яку російське керівництво планувало провести блискавично, але яка триває вже п’ятий календарний рік. Брумме використовує популярний жарт про «перші чотири роки триденної війни», щоб підкреслити величезну прірву між початковими очікуваннями Кремля та фактичними результатами російського вторгнення.

    За логікою російської пропаганди, зазначає автор, практично будь-яку подію можна оголосити частиною великого задуму президента РФ. Знищення російської техніки стає доказом самовідданості армії, удари дронів по нафтопереробних заводах — можливістю перевірити роботу протиповітряної оборони, а вибухи в Москві чи ліквідації російських генералів — черговими епізодами боротьби з нібито всесильним Заходом.

    Особливо показовою Брумме називає ситуацію з Чорноморським флотом РФ. Росія, яка ще до повномасштабного вторгнення мала значну перевагу на морі, втратила частину кораблів і була змушена відвести основні сили від окупованого Севастополя. Україна при цьому не мала класичного великого військового флоту, однак завдяки ракетам, безпілотним системам і морським дронам змогла істотно обмежити можливості російських кораблів у західній частині Чорного моря.

    Не менш промовистою є ситуація на суші. Кремль регулярно заявляє про успіхи «на всіх напрямках», хоча реальні темпи російського просування залишаються надзвичайно повільними порівняно з масштабами людських і матеріальних ресурсів, які Москва кидає у війну. За оцінкою Інституту вивчення війни, у червні 2026 року російські війська просувалися в середньому приблизно на один квадратний кілометр на добу.

    Дані українського аналітичного проєкту DeepState також свідчать, що за червень російські сили захопили близько 84 квадратних кілометрів української території. Водночас, якщо враховувати ділянки, звільнені Силами оборони України, чистий результат для РФ міг бути значно меншим, а за окремими підрахунками — навіть від’ємним другий місяць поспіль.

    Водночас головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський наприкінці червня заявив, що від початку 2026 року українські підрозділи повернули під контроль понад 670 квадратних кілометрів території. Ці цифри не означають завершення російського наступу чи зникнення загрози, однак демонструють, наскільки пропагандистське уявлення про безперервне просування РФ відрізняється від складної та мінливої ситуації на фронті.

    Брумме наголошує, що для путінського режиму визнання поразки або навіть серйозної невдачі є майже неможливим. Російська пропаганда роками переконувала населення, що українці не є окремою нацією, Україна нібито не здатна самостійно ухвалювати рішення, а її керівництво повністю контролюється Заходом. Тому нездатність швидко перемогти країну, яку Кремль зображав слабкою та неспроможною чинити опір, стала б руйнівним ударом по міфу про «непереможну російську армію».

    Саме через це офіційна Москва постійно змінює пояснення причин і цілей війни. Спочатку йшлося про так звані «демілітаризацію» та «денацифікацію», згодом російська пропаганда почала стверджувати, що РФ воює не з Україною, а з усім блоком НАТО. Така інтерпретація дозволяє Кремлю пояснювати, чому війна, яку планували як коротку операцію, затягнулася на роки й потребує дедалі більшої кількості військових, грошей і техніки.

    Водночас теза про війну проти НАТО має очевидну суперечність: країни Альянсу підтримують Україну зброєю, фінансами та розвідданими, але їхні регулярні армії не беруть безпосередньої участі у бойових діях проти Росії. НАТО не зазнає втрат на фронті, тоді як основний тягар війни несуть українські військові та цивільне населення.

    Щоб виправдати затягування війни та величезні втрати, російська пропаганда дедалі частіше використовує релігійну й апокаліптичну риторику. Державні телеведучі називають вторгнення «священною війною», а західні країни — силами «сатанізму». Така мова допомагає перевести обговорення з площини конкретних військових результатів у площину міфічного протистояння добра і зла. Якщо війна оголошена священною, будь-які втрати можна представити як необхідну жертву, а будь-які переговори — як зраду.

    Автор також звертає увагу, що невизначеність російських цілей є не випадковістю, а важливим елементом політичної конструкції. Коли цілі не сформульовані чітко, Кремль може змінювати критерії перемоги залежно від ситуації. Захоплення Києва не вдалося — значить, це нібито й не було головним завданням. Росія не змогла встановити контроль над усією Україною — отже, перемогою можна оголосити утримання сухопутного коридору до Криму чи частини окупованих областей.

