Golovnitemu.com

Позначка: ЄС

  • ЄС закликає терміново віддати Україні ракети для Patriot: Каллас звернулася до країн-членів

    ЄС закликає терміново віддати Україні ракети для Patriot: Каллас звернулася до країн-членів

    Європейський Союз закликає країни-члени терміново передати Україні ракети для зенітно-ракетних комплексів Patriot, які наразі зберігаються на їхніх складах. У Євросоюзі наголошують, що посилення української протиповітряної оборони залишається одним із безумовних пріоритетів на тлі російських атак.

    Про це заявила речниця Європейської комісії Аніта Гіппер під час брифінгу.

    За її словами, із закликом до урядів країн ЄС, які мають ракети для систем Patriot на власних складах, виступила висока представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас.

    Європейська дипломатія наголошує на необхідності не лише збільшити обсяги допомоги Україні, а й пришвидшити її постачання. За словами Гіппер, Каллас перебуває у постійному контакті з урядами держав-членів, щоб переконати їх активніше передавати Україні необхідні боєприпаси.

    «Посилення української протиповітряної оборони є безумовним пріоритетом», — зазначила представниця Єврокомісії.

    Особливу увагу в ЄС приділяють саме ракетам до Patriot. Ці системи є одними з ключових елементів української протиповітряної оборони, оскільки дозволяють перехоплювати частину найскладніших повітряних цілей, зокрема балістичні ракети.

    Однак запаси ракет-перехоплювачів у європейських країн обмежені. Раніше ЗМІ повідомляли, що держави Європи фактично вичерпують власні можливості щодо передачі Україні боєприпасів для Patriot. Це створює додатковий тиск на союзників, які мають відповідні ракети на складах.

    Саме тому Кая Каллас закликає країни ЄС переглянути доступні запаси та, за можливості, передати частину ракет Україні вже зараз, не чекаючи тривалих процедур закупівель нового озброєння.

    Паралельно Європейський Союз працює над механізмами спільних закупівель озброєння. Зокрема, Брюссель прискорює процедури в межах програми SAFE, яка передбачає фінансову підтримку спільних оборонних закупівель та посилення оборонно-промислових спроможностей європейських держав.

    Україна також бере участь у програмі SAFE, що відкриває можливості для її залучення до відповідних оборонних проєктів і закупівель.

    Таким чином, ЄС намагається одночасно вирішити два завдання: забезпечити Україну ракетами з уже наявних запасів європейських країн та створити механізми для збільшення обсягів виробництва і закупівель у перспективі.

    Однією з країн, яка зараз розглядає можливість нової передачі ракет для Patriot, є Польща. Варшава може ухвалити відповідне рішення вже найближчими днями.

    Потреба в додаткових ракетах для української ППО особливо загострюється через інтенсивність російських повітряних атак. Росія регулярно застосовує проти України ракети та ударні безпілотники, змушуючи українські сили ППО витрачати значні запаси боєприпасів.

    Раніше Politico повідомляло, що європейські союзники практично вичерпали доступні запаси ракет для Patriot, які вони могли передати Україні. Через це Київ змушений шукати додаткові джерела постачання та буквально боротися за кожен доступний перехоплювач.

    Проблемою залишається і можливість самостійного виробництва таких ракет в Україні. Американські виробники систем Patriot наразі не поспішають передавати Києву технології, необхідні для самостійного виготовлення ракет-перехоплювачів. Серед причин називають побоювання, що Україна зможе виробляти їх швидше та дешевше.

    На цьому тлі європейські союзники намагаються знайти додаткові можливості для підтримки української протиповітряної оборони. Зокрема, Велика Британія закликала партнерів посилити українську ППО ще до початку зими, коли через опалювальний сезон та ймовірне збільшення російських ударів навантаження на систему протиповітряної оборони може зрости.

    Для України наявність достатньої кількості ракет для Patriot має критичне значення. Системи використовуються для захисту великих міст, стратегічних об’єктів та енергетичної інфраструктури від найнебезпечніших повітряних атак.

    Заклик Каллас фактично означає, що Європа намагається максимально швидко використати доступні запаси ракет у країнах-членах, поки паралельно створюються довгострокові механізми спільного виробництва та закупівель.

    Водночас конкретні обсяги ракет, які можуть бути передані Україні кожною з країн ЄС, наразі не оголошені. Рішення залежатимуть від наявних запасів, власних оборонних потреб держав та політичних домовленостей.

  • Росія не може виробляти зброю без імпорту: аналітики назвали критичну залежність ВПК РФ

    Росія не може виробляти зброю без імпорту: аналітики назвали критичну залежність ВПК РФ

    Російський військово-промисловий комплекс залишається залежним від імпортної сировини, необхідної для виробництва ракет, літаків, бронетехніки, боєприпасів та іншого озброєння. Європейському Союзу рекомендують посилити санкції проти постачань стратегічних мінералів до Росії та перекривати такі поставки на всіх етапах ланцюга.

    Про це йдеться у звіті Ради економічної безпеки України, який досліджує залежність російської оборонної промисловості від іноземної сировини.

    За даними дослідження, протягом року Росія імпортувала стратегічні мінерали військового призначення на суму понад 1,1 млрд доларів. Серед ключових матеріалів називають глинозем, тантал і молібден.

    Також російські підприємства потребують берилію, вольфраму, марганцю, ніобію, ренію та титану. Ці матеріали використовуються у виробництві широкого спектра продукції, зокрема ракетних систем, авіаційної техніки, бронетехніки, боєприпасів, електроніки та двигунів.

    Аналітики наголошують, що проблема для Росії полягає не лише в обсягах імпорту. Москва не має повного виробничого циклу щодо низки критично важливих матеріалів — від видобутку руди до її переробки та отримання готового металу.

    Через це російський ВПК змушений покладатися на іноземні підприємства, переробні потужності та торговельних посередників.

    Основними джерелами імпорту стратегічних мінералів для Росії є Китай, країни Центральної Азії та держави Глобального Півдня. Частина продукції при цьому може проходити через західні держави або використовувати їхню торговельну та логістичну інфраструктуру.

    Дослідження охопило 12 місяців до березня 2025 року. За цей період аналітики виявили сотні компаній, які були залучені до постачання критично важливих мінералів російським підприємствам.

    При цьому менше 5% таких компаній перебувають під санкціями. Це, на думку авторів звіту, свідчить про значну прогалину в санкційному контролі.

    Йдеться не лише про безпосередніх виробників. Важливу роль у схемах постачання можуть відігравати торговельні компанії, посередники, транспортні оператори, судноплавні та логістичні структури.

    Аналітики зазначають, що санкційний тиск на російську економіку значною мірою зосереджений на готовій продукції та окремих категоріях товарів, тоді як доступ Росії до деяких критичних видів сировини залишається недостатньо обмеженим.

    Саме залежність від імпортних матеріалів може стати однією з потенційних слабких ланок російського ВПК.

    Якщо перекрити постачання на ранніх етапах виробничого ланцюга, російським підприємствам буде складніше забезпечувати стабільний випуск військової продукції. Водночас ефективність таких заходів залежатиме від того, наскільки ретельно контролюватимуться посередники та альтернативні маршрути поставок.

    У звіті наголошують, що санкції мають охоплювати весь ланцюг постачання, а не лише кінцевого отримувача продукції.

    Автори дослідження закликають ЄС зробити стратегічні мінерали окремим пріоритетом санкційної політики — на рівні з такими критично важливими для сучасної зброї компонентами, як напівпровідники та електроніка.

    Європейському Союзу рекомендують посилити контроль за експортом до Росії не лише готових матеріалів, а й руд, сполук та іншої сировини, яка може використовуватися російським ВПК.

