Позначка: війна в Україні

  • Два шляхи: майбутнє Молдови залежить від майдану в Грузії

    Два шляхи: майбутнє Молдови залежить від майдану в Грузії

    Уже в Молдові телеграм-канали пишуть, що Санду після виборів, якщо здобуде перемогу, почне процес розморожування військового конфлікту з ПМР.
    При цьому в Кишиневі хочуть піти шляхом України і почати “силою” повертати своїх заробітчан під час мобілізації та воєнного стану, щоб вони йшли воювати. Зараз усі дивляться за результатом, який отримає Київ. Якщо все ок, то слідом у гру підуть інші сателіти.

    Наше джерело доповнює, що зараз багатьох більше цікавить не український і молдавський кейс, а саме грузинський, від якого якраз залежить багато чого. Якщо в Тбілісі майдан захлинеться, а влада втримається, і таки ухвалить законопроєкт про іноагентів, то розморожування конфлікту “на Дністрі” знову відсунуть, але не “скасують”. Якщо майдан у Тбілісі переможе, то Придністровський кейс на 90% буде розконсервовано протягом 12-и місяців.

  • Бригаді “Азов” відмовляють у допомозі від США: Заява командира бригади Дениса Прокопенка

    Бригаді “Азов” відмовляють у допомозі від США: Заява командира бригади Дениса Прокопенка

    Бригаді “Азов” знову відмовили у отриманні допомоги від Сполучених Штатів Америки, повідомив командир бригади Денис Прокопенко. Заява про це стала причиною розчарування серед членів бригади, які вже давно очікували на підтримку від союзників.

    За його словами, бригада двічі намагалася подати петицію на сайті президента України, проте там відмовилися її публікувати. В ОП послалися, що це питання не належить до компетенції Зеленського.

    Йдеться про те, що американське озброєння забороняють давати “Азову” самі США.

    “Це стало наслідком поправок у законах США, які діють із 2017 року, і блокують “надання зброї та навчання або іншу допомогу для батальйону “Азов”, – пояснили командиру бригади.

    У петиції до Зеленського “азовці” хотіли закликати керівництво України “докласти всіх зусиль, щоб поправка про заборону надання “Азову” американської зброї була вилучена із законів США”.

    Нагадаємо, що поправку про заборону озброювати “Азов” вніс ще 2015 року конгресмен-демократ Джон Коньєрс-молодший. Посилаючись на публікації в західній пресі, він заявляв, що “Азов” (тоді ще батальйон) характеризується як “відверто неонацистський”. У 2017 році поправка була затверджена і діє досі. “Азов” звинувачення в неонацизмі заперечує і називає їх “російською пропагандою”.

  • Починається битва за Часів Яр: виклик та можливі наслідки

    Починається битва за Часів Яр: виклик та можливі наслідки

    Газета “Київ Індепендент” зафіксувала початок напруженої ситуації у місті Часів Яр, яке вважається воротами в агломерацію чотирьох міст на сході України – від Костянтинівки на півдні до Слов’янська на півночі, через Дружківку та Краматорськ.

    Однак з огляду на той факт, що українські військовослужбовці перебувають на лінії фронту без ротації, а також з огляду на затримку підготовки укріплених оборонних ліній на Донеччині, залишається незрозумілим, наскільки сили Києва здатні організувати надійну оборону, навіть за сприятливіших умов.

    Адже підрозділи перевантажені і недостатньо укомплектовані, а піхота часто бореться так довго без ротації, що її боєздатність починає падати.

    Насичення фронту безпілотниками не тільки змінило характер отриманих поранень, а й, що важливіше, зробило евакуацію поранених з нульових позицій складнішою і небезпечнішою. “90% поранених стають ціллю або FPV, або боєприпасів, що скидаються з дронів”, – розповідають медики.

    В умовах обмеженості живої сили втрати на одній ділянці часто ставлять під загрозу оборону іншої.

    Бійці кажуть, що хочуть миру, “люди втомилися, вони хочуть повернутися до своїх сімей, до нормального життя”.

  • Лейтенант “Бандит”: Нове Керівництво та стратегія Сил Спеціальних Операцій

    Лейтенант “Бандит”: Нове Керівництво та стратегія Сил Спеціальних Операцій

    Українські Збройні Сили знову здивували світ своєю неординарністю та сміливістю, коли лейтенант прийняв командування батальйоном “Рейнджер” в умовах повномасштабного конфлікту з агресором. Його псевдонім “Бандит” став відомим не лише в українських військових колах, а й взявших участь у цих подіях зарубіжних спостерігачів.