    Подібний механізм уже простежується в матеріалах про можливу інформаційну підготовку російського суспільства до завершення війни без досягнення максимальних цілей. У травні 2026 року видання The Telegraph повідомило про внутрішній документ, який свідчив, що Путін не має чіткої стратегії виходу з війни, а його найближче оточення перебуває у стані політичного паралічу й не може відкрито заперечувати президентові.

    За описом Брумме, Кремль здатен оголосити перемогою навіть вимушене перемир’я. Російському населенню можуть заявити, що країна здобула нові території, ресурси, вихід до Азовського моря та сухопутний коридор до окупованого Криму. Величезні людські втрати, санкції, руйнування економіки та нездатність підкорити Україну при цьому будуть винесені за межі офіційної картини.

    Окрему увагу автор приділяє імперській суті російської політики. На його переконання, кінцевою метою Москви залишається не лише захоплення територій, а й позбавлення України політичної суб’єктності. Кремль прагне отримати можливість впливати на українську внутрішню та зовнішню політику, обмежити її зв’язки із Заходом і примусити Київ існувати в межах російської сфери контролю.

    Брумме також нагадує про історичну практику радянської та російської влади використовувати депортації, примусове переселення та зміну демографічного складу територій як засоби підкорення народів. Саме тому риторика російських чиновників про «перевиховання», освоєння Сибіру або переселення населення окупованих регіонів сприймається в Україні не як абстрактна пропаганда, а як реальна загроза.

    У колонці підкреслюється, що російська агресія проти України не є історичним винятком. У додатках до російського закону «Про ветеранів» перелічені десятки військових кампаній і бойових операцій, у яких після Другої світової війни брали участь радянські та російські військові. До них належать події в Угорщині, Китаї, Кореї, В’єтнамі, Афганістані, Анголі, Мозамбіку, Сирії, Чечні, Грузії та інших країнах.

    Російський соціолог Лев Гудков пояснював агресивну антизахідну риторику комплексом меншовартості та відчуттям історичної образи, яке систематично підтримує державна пропаганда. Після розпаду СРСР Росія не змогла перетворитися на сучасну демократичну державу та сприйняла успіхи сусідніх країн не як приклад, а як загрозу власній імперській моделі.

    У цій системі Захід постає одночасно слабким, розбещеним і надзвичайно небезпечним. Російська пропаганда переконує громадян, що західні держави десятиліттями мріють знищити Росію, але водночас нібито не здатні витримати тривалу конфронтацію. Кремль розраховує на політичну втому, суперечки між союзниками України та прагнення європейців якнайшвидше повернутися до звичного життя.

    Саме тому Брумме критикує й західні країни, які досі не сформували єдиного довгострокового плану протидії російській агресії. Москва прагне нав’язати світу порядок, заснований на силі, шантажі та праві великих держав контролювати слабших сусідів. Європа ж декларує захист міжнародних правил, але часто діє повільно та нерішуче.

    Головний висновок автора полягає в тому, що легендарний «план Путіна» — це не детально продумана стратегія перемоги, а механізм збереження влади. Його суть полягає у тому, щоб ніколи не визнавати помилок, постійно змінювати цілі, пояснювати невдачі втручанням Заходу та оголошувати будь-який результат історичним досягненням.

    За такої моделі війна може тривати доти, доки російське суспільство погоджується приймати пропагандистську картину світу. Кораблі можуть тонути, нафтобази — палати, економіка — втрачати технології, а армія — витрачати місяці на захоплення невеликих населених пунктів. Проте державне телебачення щодня повторюватиме незмінну формулу: Росія знову досягла успіху, а все відбувається точно за планом.

  • Мініармія навколо диктатора: чому Путін різко збільшив охорону і кого може боятися найбільше

    Мініармія навколо диктатора: чому Путін різко збільшив охорону і кого може боятися найбільше

    Російський правитель Володимир Путін учетверте від початку повномасштабного вторгнення в Україну збільшує граничну чисельність центрального апарату Федеральної служби охорони. Нове рішення передбачає розширення штату з 785 до 812 військовослужбовців і цивільних працівників. Формально йдеться про додаткові 27 посад, однак показовими є час ухвалення документа та загальна тенденція: до 2022 року центральний апарат ФСО майже 13 років не збільшували, а після початку великої війни його почали розширювати систематично.