    Окрему увагу пропонують приділити компаніям-посередникам, які забезпечують транспортування та перепродаж продукції.

    Аналітики також наводять приклад із хромом. Після запровадження ЄС відповідних експортних обмежень кілька підприємств згодом скоротили постачання цієї продукції до Росії. Це, на думку авторів звіту, демонструє, що обмеження доступу до критичної сировини можуть давати практичний результат.

    Наприкінці липня Європейський Союз ухвалив 21-й пакет санкцій проти Росії. До нього увійшли обмеження щодо 218 фізичних та юридичних осіб, а також заходи проти російського «тіньового флоту», банківського та нафтового секторів.

    Водночас ухвалення нових санкційних пакетів для ЄС стає складнішим, оскільки відповідні рішення потребують підтримки всіх 27 держав-членів. Окремі країни намагаються захистити власні компанії та промисловість від потенційних негативних наслідків обмежень.

    На думку українських аналітиків, саме контроль над критично важливою сировиною може стати одним із наступних напрямів посилення санкційного тиску на Росію та безпосередньо вплинути на можливості її військово-промислового комплексу.

  • Путін пригрозив захоплювати західні судна у відповідь на дії ЄС

    Путін пригрозив захоплювати західні судна у відповідь на дії ЄС

    Російський диктатор Володимир Путін пригрозив «дзеркально» відповідати на можливі дії європейських країн щодо російських торгових суден. Зокрема, він заявив, що Москва може вдатися до захоплення західних суден, якщо такі заходи застосовуватимуться проти російського торгового флоту.

    Про це повідомляють російські пропагандистські медіа.

    Путін заявив, що Росія нібито не має наміру ігнорувати спроби інших держав обмежувати рух її торгових суден або затримувати їх. За його словами, Москва розглядатиме такі дії як привід для відповідних заходів.

    Російський лідер особливо різко висловився щодо заходів Європейського Союзу, спрямованих проти так званого «тіньового флоту» Росії. Йдеться про мережу суден, яку Москва використовує для транспортування нафти та інших вантажів в обхід міжнародних санкцій та обмежень.

    Путін заявив, що в ЄС нібито обговорюють можливість захоплення російських суден і продажу майна, яке може бути конфісковане. Такі дії він назвав «піратством і розбоєм» та заявив, що Росія в такому випадку буде змушена реагувати.

    За словами російського диктатора, відповідь Москви може бути «дзеркальною», тобто передбачати аналогічні дії щодо суден західних країн.

    Водночас заяви Путіна прозвучали на тлі посилення Євросоюзом заходів проти російського «тіньового флоту». Брюссель намагається обмежити можливості Росії обходити санкції, зокрема шляхом використання суден із непрозорою структурою власності та прапорами третіх країн.

    8 червня глава європейської дипломатії Кая Каллас заявила про посилення заходів проти «тіньового флоту» РФ. У межах операції IRINI військово-морським силам країн ЄС дозволено здійснювати певні перевірки суден за наявності обґрунтованих підозр щодо їхньої ідентифікації або можливих порушень міжнародних норм.

    Водночас можливість затримання конкретного російського судна залежить від низки обставин, зокрема від його місцезнаходження, прапора та характеру можливого порушення. Тобто рішення ЄС не означає автоматичного дозволу на захоплення будь-якого російського торгового судна.

    У липні Європейський Союз також розширив санкційні обмеження проти російського «тіньового флоту», додавши до списку ще 41 судно. Для таких суден передбачаються, зокрема, обмеження на доступ до портів та отримання окремих морських послуг.

    Окремо ЄС дозволив державам-членам реалізовувати російську нафту, конфісковану із суден, які намагалися обходити санкційні обмеження. Саме ці заходи, очевидно, стали одним із приводів для нових погроз із боку Кремля.

    Росія активно використовує «тіньовий флот» для підтримки експорту нафти після запровадження західних санкцій. Його судна часто зареєстровані під прапорами інших держав, а їхня власність та страхування можуть бути оформлені через складні ланцюги компаній.

    Для ЄС боротьба з таким флотом є одним із способів посилити санкційний тиск на російський енергетичний сектор. Для Москви ж обмеження роботи таких суден створюють ризики для експорту нафти та, відповідно, для надходжень до російського бюджету.

    Погроза Путіна захоплювати західні торгові судна у відповідь є черговою спробою Кремля продемонструвати готовність до ескалації у відповідь на санкційні заходи. Водночас практична реалізація таких погроз могла б створити серйозні ризики для міжнародного судноплавства та спричинити подальше загострення відносин Росії із західними державами.

  • Митні порушення в Україні різко зросли: за сім місяців виявили майже 6800 випадків на 2,7 млрд грн

    Митні порушення в Україні різко зросли: за сім місяців виявили майже 6800 випадків на 2,7 млрд грн

    Українські митники за перші сім місяців 2026 року зафіксували 6797 порушень митних правил на суму понад 2,7 млрд грн. Кількість виявлених випадків зросла одразу на 20% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Значну частину справ уже передали до судів, а в тисячах проваджень товари, транспортні засоби, продукти та валюта були тимчасово вилучені. Про це 10 серпня повідомила Державна митна служба України.

    Масштаби виявлених порушень продовжують зростати протягом усього року. Для порівняння, за перші п’ять місяців 2026-го митники зафіксували 4986 порушень приблизно на 2 млрд грн, а за пів року їхня кількість уже досягла 6009 випадків на понад 2,5 млрд грн. Таким чином, лише протягом липня до статистики додалося ще майже 800 нових справ.

    Загалом у 2803 справах митні органи тимчасово вилучили предмети правопорушень на суму 443 млн грн. Найбільшу частину становили промислові товари — приблизно 308 млн грн.

    Ще близько 88 млн грн припало на продовольчі товари, понад 42 млн грн — на транспортні засоби. Окремо митники вилучили валюту приблизно на 5 млн грн.

    Ці цифри помітно зросли лише за один місяць. За підсумками першого півріччя вартість тимчасово вилучених предметів становила 352 млн грн, з яких 254 млн грн припадали на промислову продукцію, 58 млн грн — на продукти, понад 35 млн грн — на транспортні засоби. Отже, у липні загальна оцінка вилучених товарів збільшилася ще приблизно на 91 млн грн.

    Водночас виявлення порушення не означає автоматичної конфіскації майна. Частина справ розглядається безпосередньо митними органами, інша передається до суду, який уже визначає остаточне покарання залежно від конкретного складу правопорушення.

    За сім місяців митниці застосували адміністративні стягнення у вигляді штрафів у 629 справах. Загальна сума таких штрафів становила близько 19 млн грн. До державного бюджету фактично стягнули приблизно 33 млн грн, однак ця цифра враховує також платежі за справами, які були розглянуті у попередні періоди.

    Набагато більші суми фігурують у судових провадженнях. До судів митниці за січень–липень передали 4132 справи про порушення митних правил на суму майже 2 млрд грн.

    За результатами розгляду судами справ, включно з провадженнями, відкритими раніше, було накладено стягнення у вигляді штрафів та конфіскації товарів на загальну суму 5,9 млрд грн.

    Те, що сума судових стягнень значно перевищує вартість порушень, виявлених саме у 2026 році, пояснюється тим, що до цієї статистики входять рішення за справами попередніх періодів. Тобто ці показники не можна безпосередньо порівнювати як 2,7 млрд грн виявлених порушень проти 5,9 млрд грн стягнень лише за поточний рік.

    Зростання кількості митних порушень відбувається одночасно зі значним товарообігом України. За даними Держмитслужби, протягом січня–липня 2026 року зовнішній товарообіг країни становив $82,2 млрд. Україна імпортувала товарів на $58,1 млрд, тоді як експорт склав $24,1 млрд.

