Golovnitemu.com

Позначка: Європейський Союз

  • Прем’єр Нідерландів закликав надіслати Путіну «сильний сигнал» з Гааги

    Прем’єр Нідерландів закликав надіслати Путіну «сильний сигнал» з Гааги

    Прем’єр-міністр Нідерландів Роб Єттен закликав європейські країни не послаблювати підтримку України та максимально посилити міжнародний тиск на Росію, щоб змусити президента РФ Володимира Путіна припинити війну. За його словами, лише єдина позиція всіх європейських держав, міжнародних організацій та партнерів України здатна переконати Кремль у тому, що продовження агресії не має перспектив. Він наголосив, що Росія повинна зрозуміти: єдиним шляхом є негайне припинення вогню та початок змістовних переговорів про справедливий і тривалий мир.

    Про це Роб Єттен заявив, повідомляє “Укрінформ”.

    Глава уряду Нідерландів наголосив, що війна Росії проти України вже давно перестала бути лише регіональним конфліктом. На його переконання, сьогодні Україна фактично стоїть на захисті всієї Європи, її безпеки та міжнародного правопорядку, який сформувався після Другої світової війни.

    За словами прем’єра, українські військові захищають не тільки власну державу, а й принципи міжнародного права, суверенітету та територіальної цілісності держав, які лежать в основі сучасної системи безпеки. Саме тому підтримка України є питанням не лише солідарності, а й стратегічного інтересу всіх демократичних країн.

    Єттен зазначив, що Україна сьогодні стримує агресора, який відкрито порушує міжнародне право, нехтує нормами Статуту ООН, систематично завдає ударів по цивільній інфраструктурі та продовжує ескалацію війни. Саме тому, наголосив він, європейські держави повинні демонструвати незмінну єдність та не дозволяти Росії розраховувати на втому союзників від війни.

    “Україна також захищає міжнародний правопорядок, заснований на правилах, включно з ОБСЄ та зобов’язаннями, які всі ми на себе взяли. Саме тому Нідерланди твердо підтримують Україну і продовжуватимуть це робити. Надзвичайно важливо, щоб ми всі зберігали єдність і не втрачали темпу у підтримці України та посиленні тиску на Росію, адже це вже довело свою ефективність”, — заявив Роб Єттен.

    Прем’єр підкреслив, що санкційна політика Заходу вже суттєво вплинула на російську економіку, оборонно-промисловий комплекс та фінансову систему. Водночас, на його думку, цього поки недостатньо для того, щоб Кремль остаточно відмовився від продовження війни. Саме тому міжнародний тиск необхідно не лише зберігати, а й постійно посилювати.

    Особливу увагу глава уряду Нідерландів приділив ролі Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Він наголосив, що ОБСЄ залишається важливим майданчиком для координації міжнародних зусиль із підтримки України та захисту основоположних принципів європейської безпеки.

    За словами Єттена, лише повна єдність усіх країн-членів організації здатна сформувати достатній політичний тиск на Москву. Він закликав держави Європи виступити єдиним фронтом та надіслати Кремлю недвозначний сигнал про те, що агресія не принесе Росії бажаного результату.

    “Нам потрібна європейська єдність на всіх рівнях, у тому числі в рамках ОБСЄ, щоб максимально посилити тиск на Путіна і змусити Росію припинити цю війну. Ми повинні показати Путіну, що єдиний шлях — це негайне припинення вогню та участь у змістовних переговорах щодо справедливого і тривалого миру. Я закликаю вас надіслати цей сильний сигнал з Гааги до Москви”, — наголосив прем’єр.

    Єттен зазначив, що будь-які спроби послабити санкційний режим або зменшити підтримку України лише створять у Кремлі хибне враження, що Захід готовий поступово відмовитися від допомоги Києву. На його думку, саме послідовність та єдність союзників є одним із головних чинників, які стримують подальшу російську агресію.

    Окремо глава нідерландського уряду звернув увагу на питання незаконного утримання Росією співробітників Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Він закликав Москву негайно звільнити трьох представників ОБСЄ, наголосивши, що їхнє затримання є грубим порушенням міжнародного права та міжнародних зобов’язань Російської Федерації.

    Виступ Роба Єттена відбувся на тлі нової хвилі російських атак на українські міста. Останніми днями російська армія здійснила масовані удари по Сумах, Харкову, Запоріжжю та інших регіонах України, застосувавши ракети, ударні безпілотники та керовані авіаційні бомби. Унаслідок цих атак були пошкоджені житлові будинки, лікарні, підприємства, об’єкти критичної інфраструктури, а також загинули й постраждали мирні жителі.

    Після чергових російських обстрілів президент України Володимир Зеленський також закликав міжнародних партнерів значно посилити тиск на Кремль. За його словами, лише рішучі економічні, дипломатичні та політичні заходи здатні змусити Росію відмовитися від продовження війни та припинити щоденний терор проти українських міст.

    Президент України наголосив, що Росія не зможе ігнорувати консолідовану позицію Сполучених Штатів, країн “Великої сімки”, “Великої двадцятки” та європейських держав. Він підкреслив, що партнери мають достатньо механізмів для посилення санкційного тиску, зокрема шляхом запровадження нових обмежень проти енергетичного сектору Росії, її фінансової системи, оборонної промисловості та так званого “тіньового флоту”, який використовується для обходу міжнародних санкцій.

    Останніми місяцями країни Європейського Союзу та інші партнери України продовжують працювати над новими пакетами санкцій, спрямованими на скорочення доходів Росії від експорту енергоносіїв, ускладнення виробництва сучасного озброєння та обмеження доступу російської економіки до критично важливих технологій.

    У Нідерландах наголошують, що лише збереження єдності між союзниками, подальше посилення санкційного режиму, стабільна військова та фінансова допомога Україні, а також чітка й послідовна позиція міжнародної спільноти можуть змусити Кремль переглянути свої плани. На думку Роба Єттена, Путін має отримати однозначний сигнал про те, що війна не принесе Росії бажаного результату, а єдиним виходом із ситуації залишається припинення бойових дій і початок реальних переговорів про справедливий та довготривалий мир.