    Перше запитання, напевно, зацікавить увесь молодший офіцерський склад: чи є у вашому підпорядкуванні майори чи підполковники?

    Так, звичайно, є. І це ті офіцери, які були в моєму підпорядкуванні, коли я був командиром зведеної групи, і ми виконували завдання під Авдіївкою та Бахмутом. Під час боїв ми довели, що довіряємо один одному, й готові далі рухатися до перемоги під моїм командуванням.

    Розкажіть, як виникла така незвична ситуація, і чи не виникає непорозумінь з тими офіцерами, що прийшли до вас з інших підрозділів?

    Склалося все досить просто. На самому початку повномасштабного вторгнення на вступ до лав моєї рідної 80-ї десантно-штурмової бригади було дуже багато добровольців, кадровики навіть не встигали опрацьовувати документи кандидатів. Ми ж із хлопцями стояти в кадровій черзі терпіння не мали і прийняли рішення їхати до Києва, де потім брали участь у боях за Бучу, Ірпінь та Гостомель.

    І вийшло, що мене обрали старшим у нашій групі, а далі – так і пішло. Під час завдань у складі спеціальних підрозділів на Донеччині у званні сержанта я виконував обов’язки заступника командира роти, а потім – і безпосередньо командира роти. Можливо, через те, що я завжди працював пліч-о-пліч зі своїми хлопцями та дівчатами, намагався підтримати їх та шукав рішення часом у безвихідних ситуаціях. Вони довірилися мені, і цю довіру відчували всі, хто потрапляв у наш підрозділ. І зараз, уже в батальйоні, в колективі утворився міцний кістяк, й не виникало жодної ситуації, коли б до мене як до командира хтось з офіцерів поставився негідно або зверхньо.

    Ваше псевдо – «Бандит». Трохи незвичне.

    Уявіть: початок повномаштабки, я та мої найближчі друзі приїздимо на власному транспорті в Київ, починаємо оформлятися в якийсь підрозділ. І от їде така невелика група з 5-7 машин, всі хлопці статні, на обличчі ненависть до окупанта і трошки пафосу, чорні окуляри. Поки ми оформилися в підрозділ, нас вже охрестили бандою, а мене як старшого – Бандитом. Так і прижилося.

    Я, до речі, їздив на власному Лексусі, поки він не розсипався на запчастини від тяжкої долі, а пафос наш пропав у першому ж бою. Життя та війна швидко навчили. Але кураж банди ми тримали, певно, це і допомагало та підтримувало морально.

    А зараз, вже будучи командиром батальйону, також трохи бешкетуєте? Як щодо порушення правил?

    Якщо рівняти армійським мірилом, то, напевно, трішки так, бо я не те що йду проти встановлених правил, а намагаюся показати, що є й інші шляхи вирішення багатьох питань. Я часто використовую такий вислів, як «час перетворення». Дуже з повагою ставлюсь до добровольців та воїнів, які ще з 2014 року вірно служать нашій Батьківщині, я і сам брав участь у боях за Луганщину, але зараз відбуваються дуже важливі процеси, про які на початку війни ми не могли навіть думати.

    Зараз наша армія перетворює все, що мала з часів радянського союзу, набутий досвід та досвід наших партнерів, і ми все більше віддаляємося від того, що нам нав’язали в ті темні часи, – оцю якусь покірність, старі наративи, затягнутість. Основною проблемою в армії завжди було те, що люди не хотіли шукати шляхи вирішення завдання, всі на когось скидали, то на старшого, то на молодшого, відповідальність. Зараз все більше офіцерів, сержантів і солдатів починають розуміти, що вони мають право висловитися, порадити, якщо краще розуміються на тому чи іншому питанні, можуть знайти альтернативні шляхи вирішення проблеми саме для досягнення результату, а не просто для так званої діяльності.

    Що б сказали молодим офіцерам, сержантському корпусу і солдатам?

    Не боятися проявляти ініціативу, бо в армії найпопулярнішою приказкою є та, що, мовляв, ініціатива робить з ініціатором. Зараз час змін, пошуку і впровадження нового досвіду. Офіцерам я б сказав не боятися радитися із сержантами та солдатами, бо деякі з них бачили набагато більше і мають колосальний досвід. Вчіться у них, спілкуйтеся, чимало людей поруч із цікавими професіями і напрацюваннями.