    Найбільшим джерелом імпорту залишається Китай — звідти за сім місяців ввезли товарів на $16,8 млрд. Далі йдуть Польща з $5,5 млрд та Німеччина з $3,8 млрд.

    Найбільшим ринком збуту українських товарів стала Польща — експорт до неї становив $2,8 млрд. До Туреччини Україна поставила продукції на $2 млрд, до Німеччини — на $1,5 млрд.

    Основними категоріями імпорту були машини, обладнання та транспорт на $25,7 млрд, паливно-енергетичні товари на $8,5 млрд та продукція хімічної промисловості на $8 млрд.

    Саме ці великі товарні потоки створюють величезний обсяг роботи для митних органів і водночас залишають простір для спроб незаконного переміщення продукції, неправдивого декларування або приховування товарів від контролю.

    Наприклад, лише на початку серпня Держмитслужба повідомляла про кілька випадків спроб незаконного переміщення тютюнових виробів через польський кордон. В одному з епізодів сигарети заховали у паливному баку Volkswagen Golf, в іншому аналогічну схему виявили в автомобілі Skoda Octavia. За цими фактами були складені протоколи за частиною 1 статті 483 Митного кодексу.

    При цьому статистика митних правопорушень не тотожна статистиці кримінальної контрабанди. Значна частина справ, які веде Держмитслужба, є адміністративними провадженнями відповідно до Митного кодексу.

    Окремим механізмом залишається так званий компроміс у митних справах. За підсумками 2025 року митниці зафіксували 9507 фактів порушення митних правил, із яких 2316, тобто майже кожну четверту справу, вдалося врегулювати через мирову угоду.

    Цей механізм дозволив збільшити надходження до бюджету від таких справ із 69,8 млн грн у 2024 році до 133,5 млн грн у 2025-му.

    Компроміс можливий лише тоді, коли в діях людини немає ознак кримінального правопорушення. Порушник погоджується виконати визначені законом умови та сплатити штраф, після чого провадження може бути припинене.

    На тлі зростання кількості порушень українська митниця одночасно проходить масштабну реформу напередодні потенційного вступу країни до Європейського Союзу. Міністерство фінансів наприкінці липня затвердило оновлений Стратегічний план цифрового розвитку Держмитслужби до 2030 року. Він передбачає приведення українських цифрових митних систем до стандартів ЄС та їхню сумісність із європейською інфраструктурою.

    Мова йде про автоматизоване митне оформлення, системи управління ризиками, міжнародний транзит, електронний обмін інформацією та розвиток «Єдиного вікна для міжнародної торгівлі».

    Паралельно Верховна Рада готується до розгляду проєкту нового Митного кодексу. Профільний парламентський комітет 5 серпня рекомендував прийняти документ за основу. Його готували близько двох років із врахуванням оцінок Єврокомісії та пропозицій бізнесу. Урядова група провела понад 60 консультацій за участі 15 провідних бізнес-асоціацій.

    Попри масштабні проблеми на кордоні та війну, митниця одночасно демонструє високі показники наповнення бюджету. У липні Держмитслужба перерахувала державі майже 78,3 млрд грн митних платежів — це був найвищий місячний результат за весь період воєнного стану. Загалом від початку 2026 року митні надходження перевищили 498,4 млрд грн.

    Тому 20-відсоткове зростання кількості порушень стає важливим сигналом не лише для правоохоронної системи. На українському кордоні одночасно зростають обсяги імпорту, бюджетні надходження та кількість виявлених спроб порушення митних правил.

    За сім місяців 2026 року митники вже зафіксували майже 72% від усієї кількості порушень, виявлених за весь 2025 рік. Якщо нинішній темп збережеться, річний показник може перевищити минулорічний. Водночас остаточний масштаб залежатиме від активності зовнішньої торгівлі, ефективності систем аналізу ризиків та того, наскільки швидко Україна зможе модернізувати митний контроль відповідно до європейських стандартів.

  • Заморожені активи РФ можуть передати під контроль ЄС

    Заморожені активи РФ можуть передати під контроль ЄС

    Колишні високопосадовці Німеччини, Франції та США закликали Європейський Союз передати заморожені російські активи, що зберігаються в бельгійському депозитарії Euroclear, під управління спеціально створеної структури ЄС. На їхню думку, такий крок дозволить зменшити ризики для Бельгії та водночас використати російські кошти для посилення позицій України.

    Про це повідомляє Frankfurter Allgemeine Zeitung.

    Йдеться про близько 210 млрд євро активів Центрального банку Росії, які були заморожені в Європейському Союзі після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Значна частина цих коштів перебуває саме в Euroclear у Бельгії.

    За даними видання, наприкінці 2025 року Бельгія виступила проти прямої передачі заморожених російських активів Україні. Однією з головних причин стали побоювання щодо можливих юридичних та фінансових наслідків для країни, якщо Росія спробує домогтися компенсації або вжити інших заходів у відповідь.

    Замість використання самого тіла заморожених активів Євросоюз погодив для України кредит у розмірі 90 млрд євро на 2026–2027 роки. При цьому витрати, пов’язані з обслуговуванням такого фінансування, зрештою покладаються на європейські бюджети.

    Тепер колишні представники влади трьох країн запропонували альтернативний механізм, який, на їхню думку, може дозволити використати російські кошти без того, щоб Бельгія залишалася єдиною стороною, яка несе основні ризики.

    Ініціаторами пропозиції стали колишня міністерка оборони Німеччини та екслідерка Християнсько-демократичного союзу Аннегрет Крамп-Карренбауер, колишня міністерка Франції з європейських справ Наталі Луазо та Даліп Сінгх — колишній заступник радника з національної безпеки США та експерт із санкцій, який працював в адміністрації президента Джо Байдена.

    У спільній заяві вони закликали ЄС негайно передати заморожені кошти Центрального банку РФ новому адміністратору, який діятиме від імені Європейського Союзу.

    На їхню думку, це дозволить позбавити Бельгію статусу держави, яка фактично сама відповідає за значну частину російських активів і потенційні наслідки їхнього використання.

    «Європейський союз має негайно передати заморожені кошти Центрального банку Росії новому адміністратору ЄС. Тоді Бельгії більше не доведеться боятися “російського примусу”», — йдеться у заяві.

    Ідея полягає у тому, щоб централізувати управління активами на рівні Євросоюзу. У такому разі відповідальність за рішення щодо їх використання була б розподілена між країнами-членами, а не концентрувалася переважно на Бельгії.

    Одним із головних аргументів колишніх чиновників є зміна політичної ситуації навколо війни. Вони вважають, що зараз існує певне «вікно можливостей» для ухвалення рішення щодо російських активів.

    На їхню думку, російська економіка дедалі сильніше відчуває наслідки війни та міжнародних санкцій, тоді як Україна та її союзники повинні продовжувати пошук ресурсів для підтримки української оборони.

    Крамп-Карренбауер вважає, що передача російських активів під контроль ЄС могла б посилити переговорні позиції України.

    За її словами, якщо Росія побачить, що Україна та її союзники отримують додатковий довгостроковий ресурс для продовження опору, Москва може переглянути розрахунок на те, що західна підтримка Києва рано чи пізно припиниться.

    «Якщо ЄС зараз передасть російські активи Києву, Путін зрозуміє, що продовжувати так само, поки в України та її союзників не закінчаться гроші, безнадійно. Це може підвищити його готовність погодитися на припинення вогню», — пояснила вона.

    Ще одним аргументом є майбутня потреба України у фінансуванні. Кредит ЄС на 90 млрд євро розрахований на 2026 та 2027 роки, однак після його використання питання подальшої фінансової підтримки Києва знову стане критичним.

    Автори пропозиції вважають, що відкладання рішення щодо заморожених російських активів може послабити позиції України у майбутньому.