  • Туск закликав не брати нових фінансових зобов’язань перед Україною

    Туск закликав не брати нових фінансових зобов’язань перед Україною

    Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск напередодні саміту НАТО закликав польську делегацію утриматися від взяття нових фінансових зобов’язань щодо України. За словами глави уряду, Варшава вже виконує надзвичайно великий обсяг завдань, пов’язаних із захистом східного кордону Європейського Союзу та східного флангу НАТО, тому під час переговорів із союзниками необхідно враховувати вже існуючий внесок Польщі у безпеку Європи. Водночас Туск підкреслив, що така позиція жодним чином не означає відмову від підтримки України чи зміну ставлення Варшави до російсько-української війни.

    Про це прем’єр Польщі заявив під час пресконференції напередодні саміту НАТО.

    Дональд Туск звернувся до польської делегації, яку очолює президент Кароль Навроцький, із проханням не робити заяв, що можуть передбачати нові фінансові зобов’язання Польщі перед Україною. За його словами, під час переговорів необхідно враховувати той факт, що Польща вже сьогодні витрачає значні ресурси на власну оборону, модернізацію армії, зміцнення державного кордону та забезпечення безпеки всього східного рубежу Європейського Союзу.

    Глава польського уряду наголосив, що його застереження не пов’язане з небажанням допомагати Україні. Навпаки, він підкреслив, що Польща була і залишається одним із найпослідовніших союзників Києва з перших днів повномасштабного вторгнення Росії.

    “Це не тому, що я вважаю, що Україні не потрібна фінансова підтримка. Я вважаю, що Польща має дуже значні зобов’язання на всьому східному кордоні ЄС, і кожен має це враховувати”, – заявив Туск.

    За словами прем’єра, Польща вже зробила надзвичайно багато для підтримки України та зміцнення європейської безпеки. Від початку повномасштабної війни країна прийняла мільйони українських громадян, які були змушені залишити свої домівки через бойові дії. Польська територія також стала головним логістичним вузлом для постачання військової, гуманітарної та фінансової допомоги Україні від країн Заходу.

    Саме через Польщу проходить значна частина озброєння, боєприпасів, техніки та іншої допомоги, яку союзники надають українським Силам оборони. Крім того, Варшава однією з перших передала Україні значні обсяги військової техніки, включаючи танки, артилерію, бронетехніку, боєприпаси та інше озброєння.

    Окремо Туск наголосив, що Польща сьогодні несе значне фінансове навантаження через необхідність зміцнювати власну обороноздатність. Після початку повномасштабної війни країна суттєво збільшила оборонний бюджет, розпочала масштабне переозброєння армії та реалізує великі програми закупівлі сучасної військової техніки у США, Південній Кореї та інших країнах.

    Крім цього, польська влада продовжує інвестувати значні кошти у зміцнення кордону з Білоруссю, який останніми роками залишається одним із найбільш напружених напрямків. Варшава регулярно заявляє про гібридні атаки з боку режиму Олександра Лукашенка, який, за оцінками польської влади, діє за підтримки Кремля, використовуючи нелегальну міграцію як інструмент політичного тиску на Європейський Союз.

    На думку Туска, саме через це союзники повинні враховувати не лише майбутні внески Польщі, а й ті ресурси, які країна вже вкладає у забезпечення безпеки всього європейського простору. Він наголосив, що східний кордон Польщі фактично є зовнішнім кордоном Європейського Союзу та одним із найважливіших рубежів НАТО.

    Заява польського прем’єра пролунала напередодні саміту НАТО, який відбудеться 7–8 липня. Очікується, що одним із головних питань зустрічі стане довгострокова підтримка України та створення нового міжнародного фонду військової допомоги обсягом 40 мільярдів євро. Союзники планують обговорити механізми фінансування цього фонду, розподіл внесків між країнами-членами Альянсу, а також подальшу координацію допомоги українській армії.

    Саме у зв’язку з цими переговорами Туск закликав польських представників займати обережну позицію щодо будь-яких нових фінансових рішень. За його словами, Польща не повинна брати на себе додаткові зобов’язання без урахування вже понесених витрат і свого внеску у спільну безпеку.

    Водночас глава уряду окремо наголосив, що підтримка України відповідає стратегічним інтересам самої Польщі. Він неодноразово заявляв, що результат війни безпосередньо визначатиме рівень безпеки всієї Центральної та Східної Європи. Саме тому Варшава й надалі підтримуватиме Київ політично, дипломатично та у сфері безпеки.

    Заява Туска свідчить про прагнення польського уряду знайти баланс між подальшою підтримкою України та захистом власних національних інтересів. У Варшаві наголошують, що Польща вже входить до числа країн, які витрачають найбільшу частку валового внутрішнього продукту на оборону серед усіх членів НАТО, а тому її внесок у європейську безпеку має бути належним чином оцінений союзниками.

    Останнім часом у країнах Альянсу тривають активні дискусії щодо того, як розподіляти фінансове навантаження, пов’язане з підтримкою України. Більшість держав погоджуються, що допомога Києву повинна зберігатися, однак дедалі частіше наголошують на необхідності більш справедливого розподілу витрат між усіма союзниками з урахуванням уже здійснених внесків окремих держав.

    Крім питання військової допомоги Україні, на саміті НАТО також планують обговорити подальше зміцнення східного флангу Альянсу, збільшення оборонних витрат країн-членів, розвиток спільних оборонних програм та заходи із стримування Росії.

    На цьому тлі українська сторона також попередила про активізацію російських інформаційних операцій, спрямованих на погіршення відносин між Києвом і Варшавою. За даними української влади, російські спецслужби готують нову кампанію навколо теми Волинської трагедії, яка має на меті посилити напруженість між двома державами та підірвати єдність союзників, що підтримують Україну у війні проти Росії. Саме тому Київ і Варшава неодноразово наголошували, що історичні питання не повинні використовуватися як інструмент для розколу партнерських відносин, особливо в умовах триваючої російської агресії.

  • ЄС хоче вдарити по виробництву “Шахедів”: під санкціями може опинитися “Комета”

    ЄС хоче вдарити по виробництву “Шахедів”: під санкціями може опинитися “Комета”

    Європейський Союз уже наступного тижня може затвердити новий пакет санкцій, спрямований проти підприємств і структур, які забезпечують виробництво російських ударних безпілотників типу “Шахед”. До нового переліку обмежень із високою ймовірністю увійдуть виробники ключових комплектуючих для цих дронів, зокрема навігаційної системи “Комета”, яка використовується для наведення безпілотників на цілі. Таким чином ЄС продовжує курс на посилення санкційного тиску не лише на російський військово-промисловий комплекс загалом, а й на конкретні технології та підприємства, без яких виробництво сучасного озброєння стає значно складнішим.