    Саме ця обставина стала підставою для припущень про зростання тривожності всередині Кремля. Російський опозиційний журналіст і публіцист Олександр Сотник вважає, що Путін може боятися не стільки протестів звичайних росіян або зовнішнього замаху, скільки людей із власного найближчого оточення. Водночас це лише оцінка журналіста: офіційний документ не пояснює розширення штату підготовкою до заколоту, внутрішньою змовою чи конкретною загрозою життю російського лідера.

    Згідно з оприлюдненою інформацією, новий показник мав набути чинності з 1 липня. Центральний апарат ФСО збільшують із 785 до 812 осіб. На початку 2022 року його гранична чисельність становила 725 працівників. Наприкінці того самого року її підвищили до 760, із січня 2024-го — до 775, а із січня 2025 року — до 785 осіб. Тепер відбулося четверте розширення за час повномасштабної війни.

    Важливо уточнити, що 812 осіб — це не вся Федеральна служба охорони і не обов’язково виключно особисті охоронці, які постійно перебувають поруч із Путіним. Ідеться про граничну чисельність центрального апарату ФСО. Служба виконує значно ширше коло завдань: охороняє вищих посадовців та державні об’єкти, забезпечує спеціальний зв’язок, захищені комунікації й інформаційні системи. У відкритих джерелах загальну чисельність ФСО оцінюють у десятки тисяч працівників, однак точний штат спецслужби офіційно не розкривається.

    Попри це, центральний апарат безпосередньо пов’язаний із забезпеченням роботи та безпеки верхівки російської влади. Саме тому регулярне розширення структури після 2022 року привертає увагу. Особливо незвично, що цього разу рішення з’явилося посеред року. Попередні збільшення штату проводили наприкінці грудня або на початку січня, коли зазвичай переглядають структуру державних органів та їхні штатні розписи.

    Олександр Сотник трактує це як ознаку того, що Кремль зіткнувся з потребою посилити захист без тривалого очікування планового кадрового циклу. Він називає центральний апарат із понад 800 працівниками своєрідною «мініармією» навколо президента РФ. На його думку, масові репресії, контроль над інформаційним простором і знищення організованої опозиції дозволяють Путіну не боятися відкритого народного повстання, тоді як загроза з боку найближчих еліт потенційно є складнішою.

    Проте стверджувати, що в Кремлі вже існує конкретна змова, немає достатніх підстав. Російські силові структури можуть розширюватися через комплекс причин: посилення контрдиверсійних заходів, збільшення кількості об’єктів і посадовців під державною охороною, розвиток захищеного зв’язку, протидію безпілотникам, кіберзагрозам та інформаційним операціям.

    Після початку повномасштабної війни війна дедалі частіше приходить безпосередньо на територію Росії. Українські безпілотники вражають нафтопереробні заводи, військові підприємства, склади, аеродроми, логістичні центри та системи протиповітряної оборони. Через це російське керівництво змушене вкладати більше ресурсів у захист Москви, урядових резиденцій, командних пунктів і маршрутів пересування високопоставлених чиновників.

    Сотник припускає, що саме подальше розширення географії та потужності українських ударів здатне змінити настрої всередині російської верхівки. Поки війна забезпечує наближеним до Кремля бюджетні контракти, доступ до активів і перерозподіл власності, система зберігає лояльність. Однак у разі знищення підприємств, падіння доходів, втрати інфраструктури та зростання міжнародної ізоляції війна може перетворитися для частини еліт із джерела прибутку на джерело особистих збитків.

    Саме тоді, за версією журналіста, ризики для Путіна можуть зрости. У закритих авторитарних системах зміна лідера часто відбувається не внаслідок вуличних протестів, а через рішення вузького кола людей, які контролюють силові структури, фінансові потоки та ключові державні інституції. Водночас російська модель десятиліттями будувалася так, щоб не допустити появи самостійного центру сили, здатного кинути виклик правителю.

    Путін регулярно проводить кадрові перестановки, розділяє повноваження між спецслужбами та створює взаємну конкуренцію силовиків. Це ускладнює формування єдиної групи змовників, адже різні відомства контролюють і стежать одне за одним. Посилення ФСО може бути частиною тієї самої системи особистого страхування.