    Сержантському корпусу я б сказав так: ще не так давно мав за честь бути одним із вас, і розумію весь тягар, який покладений на ваші плечі. Прогресуйте, ставайте офіцерами і, звичайно, готуйте собі помічників. Без сержантів зараз не зміг би воювати жоден підрозділ. Це міст між совковим управлінням, яке подекуди ще сидить у деяких головах, і молоддю, яка прагне змін і перемоги над окупантом. Радянська влада створила неймовірну прірву між офіцерами і солдатсько-сержантським складом, і зараз саме завдяки вам ця прірва зникає.

    Солдатам я перш за все побажав би відпустки, і хороших толкових командирів, за якими хочеться йти в бій. Ви по суті єдині, завдяки кому наша країна тримає оборону, неважливо в якому підрозділі в якому роді військ. В і є головні оборонці країни.

    Нещодавно вийшло інтерв’ю з командиром полку «Рейнджер», де він вказував на потрібність Кодексу честі. Що це для вас, і як ви це представляєте тим, хто тільки-но мобілізувався?

    Для мене «12 правил Рейнджера» – це непорушний закон, який не є фізичним, тобто за нього немає кримінальної відповідальності чи покарання. Йдеться перш за все про відповідальність моральну. Кожне правило – про те, яку атмосферу ми хочемо у нашій військовій родині, про те, як ми хочемо, щоб хлопці та дівчата ставилися один до одного, про мотивацію, про бажання навчатися і перемагати.

    Після того, як особовий склад прибуває до нашого підрозділу, не важливо мобілізовані чи контрактники, з навчального центру чи з іншої військової частини, ми перш за все намагаємося знайти у кожній людині те, що може бути корисним для підрозділу, розкрити його вміння та навички, допомогти йому знайти себе, свою професію. І, звісно, мотивувати військовослужбовця. Кодекс честі – це про справжнє військове братерство.

    Що б ви сказали тим громадянам, які поки не наважуються вступити до лав ЗСУ?

    Для прийняття цього рішення потрібно мати силу духу. Наша Україна справді має неймовірний потенціал справжніх воїнів, але деяким справді важко наважитися через різні причини. Я після демобілізації досить тривалий час працював у тилу, донатив на ЗСУ і можу висловити свою думку із цивільного боку: перш за все має працювати рекрутинг та інформування. Адже, так здавна повелося, ми боїмося те, чого не знаємо.

    Скажу так: хлопці та дівчата, обирайте собі підрозділ, професію, опановуйте її і ставайте справжніми професіоналами! Будемо раді вас бачити в нашій зграї! Пароль для знайомства в батальйоні – «Я до Бандита».

  • Перша братська могила військових, які загинули у війні з РФ, з’явилася в Україні

    Перша братська могила військових, які загинули у війні з РФ, з’явилася в Україні

    У Чернівцях з’явилася перша братська могила військових, які віддали своє життя у боротьбі проти російської агресії.

    16 військових, загибли унаслідок авіанальоту 11 березня 2022 року на Людвинівку Київської області, повідомила адвокатка родин загиблих Галина Янко.

    Братську могилу облаштували на кладовищі “Садгора”. У ній поховали 16 воїнів 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”, яких вдалося насилу ідентифікувати за допомогою українських та іноземних фахівців. Це уродженці Чернівецької, Хмельницької, Івано-Франківської, Тернопільської, Львівської, Дніпропетровської, Кіровоградської, Полтавської та Донецької областей.

    Ще три жертви авіаудару, поховані там, упізнати так і не вдалося.

  • Україна на межі: Прогнози і реалії військового конфлікту

    Україна на межі: Прогнози і реалії військового конфлікту

    Представник ГУР Вадим Скібіцький, дав інтерв’ю The Economist, в який зробив низку резонансних заяв:

    1. Скібіцький “не бачить можливості для України виграти війну тільки на полі бою”.

    За його словами, неминучі переговори, а вихід на кордони 1991 року “стає дедалі більш віддаленою перспективою” і не поклав би кінець війні.