    Про це повідомив уповноважений президента України з питань санкційної політики Владислав Власюк в ефірі телеканалу “Ми-Україна”.

    За його словами, Європейський Союз уже найближчими днями може погодити черговий пакет санкцій, який буде значно меншим за масштабами, ніж попередні. Водночас його значення полягає не в кількості нових фігурантів, а у виборі цілей, адже обмеження стосуватимуться саме виробників критично важливих компонентів для російських ударних безпілотників.

    Власюк зазначив, що наразі йдеться про пакет, який включатиме менш як десять позицій. До нього увійдуть компанії та структури, діяльність яких пов’язана із виробництвом або постачанням окремих елементів, необхідних для створення дронів-камікадзе, які Росія регулярно використовує під час масованих атак по території України.

    “Це буде зовсім невеликий пакет – менше 10 позицій, пов’язаних із виробниками деяких ключових компонентів для “Шахедів”, – повідомив уповноважений президента.

    За словами Власюка, одним із найімовірніших кандидатів на запровадження санкцій є навігаційна система “Комета”. Саме вона забезпечує орієнтування безпілотників під час польоту та допомагає їм досягати визначених цілей. Українська сторона вже тривалий час рекомендує міжнародним партнерам звернути особливу увагу саме на цей компонент, оскільки його виробництво має важливе значення для функціонування російських ударних дронів.

    “Дуже ймовірно, що до нього увійде навігаційна система “Комета”. Це гарна мета, це наша рекомендація”, – заявив Власюк.

    Він наголосив, що санкційна політика має бути максимально точковою та спрямованою на ті підприємства, які фактично забезпечують роботу російського військово-промислового комплексу. На його думку, обмеження проти виробників критично важливих комплектуючих можуть виявитися значно ефективнішими, ніж санкції лише проти готової військової продукції або окремих державних підприємств.

    Україна вже неодноразово закликала західних партнерів приділяти більше уваги саме виробничим ланцюгам, які забезпечують випуск російської зброї. Йдеться про виробників електроніки, навігаційного обладнання, мікросхем, систем зв’язку та інших технологічних компонентів, без яких виготовлення сучасних ракет і безпілотників є неможливим або суттєво ускладнюється.

    Особливу увагу українська влада приділяє боротьбі зі схемами обходу міжнародних санкцій. Попри масштабні обмеження, запроваджені після початку повномасштабного вторгнення, Росія продовжує отримувати окремі компоненти через треті країни, використовуючи мережу посередників, фіктивних компаній та механізми паралельного імпорту. Саме тому Київ регулярно передає партнерам інформацію про виробників, постачальників і логістичні маршрути, які допомагають російському оборонному сектору уникати санкційного тиску.

    За оцінками української влади, перекриття каналів постачання ключових комплектуючих здатне істотно скоротити темпи виробництва ударних безпілотників. Це особливо важливо на тлі того, що Росія майже щодня застосовує “Шахеди” для атак на українські міста, енергетичну інфраструктуру, промислові підприємства та цивільні об’єкти. Масовані нічні атаки дронами стали одним із головних елементів російської повітряної кампанії, а тому будь-яке обмеження можливостей їхнього виробництва розглядається Україною як важливий внесок у зміцнення безпеки.

    Новий пакет санкцій також демонструє зміну підходу Європейського Союзу до санкційної політики. Якщо на початку повномасштабної війни основний акцент робився на фінансових установах, великих державних корпораціях, енергетичному секторі та російських посадовцях, то тепер дедалі більше уваги приділяється підприємствам, які забезпечують функціонування оборонної промисловості Росії. Мета такого підходу полягає у поступовому руйнуванні виробничих ланцюгів, необхідних для виготовлення сучасного озброєння.

    Українська сторона розраховує, що санкційний тиск і надалі посилюватиметься, а перелік компаній, причетних до виробництва російських ракет, безпілотників та інших видів озброєння, поступово розширюватиметься. У Києві наголошують, що ефективність санкцій значною мірою залежить від швидкості їхнього запровадження, координації між союзниками та здатності оперативно реагувати на нові схеми обходу обмежень.

    Водночас Україна продовжує інформувати міжнародних партнерів про походження комплектуючих, які використовує Росія у своєму озброєнні. Зокрема, раніше українська влада передала китайській стороні матеріали, що, за її даними, свідчать про використання китайських компонентів у російських системах озброєння. Однак, як зазначалося, протягом останніх шести місяців офіційної реакції Пекіна на ці матеріали так і не було.

  • Невидима інфраструктура війни, ціна самовідданості українських волонтерів

    Невидима інфраструктура війни, ціна самовідданості українських волонтерів

    У перші тижні повномасштабного вторгнення увага всього світу була прикута до героїзму українських військових. Всередині країни одночасно з мобілізацією армії відбувалася безпрецедентна мобілізація громадянського суспільства. Сотні тисяч людей без державного фінансування вибудували систему закупівель, логістики, евакуації, гуманітарної допомоги та технічного забезпечення. Саме ця система в багатьох випадках дозволила виграти критично важливий час, поки державні механізми адаптувалися до умов війни.

    Виконавчий директор фонду «Повернись живим» Тарас Чмут підкреслював, що завдання волонтерів ніколи не полягало в заміні держави. Вони лише підставляли плече в конкретний момент. Однак обсяг завдань виявився настільки великим, що добровольці фактично перетворилися в паралельну систему забезпечення армії. Сергій Притула неодноразово відзначав перевагу волонтерського руху в швидкості прийняття рішень. Державна машина об’єктивно не здатна реагувати так само швидко, тому саме добровольці часто закривали найнагальніші потреби фронту.

    Найбільші волонтерські фонди демонструють вражаючі результати: «Повернись живим» передав Силам оборони 157 тисяч FPV-дронів, 5,4 тисячі одиниць ствольної зброї, 2,4 тисячі пікапів та понад 100 розвідувальних комплексів за 12 років, зібравши понад 48 млрд грн з 2014 року. Фонд Сергія Притули залучив близько 12,1 млрд грн на початок 2026 року.

