Golovnitemu.com

Позначка: війна в Україні

  • Чому російські бомби-планувальники змінюють хід війни в Україні

    Чому російські бомби-планувальники змінюють хід війни в Україні

    Кажуть, що чим глибше солдат копає, тим більше в нього шансів вижити. Але на лінії фронту в східній Україні руйнівна сила нової російської зброї перевіряє віру солдатів. Про це пише The Times.

    На полі за містом Лиман утворилася вирва 15 м у поперечнику і глибша, ніж будь-який український окоп. Від удару російської авіабомби залишилася діра, достатня для розміщення невеликого будинку. Без західних винищувачів, що забезпечують необхідне повітряне прикриття, в українських солдатів немає нічого, що могло б їх захистити, крім молитви.

    Окопи слабо захищають від посилення повітряної кампанії противника. За останні два тижні Росія двічі завдала масованих ракетних і безпілотних ударів по українській інфраструктурі. За словами глави МЗС України Дмитра Кулеби, Москва також скинула 700 фугасних бомб за 6 днів.

    Минулого тижня на Харків, друге за величиною місто України, впала планувальна бомба. Росія почала використовувати такі бомби на початку минулого року. Але їхній руйнівний ефект найбільш яскраво проявився під час боїв за Авдіївку, коли російські винищувачі-бомбардувальники випустили по місту 250 таких бомб за два дні.

    Модифікувавши радянські бомби модулем планування, що дає змогу “ковзати” до цілі, і додавши базові системи супутникової навігації, Росія отримує повітряний контроль над містами і селами Донбасу.

    Бомби КАБ і ФАБ можуть бути випущені на відстані 40 миль за лінією фронту і впасти на землю за лічені хвилини, що ускладнює їхнє збивання українськими засобами ППО, призначеними для пошуку траєкторії, яку можна розпізнати.

    Плануючі бомби різняться за розміром: від ФАБ-250 вагою 250 кг до найбільшої бомби ФАБ-1500 вагою 1,5 тонни, майже половина якої складається з вибухівки. Зловісно те, що Росія зараз виробляє ФАБ-3000 вагою три тонни, а наприкінці цього року почне виробництво бомби-планувальника “Дрель”, що несе касетні боєприпаси.

    За словами пов’язаних із Кремлем військових блогерів, російські інженери можуть навіть додати до плануючих бомб реактивний двигун і паливний бак, що збільшить дальність до 55 миль і перетворить їх на базову крилату ракету, подібну до V1, яку використовували німці у Другій світовій війні.

    Наразі бомби, що планують, залишаються неточними. Російським генералам доводиться йти на компроміс, щоб поліпшити прицілювання. Протягом перших двох років конфлікту вони ретельно оберігали свої винищувачі. Але для точнішого скидання бомб російські пілоти повинні підніматися на велику висоту в небезпечній близькості від лінії фронту, наражаючи себе на небезпеку з боку українських ППО.

    Однак вражаючий рахунок підбитих літаків зупинився, коли на початку минулого місяця в Покровську було знищено дві батареї Patriot. Системи ППО, ймовірно, цінніші для українських командирів, ніж винищувачі для їхніх російських колег, і вони не бажають наражати їх на небезпеку. “Я запевняю вас, що зенітно-ракетні підрозділи, зокрема оснащені Patriot, продовжують виконувати завдання в призначених прифронтових районах”, – заявив після втрат Patriot командувач ВПС України Микола Олещук.

    Але оскільки Росія посилює нічні ракетні атаки по Україні, Київ повинен вирішити, чи захищати цивільне населення за сотні миль від лінії фронту, чи прикривати свої передові війська на Донбасі, переміщаючи ППО країною, як фігури на шаховій дошці.

    Гірше того, Києву доводиться економити ракети ППО через затримку пакета допомоги зі США. На відміну від цього, для Росії не існує стримуючих чинників, коли йдеться про самі бомби, що планують, і розрахунок зводиться до того, чи готові вони ризикувати літаками.

    Вигода Росії від нанесення ударів по лінії фронту може все частіше коштувати ризику втрати літака. За словами старшого наукового співробітника Королівського інституту збройних сил Великої Британії Джека Вотлінга, різниця між скиданням бомб на відстані 45 миль і 25 миль – це різниця між прицільним ударом по цілому селу й ударом по конкретній українській позиції.

  • Загроза для Краматорська та Слов’янська: що війська РФ здатні зробити на цьому напрямку

    Загроза для Краматорська та Слов’янська: що війська РФ здатні зробити на цьому напрямку

    Одним із можливих напрямків літнього наступу РФ може стати Слов’янсько-Краматорський. Військовий аналітик Костянтин Машовець оцінює можливості ворога, виявляючи суттєві труднощі у реалізації такого завдання.

    Ймовірним, як на мене, операційним напрямком наступу противника протягом літа – осені 2024-го року, може стати умовний Слов’янсько – Краматорський напрямок.

    Виходячи з формальних, напівофіційних “цілей війни”, які періодично вкидує у інформаціний простір Кремль, вони “стремятся защитить народ Донбасса”. Тобто, принаймні, формально – вийти на адміністративні межі Донецької та Луганської областей України.

    З цієї точки зору, на даний момент, Слов’янсько-Краматорська агломерація залишається єдиною більш-менш крупною міською агломерацією Донбасу під контролем України.

    Іншими словами, виходячі, навіть, з політичної доцільності, пуйлу “треба брати” міста Слов’янськ та Краматорськ, щоб формально аргументувати розв’язання кількарічної кривавої бійні в Україні.

    Звісно, що із реальними прагненнями кремлівського режиму у війні в Україні, це – лише привід. Але, якщо трохи спуститися вниз, на військово-стратегічний рівень, то сенс та логіка таких дій буде також цілком зрозумілою.

    Можливе зайняття противником району міст Слов’янськ та Краматорськ, очевидно, у цьому сенсі, різко погіршить становище СОУ як у Харківській області, так і по дирекції Павлоград – Дніпро. Тобто, зробить подальші перспективи ведення війни Україною загалом – достатньо складними.

    Однак, оцінюючи перспективи противника щодо можливості спланувати, організувати та провести значну за масштабами оперативно-тактичну наступальну операцію саме на цьому напрямку, треба врахувати цілу низьку факторів, які безпосередньо впливають на ці спроможності нашого ворога.

    Їх можливо, умовно, поділити на дві великі групи – фактори загального (стратегічного) характеру й фактори, які визначаються конкретної обстановкою на даному напрямку.