    Якщо європейські країни не знайдуть довгострокового механізму фінансування, Росія, на їхню думку, може отримати додатковий стимул затягувати війну в очікуванні скорочення західної допомоги.

    Саме тому колишні чиновники пропонують ухвалити рішення щодо активів зараз, коли ЄС ще має можливість визначити правила їхнього використання.

    Окремо автори заяви звертають увагу на майбутні президентські вибори у Франції.

    Вони побоюються, що після завершення президентського терміну Еммануеля Макрона зовнішньополітичний курс Франції може змінитися, а нове керівництво країни може займати менш прихильну до України позицію.

    Серед потенційних політичних сил, які можуть вплинути на французьку політику, згадується «Національне об’єднання» Марін Ле Пен.

    «Існує небезпека того, що Франція може перестати бути одним із найважливіших союзників України після Макрона», — сказала Крамп-Карренбауер.

    На її думку, саме тому рішення щодо російських активів варто ухвалити до того, як політична ситуація в ключових країнах Європи може змінитися.

    Ще один аргумент стосується політики США та президента Дональда Трампа.

    Крамп-Карренбауер звернула увагу на можливість використання заморожених російських активів у потенційних американсько-російських домовленостях.

    У публікації йдеться про неофіційний мирний план із 28 пунктів, який, за повідомленнями, міг обговорюватися переговорниками восени 2025 року. Зокрема, у 14-му пункті нібито передбачалося використання 100 млрд доларів із заморожених російських активів для відновлення України під американським управлінням. Частина прибутку від таких інвестицій мала б надходити США, а інша частина коштів могла бути спрямована на спільні американсько-російські проєкти.

    Крамп-Карренбауер припустила, що якщо ЄС візьме заморожені активи під власний контроль, це унеможливить їхнє використання в інших домовленостях без погодження з європейськими країнами.

    «Дехто каже, що Трамп хоче використати ці гроші для фінансування угод між Америкою та Росією. Якщо ж ЄС візьме їх під свій контроль зараз, то вони будуть захищені від доступу Путіна або Трампа», — зазначила вона.

    На її думку, це також може посилити позиції європейців та України під час майбутніх переговорів про завершення війни.

    Окремо автори пропозиції згадують внутрішньополітичну ситуацію в Німеччині.

    Вони вважають, що використання заморожених російських активів для фінансування підтримки України могло б послабити аргументи ультраправої «Альтернативи для Німеччини».

    Представники цієї політичної сили регулярно критикують допомогу Україні та заявляють, що німецькі платники податків не повинні фінансувати війну, яка безпосередньо не стосується Німеччини.

    Якщо ж значна частина фінансування української оборони та відновлення здійснюватиметься за рахунок російських активів, урядам європейських країн буде простіше пояснювати виборцям необхідність підтримки Києва.

    Водночас Європейський Союз уже використовує прибутки, отримані від заморожених російських активів, для підтримки України.

    Раніше глава Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що ЄС направить Україні 1,4 млрд євро доходів від заморожених російських активів. За її словами, ці кошти мають бути спрямовані, зокрема, на оборонні потреби України.

    Однак використання самих активів Центрального банку РФ залишається значно складнішим юридичним і політичним питанням. Саме тому пропозиція створити окремого адміністратора ЄС покликана знайти механізм, який дозволив би розподілити ризики між державами-членами та водночас забезпечити Україні доступ до значно більшого фінансового ресурсу.

    Таким чином, питання заморожених російських активів може знову опинитися в центрі європейських дискусій. Йдеться про сотні мільярдів євро, які потенційно можуть суттєво вплинути на здатність України продовжувати оборону та фінансувати відновлення. Водночас остаточне рішення залежатиме від готовності країн ЄС погодитися на механізм, який дозволить використати ці кошти без створення неприйнятних юридичних і фінансових ризиків для окремих держав.

  • Невідомий дрон увійшов у повітряний простір Болгарії та вибухнув біля газопроводу

    Невідомий дрон увійшов у повітряний простір Болгарії та вибухнув біля газопроводу

    У Болгарії вранці 8 серпня стався інцидент із невідомим безпілотником, який увійшов у повітряний простір країни з боку Румунії та невдовзі вибухнув неподалік важливої газової інфраструктури. Безпілотник не вдалося ідентифікувати під час польоту, а його походження наразі встановлюють.

    Про інцидент повідомив прем’єр-міністр Болгарії Румен Радєв, передає Associated Press.

    За його словами, подія сталася невдовзі після 5:00 ранку поблизу кордону Болгарії та Румунії. Безпілотник перетнув кордон із боку Румунії, після чого вибухнув на території Болгарії.

    Місце вибуху розташоване приблизно за 200 метрів від румунської компресорної станції та близько одного кілометра від болгарської компресорної станції Трансбалканського газопроводу. Вибух стався у відкритій місцевості, а внаслідок інциденту, за попередніми даними, ніхто не постраждав. Пошкоджень будівель або газової інфраструктури також не зафіксували.

    Радєв заявив, що місце події одразу оточили, а відповідні служби розпочали перевірку обставин інциденту. Болгарська влада також планує посилити спостереження за повітряним простором та захист стратегічних об’єктів.

    Особливу увагу привертає те, що безпілотник не був виявлений системами протиповітряної оборони Болгарії та Румунії під час польоту. За словами болгарської влади, невеликі розміри дрона та низька висота польоту могли ускладнити його виявлення.

    Міністр оборони Болгарії Дімітар Стоянов заявив, що характер вибуху може свідчити про наявність на борту безпілотника значної кількості вибухової речовини. На це, за його словами, вказували сила вибуху та великий стовп чорного диму, який утворився після детонації.

    Водночас остаточно встановити тип безпілотника, його вантаж і призначення можна буде лише після завершення роботи експертів на місці події.

    Наразі болгарська влада не заявляла, що безпілотник був російським або українським. Його маршрут дозволяє припускати, що він потрапив до Болгарії з території Румунії, однак це саме по собі не означає, що апарат був запущений із Румунії. Походження дрона та обставини його польоту ще належить встановити.

    Болгарський прем’єр також наголосив на необхідності посилення заходів безпеки на кордонах і біля стратегічних об’єктів. Після інциденту планується передислокація частини прикордонної поліції, відповідальної за виявлення безпілотників і реагування на подібні загрози.

    Подія вже привернула увагу болгарського військового керівництва через те, що Болгарія та Румунія є членами НАТО та Європейського Союзу.

    Міністр оборони Дімітар Стоянов заявив, що Болгарія має намір порушити питання про інцидент на засіданні Північноатлантичної ради на початку наступного тижня.

    Для Альянсу ситуація є чутливою з огляду на війну Росії проти України та численні випадки, коли безпілотники наближалися до повітряного простору або території країн НАТО. Водночас сам факт появи невідомого дрона в Болгарії наразі не дає підстав говорити про навмисну атаку на країну НАТО.

    Раніше Болгарія та інші держави Альянсу вже посилювали увагу до захисту критичної інфраструктури на тлі зростання кількості інцидентів із безпілотниками в Європі.

    Дрон вибухнув неподалік Трансбалканського газопроводу — важливої частини регіональної газотранспортної інфраструктури. Система має стратегічне значення для постачання газу в Південно-Східній та Центрально-Східній Європі, а її можливості використовуються і для зміни напрямків транспортування газу залежно від потреб регіону.

    Тому навіть відсутність пошкоджень унаслідок вибуху привернула особливу увагу болгарської влади. Вибух стався поблизу компресорних станцій, які є важливими елементами роботи газотранспортної системи.