    Однак за цими цифрами ховається зростаюча криза: активна участь у волонтерстві впала з пікових 74% дорослих українців у 2022 році до приблизно 37% у 2023-му та близько 24–27% у 2024–2025 роках. Станом на 2026 рік у реєстрі Державної податкової служби зареєстровано близько 12 тисяч офіційних волонтерів, але реальна кількість щоденно активних людей значно більша, хоча загальний тренд на зниження залученості зберігається. Тисячі активістів визнаються, що перебувають на межі сил. Ця невидима тріщина загрожує не тільки поточній логістиці та гуманітарній допомозі, а й довгостроковій здатності суспільства до відновлення після війни.

    Початок великого волонтерського руху

    Волонтерський рух сягає корінням 2014 року, коли після Євромайдану та початку бойових дій на Донбасі українська армія раптово опинилася віч-на-віч із реальністю сучасної війни. Солдати їхали на фронт без достатнього сучасного спорядження, засобів зв’язку, тепловізорів, прицілів і навіть елементарних аптечок. Саме в цей момент тисячі звичайних громадян: учителі, IT-спеціалісти, підприємці, студенти та пенсіонери взяли ініціативу у свої руки.

    Так народилися перші великі ініціативи: «Повернись живим», Army SOS, «Народний тил», «Крила Фенікса» та сотні локальних груп по всій країні. Люди збирали гроші через соціальні мережі, везли на передову їжу, медикаменти, обмундирування, ремонтували та модернізували техніку, навчали військових тактичної медицини, роботи з дронами та основ виживання. Вони організовували евакуацію поранених, допомагали внутрішньо переміщеним особам, створювали волонтерські хаби та займалися психологічною підтримкою.

    Масово плели маскувальні сітки на кухнях, балконах і в спеціальних волонтерських майстернях. Цей рух став одним із наймасовіших і символічних. Цілі родини, школярі, пенсіонери, офісні працівники після роботи сідали за плетіння. Сітки робили з звичайних пластикових пляшок, тканин і мотузок. Тисячі квадратних метрів таких сіток щотижня відправлялися на фронт, допомагаючи ховати позиції, техніку та бійців від ворожих дронів і розвідки. Це був справжній народний внесок, доступний кожному.

    До травня 2015 року в системній волонтерській діяльності вже брали участь близько 14,5 тисячі людей і понад 2,5 тисячі організацій. Це була справжня народна самооборона тилу.

    Довіра до волонтерів у ті роки сягала 60–71%, значно випереджаючи більшість державних інститутів. При Міністерстві оборони навіть з’явилася Рада волонтерів, щоб координувати зусилля. Ці люди не просто допомагали, вони буквально рятували ситуацію в перші роки війни на Донбасі.

    Об’єднання зусиль українських та європейських волонтерів

    З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року волонтерський рух, корені якого сягали 2014 року, пережив справжній вибуховий ріст. Те, що раніше було потужною, але все ж обмеженою за масштабом системою підтримки армії та постраждалих, перетворилося на масове народне явище, яке охопило практично все суспільство. За даними опитувань, у 2022 році в тій чи іншій формі волонтерською діяльністю займалися до 74% дорослих українців. Люди кидали звичну роботу, знімали останні заощадження, перетворювали квартири та гаражі на склади й майстерні. За перші тижні та місяці війни добровольці організували евакуацію сотень тисяч цивільних із прифронтових та окупованих територій, створили мережі доставки гуманітарної допомоги в обложені міста, розгорнули пункти прийому та розподілу біженців усередині країни, а також налагодили безперебійні канали поставок на фронт.

    Ця хвиля самовідданості не обмежилася межами України. Уже в перші дні після 24 лютого президент Володимир Зеленський звернувся до громадян інших країн із закликом приєднатися до захисту України. У відповідь на це за кілька тижнів до Міжнародного легіону оборони України подали заявки понад 16-20 тисяч іноземців із 52 країн. Більшість з яких це колишні військові, ветерани конфліктів в Іраку та Афганістані, лікарі, інженери. Частина з них влилася в бойові підрозділи, інші допомагали в тилу — як медики, інструктори, водії евакуаційних колон або волонтери гуманітарних місій.

    Європейський Союз відреагував на цей сплеск громадянської самоорганізації швидко й масштабно. Уже в червні 2022 року Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС — політичний жест солідарності, який багато аналітиків пов’язували в тому числі з бажанням підтримати моральний стан українського суспільства та його волонтерського тилу. Паралельно Брюссель та окремі країни-члени запустили безпрецедентні за обсягом програми допомоги: мільярди євро на гуманітарні потреби, підтримку громадянського суспільства та відновлення. Значна частина цих коштів ішла через українські та міжнародні НГО, багато з яких спиралися саме на волонтерські мережі. У європейських країнах тисячі звичайних громадян самі ставали волонтерами: збирали та відправляли вантажі, приймали українських біженців у себе вдома (лише Польща прийняла понад 1,5 млн осіб у перші місяці), працювали на кордонах у пунктах прийому та сортування допомоги. Це створило своєрідну транскордонну «невидиму інфраструктуру», без якої українська система волонтерства зазнавала б значно більших труднощів.

    Серед тих, хто приїхав в Україну і залишився, були люди з дуже різними біографіями. Новозеландська лікарка з позивним Kiwi, залишивши комфортне життя у своїй країні, служила бойовим медиком і бійцем у 2-му Міжнародному легіоні. Вона пояснювала свій вибір так:

    «Майже всі у світі бачать незаконну агресію Росії. Я уявила, якби мою власну країну завтра захопили. Я просто приїхала допомагати, чим могла».

    Пізніше вона додала:

    «Заради свободи всього світу це має закінчитися перемогою України. Ми не можемо дозволити агресору брати те, що він хоче, поки інші країни просто дивляться. Я думаю, світу пощастило, що Україна веде цю битву за всіх».

    Норвезька рибалка та депутатка парламенту Сандра Андерсен Ейра приєдналася до українських морських піхотинців як бойовий медик. Для неї це було питанням історичної справедливості:

    «Для нас це було моральним обов’язком допомогти, тому що в останній раз, коли на нашому континенті була велика війна — у моїй країні Норвегію окупувала Німеччина з 1940 по 1945 рік, — багато країн прийшли нам на допомогу. Сьогодні ми робимо те саме для України».