    До першої групи відносяться:

    • ситуація із формуванням та розгортанням стратегічних резервів противника. Я вже писав про них, тому більш детально зупинятися на цьому не буду. Якщо коротко, то ситуація із цим у ворога достатньо, скажімо так, складна. В першу чергу, із “технічним фактором”, й відповідно із – “термінами та строками”. Цілком можливо, що “прийняти участь” у наступальній операції зможуть далеко не всі стратегічні резерви противника;
    • очевидно, також, військово-політичному керівництву РФ поки що не вдається повністю та “окончательно” зупинити військово-технічну співпрацю України із рядом її країн-союзників, як передумову їхнього “успешного большого наступления” цим літом. Хоча, звісно, значні складнощі у відносинах із головним нашим союзником (США) Кремлю таки вдалося створити;
    • зірвати процес подальшого мобілізаційного розгортання українського війська як фактор попереднього зниження спроможності ЗСУ чинити ефективний опір на визначеному напрямку(ах) Кремлю також повністю не вдалося, хоча ну-у дуже значні перепони у цій сфері він таки створив. Не в останню чергу, через значний табунок “кротів” та прихованих “воздыхателей Кремля”, яким вдалося окопатися у вітчизняних структурах та формуваннях, які мають пряме відношення до заходів мобілізаційного розгортання в Україні. Ще один фактор – достатньо дивна позиція нашого вищого військово-політичного керівництва держави у цьому питання, яке явно “профілоніло усі строки”, ворушитися тут потрібно було скоріше та активніше;
    • очевидно, що у сенсі оперативного розгортання своїх стратегічних резервів (які ще треба “доформувати” належним чином) на цьому напрямку й загалом, підготовки майбутнього району дій до власної крупномасштабної наступальної операції, командування військ противника зіткнеться із певними складнощами. Існуюча у нього на сьогоднішній день система управління (в першу чергу, на оперативному рівні) явно не відповідає майбутнім завданням (про це поговоримо трохи нижче). Тим більше, що саме зосередження та розгортання наступальних угруповань не таке легке завдання, як декому здається на перший погляд;
    • також очевидно, що гіпотетична наступальна операція у бік Слов’янська та Краматорська повинна бути “ув’язана” із цілим рядом інших кроків на стратегічному рівні. Адже сама по собі вона навряд чи буде здатна докорінним чином переломити хід війни. Тому її вплив та наслідки, у цьому сенсі, противнику треба буде “значно розширити”. В першу чергу, вписавши її у своє стратегічне планування (іншими словами – ворогу потрібно буде ЗАЗДАЛЕГІДЬ визначитись із тим – для чого він її буде проводити, які дії він здійснить в рамках цього наступу на ІНШИХ напрямках й що він буде робити після її “умовно вдалого” завершення у сенсі своєї загальної стратегії ведення війни).

    Портосівський підхід – “я дерусь, тому що я дерусь”, тут явно не спрацює. Ворог вже був “під Слов’янськом”, займаючи Ізюм, й спроба “взяти Слов’янськ” нахрапом лише тому, що “так треба”, вже закінчилась для нього Харківським погромом. Саме небажання (ну, або невміння) ув’язувати сенс своїх дій на одних операційних напрямках з діями на інших й веде до такого роду “погромів”…

    Для Слов’янсько-Краматорського напрямку це стає ще більш актуальним, бо очевидно, що такого роду операція потребуватиме достатньо високого рівня взаємодії між, принаймні, двома угрупованнями військ противника – “Запад” та “Юг” (адже операція явно буде відбуватися\якщо буде на їх суміжних флангах), при цьому головні сили УВ “Юг” оперують значно південніше вказаного напрямку (якраз на Кураховсько – Вугледарському).

    Тепер, щодо конкретної ситуації на даному напрямку.

    Першим, й на мій погляд, визначальним фактором є існування Сіверського виступу (ну, або плацдарму, якщо комусь так більше подобається) ЗСУ. Іншими словами, приступити до практичного вирішення завдань на Слов’нсько-Краматорському напрямку противник без попереднього вирішення “проблеми Сіверського виступу” просто не зможе. В цьому, власне, й полягає головна відмінність цього напрямку від Курахівсько – Вугледарського. Допоки передові підрозділи ЗСУ знаходяться у 8-и км від західної околиці м.Лисичанськ, утримують район м.Часів Яр, Костянтинівка та рубіж Лиман – Ямпіль,”брати” Краматорськ або Слов’янськ противник явно не може…

    Тобто, у командування противника є два шляхи (метода) проведення наступальної операції у бік Слов’янська та Краматорська – зробити проблему ліквідації Сіверського виступу частиною її загального плану (й відповідним чином діяти поетапно, спочатку ліквідувавши його), ну або спробувати не звертати уваги на це й наступати через Лиман та Костянтинівку, обходячи агломерацію з північного та південного сходу й сподіваючись відрізати наші війська у Сіверському виступі “чуть позже”.

    На даний момент, противник силами угруповань військ (УВ) “Запад” та “Юг” намагається, по суті, створити зручні попередні умови для обох варіантів:

    • веде наступ на Лиманському напрямку військами(силами) 20-ї та 25-ї загальновійськових армій (ЗВА), сподіваючись, очевидно, не тільки витіснити наші війська західніше р.Ч.Жеребець, а й “зачистити” усе Серебрянське лісництво;
    • наполегливо силами УВ “Юг” (2-й та 3-й АК + 98-а повітряно-десантна дивізія\пдд) намагається пробитися у м.Часів Яр та у бік Костянтинівки.

    На сьогоднішній день, противник ще дуже далекий від досягненнях цих “проміжних” результатів. Бої на нашому плацдармі р.Ч.Жеребець та західніше й південно-західніше м.Бахмут носять “крайне ожесточенный характер”. Темпи просування передових підрозділів противника на вказаних напрямках такі, що сподіватися на те, що вони “встигнуть у встановлений термін” (тобто, за певний час ДО початку оперативного розгортання своїх наступальних угрупувань), противник поки не може…

    По суті, зараз командування противника (УВ “Запад” та “Юг”) намагаються зайняти найбільш зручні райони оперативного розгортання своїх майбутніх наступальних угрупувань для проведення гіпотетичної Слов’янсько – Краматорської наступальної операції . Приблизно це:

    • Зелена Долина – Колодязі – Лиман – Дробишеве (для північного фасу);
    • Стінки – Новодмитрівка – Костянтинівка – Осикове (для південного фасу)

    Але те йому, поки що, не вдається.

    Вийти у вказані райони й взяти їх під свій контроль противник, поки що, не може…

    Наскільки я розумію, у сенсі проведення будь-яких наступальних дій у бік Краматорська та Слов’янська, у командування противника існує й так званий “спрощений”, ну або “альтернативний” план.

    Його зміст полягає у поступовому витісненні наших військ з самого Сіверського виступу (вихід на рубіж Сіверськ – Званівка зі сходу та південного сходу).

    Над цим зараз “працюють” частини та підрозділи 106-ї повітряно-десантної дивізії (пдд) противника, а також його 2-го армійського корпусу (АК) зі складу 8-ї ЗВА. Їх останні спроби наступати на с.Виїмка, по дирекції Золотарівка – Верхньокам’янське, а також “зачистити” Білогорівка (верхн.) явно про це свідчать.

    З одночасним проривом у бік м.Лиман зі сходу та північного сходу, над чим зараз “працюють” війська 20-ї та 25-ї ЗВА зі складу УВ “Запад”.

    Я так розумію, що на думку російського командування це також “суттєво його наблизить” до Слов’янська та Краматорська й створить зручні “стартові” умови для організації та проведення більш широкого наступу у вказаному напрямку.

    Ще одним вирішальним фактором для противника щодо проведення гіпотетичної наступальної операції на Краматорсько-Слов’янському напрямку стане визначення її розмаху та “глибини охвату”.

    Й зрозуміло, чому саме – це суттєво вплине на обсяг та розмір наступальних угрупувань, які потрібно буде розгорнути у відповідних районах.

    Російські війська

    У цьому сенсі існує 2 варіанта.

    Так би мовити, програма “максимум”, із спробую максимально широко охопити (обійти) район Краматорсько-Слов’янської агломерації – через Костянтинівку та Дружківку з півдня та Святогорск й Лиман з півночі.

    Ну й програма “мінімум” – просто “ломитися” вздовж дороги Е-40 через Привілля та Ніканорівку у бік Краматорська, а також зачистити усе Серебрянське лісництво й спробувати взяти Ямпіль та вийти на Сіверськ з півночі.