    За попередніми даними, сам газопровід та пов’язані з ним об’єкти не постраждали. Водночас влада має встановити, чи був вибір місця вибуху випадковим, чи безпілотник міг прямувати саме до об’єкта енергетичної інфраструктури. Наразі жодних офіційних висновків про цілеспрямовану атаку немає.

    Інцидент у Болгарії стався на тлі кількох інших випадків із невідомими безпілотниками в Європі.

    У ніч на 8 серпня в німецькому місті Мехерніх повідомляли про проліт дронів над важливим логістичним об’єктом Бундесверу, де, за наявною інформацією, ремонтують системи протиповітряної оборони Patriot.

    Ще один інцидент стався 5 серпня в аеропорту Лейпцига. Там тимчасово призупиняли польоти після того, як неподалік злітно-посадкової смуги та українського транспортного літака Ан-124 виявили безпілотник. Згодом повідомлялося, що він міг містити вибухівку, а літак перевозив боєприпаси.

    Серія таких випадків привертає дедалі більше уваги європейських урядів, оскільки невеликі безпілотники складно своєчасно виявляти та ідентифікувати. Особливе занепокоєння викликають польоти поблизу військових об’єктів, аеропортів, енергетичної та іншої критичної інфраструктури.

    Водночас у кожному з цих випадків необхідно окремо встановлювати походження безпілотників і мету їхнього використання. Поки що болгарська влада не має підтверджень, що дрон, який вибухнув біля Трансбалканського газопроводу, був пов’язаний із Росією чи Україною.

    Розслідування триває. Болгарські служби мають встановити тип безпілотника, його маршрут, характер вибухового пристрою та обставини, за яких він зміг непоміченим перетнути повітряний простір Румунії та увійти до Болгарії.

  • У Польщі відреагували на ідею депортації українців призовного віку

    У Польщі відреагували на ідею депортації українців призовного віку

    У Міністерстві внутрішніх справ та адміністрації Польщі розкритикували пропозицію опозиційної партії «Право і справедливість» (PiS) щодо депортації українських чоловіків призовного віку, які не працюють у країні легально. У відомстві назвали такі заяви «абсурдом і популізмом» та наголосили, що переважна більшість українців призовного віку в Польщі офіційно працюють і сплачують податки.

    Про це повідомила речниця МВС Польщі Кароліна Галецька, пише RMF24.

    Приводом для дискусії стала заява віцепрезидента Право і справедливість та євродепутата Тобіаша Бохенського. Під час програмного з’їзду партії він заявив, що в разі перемоги PiS на парламентських виборах 2027 року одним із перших рішень нового уряду стане депортація українців — чоловіків призовного віку, які не працюють у Польщі легально.

    За словами Бохенського, партія також пропонує створити систему, у якій інформація про порушення з боку українців автоматично передаватиметься відповідним службам. Він стверджував, що після двох правопорушень або невиконання адміністративних чи службових обов’язків має запускатися процедура депортації.

    У польському МВС такі плани категорично розкритикували. Речниця відомства Кароліна Галецька назвала запропонований підхід «суцільним абсурдом і популізмом».

    Вона звернула увагу на статистику працевлаштування українців у Польщі. За даними польської Служби соціального страхування, близько 95% українських чоловіків призовного віку, які перебувають у країні, працюють легально та сплачують податки.

    «Вони тим самим сприяють економічному зростанню країни», — наголосила представниця польського МВС.

    Галецька також зазначила, що для людей, які порушують польське законодавство, вже існують передбачені законом механізми. За її словами, іноземці, які порушують правила перебування або законодавство Польщі, можуть бути депортовані за рішеннями відповідних органів, зокрема прикордонної служби.

    Представниця МВС наголосила, що депортація за порушення закону вже застосовується на практиці, тому для цього не потрібно запроваджувати окремий механізм, орієнтований саме на українських чоловіків призовного віку.

    Галецька також навела статистику депортацій іноземців. За її словами, у 2023 році, коли при владі перебувала партія «Право і справедливість», із Польщі депортували близько 3 тисяч іноземців.

    Водночас у 2025 році, за даними МВС, кількість депортованих зросла приблизно до 10 тисяч людей різних національностей.

    На думку речниці польського відомства, ці цифри свідчать про те, що чинна влада вже проводить жорстку політику щодо іноземців, які порушують польське законодавство.

    «Польща — гостинна, відкрита країна», — підкреслила Галецька. Вона додала, що українці, які перебувають у країні, не обмежуються лише працевлаштованими чоловіками. Серед них є також студенти та інші категорії людей, які живуть у Польщі, навчаються, купують товари й послуги та таким чином також роблять внесок в економіку країни.

    Заява польського МВС прозвучала на тлі дискусій у Польщі щодо перебування українських громадян та умов їхнього тимчасового захисту. Питання українських чоловіків призовного віку останнім часом стало одним із предметів політичних дебатів у країні.

    30 липня Рада Європейського Союзу письмовою процедурою затвердила продовження режиму тимчасового захисту для українців у країнах ЄС. Водночас були передбачені нові умови для громадян України призовного віку, які прибуватимуть до Євросоюзу після набуття чинності відповідними змінами.

    Зокрема, новоприбулі військовозобов’язані українці зможуть претендувати на тимчасовий захист за умови відсутності проблем із військово-обліковими документами.

    Водночас чинний режим тимчасового захисту не означає автоматичної депортації українців, які не мають роботи в Польщі. Питання легальності перебування, працевлаштування та можливого видворення регулюються польським та європейським законодавством.

    Таким чином, польська влада фактично відмежувалася від ідеї масової депортації українських чоловіків лише через їхній статус або відсутність легальної роботи. У МВС наголошують, що відповідальність має наставати за конкретні порушення законодавства, а не за належність людини до певної категорії іноземців.

    Тим часом пропозиція PiS уже стала предметом політичної дискусії в Польщі. Остаточно питання можливих змін у міграційній політиці може бути переглянуте після парламентських виборів 2027 року — залежно від результатів голосування та того, які партії сформують уряд.

  • «З Бандерою чи з українським народом»: посол України в Польщі закликав чесно переглянути історичну пам’ять

    «З Бандерою чи з українським народом»: посол України в Польщі закликав чесно переглянути історичну пам’ять

    Посол України в Польщі Василь Боднар заявив, що Києву насамперед необхідно самому визначити своє ставлення до Степана Бандери, Української повстанської армії та інших діячів національно-визвольного руху, а вже після цього вести складні історичні дискусії з Польщею. Водночас дипломат наголосив, що Варшава не має права диктувати Україні, кого вважати своїми героями, а оцінка подій минулого повинна ґрунтуватися на роботі істориків і взаємному вшануванні жертв.

    Про це Боднар сказав в інтерв’ю «Європейській правді» на тлі одного з найгостріших за останні роки загострень у польсько-українських відносинах через історичну пам’ять.

    На запитання, чи може постать Бандери стати перешкодою для вступу України до Європейського Союзу, посол відповів, що не сумнівається у самому членстві України в ЄС. Але, за його словами, Київ має визначити власні пріоритети.

    «Україна буде в ЄС. А з Бандерою? Але ми маємо, насамперед для себе, визначити, чи ми йдемо з Бандерою, чи ми йдемо з українським народом і з тим, що ми хочемо досягти в цьому ЄС».

    Боднар водночас не закликав відмовлятися від Бандери чи інших діячів визвольного руху. Навпаки, він підкреслив, що Бандера є одним із лідерів боротьби за українську державність і потребує відповідного місця в історії. Однак дипломат вважає помилковою спробу зводити всю українську історичну пам’ять до однієї постаті.

    «Бандера — один із, але не єдиний»

    Посол поставив питання, чи справді Степан Бандера має бути «найголовнішим героєм України».