    Прямо зараз обидві сторони борються за “найбільш вигідну позицію” перед потенційними переговорами. Але вони можуть початися не раніше другої половини 2025 року. На той час Росія зіткнеться із серйозними “зустрічними вітрами”. На його думку, російський військовий виробничий потенціал збільшився, але до початку 2026 року вийде на плато через брак матеріалів та інженерів. В обох сторін зрештою може закінчитися зброя. Але якщо в іншому нічого не зміниться, то в України вона скінчиться швидше.

    2. Найближчим часом Росія продовжить реалізацію свого плану із захоплення Донбасу. Падіння Часова Яру – “питання часу”. “Не сьогодні і не завтра, звичайно, але все залежить від наших резервів і поставок”, – заявив Скібіцький.

    Також Росія готується до наступу в районі Харківської та Сумської областей, але час цієї атаки залежить від стійкості української оборони на Донбасі. Скібіцький припускає, що основний удар Росії розпочнеться “наприкінці травня або на початку червня”.

    За його словами, Росія має в Україні 514 000 військовослужбовців, що перевищує оцінку в 470 000 осіб, дану минулого місяця головнокомандувачем НАТО Каволі. При цьому північне угруповання Росії біля кордону з Харковом налічує 35 000 осіб, але його планується розширити до 50 000-70 000 військовослужбовців.

    Росія також створює резервні дивізії від 15 000 до 20 000 осіб кожної в центральній Росії.

    За його словами, цього “недостатньо” для операції із захоплення великого міста, але може вистачити для більш дрібного завдання. “Швидка операція по входу і виходу: можливо. А ось операція з узяття Харкова або навіть міста Сум – це інший порядок. Росіяни це знають. І ми це знаємо”, – додав Скібіцький.

    3. На його думку, російська армія вже не та “зарозуміла організація”, якою була у 2022 році. І тепер вона діє як “єдиний орган, із чітким планом і під єдиним командуванням”.

  • Недостатньо солдатів, щоб зупинити Путіна: виклики для України

    Недостатньо солдатів, щоб зупинити Путіна: виклики для України

    За заголовком відомого німецького видання Bild стоїть серйозне питання щодо здатності України забезпечити достатню кількість солдат для відстоювання своєї території в разі ескалації конфлікту з Росією. В статті наголошується на тому, що зараз армія України стикається з серйозними викликами, пов’язаними з мобілізацією та забезпеченням потрібного чисельного складу.

    Повідомляється при цьому, що в армії зараз перебуває 15% чоловіків призовного віку.

    “Ми тримаємося, але в нас проблема. Раніше я говорив, що найбільша проблема – це нестача артилерійських снарядів, але сьогодні це нестача людських ресурсів”, – заявив офіцер 3-ї окремої бригади Дмитро Кухарчук.

    Український морський піхотинець із позивним “Військовий дослідник” скаржиться, що “після того, як президент так довго відкладав мобілізацію”, Захід тепер “постачає зброю і техніку, але ніхто не навчений ними користуватися”.

    Про це говорять і окремі спікери на Заході.

    “Крім повільної і недостатньої військової, фінансової та політичної підтримки з боку Заходу, великою дилемою України є мобілізація. Одним із головних завдань Зеленського є створення мобілізаційної стратегії та моделі, яка призведе до більшої справедливості, передбачуваності та підтримання високої бойової цінності. Такої системи поки що не існує в Україні”, – заявив експерт ЄС з оборони Родеріх Кізеветтер.

    Колишній чиновник Міноборони Німеччини, а нині військовий експерт Ніко Ланге заявляє, що українське керівництво “витратило багато часу на тактичні обговорення” і закликає Зеленського проявити “лідерство”.

    “Якою б не була почесною українська ідея не призивати молодих людей, фізичне навантаження високе, спорядження і боєприпаси дуже важкі, молоді солдати впораються з цим краще, ніж багато сорокап’ятирічних, яких ви зараз зустрічаєте на фронті”, – сказав він.

  • Україна залучає жінок до армії: формується жіночий підрозділ ударних дронів

    Україна залучає жінок до армії: формується жіночий підрозділ ударних дронів

    Українська армія продовжує розвивати та модернізувати свої військові підрозділи, залучаючи до виконання завдань жінок. Останнім зразком такої ініціативи є формування жіночого підрозділу безпілотних літальних апаратів (БПЛА), повідомив екс-нардеп Ігор Луценко, який зараз командує ротою ударних дронів.

    Планується створити “невеликий добровольчий підрозділ, який займатиметься безпілотними авіаційними системами, в тісній інтеграції з Силами оборони України”.