    Обидва варіанта потребуватимуть зосередження наступальних угрупувань різного обсягу та розміру.

    Якщо у другому випадку можна буде обмежитись 1-2 мотострілецькими дивізіями (мсд), якими треба буде посилити 25-у ЗВА та однією ЗВА, яку потрібно буде розгорнути у смузі наступу північної частини УВ “Юг”, то у першому, за досвідом Бахмутської та Авдіївської операцій, потрібно буде ДОДАТОВО, як мінімум, 2-3 загальновійськових армії та й ще передбачити певні війська(сили), наприклад у вигляді 1-2 мсд (ну або цілого АК) для забезпечуючих дій у південно-західному напрямку…

    Я, звісно, допускаю, що противник “якісь” стратегічні резерви наштампує до літа, але, ще раз повторюсь – не факт, що вони у повній мірі набудуть бойових та оперативних спроможностей. Й потім, треба врахувати, що й на інших операційних напрямках – навряд чи наступить “благодать и благолепие”…

  • Якщо росіяни продовжать завдавати ударів по енергетичній інфраструктурі, – Україна залишеться без світла

    Якщо росіяни продовжать завдавати ударів по енергетичній інфраструктурі, – Україна залишеться без світла

    Пішли плітки, що Україна може опинитися в “темряві”, якщо росіяни продовжать завдавати ударів по енергетичній інфраструктурі України.

    Точність російських ракет, якими атакують енергетичну інфраструктуру, вражає, – виконавчий директор ДТЕК.

    Якщо раніше ракети приземлялися на відстані 100-200 метрів від цілі, то останнім часом це приблизно 1 метр.

    Як бачимо РФ посилює виробництво боєприпасів до артилерії, розширює сегмент БПЛА, а також випуск потужних далекобійних бомб, що критично впливає на українську кризу, поки захід зволікає з поставками озброєння Києву.

    Ще одна особливість, яку мало хто помічає – це поставки додаткових боєприпасів і техніки з Північної Кореї.

    За нашими даними, КНДР щорічно постачатиме в Росію мільйон боєприпасів для артилерії. Виходить, що ЗС РФ завжди матиме перевагу перед ЗСУ в кейсі ударів арти, що завжди позначатиметься на результатах бойових дій не на користь Києва.

    Додайте сюди ще той факт, що Київ продовжить просідати економічно, оскільки захід відмовляється “годувати українців”, а РФ навпаки буде постійно тримати свій фінансовий потенціал.

    Але найголовніше, це втрата можливості України виробляти/ремонтувати техніку в найкоротші терміни. Без електрики – це буде нереально зробити. Банковій доведеться економити на українцях, щоб зберегти мінімальний потенціал у цьому кейсі.

  • ISW спрогнозував новий наступ ЗС РФ

    ISW спрогнозував новий наступ ЗС РФ

    Міжнародний інститут стратегічних досліджень (ISW) зробив прогноз стосовно можливого нового наступу з боку Збройних Сил Російської Федерації (ЗС РФ) на територію України. За даними аналітиків, такий наступ може бути спрямованим тільки в одному напрямку.

    Можливість Росії наступати вздовж українського кордону може обмежити використання особового складу і техніки ЗСУ. Водночас західна допомога та мобілізація в Україні допомогли б пом’якшити наслідки російського наступу. Про це пише “Інститут вивчення війни” у зведенні від 28 березня.

    Президент Володимир Зеленський в інтерв’ю західним ЗМІ повідомив, що будують укріплення та оборонні позиції біля міста Суми у відповідь на повідомлення про значне нарощування російських сил у сусідній Брянській області та удари по українських населених пунктах у цьому районі.

    Місцева влада Сумської області нещодавно попередила, що РФ проводить інформаційну операцію із загрозою можливого нападу на область, але зазначила, що влада України не помітила жодних російських ударних груп поблизу кордонів.

    Аналітики ISW також не виявили візуальних свідчень того, що російські війська концентруються в Брянській області для підготовки до будь-яких значущих військових дій.

    Найближчими місяцями ЗС РФ, найімовірніше, зможуть вести великомасштабну наступальну операцію тільки в одному напрямку, і малоймовірно, що російські війська віддадуть пріоритет якомусь новому фронту замість оперативних напрямків, на яких зосереджувалися в останні півтора року.

    Теоретично ЗС РФ можуть зосередити сили в будь-якій точці вздовж лінії фронту протяжністю понад 3000 км уздовж прикордонної території РФ, Білорусі — на додаток до лінії фронту в Україні. Це б змусило Україну піти на дії у відповідь. Відтягнути ресурси з інших, більш активних ділянок фронту.

    Судячи з усього, пишуть аналітики, Україні вже доводиться обирати пріоритетні напрямки фронту, на яких дислокуються обмежені людські та матеріальні ресурси. І навіть обмежене перекидання української техніки та особового складу з активних прифронтових зон може виявитися таким, що дестабілізує.

    Літній наступ Росії: прогноз ISW

    Майбутні російські наступальні операції не обов’язково обмежаться наявними лініями фронту на сході та півдні України. Російському військовому командуванню достатньо спрямувати лише деяку частину військ на будь-яку раніше неактивну ділянку, щоб змусити Україну відводити особовий склад і техніку від інших ділянок, що потенційно створить вразливі місця, якими можуть скористатися ЗС РФ.

    Своєчасна військова допомога від США і розв’язання поточних проблем з особовим складом усувало б ці вразливості. Українські офіційні особи нещодавно повідомили, що українські військові приділяють пріоритетну увагу ротації та відпочинку передових підрозділів, а також іншим зусиллям з оптимізації військової структури.

    Необхідність у ротації — лише частина кадрової проблеми, з якою стикається Україна. ISW продовжує вважати, що постачання ключових західних систем — багато з яких тільки США можуть надати швидко і в значних обсягах, — зіграють вирішальну роль у визначенні перспектив ЗС РФ на 2024 рік і того, коли ЗСУ зможуть спробувати повернути ініціативу.

    Перебіг війни до кінця 2024 року багато в чому залежить від надання військової допомоги США і продовження військової підтримки з боку неамериканських організацій, а також від того, чи вдасться Україні вирішити кадрові проблеми.

    Подальші прогнози війни в Україні варіюються — від найкращих до найнебезпечніших. Невизначеність зберігатиметься, поки не стане зрозуміло, чи відновлять США військову підтримку і чи вирішить Україна поточні проблеми з особовим складом. У США та України є можливості впливати і визначити, як розвиватиметься війна у 2024-му і в наступні роки. Найближчі та довгострокові перспективи, як і раніше, залежать від рішень, які ще належить ухвалити у Вашингтоні, Києві, Брюсселі, Парижі, Берліні, Москві та інших містах, а також від виконання цих рішень на полі бою.

  • Сьогодні вночі росіяни випустили 99 ракет різних видів і дронів по об’єктах енергетики України

    Сьогодні вночі росіяни випустили 99 ракет різних видів і дронів по об’єктах енергетики України

    29 березня Росія завдала нового комбінованого удару по Україні “шахедами”, крилатими ракетами з Ту-95МС та аеробалістичними “кинджалами” з Міг-31.

    Під час масованої атаки, яка тривала всю ніч, росіяни випустили 99 ракет різних видів і дронів по об’єктах енергетики України, повідомили вранці Повітряні сили. 58 “шахедів” і 26 ракет вдалося збити.

    Ударів завдали по об’єктах енергетики у Дніпропетровській, Черкаській, Кіровоградській та Івано-Франківській областях, повідомляє міненерго. Ціллю атаки були, зокрема, об’єкти генерації електроенергії.