    За його словами, Бандера є одним із діячів національно-визвольного руху, про роль якого потрібно говорити, але так само необхідно визнавати складні та суперечливі сторінки діяльності цього руху.

    Боднар прямо заявив, що серед учасників УПА були особи, причетні до злочинів проти польського цивільного населення. Водночас він нагадав, що злочини проти українців здійснювали і польські формування.

    Таким чином дипломат виступив проти односторонньої моделі історичної пам’яті, в якій одна сторона виступає виключно жертвою, а інша — виключно злочинцем.

    Це особливо важливо у контексті Волинської трагедії 1943–1944 років, яка залишається одним із найболючіших питань у відносинах Києва та Варшави. У Польщі дії УПА проти польського населення кваліфікують як геноцид, тоді як в Україні історики наголошують також на ширшому контексті польсько-українського протистояння та взаємних злочинах.

    Посол закликає до ексгумацій і роботи істориків

    За словами Боднара, реальний шлях до подолання історичного конфлікту — не політичні ультиматуми, а конкретна робота.

    Насамперед ідеться про пошук та ексгумацію поховань, ідентифікацію жертв і можливість їх належного перепоховання по обидва боки кордону.

    У липні сам Боднар брав участь у заходах до Дня пам’яті жертв Волинської трагедії у Варшаві та поклав вінок до меморіалу від імені України.

    Український дипломат переконаний, що саме встановлення конкретних фактів — хто загинув, де похований, хто був відповідальний за конкретні злочини — може поступово вивести дискусію з політичної площини.

    При цьому він наголосив: Польща не повинна отримувати право визначати український пантеон національних героїв.

    Суперечка різко загострилася через рішення Зеленського

    Нинішня дискусія спалахнула з новою силою наприкінці травня 2026 року.

    Президент Володимир Зеленський присвоїв одному з підрозділів Сил спеціальних операцій ЗСУ почесне найменування «Героїв Української повстанської армії».

    Рішення викликало різко негативну реакцію у Польщі. Міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш публічно закликав українську владу переглянути його, заявивши, що державне вшанування УПА є неприйнятним для багатьох поляків.

    На початку червня Косіняк-Камиш зустрівся у Варшаві з керівником Офісу президента України Кирилом Будановим. Однією з ключових тем переговорів стало саме присвоєння підрозділу імені Героїв УПА.

    Польська сторона наполягала, що питання історичної пам’яті не можна відокремлювати від стратегічного партнерства двох країн.

    Навроцький пішов ще далі

    Найгострішим епізодом став конфлікт навколо найвищої польської державної нагороди — ордена Білого Орла.

    Наприкінці травня президент Польщі Кароль Навроцький запропонував позбавити Зеленського цієї нагороди саме через рішення щодо УПА.

    19 червня Навроцький оголосив, що ухвалив відповідне рішення. Він заявив, що вшанування УПА перейшло для Польщі «поріг болю» і суперечить тому значенню, яке має орден Білого Орла.

    Після цього Зеленський повідомив, що повернув нагороду польській стороні. За даними Reuters, до демаршу приєдналися й деякі інші українські посадовці та колишні президенти, які вирішили повернути польські нагороди на знак солідарності.

    Сам Зеленський звинуватив Навроцького в тому, що той загострює історичний конфлікт через внутрішньополітичну боротьбу у Польщі.

    Польща вже пов’язує історичну суперечку з вступом України до ЄС

    Історичний конфлікт поступово почав переходити у площину євроінтеграції.

    Косіняк-Камиш заявляв, що Україна може зіткнутися із серйозними проблемами на шляху до ЄС, якщо продовжуватиме державне вшанування діячів ОУН та УПА. Польща як держава-член має можливість впливати на процес вступу, де на ключових етапах необхідна згода всіх членів Союзу.

    Водночас у медійному просторі з’явилося важливе уточнення. Широко розповсюджену фразу «з Бандерою Україна не вступить до ЄС» у польському телеінтерв’ю насправді спочатку вимовив ведучий, ставлячи питання міністру, а не сам Косіняк-Камиш. Міністр, однак, підтвердив сутність своєї позиції: Польща самостійно вирішуватиме, чи підтримувати членство України, і історичне питання може на це впливати.

    Європарламент також втрутився у дискусію

    Суперечка перестала бути виключно двосторонньою.

    Улітку 2026 року Європейський парламент у резолюції щодо українського євроінтеграційного процесу висловив жаль через рішення про найменування військового підрозділу на честь Героїв УПА. У формулюванні рішення цей крок називали непотрібною та неспровокованою ескалацією історичної суперечки. Внесення відповідної поправки підтримувала Європейська народна партія, до політичної сім’ї якої належать і польські партії.

    Це створило для Києва додатковий виклик: питання, яке десятиліттями було переважно темою українсько-польських відносин, почало проникати у ширшу європейську політику.

    При цьому Польща залишається одним із ключових партнерів України

    Історична суперечка відбувається на тлі надзвичайно тісної співпраці України та Польщі у сфері безпеки.

    Від початку повномасштабного вторгнення Польща стала одним із головних логістичних вузлів постачання західної зброї Україні, прийняла мільйони українських біженців і передала Києву значні обсяги військової техніки.

    Саме тому різке погіршення політичних відносин викликає особливе занепокоєння.

    Reuters у липні повідомляв, що історичні суперечки вже накладаються на інші проблеми між країнами, зокрема розбіжності навколо передачі військових технологій та подальшої оборонної співпраці.

    І Київ, і Варшава одночасно зацікавлені у стримуванні Росії, однак внутрішня політика дедалі сильніше впливає на двосторонні відносини.

    Боднар пропонує іншу формулу

    Саме на цьому тлі заява українського посла виглядає спробою знайти середню позицію.

    З одного боку, Боднар не приймає польського права встановлювати, кого українці повинні або не повинні вважати героями.

    З іншого — дипломат фактично визнає, що сама Україна ще не завершила осмислення суперечливих сторінок своєї історії.

    Він закликає не будувати дискусію за принципом «наш герой — ваш злочинець», а перейти до конкретних фактів та відмовитися від політизації.

    Для цього, на його думку, необхідно одночасно вшановувати український визвольний рух, визнавати злочини його окремих представників, говорити про злочини польської сторони та дати історикам можливість максимально точно встановити картину подій.

    Питання значно ширше за одну постать

    Степан Бандера ніколи не командував УПА безпосередньо у період Волинської трагедії — у той час він перебував у німецькому ув’язненні. Водночас він очолював одну з фракцій Організації українських націоналістів і залишається символічною постаттю руху, з яким пов’язана УПА.

    Для значної частини українців Бандера символізує боротьбу проти радянського та інших окупаційних режимів.

    Для значної частини польського суспільства його ім’я асоціюється насамперед із насильством українського націоналістичного підпілля проти поляків.

    Саме різниця між цими двома історичними пам’ятями і лежить в основі конфлікту.

    Тому слова Боднара про необхідність визначитися «чи ми йдемо з Бандерою, чи з українським народом» варто розглядати не як просту пропозицію відмовитися від Бандери, а як заклик не дозволяти одній історичній постаті визначати зовнішню політику всієї держави.

    За логікою дипломата, Україна має сама сформувати зрілу модель пам’яті — без зовнішніх диктатів, але й без замовчування незручних сторінок власного минулого.

    І саме від того, наскільки Київ і Варшава зможуть відокремити історичну дискусію від сучасного стратегічного партнерства, значною мірою залежатиме, чи стане минуле постійною перешкодою у відносинах двох країн, які сьогодні мають спільну безпекову загрозу — Росію.