    Британо-український волонтер Ігор Гаврилко, який жив у Лондоні, залишив роботу і приїхав в Україну вже в перші дні війни. Він допомагав з евакуацією родини, навчався тактичної медицини та працював перекладачем. На питання, чи готовий він воювати і загинути за рідну країну, відповів коротко й жорстко:

    «Так. Мій дід провів 10 років у радянському таборі в Казахстані».

    І додав:

    «Мій план — це відсутність плану».

    Ці історії — лише видима частина набагато ширшого явища. Тисячі іноземців (за різними оцінками, від кількох тисяч до понад 10 тисяч реально прибулих) внесли вклад не тільки на передовій, а й у тиловій інфраструктурі: допомагали з логістикою, медичною евакуацією, навчанням українських військових, збором і доставкою допомоги. Станом на 2026 рік відомо, що близько 750 іноземних добровольців загинули в Україні, віддавши життя за цінності, які вони вважали спільними з українцями.

    Таким чином, 2022 рік став моментом, коли українське волонтерство з внутрішнього явища перетворилося на частину глобальної мережі солідарності. Європейський Союз і громадяни європейських країн відповіли не тільки грошима та політичними рішеннями, а й власною людською участю — від прийому біженців до особистої присутності на українській землі. Ця взаємна підтримка дозволила виграти критично важливий час і створити ту саму «невидиму інфраструктуру», без якої опір у перші місяці війни був би значно складнішим. Однак уже тоді почали проявлятися перші ознаки втоми, які пізніше переросли в системну кризу участі, про яку говорилося вище.

    Зворотний бік волонтерства та ціна постійної допомоги

    За зовнішньою картиною героїзму та величезних зборів ховається важка ціна, яку платять самі волонтери. Постійне перебування в режимі надзвичайної ситуації неминуче призводить до емоційного, психологічного та фізичного виснаження.

    Насамперед, це емоційне перевантаження: волонтери щодня стикаються з чужим болем, смертю близьких, пораненнями та руїнами, що викликає вторинну травматизацію.

    Крім того, величезна відповідальність: помилка може коштувати життя, а працювати доводиться в умовах дефіциту часу та ресурсів.

    Ще одна важлива причина — хронічне перевантаження без ротації та відпочинку: поєднання кількох ролей, відсутність вихідних, фінансові витрати зі своєї кишені та зростаюче байдуже ставлення суспільства («люди звикли до війни, відгук падає»).

    Психологи, які працюють з волонтерами, підкреслюють специфіку воєнного часу. Психологиня Ольга Шабловська зазначає:

    «Для країни важливо те, щоб кожен із нас був у нормальному психологічному стані, а не в тотальному виснаженні».

    Психологиня Леся Ковальчук пояснює механізм:

    «Основною психологічною проблемою волонтерів є емоційне вигорання через контакт із чужим болем. […] І тоді з того, хто надає допомогу, людина перетворюється на того, хто в ній потребує».

    Докази об’єктивні: участь у волонтерстві впала з 74% у 2022 році до 24-27% у 2024-2025-му. Тисячі активістів визнаються, що перебувають на межі. Дослідження показують в українських волонтерів значно вищі рівні тривоги, депресії та стресу порівняно з колегами із сусідніх країн. Це не особисті історії, а системна криза «невидимої інфраструктури», яка загрожує довгостроковій стійкості тилу. Без уваги до психологічного здоров’я волонтерів суспільство ризикує втратити найбільш досвідчених і відданих людей.

    Майбутнє волонтерського руху і його роль у відбудові країни

    Довгострокові наслідки зачіпають не тільки війну. Волонтерство сформувало потужний громадянський капітал: навички самоорганізації, довіру всередині спільнот та досвід прозорого управління. Його втрата послабить суспільство після війни, знизить здатність до реконструкції та створить ризики апатії чи поляризації. Дослідники зазначають, що повномасштабна війна перетворила волонтерство на один із ключових суспільних інститутів України. Мільйони людей отримали досвід самоорганізації, колективних рішень і управління проєктами. Цей соціальний капітал основа майбутнього відновлення. Однак ресурс не безкінечний. Втратити такий людський капітал значно легше, ніж створити заново.

    У 2026 році Мінсоцполітики представило Програму розвитку волонтерства до 2030 року. Вона включає діалог держави і волонтерів, створення Ради, захист сімей, інфраструктуру та визнання внеску. Це важливий крок, але більшість у спільноті вважає, що одних декларацій недостатньо. Потрібні реальні інструменти: спрощення звітності, страхування, компенсація витрат, податкові стимули, фінансування адміністративної діяльності, психологічна допомога та програми ротації.

    Не менш важлива зміна суспільного ставлення. Суспільство звикло до результатів мільярдам зборів, тисячам дронів і врятованих життів. Але за кожною цифрою стоять люди, які працюють без вихідних, стикаються з горем, жертвують здоров’ям і часом із родинами. Підтримка — це не тільки донати, а й готовність узяти частину навантаження, стати постійним помічником або дати можливість відновитися. Стійкість залежить від рівномірного розподілу навантаження.

    За роки війни українські волонтери стали символом національного опору. Вони довели, що громадянське суспільство здатне діяти швидше бюрократії, оперативно реагувати на кризи та об’єднувати мільйони. Завдяки їм армія отримувала техніку, зв’язок і допомогу, а сотні тисяч мирних шанс на порятунок. Але сьогодні, коли війна затягнулася, виникає нове питання: чи вистачить сил у тих, хто вже четвертий рік щодня підтримує країну?

    Волонтери ніколи не просили ставати паралельною системою. Вони просто зробили те, що вважали необхідним, коли країна опинилася перед загрозою. Сьогодні ця система сама потребує захисту. Якщо держава і суспільство не почнуть системно підтримувати тих, хто всі ці роки підтримував країну, Україна ризикує втратити один із найцінніших ресурсів, людей, які вміють об’єднувати, швидко приймати рішення і брати відповідальність.

    Внесок волонтерів вимірюється не тільки мільярдами гривень і одиницями техніки, а збереженими життями, довірою між людьми та здатністю суспільства об’єднуватися. Збереження волонтерського руху це питання національної безпеки, стійкості держави і того, якою буде Україна після війни.