    Компанія Укренерго повідомила, що пошкоджень зазнали теплові та гідроелектростанції у різних місцях країни.

    Внаслідок атаки на Дніпропетровщині почалися аварійні відключення, на Харківщині – графіки погодинних відключень.

    Росія знову вдарила по району міста Стрий на Львівщині, де розташоване велике газосховище. Інформації про наслідки поки немає.

    Через масовану ракетну атаку в Україні Польща вночі піднімала в повітря авіацію.

    Ніч тривог і вибухів

    Атака розпочалась після опівночі з “шахедів”, які майже всю ніч атакували центральні та західні області України, розвідуючи систему ППО.

    Після 4 ранку на територію України залетіли запущені з Ту-95МС крилаті ракети, а близько 5 ранку Росія вдарила “кинджалами”.

    Як повідомили Повітряні сили, Росія запустила кілька “кинджалів”, які вдарили по Львівщині біля Стрия. У це місто росіяни били під час атаки 24 березня – по газових об’єктах.

    Про удар “кинджалом” біля Стрия повідомив керівник Львівщини Максим Козицький.

    При цьому близько 5 години ранку, як повідомили Повітряні сили, Росія балістичними ракетами вдарила по південних і центральних регіонах, зокрема у напрямку Кременчука та Дніпра, там лунали вибухи. Також повідомляли про удар біля Миргорода.

    Після 5 години ранку перші групи крилатих ракет з Ту-95 через Волинь досягли Львівщини, решта ракет прямувала на захід через Хмельниччину, Житомирщину та Вінниччину. Зрештою ракети попрямували у бік Івано-Франківська.

    Біля цих міст, як повідомляли у соцмережах, лунали вибухи, працювала ППО.

    Після 5.30 Повітряні сили кілька разів повідомляли про нові ракети, які атакували цілі біля Франківська. Під час минулих атак у цьому регіоні росіяни били по Бурштинській ТЕЦ.

    Повітряна тривога закінчилась після 6 години ранку.

    Наслідки ударів

    Уночі над Дніпропетровщиною збили 12 ракет і 12 безпілотників, повідомляє адміністрація області.

    У Дніпровському, Криворізькому та Кам’янському районах постраждали енергооб’єкти – на одному з них поранення отримав чоловік.

    У Кам’янському – п’ятеро поранених, серед них 5-річна дівчинка. Двох постраждалих госпіталізували, зруйновані дачні будинки, понівечені автомобілі.

    .

    АВТОР ФОТО,ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОВА Підпис до фото, Наслідки нічного удару на Дніпропетровщині

    Компанія ДТЕК повідомила вранці, що під атакою були три її теплоелектростанції. Серйозно пошкоджено обладнання.

    Про ракетні влучання в обʼєкт інфраструктури повідомила також влада Черкащини.

    Начальник обласної адміністрації Ігор Табурець розповів, що вночі над областю збили 6 “шахедів” і одну крилату ракету.

    Про атаку на обʼєкти критичної інфраструктури повідомила й адміністрація Івано-Франківської області.

    На Харківщині внаслідок російських обстрілів за попередню добу загинули дві людини, дев’ять отримали поранення, повідомив керівник ОВА Олег Синєгубов.

    Масовані удари минулого тижня

    .

    АВТОР ФОТО,КМВА Підпис до фото, Руйнування житлового будинку у Києві 21 березня

    21 березня Росія після місячної перерви здійснили перший весняний масований удар, який прийшовся на Київ. У столиці та області поранення отримали 17 людей, але ракети збили.

    Військові відзвітували про 31 збиту ракету. За даними ЗСУ, російські військові використали 29 крилатих ракет Х-101/Х-555, запущених з 11 стратегічних бомбардувальників Ту-95МС.

    Крім того, згідно зі зведенням Повітряних сил ЗСУ, було ще дві балістичні ракети — “Іскандер-М” та “Кинджал”. Більшість ракет маневрували по багатьох регіонах країни і зрештою направились до столиці.

    У Києві та області були руйнування житлових будинків, дитячих садків та промислових об’єктів.

    .

    АВТОР ФОТО,ЛАЧЕНКОВ Підпис до фото, Удар по ДніпроГЕС

    22 березня Росія здійснила наймасштабнішу атаку на енергетику України за весь час війни. Були влучання і пошкодження об’єктів генерації по всій країні. Під удар потрапила легендарна ДніпроГЕС у Запоріжжі, а Харків залишився повністю без світла.

    Відновлення електропостачання після цього триває досі.

    Аварійні відключення світла почались у семи областях півдня та сходу країни. У Хмельницькому загинули троє людей, а в Запоріжжі – двоє.

    Тоді Росія атакувала Україну понад 60 “шахедами” і майже 90 ракетами різних типів. у тому числі аеробалістичними “кинджалами”.

    У результаті протиповітряного бою були знищені 92 повітряні цілі, кажуть в ПС: 55 “шахедів”, 35 крилатих ракет Х-101/Х-555 та 2 керовані авіаційні ракети Х-59. Більшість ракет збити не вдалося, адже вони били по регіонах, в яких немає можливості збивати балістичні ракети і не така потужна система ППО, як у Києві.

    .

    АВТОР ФОТО,ДСНС Підпис до фото, Розбір завалів у Хмельницькому

    Ракети також понищили енергетичні об’єкти на Львівщині та Бурштинську ТЕЦ на Франківщині.

    24 березня Росія завдала ще одного комбінованого ракетного удару по Україні.

    Частина ракет вдарила по Києву, інші долетіли до Львівщини і вдарили там по енергетичних об’єктах. Одна ракета навіть залітала на 39 секунд до Польщі.

    При цьому більшість ракет вдарили по газових об’єктах біля Стрия. Туди ж в 9 ранку того дня вдарили дві ракети “Кинджал”. Про жертви під час тієї атаки влада не повідомляла.

    За даними Повітряних сил ЗСУ, загалом 24 березня росіяни атакували 29 крилатими ракетами Х-101/Х-555 та 28 ударними дронамии типу Shahed, українські військові знищили 18 крилатих ракет Х-101/Х-555 та 25 ударних “шахеди”. Два ранкові “кинджали” збити не вдалось.

    25 березня зранку Росія атакувала Київ ракетами “Циркон”, обидві збили, проте у Києві були руйнування академії мистецтв. Обійшлось без жертв.

    Перед цим Росія завдавала масованих комбінованих ракетних ударів всю зиму, проте зробила паузу в масованих обстрілах з 15 лютого, продовжуючи точкові криваві удари по різних містах сходу та півдня України.

    .

    АВТОР ФОТО,ПРОКУРАТУРА Підпис до фото, Руйнування Бурштинської ТЕЦ

  • Володимир Зеленський переконаний, що після закінчення війни в Україні наступить демографічний “бум”

    Володимир Зеленський переконаний, що після закінчення війни в Україні наступить демографічний “бум”

    Президент України Володимир Зеленський висловив свою позитивну перспективу стосовно майбутнього демографічного розвитку країни. Під час зустрічі зі студентами Сумського державного університету він висловив переконання, що після закінчення війни в Україні наступить демографічний “бум”.

    На запитання студентки щодо державних програм, спрямованих на стимулювання народжуваності, український лідер відповів, що питання номер один – у безпеці.

    “Я думаю, що найбільший стимул – це безпека, і що далі з дитиною, і що робити. І треба не тільки фінансово стимулювати, тому що фінанси, на мій погляд, допомагають, але вони не стимулюють саме під час війни народжувати”, – сказав Зеленський.