  • Народження нової системи союзів на тлі російської агресії

    Народження нової системи союзів на тлі російської агресії

    У 1946 році ще не існувало терміна «холодна війна», хоча її фундамент уже був закладений. На початку 1990-х мало хто припускав, що розпад Радянського Союзу відкриє майже тридцятирічний період безумовного американського лідерства. Нова система майже ніколи не з’являється в момент підписання договору чи закінчення війни. Спочатку починають змінюватися рішення держав. Лише через роки стає зрозуміло, що вони вже живуть за іншими правилами. Саме це сьогодні відбувається з Європою.

    Країни, які десятиліттями скорочували армії, повертають обов’язкову службу та формують нові дивізії. Німеччина, яка зробила демілітаризацію частиною своєї політичної ідентичності, розміщує постійну бронетанкову бригаду в Литві. Фінляндія та Швеція відмовляються від моделі безпеки, що зберігалася з часів Другої світової війни. Польща будує найбільшу сухопутну армію на континенті. Європейські заводи збільшують випуск боєприпасів у кілька разів, а уряди обговорюють не скорочення оборонних витрат, а здатність промисловості забезпечити багаторічну війну високої інтенсивності.

    Жодне з цих рішень не можна пояснити виключно російським вторгненням в Україну. Вони відображають глибшу зміну. Держави більше не виходять із припущення, що порядок, який склався після закінчення холодної війни, здатний самостійно забезпечувати безпеку. Міжнародні інститути не запобігли найбільшій війні в Європі з часів 1945 року. Економічна взаємозалежність не стала гарантією миру. Міжнародне право не зупинило застосування сили проти сусіда. Практично кожен механізм, що вважався основою європейської стабільності, проходить перевірку, якої не було кілька десятиліть.

    На цьому тлі українська війна перестає бути регіональним конфліктом. Вона стає точкою, через яку держави оцінюють власне майбутнє. У Тайбеї вивчають ефективність української моделі оборони. У Варшаві — темпи мобілізації промисловості. У Брюсселі — межі можливостей європейського ВПК. У Пекіні та Вашингтоні — швидкість, з якою демократичні суспільства здатні підтримувати затяжне протистояння. Занадто багато стратегічних розрахунків у різних частинах світу сьогодні залежать від результату однієї війни, щоб розглядати її виключно як європейську кризу.

    Подібні переломи рідко стають очевидними сучасникам. Але існує показник, який зазвичай з’являється саме в такі періоди. За даними Peace Research Institute Oslo, у 2025 році кількість прямих міждержавних воєн досягла восьми — максимального значення з 1946 року. Це не просто статистичний рекорд. Він показує, що війна знову стає прийнятним інструментом зміни міжнародної реальності.

    Руйнування системи взаємних гарантій

    Стара європейська система безпеки не рухнула в один момент 24 лютого 2022 року. Вона розвалювалася десятиліттями, а повномасштабна війна стала лише останнім, уже незворотним актом. Те, що раніше маскувалося під «партнерство» і «взаємозалежність», виявилося крихкою конструкцією з напівмертвих договорів, добровільних обмежень і ілюзії, ніби велика війна на континенті більше неможлива. Найтиховіший, але структурно важливий удар припав по Договору про звичайні збройні сили в Європі. Документ 1990 року колись вважався наріжним каменем постхолодної архітектури: він жорстко обмежував кількість танків, бронетехніки, артилерії та ударної авіації від Атлантики до Уралу і створював систему взаємних інспекцій. Росія формально призупинила його виконання ще 2007-го, а в листопаді 2023-го остаточно вийшла. Через місяць країни НАТО, які все ще числилися учасниками, оголосили про призупинення своїх зобов’язань «на невизначений строк».

    Мало хто помітив цю дату. У новинах вона розчинилася між повідомленнями з фронту. Але саме тоді зник останній юридично зобов’язувальний механізм, який хоч якось стримував гонку звичайних озброєнь на континенті. Сьогодні ніхто не знає точних цифр накопичення техніки біля кордонів — ні в однієї зі сторін. Паралельно померла і політична надбудова. Основоположний акт Росія–НАТО 1997 року і створена на його базі Рада Росія–НАТО довго зберігали статус «існуючих, але непрацюючих».

    3 грудня 2025 року міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський повідомив, що генеральний секретар НАТО Марк Рютте на засіданні міністрів Альянсу заявив: Рада Росія–НАТО та Основоположний акт 1997 року більше не існують. Це була не гучне заява, а суха констатація факту, до якого польська дипломатія, наприклад, йшла роками. Організація з безпеки і співробітництва в Європі, колись задумана як інклюзивний майданчик від Ванкувера до Владивостока, теж перетворилася на тінь. Росія ще до повномасштабного вторгнення дедалі частіше підривала механізми прозорості, передбачені Віденським документом, а у 2023 році відмовилася від щорічного обміну військовою інформацією, який документ зобов’язує проводити. Спеціальна моніторингова місія в Україні була згорнута.

    Зараз ОБСЄ формально зберігає існування, але її військово-політичний вимір фактично втратив значну частину своєї ефективності. Механізми контролю та довіри, які десятиліттями залишалися основою європейської безпеки, були підірвані через блокування домовленостей і відмову Росії від частини зобов’язань у сфері військової прозорості. Руйнування відбувалося і в менш очевидних сферах. Енергетична взаємозалежність, яку в Берліні та Парижі довгий час розглядали як спосіб зменшення ризику конфлікту, після 2022 року перетворилася на стратегічну вразливість. Скорочення російських поставок газу та пошкодження «Північних потоків» змінили енергетичну архітектуру Європи: європейська промисловість втратила доступ до значної частини дешевого трубопровідного ресурсу, а Москва — один із найбільших експортних ринків.

    Стратегічне середовище, яке Росія десятиліттями будувала навколо ідеї нейтральності сусідніх держав, також зазнало фундаментальних змін. Вступ Фінляндії та Швеції до НАТО розширив присутність Альянсу біля російських кордонів і змінив військовий баланс у Північній Європі. Від Арктики до Чорного моря сформувався новий пояс протистояння, якого не існувало в такому масштабі після завершення холодної війни. Цифри переозброєння лише підтверджують масштаб цього зламу. За даними SIPRI, сукупний імпорт основних озброєнь 29 європейськими членами НАТО у 2021–2025 роках зріс на 143% порівняно з періодом 2016–2020 років.

    Але зростання це хаотичне, з перекосами в бік американських і південнокорейських систем, із затримками поставок і внутрішніми суперечностями ЄС щодо спільних закупівель. Стара система передбачала передбачуваність і прозорість. Нова — форсоване, часто непрозоре нарощування сил в умовах, коли попередні обмежувачі вже не діють. У результаті Європа опинилася в стані, який важко назвати навіть «новою холодною війною». Холодна війна мала свої правила, канали зв’язку і договори. Зараз немає ні того, ні іншого, ні третього. Залишилися лише зростаючі військові бюджети, взаємна недовіра і розуміння, що будь-яка майбутня архітектура безпеки будуватиметься не на спільних принципах, а на жорсткому балансі сили.

    Кінець старої моделі та формування нової системи безпеки

    Наслідки війни в Україні давно перестали обмежуватися лінією фронту. Російське вторгнення змінює не лише співвідношення сил у Європі, а й логіку функціонування всієї системи міжнародної безпеки. Війна створила в Росії економічну залежність від постійного розширення військового виробництва. Галузі, пов’язані з оборонними замовленнями, отримали додаткове фінансування і робочі місця, однак це відбулося ціною дедалі більшої мілітаризації економіки та витіснення цивільних секторів

    Одночасно регіональні бюджети взяли на себе значну частину витрат, пов’язаних із війною. За оцінками Банку Фінляндії (BOFIT), такі видатки суб’єктів федерації зросли з приблизно 1,9 трлн рублів у 2022 році до 3,5 трлн у 2025-му, досягнувши близько 13,2% сукупних регіональних витрат. Паралельно сукупний дефіцит регіональних бюджетів у 2025 році наблизився до 1,5 трлн рублів. Для губернаторів це означає, що майбутнє скорочення військових видатків може створити не лише соціальні, а й серйозні бюджетні ризики.