    Також міністр економіки Юлія Свириденко розповіла, що Україна прагне залучати більше жінок до процесу розмінування.

    “Кабмін прагне забезпечити професійну реалізацію та соціальну інтеграцію жінок, ветеранів і ветеранок, осіб, які постраждали від вибухонебезпечних предметів, та осіб з інвалідністю через залучення до виконання робіт у сфері протимінної діяльності”, – каже Свириденко.

    Пояснює цю ініціативу політикою “гендерної рівності” в Україні.

    Нагадаємо, час від часу в Україні виникають ідеї про мобілізацію жінок – або про надання для них більше можливостей служити в ЗСУ, звільнивши частину чоловіків для передової.

  • Російська армія продовжує агресивні дії на Донбасі

    Російська армія продовжує агресивні дії на Донбасі

    За даними видання The New York Times, за останній тиждень армія Російської Федерації захопила або увійшла приблизно в 6 сіл на території Донбасу. Цей рух підтверджує збільшення військової активності з боку РФ.

    Військові експерти, які проаналізували ситуацію, вважають, що Москва намагається максимально розширити свої позиції на Донбасі, поки не розпочалися поставки американської допомоги. Це може свідчити про стратегічний хід Росії, спрямований на посилення контролю над конфліктним регіоном та підтримку проросійських сил на сході України.

    Прорив в Очеретиному поставив росіян перед вибором: штурмувати далі тут або зосередитися на Часовому Яру. Обидва населені пункти відкривають дорогу на Костянтинівку, яка є основним пунктом постачання українських військ на більшій частині східного фронту.

    Наступ із півночі та з півдня може дозволити взяти місто в кліщі.

    “Російські сили наразі мають можливості домогтися значних в оперативному відношенні успіхів у районі Часового Яру”, – йдеться в недільному звіті Інституту вивчення війни.

    Голова Українського центру безпеки і співробітництва Сергій Кузан вважає, що просування Росії “продовжиться в найближчому майбутньому, залежно від того, як швидко і в якому обсязі надійде західна допомога”.

    На його думку, військове керівництво України робило “вибір між поганою ситуацією і ще гіршою” і вирішило втратити території, а не солдатів.

  • “Україна може продовжувати воювати з Росією, але бажана “перемога” може виявитися недосяжною” 

    “Україна може продовжувати воювати з Росією, але бажана “перемога” може виявитися недосяжною” 

    Недавно опублікований матеріал у CNBC під заголовком “Україна може продовжувати воювати з Росією, але бажана “перемога” може виявитися недосяжною” привернув увагу громадськості та експертного співтовариства до складностей, які стикається Україна у своїй боротьбі з Російською Федерацією.

    Експерти вважають, що в України і союзників немає спільного бачення, що означає “перемога” і які кроки та ресурси будуть потрібні для її досягнення. Вихід на кордони 1991 року вони вважають нереалістичним у найближчій і середньостроковій перспективі, враховуючи військовий потенціал РФ і перевагу в мобілізаційному ресурсі.

    Київський військовий експерт Олександр Мусієнко вважає, що передача американської допомоги Україні підняла моральний дух у суспільстві, а тому керівництво наразі не має бажання обговорювати потенційне закінчення війни, яке не передбачає повної перемоги.

    Але загалом “частка українського населення, яке готове розглянути територіальні поступки в обмін на припинення бойових дій/мир, послідовно зростає”, зазначає радник із Центральної та Східної Європи консалтингової фірми Teneo Андрюс Турса.

    А тому він припускає, що дискусії про альтернативні варіанти закінчення війни, прийнятні для України, може активізуватися пізніше 2024 року.

    На думку Мусієнка, вихід на перемир’я можливий, якщо найближчими місяцями ЗСУ вдасться послабити і виснажити армію РФ, а Україна отримає надійні гарантії безпеки і оборони.

    “[У такому сценарії] в українців не буде стільки сил для звільнення старої території, згідно з міжнародним кордоном, а в росіян не буде стільки сил, щоб окупувати більшу територію”, – каже Мусієнко.

    У такому разі Україна збереже незалежність і суверенітет, і “просто чекатиме, як Східна і Західна Німеччина” до їхнього возз’єднання в 1990 році.

    “Це той сценарій, якого ми можемо очікувати в реальності”, – вважає Мусієнко.