    Президент наголосив на необхідності наявності укриттів у школах і дитячих садках, а також систем протиповітряної оборони.

    “Тобто є те, що має робити держава з партнерами – це новітні технології щодо ППО і свої вітчизняні системи. І інформувати суспільство про це. Але ж ви розумні, ви самі бачите, якщо стріляють, і якщо воно не падає і це збивається – то це говорить про те, що у нас є достатня кількість мобільних вогневих груп і систем ППО. Якщо прилітає – то це значить, що безпеки з неба поки немає”, – зазначив президент.

    За його словами, це також має вплив на народжуваність.

    “Я розумію, що закінчиться війна – буде бум. Я в цьому впевнений, будуть люди повертатися, будуть впевнені в завтрашньому дні, впевнені в майбутньому та Україні”, – наголосив Зеленський.

    • 31 липня 2023 року повідомлялося, що народжуваність в Україні скоротилася на 28% від початку повномасштабної війни. Це найбільший спад за весь час незалежності країни.
    • 23 лютого 2024 року в Міністерстві охорони здоров’я заявили, що показники народжуваності в Україні падають приблизно на 7% у рік з 2013 року.
  • Думка експерта: куди наступатиме РФ найближчими тижнями

    Думка експерта: куди наступатиме РФ найближчими тижнями

    Навряд чи варто очікувати від росіян наступів на Харків і тим більше Київ, упевнений військовий аналітик Костянтин Машовець. А ось на Краматорськ-Слов’янськ і на Курахово-Вугледар ворог, на його думку, якраз і спробує рушити.

    Оцінка можливих (гіпотетичних) варіантів дій ворожого війська, протягом літньо-осінньої кампанії 2024-го року. Спробуємо зрозуміти – ДЕ?

    Я цілком можу поділяти ту точку зору, що якщо самі росіяни сказали “на Харьків”, або навіть “на Київ”, то, власне, так й буде.

    Можу, але не поділяю.

    При плануванні та організації більш-менш масштабної наступальної операції (принаймні, оперативного рівня), очевидно, командування противника буде змушене так чи інакше врахувати цілий ряд ОБ’ЄКТИВНИХ факторів, про які, ті люди, які продовжують стверджувати, що буде саме “на Харків” чи “на Київ”, замислюються мало, або взагалі – не замислюються:

    • наприклад, про різницю у розмірі потрібних (навіть, розрахунково) військ\сил для організації та проведення наступу, наприклад, на Торецьк й на той же Харків;
    • треба просто сісти та подумати – якщо для того, аби взяти Авдіївку, вам потрібно перегрупувати (зосередити) ДОДАТКОВО дві загальновійськові армії (ЗВА) + майже у повному складі окрему танкову дивізію, не рахуючи купу інших, більш дрібніших формувань, то скільки військ вам буде потрібно зосередити для наступальної операції на Харків? З іншого боку, навіть якщо якось так, ніби ви факір-фокусник, зможете десь у себе “в рукаві” знайти такого роду “стратегічний сюрпрАЙЗ”, то цілком серьйозно постане питання – як цього стратегічного й заздалегідь відгодованого “кроля” запхати НЕПОМІТНО у рукав чи циліндр? Іншими словами, яким чином провести процес оперативного розгортання відповідних наступальних угрупувань НЕПОМІТНО для противника й так, щоб не викликати у нього передчасної настороги?;
    • окрім цього, при виборі майбутнього операційного напрямку (зони) для свого наступу треба врахувати ще цілу купу факторів – від обрисів лінії фронту (зручні\незручні), до умов та власної здатності забезпечити здійснення повноцінного матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) наступаючих угрупувань всіми видами довольства (можливості створити відповідний ЗАПАС предметів МТЗ), нехай навіть у мінімально-необхідних обсягах, та інженерного облаштування місцевості. Враховувати буде потрібно багато чого – погоду, рельєф місцевості у смузі майбутнього наступу, наявність та щільність цивільного населення й т.д. А головне – можливі варіанти та способи протидії з боку противника (ЗСУ), який, звісно, також не буде меланхолічно спостерігати за процесом вашого оперативного розгортання.

    Саме з огляду на це й варто поставити себе на місце командування противника й спробувати визначити його логіку прийняття відповідних рішень. Відмовляти противнику у такого роду здатності, вважаючи, що він приймає відповідні рішення, як йому заманеться, або “виключно з політичних міркувань”, як на мене – не дуже розумний спосіб визначення сенсу та змісту його подальших дій.

    Нижче, я спробую навести принаймні два операційних напрямки, які у цьому контексті, на ДАНИЙ ЧАС, я вважаю найбільш ймовірними напрямками проведення противником наступальних дій відповідного рівня.

    На мій погляд, це:

    • умовний Краматорсько-Слов’янський напрямок;
    • умовний Кураховсько – Вугледарський напрямок.

    Звісно, обидва мають, як “+”, так й “-” у цьому відношенні.

    Однак, перш ніж ми їх оцінимо, спробуємо зрозуміти більш “загальні” стратегічні підстави розглядати саме їх:

    • обидва гіпотетичних напрямки вкладаються у загальну “стратегічну” концепцію ведення війни нинішні кремлівським режимом, більш-менш внятно ним артикульовану – вихід на адміністративні межі Донецької та Луганської областей України (відносяться саме до Східної операційної зони);
    • на цих напрямках ВЖЕ розгорнуті у складі угрупувань військ (УВ) противника “Запад”, “Центр” та “Юг” більша частина всієї “Объединенной группировки ВС РФ на юго-западном ТВД” військ\сил). Сумарно, це 279-280 тисяч в\сл, що, в свою чергу, тягне за собою ціли ряд “бонусів та плюшек” для противника, у сенсі планування, підготовки та організації майбутніх наступальних операцій, принаймні оперативного рівня;
    • розгром угрупувань ЗСУ на цих напрямках здатний привести противника “на ближні підступи” зі сходу до ключового “трикутника” Дніпро – Павлоград – Запоріжжя, що у стратегічному сенсі, не може не вплинути на подальшу здатність України вести війну. Й відповідно, наблизити Кремль до “проміжної” цілі війни на даному етапі – отримання тимчасового перемир’я на вигідних для нього умовах. На відміну від гіпотетичного “освобождения Харькова”, при здійсненні якого, цілком можливо й “надорватися”, зважаючи на той обсяг та розмір військ(сил), який буде потрібно для цього задіяти.

    Тепер, конкретно, щодо напрямків

    Ліквідація Кураховсько – Вугледарського виступу (плацдарму) ЗСУ потребуватиме від противника вирішення принаймні двох попередніх завдань – просунутись власне до району Курахово, а також зосередити у смузі 29-ї ЗВА (приблизно, район Новомайорське – Шевченко – Петрівка – Євгенівка) ЩЕ ОДНОГО наступального угрупування. Причому, у обсязі – не менше армійського корпусу (АК), а по тверезій оцінці – не менше ще однієї загальновійськової армії.

    На даному етапі, очевидно, противник ВЖЕ частково вирішує ці завдання. Зокрема, його 8-а ЗВА, силами 1-го АК, 20-ї та 150-ї мотострілецьких дивізій (мсд), при дієвій участи додаткових сил й засобів – 155-ї окремої бригади морської піхоти (обр МП) та 39-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) 68-го АК наполегливо намагається пробитися по напрямку Мар’їнка – Георгіївка (у загальній дирекції на Курахово) та суттєво скоротити цей плацдарм ЗСУ з півночи (через Побєду, вздовж дороги Мар’їнка – Вугледар) та по напрямку Новомихайлівка – Костянтинівка.