     

  • Берлін викликав китайського посла через підготовку російських військових

    Берлін викликав китайського посла через підготовку російських військових

    Німеччина офіційно підтвердила, що запросила посла Китаю на термінову дипломатичну розмову після появи інформації про можливе навчання російських військовослужбовців на території КНР. У Берліні наголосили, що отримані повідомлення викликають серйозне занепокоєння, адже можуть свідчити про глибшу військову взаємодію між Москвою та Пекіном на тлі повномасштабної війни Росії проти України. Попри те, що офіційний Пекін категорично відкидає подібні звинувачення, дипломатичний крок Німеччини демонструє, що європейські країни дедалі уважніше стежать за будь-якими ознаками підтримки Кремля з боку Китаю.

    Про це повідомляє Reuters.

    Речник Міністерства закордонних справ Німеччини підтвердив, що китайського посла запросили на термінову зустріч у четвер після появи повідомлень про те, що наприкінці минулого року китайські військові проводили підготовку російських солдатів на території Китаю. За його словами, цей крок є чітким дипломатичним сигналом незгоди та занепокоєння Берліна, однак формально не є офіційним викликом посла, який використовується лише у виняткових випадках міжнародної практики.

    Як пояснили у німецькому зовнішньополітичному відомстві, запрошення посла на термінову розмову є одним із найжорсткіших дипломатичних інструментів, який використовується для донесення офіційної позиції держави та вимоги надати пояснення щодо дій іншої країни. Таким чином Берлін дав зрозуміти, що сприймає інформацію про можливе військове співробітництво між Китаєм і Росією як питання, що безпосередньо впливає на європейську безпеку.

    Першими про дипломатичний демарш повідомили німецькі засоби масової інформації, посилаючись на власні джерела у федеральному уряді. Незабаром ці дані офіційно підтвердили у Міністерстві закордонних справ Німеччини.

    Водночас посольство Китаю не надало офіційної відповіді на запит журналістів щодо зустрічі з представниками німецького уряду. Раніше китайська сторона вже коментувала аналогічні повідомлення, назвавши їх безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. Пекін продовжує наполягати на тому, що не бере участі у війні Росії проти України та не здійснює військової підтримки жодної зі сторін конфлікту.

    Причиною дипломатичного звернення стали дані про те, що наприкінці минулого року китайські збройні сили нібито організували спеціальну програму підготовки для приблизно 200 російських військовослужбовців. За інформацією журналістів, навчання проходили у закритому форматі на території Китаю, а після їх завершення частина військових повернулася до Росії та була направлена на фронт для участі у бойових діях проти України.

    Особливого значення цій інформації надало те, що її підтвердили європейські спецслужби. За словами співрозмовника у структурах Європейського Союзу, який спілкувався із журналістами на умовах анонімності, розвідувальні служби ЄС володіють інформацією, яка підтверджує факт проведення таких навчань. Хоча подробиці отриманих розвідувальних матеріалів не розголошуються, сам факт підтвердження з боку спецслужб значно посилив занепокоєння європейських урядів.

    На тлі війни Росії проти України будь-які повідомлення про військову співпрацю між Москвою та Пекіном викликають особливу увагу західних союзників. Китай формально декларує нейтралітет, закликає до мирного врегулювання конфлікту та запевняє, що не постачає зброю жодній зі сторін. Проте країни Заходу дедалі частіше наголошують, що Пекін фактично допомагає російській економіці витримувати санкційний тиск, а також постачає продукцію подвійного призначення, електронні компоненти, промислове обладнання та інші товари, які можуть використовуватися російським оборонно-промисловим комплексом.

    Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну відносини між Москвою та Пекіном суттєво зміцнилися. Лідери двох держав неодноразово заявляли про “безмежне партнерство”, активно розвивають економічну співпрацю, збільшують товарообіг та проводять спільні військово-морські й повітряні навчання. Саме тому будь-які повідомлення про можливу безпосередню підготовку російських військових китайськими інструкторами розглядаються західними столицями як потенційний якісно новий рівень взаємодії між двома країнами.

    Берлін останніми роками дедалі жорсткіше оцінює роль Китаю у міжнародній політиці. Якщо раніше Німеччина розглядала КНР переважно як одного з ключових торговельних партнерів, то нині офіційний курс зміщується у бік посилення контролю над співпрацею з Пекіном у питаннях безпеки, технологій та критичної інфраструктури. Одночасно німецька влада залишається одним із найбільших європейських партнерів України, надаючи Києву масштабну військову, фінансову та гуманітарну допомогу.

    На цьому тлі інформація про можливу підготовку російських військових у Китаї сприймається в Берліні як питання не лише двосторонніх німецько-китайських відносин, а й безпеки всієї Європи. Запрошення китайського посла на термінову розмову стало демонстрацією того, що Німеччина очікує від Пекіна чітких пояснень щодо повідомлень про співпрацю з російською армією.

    Якщо наведені факти отримають додаткове офіційне підтвердження, це може ще більше ускладнити відносини між Європейським Союзом та Китаєм, посилити дипломатичний тиск на Пекін і стати підставою для нових дискусій щодо обмежувальних заходів стосовно компаній або структур, які можуть бути причетними до підтримки російської військової машини.

  • Мадяр запускає перезавантаження Угорщини: президента хочуть усунути через зміни до Конституції

    Мадяр запускає перезавантаження Угорщини: президента хочуть усунути через зміни до Конституції

    Прем’єр-міністр Угорщини Петер Мадяр офіційно вніс до парламенту проєкт масштабних змін до Конституції країни, який може стати однією з найбільших політико-правових реформ за всю новітню історію держави. Запропоновані поправки стосуються практично всіх ключових державних інституцій — парламенту, президентської влади, Конституційного суду, судової системи та державного управління. Однією з найрезонансніших ініціатив стало дострокове припинення повноважень чинного президента Тамаша Шуйока, якого нова влада вважає одним із символів політичної системи, сформованої за часів багаторічного правління Віктора Орбана.

    Про це повідомляє угорське видання Index.

    Про внесення законопроєкту Петер Мадяр повідомив 4 липня. За його словами, документ покликаний не лише змінити окремі положення Основного закону, а й закласти фундамент для оновлення всієї державної системи після зміни влади. Прем’єр наголосив, що вперше за останні 36 років зміни до Конституції пропонуються не кулуарно, а після консультацій із громадянами та з урахуванням суспільного запиту на реформування держави.