    Європа переходить від тимчасового кризового реагування до довгострокового розширення оборонної промисловості. ЄС запустив програму ASAP (Act in Support of Ammunition Production), спрямовану на нарощування виробничих потужностей артилерійських боєприпасів до 2 млн снарядів на рік до кінця 2025 року. За даними IISS, вартість контрактів на закупівлю озброєнь, укладених європейськими членами НАТО після лютого 2022 року, майже подвоїлася — зі 131,8 млрд доларів у 2018–2021 роках до понад 245 млрд доларів станом на середину 2025 року.

    Рішення про будівництво заводів, багаторічні контракти і реформу закупівель дедалі частіше приймаються так, ніби конфлікт високої інтенсивності перестав бути винятком. Головним наслідком може виявитися не саме зростання витрат, а зникнення ідеї, що європейська безпека знову може будуватися навколо тимчасових криз. Після 2022 року інституційні та промислові рішення дедалі частіше виходять із розрахунку на тривалу нестабільність. Ці два процеси працюють разом. У Росії формується коаліція інтересів, для якої продовження високої інтенсивності вже стало частиною економічної та політичної реальності. У Європі промисловість і інститути перебудовуються під тривалу конфронтацію як під новий базовий сценарій.

    Водночас для США війна стала сигналом, що епоха, коли одна технологічна перевага могла компенсувати обмежені виробничі потужності, завершується. Після десятиліть, коли головним показником сили вважали технологічний відрив, повертається значення промислової витривалості — здатності держави вести довгу боротьбу на рівні виробництва, ресурсів і союзів.

    Для України це означає, що її значення починає визначатися не лише тим, що відбувається на полі бою. Уперше за десятиліття навколо однієї війни одночасно перебудовуються промислова політика, бюджетні пріоритети, військове планування і механізми союзництва найбільших держав. Це перетворює Україну з учасника конфлікту на фактор довгострокової інституційної трансформації.

    Виникнення центрів сили та союзництва

    Вперше після Другої світової війни Німеччина розгортає постійну бронетанкову бригаду за межами власної території — у Литві. 45-та танкова бригада має до кінця 2027 року досягти повної боєготовності й налічувати близько 4800 військовослужбовців та близько 200 цивільних працівників. Для Берліна це означає безпрецедентний відхід від післявоєнної практики, за якої великі бойові з’єднання Бундесверу не розміщувалися на постійній основі за кордоном. Для країн Балтії це, своєю чергою, означає, що захист східного флангу НАТО перестає бути лише політичним зобов’язанням і набуває цілком матеріальної форми.

    Польща фактично формує новий оборонний центр разом із Південною Кореєю. За даними SIPRI, у 2021–2025 роках майже половина всього польського імпорту основних озброєнь припала саме на Сеул. Контракти передбачають постачання до тисячі танків K2, майже 700 самохідних гаубиць K9, близько 300 реактивних систем Chunmoo та десятків легких бойових літаків FA-50. Водночас важливішими за самі закупівлі стають виробничі зміни: частину виробництва танків K2PL планують локалізувати в Польщі. Таким чином співпраця виходить далеко за межі звичайного імпорту озброєнь, поєднуючи передачу технологій, спільне виробництво та розвиток польської оборонної промисловості.

    Паралельно змінюється і сама логіка союзів. Якщо раніше основним майданчиком координації залишалося НАТО, то тепер дедалі більшого значення набувають двосторонні та регіональні оборонні угоди. Франція і Польща підписали Договір Нансі із взаємними гарантіями оборони, Велика Британія та Німеччина уклали Trinity House Agreement, а Франція, Німеччина, Італія та Польща започаткували програму ELSA зі спільної розробки далекобійних ударних систем. Північні країни інтегрують свої повітряні сили, а окремі європейські армії дедалі глибше поєднують свої структури. Це ще не «європейська армія», але вже й не сукупність незалежних національних сил. Формується мережа оборонних зв’язків, яка дедалі менше залежить від одного центру ухвалення рішень.

    Змінюється і зовнішня географія європейської безпеки. Європейський Союз почав укладати Security and Defence Partnerships із державами, які ще недавно перебували поза традиційним колом європейської оборонної політики, — від Великої Британії та Канади до Японії, Південної Кореї й Австралії. Ці угоди не замінюють НАТО, але створюють додаткову мережу технологічної, промислової та військово-політичної співпраці, яка поступово зменшує критичну залежність Європи від американських ресурсів.

    Усе це супроводжується наймасштабнішим переозброєнням європейського континенту за останні десятиліття. За оцінками IISS, після лютого 2022 року загальна вартість контрактів на закупівлю озброєнь європейськими членами НАТО зросла майже вдвічі — зі 131,8 до понад 245 мільярдів доларів. Rheinmetall збільшує виробництво 155-мм артилерійських снарядів із 70 тисяч у 2022 році до 1,1 мільйона до 2027-го, а загальнівиробничі можливості Європи вже наближаються до двох мільйонів пострілів на рік. Ще кілька років тому такі масштаби здавалися надлишковими для континенту, який десятиліттями готувався переважно до локальних операцій. Тепер вони стають базовою умовою підготовки до тривалого високоінтенсивного конфлікту.

  • ЄС виділить Україні 1,4 млрд євро з російських активів: куди підуть кошти

    ЄС виділить Україні 1,4 млрд євро з російських активів: куди підуть кошти

    Європейський Союз спрямує Україні 1,4 мільярда євро, отриманих із доходів від заморожених російських активів. Кошти використають для посилення обороноздатності та зміцнення стійкості української держави.

    Про це заявили президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн та прем’єр-міністр України Сергій Корецький.

    За словами Урсули фон дер Ляєн, рішення ухвалене на тлі нової хвилі масованих російських ударів по цивільній інфраструктурі України.

    “Ми знову прокидаємося з новинами про жахливі злочини, скоєні Росією через її повітряні атаки на Україну. Росія має заплатити за руйнування, які вона спричинила. І ми використовуємо кошти, отримані від знерухомлених російських активів, щоб переконатися в цьому”, – наголосила очільниця Єврокомісії.

    Прем’єр-міністр України Сергій Корецький підтвердив, що кошти вже спрямовуються Україні та будуть використані для зміцнення оборонних можливостей країни.

    “Кошти будуть використані на посилення оборони та зміцнення стійкості нашої держави. Відповіддю на російський терор має бути посилення України. За кожен новий злочин Росія має платити. Дякуємо всім нашим європейським партнерам за принципову позицію. Це надає сили”, – зазначив глава уряду.

    Рішення про виділення фінансування було оголошене після чергової масованої атаки Росії на Україну в ніч на 5 серпня.

    Тоді російські війська завдали комбінованого удару по Києву та Київській області, застосувавши балістичні ракети й ударні безпілотники. У столиці виникли масштабні пожежі на складах і в житлових будинках, десятки людей зазнали поранень.

    У Київській області наслідки атаки були ще трагічнішими. У Броварському, Бучанському та Фастівському районах загинули 14 людей, ще близько 30 отримали поранення. Через удари по логістичних центрах тимчасово призупиняли рух поїздів на Броварщині.

    Також під час атаки російські війська касетними боєприпасами знищили сортувальний центр “Нової пошти” у Києві. Внаслідок удару загинули троє людей, ще восьмеро отримали поранення. Після цього прем’єр-міністр Сергій Корецький повідомив про проведення термінових зустрічей уряду з представниками бізнесу для оцінки наслідків атаки та координації подальших дій.