    Поточний сенс цих дій цілком зрозумілий – примусити українські війська відійти ЗА дорогу Мар’їнка – Вугледар на всій її протяжності. Однак, як на мене, не викликає сумніву той факт, що в разі досягнення противником згаданих мною попередніх цілей (особливо, щодо прориву у район Курахово), російське командування, очевидно, почне розглядати на цьому напрямку можливості та шанси проведення “більш глибокої” операції…наприклад, через район с.Успенівка.

    Причому, очевидно, що активні дії саме на цьому напрямку для противника носять “гостро-актуальний” характер. Подальше “нависання” цього плацдарму ЗСУ над комунікаціями по дирекціям Донецьк – Маріуполь, Донецьк – Волноваха (й відповідно, існування можливості наносити по ним ураження, включаючи власне м.Маріуполь, відстань від передових позицій ЗСУ до його північної околиці складає десь 63-65 км та м.Волноваха, відповідний показник – 16-17 км, достатньо широким спектром вогневих засобів) ну-у дуже “не подобається” противнику.

    Тому необхідність проводити активні, наступальні дії саме на цьому напрямку для нього є нагальною.

    В свою чергу, у сенсі процесу оперативного розгортання наступальних угрупувань цей напрямок є достатньо зручним, звісно, до певної міри (особливо приховати його – не вийде, місцевість, як на передньому краї, так й у тактичному та оперативному тилах – достатньо відкрита й відповідно, “подвержена высокоточным ударам противника дальнобойными средствами”).

    Але, у плані наявності зручних комунікацій (в тому числі, рокадних, для здійснення маневру по фронту та перегрупувань), а також всебічного підвозу та накопиченню предметів МТЗ, включаючи морський варіант, через порти Маріуполя та Бердянська – існує достатньо розгалужена мережа.

    Більше того, противник має можливість проводити процес оперативного розгортання своїх наступальних угрупувань на цьому напрямку, спираючись на першу позицію свого головного рубежу оборони, який простягнувся від Новопетріківки до Волновахи й від Волновахи до Олександрівки.

    Єдина, але достатньо вагома складність – що возити усе це буде доводитись переважно автотранспортом, залізничної мережі тут мало, й напрямки її функціювання – достатньо обмежені, й переважно, вона також “подверженна возмжности ударов противника дальнобойними средствами”.

    Основні вузлові пункти МТЗ противника у цьому сенсі – Докучаєвськ, Волноваха, Старобешево, Петрівський район м.Донецька, Єгорівка.

    Тепер, щодо оцінки/розрахунку обсягу потрібних військ(сил) для виконання цього завдання (вихід на рубіж Дачне – Шахтарське).

    Як на мене, противнику,принаймні виходячи з досвіду минулих “операцій” російського командування, потрібно буде створити ДОДАТКОВО (до військ, вже розгорнутих на цьому напрямку 8-ї та 29-ї ЗВА із приданими силами та засобами) 2 угрупування.

    Приблизно, у загальновійськову армію (звісно, у нинішньому, сучасному російському розумінні цього терміну) кожне.

    Для цього існує на сьогоднішній день, за тверезою оцінкою, рівно 2 способи:

    • перегрупувати на цей напрямок відповідний обсяг військ з іншого напрямку, тобто зі складу ВЖЕ діючого стратегічного УВ ЗС РФ (як це було у випадку із Авдіївкою);
    • або скористатися стратегічними резервами, які зараз “только формируются и разворачиваются”, й питання із РЕАЛЬНИМИ строками набуття ними бойових та оперативних спроможностей, скажімо так, виглядає, м’яко кажучи, дискусійно.

    Як на мене, перший варіант більш реалістичний, ніж другий.

    Головним чином через головний фактор – час.

    У цьому сенсі, він набагато коротший, більш ефективний й дозволяє задіяти менший обсяг сил й засобів, ніж другий (що, в свою чергу, дозволить використовувати й тіж самі стратегічні резерви, але не в повному обсязі\що зробити достатньо складно, а частково).

  • Масований удар по українській енергетиці 22 березня знову наблизив Україну до графіків відключень електрики

    Масований удар по українській енергетиці 22 березня знову наблизив Україну до графіків відключень електрики

    Економіст Андріан Прокіп розповідає про цей та інші наслідки ворожої атаки.

    НОВІ АТАКИ. ДО ВІДКЛЮЧЕНЬ ПРИГОТУВАТИСЬ

    Минулого тижня трапилось те, до чого усі начебто мали бути психологічно готовими, але сподівались, що не станеться – масовані обстріли енергосистеми. Після ретельно спланованої атаки 22 березня (а вона була саме такою) кілька днів поспіль здійснювались удари меншого масштабу.

    Енергетична система зазнала серйозних уражень і втрат. ДТЕК, наприклад, повідомляє про втрати половини потужностей на тривалий період. Вагома втрата частини потужностей ДніпроГЕСу. Фактично серйозних втрат зазнали балансуючі потужності. Здебільшого втрати у прифронтових областях, але й у інших регіонах суттєві пошкодження і втрати потужностей.

    Удару зазнала і газова інфраструктура. І відразу інформаційна атака буде спрямована на надійність зберігання газу нерезидентів в українських сховищах.

    1. Раніше я писав, що варто очікувати атаку по енергетичній інфраструктурі ще до наступної зими, але вважав, що вони припадуть на літо, коли енергосистема буде на етапі активної ремонтної кампанії, та потенційно може виникати дефіцит потужностей. Ворог вирішив діяти раніше. З одного боку, їх логіка може виходити з очікувань щодо виснаженості нашої повітряної оборони, в умовах затримки допомоги від США – вирішили не чекати, коли відновляться активні поставки систем ППО та ракет до них. З іншого боку, проміжок між російськими виборами до інавгурації нового президента США був очікуваним періодом посилення ескалації (якщо коротко, то Байден поганий для кремлівських, але Трамп іще гірший, бо непрогнозований і може бути радикальнішим у тиску). Тож ворог хоче змусити нас до заморозки до моменту потенційної зміни адміністрації у Вашингтоні.
    2. Втрата великих обсягів потужностей робить нас різко залежними від імпорту. І, звісно ж, суттєво підрізає всі надії на експорт. Та і не можна виключати, що уряд знову повернеться до заборони експорту у випадку погіршення ситуації. Якщо вона буде передчасною чи надто довгою, то стане черговим ударом по енергетичним компаніям, яким і без того не вистачає коштів на проведення ремонтів. А потреба в ремонтах, зрозуміло, зростає з кожним обстрілом.
    3. Ми стали дуже близькими до графіків відключень. Наразі ми більш-менш проходимо стабільно за рахунок імпорту. Проте, велика частина споживачів Харкова та Одеси досі знеструмлені, і коли вони будуть підключеними, зросте загальне споживання і більшим буде ризик дефіциту, а отже — і графіків. Це вже не говорячи про ризик додаткових пошкоджень внаслідок обстрілів. Але суттєвою мірою, запровадження відключень залежить від нас самих – чи зможемо ми проявити відповідальне споживання в пікові години. Максимально по можливості варто вирівнювати споживання протягом доби, переношуючи частково його на ніч, і не вмикати одночасно потужних електроприладів, особливо в години пікового навантаження. Але якщо Вам чи Вашим сусідам не вдасться цього зробити, то з цим легко впораються графіки відключень, наприклад, аварійних – швидко, без зайвих розмов і вмовлянь. Проте, не буде і комфорту.
    4. Як вирішувати проблему дефіциту? Нам потрібна розподілена генерація, напівпікова та пікова – багато та малої потужності, розосереджений по країні. А також розвиток мереж, зокрема низького класу напруги, для підвищення надійності роботи системи, яку, відповідно, було б складніше вивести з ладу ракетними ударами. Мабуть, зараз варто не фантазувати про майбутні обсяги експорту газу (а про це нещодавно говорив очільник “Нафтогазу” Олексій Чернишов), а про те, скільки його буде потрібно для забезпечення роботи децентралізованої генерації. Розмови про те, як зростатиме з дня на день наш експорт, виглядають як вперте непомічання слоника у кімнаті. Зрозуміло, експорт важливий для економіки. Але давайте просто не будемо загадувати, а враховувати усі ризики для газотранспортної системи і сховищ в умовах потенційних масштабних обстрілів. Надійність та безперебійність енергопостачання передусім.
    5. Для реалізації рішення про розбудову нової малої децентралізованої генерації у нас є практично все, окрім стимулів появи такої генерації. Адміністративні методи тут, на жаль (чи на щастя), не спрацюють. Але як тільки будуть економічні стимули для інвестування у такі потужності та інфраструктуру, вона почне з’являтися. Це, зокрема, і про проблему боргів на ринку, і про цінові обмеження.
  • Логістика ЗСУ та постачання на “останньому кілометрі” страждають від російських ФАБів