    Окремою темою залишаються повідомлення про нібито використання Путіним двійників. Сотник стверджує, що така практика могла б знижувати ризик замаху під час публічних заходів або поїздок. Однак достовірних незалежних доказів систематичного використання двійників Кремлем немає, тому такі заяви не варто подавати як встановлений факт.

    Навіть якщо припустити існування подібної практики, вона не усуває загрозу з боку людей, які працюють усередині системи та мають доступ до реального керівника РФ. Особиста безпека в такому випадку залежить від перевірки персоналу, контролю приміщень, харчування, медичного обслуговування, транспорту, зв’язку та найближчого кола співробітників. Для цього потрібна не тільки публічна охорона, а складна багаторівнева мережа контррозвідки.

    Після заколоту ватажка ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина у червні 2023 року вразливість російської силової системи стала очевидною. Колони найманців змогли зайняти військові об’єкти в Ростові-на-Дону та рушити в напрямку Москви майже без опору. Хоча заколот швидко завершився, він продемонстрував, що небезпека для режиму може виникнути всередині самої воєнної машини, а не серед розрізненого цивільного населення.

    Після цього Кремль посилив контроль над приватними військовими формуваннями, армією, Росгвардією та іншими силовими структурами. Тому нинішнє збільшення центрального апарату ФСО можна розглядати у ширшому контексті страху перед повторенням внутрішньої силової кризи. Однак прямого офіційного зв’язку між указом та можливими підозрами щодо оточення Путіна немає.

    Не менш важливим фактором є наближення війни до російської столиці. Москва вже неодноразово зазнавала атак безпілотників, а російська влада розгорнула навколо міста додаткові засоби протиповітряної оборони та радіоелектронної боротьби. У таких умовах ФСО має захищати не лише конкретну людину, а цілу систему урядового управління, комунікацій і командування.

    Водночас збільшення штату на 27 посад саме по собі не доводить паніку Путіна. У масштабах спецслужби це відносно невелике розширення — приблизно на 3,4%. Значно показовішою є послідовність: із початку 2022 року гранична чисельність центрального апарату зросла з 725 до 812 осіб, тобто на 87 працівників, або приблизно на 12%. У попередні майже 13 років аналогічного розширення не відбувалося.

    Ця динаміка дозволяє обґрунтовано говорити про те, що російська влада після початку великої війни приділяє дедалі більше уваги захисту керівництва та центральної державної інфраструктури. Але конкретні мотиви — страх перед замахом, внутрішнім переворотом, українськими операціями чи звичайне розширення функцій ФСО — залишаються предметом оцінок.

    Сотник також вважає, що найближче оточення Путіна поки не готове усувати його, навіть якщо частина еліт незадоволена наслідками війни. Потенційний наступник отримав би разом із владою величезний набір проблем: санкції, виснажену економіку, воєнні втрати, міжнародну ізоляцію, зруйновані відносини із Заходом та необхідність відповідати за рішення попереднього керівництва.

    Крім того, будь-яка людина, яка спробувала б організувати зміну влади, не могла б бути впевненою у підтримці інших силових груп. Провал означав би неминуче ув’язнення або фізичне знищення. Саме така ціна невдалого заколоту залишається одним із головних чинників стабільності авторитарного режиму.

    Тому нове розширення ФСО не слід сприймати як доказ неминучого перевороту. Воно радше показує, що Кремль продовжує готуватися до довготривалої війни, зростання зовнішніх загроз і можливих внутрішніх потрясінь. Режим інвестує не лише у фронт, виробництво озброєння та репресивний апарат, а й у безпосередню безпеку свого керівництва.

    Путін може публічно демонструвати впевненість і контроль, однак рішення про четверте від 2022 року збільшення центрального апарату ФСО свідчить, що система не вважає середовище навколо нього стабільним і безпечним. Чи пов’язано це насамперед з українськими ударами, страхом перед власними силовиками або сукупністю загроз, достеменно невідомо. Проте сама тенденція очевидна: що довше триває війна, то більше людей і ресурсів Кремлю потрібно для захисту однієї з найбільш охоронюваних політичних систем світу.