    Мадяр заявив, що його уряд прагне створити більш демократичну, ефективну та справедливу модель державного управління, яка гарантуватиме незалежність інституцій, не допустить концентрації влади та забезпечить прозорість політичної системи. За його словами, кожна із запропонованих поправок має спільну мету — зробити так, щоб жодна політична сила чи окремі посадовці більше не могли фактично контролювати всю державну систему.

    Одним із центральних положень законопроєкту стало обмеження тривалості перебування депутатів у парламенті. Згідно із запропонованими змінами, одна особа зможе бути народним депутатом не більше трьох каденцій поспіль або загалом не довше 12 років. Уряд пояснює цю ініціативу необхідністю регулярного оновлення політичної еліти та створення умов для приходу нових політиків, які представлятимуть інтереси сучасного угорського суспільства.

    Не менш резонансною стала пропозиція щодо дострокового припинення повноважень чинного президента Угорщини Тамаша Шуйока. Саме цей пункт викликав найбільшу увагу як усередині країни, так і за її межами.

    Петер Мадяр прямо заявив, що не бачить можливості провести повноцінне реформування держави за участю президента, який, на його думку, був частиною політичної системи попередньої влади. За словами прем’єра, Тамаш Шуйок підтримував уряд, який протягом багатьох років послаблював верховенство права, концентрував владу та змінював баланс між державними інститутами.

    Саме тому новий уряд пропонує достроково завершити президентський мандат. Після набуття чинності відповідних змін парламент має обрати нового президента країни. Очікується, що це може відбутися вже цього літа. Новий глава держави працюватиме протягом п’ятирічного терміну або до завершення комплексної конституційної реформи.

    Суттєві зміни передбачені й для Конституційного суду, який останніми роками неодноразово опинявся у центрі політичних дискусій щодо його незалежності. Законопроєкт пропонує скоротити максимальний термін перебування суддів Конституційного суду на посаді з 12 до 9 років. Крім цього, планується встановити граничний вік перебування суддів на посаді — 70 років.

    На думку уряду, такі зміни дозволять уникнути надмірного впливу окремих політичних сил на судову систему та сприятимуть регулярному оновленню складу Конституційного суду.

    Окремий блок поправок присвячений реформі всієї судової влади. Петер Мадяр пропонує значно посилити систему суддівського самоврядування, розширивши її повноваження та забезпечивши більшу незалежність суддів від виконавчої влади. Уряд заявляє, що саме незалежне правосуддя має стати однією з головних гарантій демократичного розвитку країни.

    Ще одним важливим елементом реформи стане створення Національного офісу відновлення й захисту активів. Передбачається, що цей орган відповідатиме за повернення державного майна, боротьбу з незаконним відчуженням активів, фінансовими зловживаннями та можливими корупційними схемами. Очікується, що структура отримає широкі повноваження щодо пошуку, арешту та повернення активів, які могли бути незаконно виведені з державної власності.

    Документ також містить символічні зміни, які стосуються адміністративно-територіального устрою країни. Зокрема, уряд пропонує відмовитися від історичної назви адміністративних одиниць vármegye, яку попередня влада повернула лише у 2023 році, та знову використовувати сучаснішу назву megye. Хоча ця зміна не впливає безпосередньо на систему управління, вона має політичне значення, оскільки демонструє намір нового уряду переглянути частину рішень попередньої влади.

    Петер Мадяр наголосив, що нинішня реформа має стати символом переходу Угорщини до нової моделі державного управління. За його словами, країна потребує не лише кадрових змін, а й нового конституційного фундаменту, який відповідатиме сучасним демократичним стандартам.

    Особливу увагу глава уряду приділив темі відкритості процесу. Він заявив, що вперше з моменту демократичних змін наприкінці 1980-х років конституційні поправки обговорюватимуться не вузьким колом політиків, а із залученням суспільства. На думку Мадяра, саме така модель дозволить відновити довіру громадян до державних інституцій.

    Конфлікт між новим урядом і президентом триває вже кілька місяців. Після перемоги партії “Тиса” на парламентських виборах Петер Мадяр закликав Тамаша Шуйока добровільно скласти повноваження, мотивуючи це необхідністю повного оновлення системи влади після багаторічного домінування політичної сили Віктора Орбана.

    Президент категорично відмовився виконувати цю вимогу. Наприкінці травня він остаточно заявив, що не має наміру залишати посаду навіть після завершення встановленого урядом терміну для добровільної відставки. У відповідь Петер Мадяр оголосив про намір вирішити це питання шляхом внесення змін до Конституції, що зрештою і було реалізовано.

    Очікується, що парламент найближчим часом розпочне розгляд законопроєкту. Якщо документ отримає необхідну підтримку депутатів, Угорщина може пройти через наймасштабніше конституційне реформування за останні десятиліття. Уряд переконаний, що ці зміни допоможуть відновити баланс між гілками влади, зміцнити незалежність судової системи, обмежити політичну монополію та створити ефективніші механізми захисту демократії й верховенства права.

  • Молдова закрила “Русский дом”: Кишинів продовжує згортати вплив Кремля

    Молдова закрила “Русский дом”: Кишинів продовжує згортати вплив Кремля

    Російський державний культурний центр “Русский дом” у столиці Молдови Кишиневі офіційно припинив свою роботу. Закриття установи стало завершенням тривалого процесу, який розпочався ще у 2025 році після низки дипломатичних конфліктів між Кишиневом і Москвою та ухвалення рішення про денонсацію міжурядової угоди щодо діяльності російських культурних центрів. Відтепер усі питання гуманітарної та культурної співпраці Росія пропонує вирішувати через відділ культури свого посольства.

    Про це повідомляє Newsmaker із посиланням на заяву посольства Російської Федерації в Молдові.

    У російському дипломатичному представництві заявили, що з 4 липня “Русский дом” офіційно припинив діяльність у Кишиневі. Там зазначили, що рішення про закриття стало наслідком дій уряду Молдови, який раніше денонсував міждержавну угоду, що регламентувала роботу культурного центру.

    У посольстві РФ назвали закриття “Русского дома” вимушеним кроком і висловили жаль з цього приводу. У заяві наголошується, що протягом багатьох років центр нібито був місцем культурного діалогу, дружби та гуманітарної співпраці між двома державами.

    Російська сторона також стверджує, що діяльність центру здійснювалася за активної участі місцевих громадських організацій, діячів культури та освітян, а його робота відповідала інтересам значної кількості громадян Молдови. У Москві переконують, що навіть після закриття установи інтерес до російської культури не зменшиться.