    Логістика ЗСУ та постачання на “останньому кілометрі” страждають від російських ФАБів

    Як ми пам’ятаємо, однією з причин падіння Авдіївки були масові вильоти авіації Росії з бомбами.

    Вперше з початку великої війни штаби росіян змогли організувати одночасні прольоти десятків бортів. Були окремі дні, коли на українські позиції приходило по 150-200 коригованих бомб. І періодично це були дійсно великі боєприпаси. Наприклад, на завод у Красногорівці впала ФАБ-1500.

    А півтонні бомби (ФАБ-500) використовувалися масово. Попри те, що російський модуль планування та корекції ще не досяг точності західного аналога JDAM з влучанням “у близько 5 метрів”, для ударів по забудові російські авіабомби виявилися ефективними.

    Просто руйнуючи будівлі, розбиваючи дороги, під’їзди, шляхопроводи – від російської авіації страждала логістика ЗСУ та постачання на “останньому кілометрі”.

    При цьому росіяни змушені були і самі “розкриватися” – Повітряні сили ЗСУ за останні місяці заявляли про 13 збитих російських бойових літаків: бомбардувальників Су-34, а також винищувачів Су-35, які їх супроводжували.

    Бомби часів Афганістану

    Шойгу біля ФАБ-3000

    АВТОР ФОТО,МІНОБОРОНИ РФ Підпис до фото, Шойгу біля ФАБ-3000

    Після відходу української армії з Авдіївки колапсу фронту не сталося, Росія увійшла у позиційні бої.

    Водночас тепер російський пропагандистський канал Міноборони РФ “Звезда” відрапортував про те, що Шойгу відвідав одне з їхніх підприємств ВПК.

    Це 53-й арсенал у Нижньогородський області, де росіяни переробляють старі боєприпаси та виробляють нові бомби, снаряди, ВОГи.

    У сюжеті йдеться про нарощування виробництва ФАБ-1500 удвічі, але найбільшого резонансу він досяг через новину про відновлення проєкту ФАБ-3000.

    Ці авіаційні бомби мають 1400 кг вибухівки – серйозний вантаж і засіб ураження.

    сюжет

    АВТОР ФОТО,СКРИН ВІДЕО “ЗВЕЗДА”

    Такі бомби радянська армія застосовувала під час вторгнення до Афганістану у 1980-х. Вона била ними по лазуритних шахтах Куран-о-Мунджан, по військах моджахедів, які брали в облогу Кабул, по тодішніх укріпрайонах ісламістів.

    У сучасній Росії ці ФАБи, перероблені у КАБи (“керовані авіабомби”), тепер називають “цар-бомбами”, хоча по суті це чавун, до якого намагаються приєднати комплект крил для планування і GPS.

    Поки що тривають експерименти з передсерійними партіями. Йдеться не просто про те, щоб приєднати до бомби великі крила, і тоді важкий боєприпас полетить, куди треба. Натомість потрібно врахувати багато інженерних моментів.

    Суцільна зона враження у бомби ФАБ-3000 – 35 метрів. Зона важких контузій та руйнувань – 150 метрів. Якщо є обладнані позиції з перекриттями, інженерними обкладаннями та бруствером, то зона ураження менша.

    Тому свого часу великі ФАБи й зняли з озброєння, випробувавши “за річкою” (неофіційна назва війни в Афганістані, так у 1980-х називали перехід за річку Амудар’я на афгано-узбецькому кордоні та через річку Пяндж – на афгано-таджицькому. – Ред.).

    Легка піхота афганців, що змінювала позиції та ховалася в горах, виявилися для радянських авіабомб не найпростішою ціллю.

    Єдиним носієм цього засобу в РФ є бомбардувальник Ту-22М3 – через розміри бомболюків і нюанси кріплення.

    Більше носіїв “тритонних” бомб у Москви немає.

    Російський “воєнний блогер” Fighterbomber зазначає, що крім Ту-22МЗ теоретично ФАБ-3000 може нести ще й Су-34 – по дві бомби з кріпленням під крилами.

    Утім і Су-34, і Ту-22 з важкими авіабомбами втрачають у маневреності, що робить їх вразливими для ППО.

    Є ще старі стратегічні бомбардувальники Ту-16. Але ці літаки давно списані. Ту-16 розробили у 1950-х, їх вивели з експлуатації у 1990-х.

    Ту-16

    АВТОР ФОТО,“ВОЕННОЕ ОБОЗРЕНИЕ” Підпис до фото, Ту-16

    Переробка інших літаків позначиться на вартості бомбометання ФАБ-3000 і згодом виведе частину машин з експлуатації.

    Тобто у стратегічному плані росіянам вигідніше скидати півтонні ФАБ-500, чим вони зараз і займаються.

    Схожу оцінку дає й Fighterbomber. “Щодо ФАБ-3000 у мене є легке здивування від потреби у ній. Цілей під неї немає. Під неї потрібно “пиляти” УМПК з нуля і це вже буде насправді цілий літак на бомбі. І ось його вже буде чудово видно будь-якому ЗРК”, – пояснює блогер.

    За його словами, оптимальний боєприпас для УМПК – це калібр 500 кг. У різних варіантах: касетному, запальному, ядерному, фугасному. Збільшення потужності у рази не дає збільшення зони ураження в рази. Все одно потрібна точність.

    Поодинока ФАБ-3000, що впала за 20 метрів від моста, завдасть йому такі ж пошкодження, як і ФАБ-500.

    ФАБ-3000 виробляли ще у 1940-х роках, у часи Сталіна.

    Розробляли їх під Ту-4 (радянський стратегічний бомбардувальник, який був на озброєнні “Авіації дальньої дії” СРСР з 1949 до 1950-х і багато в чому наслідував американський бомбардувальник B-29. – Ред.).

    Тоді жодних зенітних ракет у ППО масово ще не було (наприклад, перший радянський ЗРК зʼявився лише у 1955 році), і ФАБ планували застосовувати для “килимових бомбардувань”.

    Дрібніші – по кораблях, важкі – по важливих виробництвах, греблях, бетонних укриттях.

    Розконсервування і застосування

    ФАБ-3000 на недавніх російських відео

    АВТОР ФОТО,“ЗВЕЗДА” Підпис до фото, ФАБ-3000 на недавніх російських відео

    Поки що про виробництво повністю нових ФАБ-3000 не йдеться. Старі радянські авіабомби розконсервовують, перевіряють вибухову речовину, якщо треба змінюють, випробовують різні модулі корекції з різних партій.

    Лита частина – з чавуну, з товстими стінками. Там мало що потрібно робити з нуля – хіба що детонатори.

    Кидати їх можуть одразу по дві з одного борту, як у кінці Афганської війни – тоді, вже після виведення радянських військ, такими авіабомбами працював 185-й гвардійський полк з Полтави на тих самих Ту-22М3.

    літак

    АВТОР ФОТО,“ЗВЕЗДА”

    Після скидання з літака бомба перетворюється на ракету без двигуна – її можна перехопити ППО.

    Востаннє ФАБ-3000 росіяни діставали під час облоги Маріуполя. Тоді ще не йшлося про модулі корекції – вони скидали бомби по району “Азовсталі”, користуючись тим, що змогли зайняти небо над містом.

    Але тепер ситуація інша. Навіть якщо росіянам вдасться вставити у бомболюки ТУ-22М3 збільшений габарит ФАБ-3000 з комплексом коригування польоту УМПК, ці літаки до лінії фронту не підходять.

    Цей стратегічний бомбардувальник надто помітний в радіолокаційному діапазоні.

    Після втрати двох А-50 росіяни навряд чи захочуть ризикувати ще й ТУ-22М3.

    Навіщо ФАБ-3000 і де використовуються такі бомби

    Навіщо розконсервують ФАБ-3000? Для ударів по щільній забудові.

    Краматорсько-Слов’янська агломерація чи Харків – росіяни не дуже приховують свої цілі. Коли буде можливість ізолювати міську забудову, вибити там ППО та почати рівняти квартали із землею – вони це почнуть.

    Росіяни зараз найчастіше застосовують КАБи на найгарячіших ділянках фронту – в районі Авдіївки, Бахмута, Кринок, Куп’янського напрямку.

    Тобто скрізь, де росіяни намагаються тиснути і мають можливість застосовувати прифронтову бомбардувальну авіацію.

    Російське командування

    АВТОР ФОТО,“ЗВЕЗДА”

    Також РФ регулярно застосовує керовані авіабомби на північному сході України – у прикордонній смузі від Чернігівщини до Харківщини. Насамперед багато останнім часом – на Сумщині.

    Для Харкова та інших регіонів небезпека КАБів постане у випадку пригнічення або відсутності ППО ближнього чи середнього радіусу дії. Це дасть змогу російській авіації наблизитися на достатню відстань для скидання авіабомб.

    Чи можна з ними боротися?

    Приклад українського плацдарму в Кринках показує, що можна. Попри те, що селище перетворено на руїни, колапсу оборони сил ЗСУ там не сталося.

    В Кринках справді важко, насамперед з евакуацією – забирати людей човном під діями FPV та артилерії непросто. Але маневри, мережа спостережних пунктів, розосередження невеликих складів “останнього кілометра”, акцент на постачання “з коліс” допомагає ЗСУ.

    Повернемось до загальної статистики. З початку 2024 року російські літаки скинули на позиції Сил оборони понад 3500 авіабомб. Це у 16 разів більше у порівнянні з 2023 роком.

    За три поточні місяці – 40 бомб на добу. Були дні затишшя, а були й такі, коли скидали 150 бомб, як-от на піку наступу на Авдіївку, у вузькій смузі.

    Але в середньому – це 40 авіабомб щодня.

    Бомби скидають на ферми на Херсонщині, і на райони, куди пристають човни, що постачають лівий берег Дніпра біля Кринок. А також на Авдіївку, Красногорівку, ТЕС, села Сумщини. І навіть на Бєлогордщині, де росіянам довелося вибивати РДК з села Козинка.

    Чи можна умовним десятком прильотів прорвати зону відповідальності батальйону в дві смуги, на яких два десятки “опорників”? Ні.

    У випадку, коли десь успішно прилетить, росіяни не факт, що встигнуть використати це влучання – до цього сектору української оборони підійде маневрена група, допоможуть сусіди. Особливо якщо позицію копали правильно.

    В Афганістані моджахеди влаштовували мережу постів, які засікали борти, що йдуть на скидання ФАБів і подавали сигнали димом – це означало, що хоч де б ти був, треба негайно змінити позицію.

    Російські УМПК мають недолік – у них вбивають координати, і на цьому з коригуванням все завершується.

    І в Україні попередження про ракетну небезпеку та КАБи працює.

    ФАБ-500

    АВТОР ФОТО,МІНОБОРОНИ РФ Підпис до фото, ФАБ-500

    Звісно, бомби ФАБ-3000 завдаватимуть втрат ЗСУ. Росія хоче компенсувати низьку точність потужністю.

    Але це не “геймченджер”. Потенціал бомб ФАБ-3000 обмежений можливостями носія і тим, що РФ не може придушити українську ППО, не має спеціальних літаків РЕБ.

    А з постачанням F-16 та достатньої кількості плануючих бомб JDAM для України ситуація вирівняється. Бомби великої потужності Москва масово застосовувати не зможе.

  • Війна в Україні триватиме до 2027 року, передбачається мобілізація мільйона громадян

    Війна в Україні триватиме до 2027 року, передбачається мобілізація мільйона громадян

    За інформацією, що надійшла від нашого джерела в Офісі Президента, Генеральний Штаб провів аналіз ситуації у війні в Україні та можливих перспектив у разі скорочення фінансової та військової підтримки з боку Заходу. За головним прогнозом, конфлікт триватиме щонайменше до 2027 року, а Збройні Сили України можуть змусити мобілізувати ще мільйон громадян, з можливою частковою демобілізацією наприкінці 2025 року. За думкою наших джерел, Кремль може вирішити призупинити активні дії, перетворивши конфлікт на “заморожену” ситуацію. Це означає, що російські війська можуть залишатися на території України, але постачання західної зброї припиниться, а переговори про вступ до ЄС та НАТО також можуть припинитися.

    За новими даними, Україні загрожує перехід до оборонної стратегії, що може відбутися вже у 2024 році. Цю інформацію оприлюднила німецька газета Die Welt. За думкою німецьких журналістів, такий розвиток подій частково спричинений необачними діями канцлера Німеччини Олафа Шольца та інших західних політиків. Зазначається, що відбувається зростаюча кількість сигналів про можливе заморожування конфлікту на певний час. Наприклад, лідер парламентської фракції СДПН у Бундестазі Рольф Мютценіх висловив ідею щодо такої можливості, що викликало значну реакцію у громадськості.

    Один з аргументів на користь замороження полягає в тому, що обидві сторони у конфлікті виступають як раціональні актори. Війна виснажує ресурси обох сторін, і ніхто не має виразної переваги, що ускладнює швидке завершення конфлікту та укладення мирної угоди.

    Крім того, в України відчутні проблеми зі складом військових, а також дефіцит боєприпасів і зброї. За прогнозами військових експертів, ситуація може стати дуже критичною до вересня, особливо з урахуванням мобілізації Росії. Це може призвести до серйозних територіальних втрат для України.

    У цій ситуації важливою стає допомога з боку Заходу. Проте, з огляду на певні обставини, така допомога може бути значно обмежена. Це створює ризик на користь Москви вже у цьому році, якщо ситуація не зміниться.