    У заяві російського посольства йдеться, що, на думку Москви, жодні адміністративні рішення чи політичний тиск не здатні вплинути на популярність російської культури, яку Кремль традиційно називає інструментом миру, взаєморозуміння та духовного зближення народів.

    Після припинення роботи центру всі питання, пов’язані з культурними, освітніми та гуманітарними програмами Росії в Молдові, буде передано до відділу культури посольства РФ у Кишиневі.

    Закриття “Русского дома” стало результатом рішення, яке молдовська влада ухвалила ще наприкінці минулого року. 5 грудня 2025 року Міністерство закордонних справ Молдови офіційно повідомило Росію про денонсацію Угоди про створення та діяльність культурних центрів, що діяла між двома країнами. Саме тоді сторони визначили 4 липня 2026 року як дату остаточного припинення роботи російського центру.

    Втім, політичне рішення про необхідність закриття “Русского дома” було ухвалене ще раніше. У лютому 2025 року влада Молдови заявила про намір ліквідувати установу після чергового інциденту із падінням російських безпілотників на території країни. Тоді дрони, які Росія використовувала для атак на українську портову інфраструктуру в Одеській області, вкотре порушили повітряний простір Молдови та впали на її території.

    Після цього офіційний Кишинів заявив, що російські державні структури, які працюють під прикриттям культурної чи гуманітарної діяльності, більше не можуть розглядатися виключно як елементи культурної дипломатії. На думку молдовської влади, в умовах війни Росія активно використовує інструменти так званої “м’якої сили” для просування власної пропаганди, політичного впливу та реалізації інформаційних операцій.

    Окрему увагу уряд Молдови звернув на діяльність освітніх програм “Русского дома”. У Кишиневі заявили, що через цей центр громадян Молдови регулярно залучали до навчання у російських університетах та інших освітніх закладах. За нинішніх умов, коли Росія продовжує повномасштабну війну проти України, молдовська влада вважає такі програми потенційно небезпечними. Зокрема, існують ризики, що молоді люди можуть бути втягнуті до російських військових структур або опинитися залученими до війни.

    Після повідомлень про закриття “Русского дома” керівництво невизнаного Придністров’я виступило із пропозицією перенести російський культурний центр на територію самопроголошеного регіону. У Тирасполі заявили, що готові забезпечити подальшу роботу установи та зберегти присутність Росії у сфері культури.

    Однак центральна влада Молдови відразу відкинула таку можливість. У Кишиневі наголосили, що адміністрація Придністров’я не має міжнародно визнаних повноважень ухвалювати будь-які рішення щодо міжнародних організацій чи іноземних державних установ.

    Закриття “Русского дома” є частиною ширшої політики молдовської влади, спрямованої на зменшення російського впливу в країні. Після початку повномасштабної війни в Україні Кишинів посилив боротьбу з проросійською пропагандою, запровадив обмеження щодо діяльності окремих російських медіа, посилив контроль за фінансуванням політичних сил, які можуть бути пов’язані з Кремлем, а також активізував співпрацю з Європейським Союзом та західними партнерами у сфері безпеки.

    Президентка Молдови Мая Санду та її уряд неодноразово заявляли, що Росія продовжує використовувати інформаційні кампанії, економічний тиск, політичне втручання та мережу проросійських організацій для дестабілізації внутрішньої ситуації в країні. Саме тому влада вважає демонтаж інструментів російського гуманітарного впливу одним із елементів зміцнення національної безпеки.

    На тлі війни Росії проти України та курсу Молдови на європейську інтеграцію відносини між Кишиневом і Москвою залишаються одними з найнапруженіших за останні десятиліття. Кремль неодноразово звинувачував молдовську владу у згортанні двосторонніх відносин та дискримінації російської культури, тоді як Кишинів наголошує, що його рішення продиктовані необхідністю захисту державного суверенітету, інформаційного простору та безпеки громадян в умовах триваючої російської агресії проти України.

  • Росія може кинути виклик НАТО: президент Латвії зробив тривожну заяву

    Росія може кинути виклик НАТО: президент Латвії зробив тривожну заяву

    Президент Латвії Едгарс Рінкевичс заявив, що країни НАТО не повинні виключати можливості нової ескалації з боку Росії та мають бути готовими до будь-якого розвитку подій. Водночас він наголосив, що наразі Кремль не має достатніх військових ресурсів для повномасштабного нападу на держави Альянсу, адже значна частина російських сил залишається залученою у війні проти України.

    Про це президент Латвії заявив в інтерв’ю Deutsche Welle.

    За словами Рінкевичса, російська агресивна політика залишається однією з головних загроз європейській безпеці, тому союзники не можуть дозволити собі втратити пильність або виходити з припущення, що ризик прямого конфлікту з Росією повністю відсутній. Президент Латвії наголосив, що країни НАТО повинні бути готовими до різних сценаріїв, включно з можливими військовими провокаціями, гібридними атаками або іншими спробами Кремля випробувати міцність євроатлантичної єдності.

    “Ми маємо бути готовими. Не можна виключати жодних варіантів. Але я б сказав, що нам не слід боятися. Ми маємо просто висловити дуже, дуже коротке й вагоме послання: якщо Росія кине виклик НАТО, Альянс відповість належним чином”, – заявив латвійський президент.

    Водночас Рінкевичс закликав уникати панічних настроїв. На його переконання, саме впевненість у власних силах та демонстрація готовності до колективної оборони є найкращим механізмом стримування Москви. Він наголосив, що Росія традиційно використовує слабкість або нерішучість своїх опонентів, тому союзники мають демонструвати єдність та чітку позицію.

    Президент Латвії звернув увагу, що нинішній військовий потенціал Російської Федерації значною мірою виснажений через повномасштабну війну проти України. За його словами, Кремль продовжує зазнавати значних втрат у живій силі, техніці та озброєнні, а також змушений витрачати величезні ресурси на підтримку бойових дій на українській території.

    Саме тому, зазначив Рінкевичс, сьогодні Москва не має достатньої кількості військ для здійснення повномасштабного вторгнення до будь-якої держави-члена НАТО.

    Разом із тим президент Латвії застеріг, що це не означає зникнення загрози в майбутньому. На його думку, Росія продовжує активно переозброювати армію, переводити економіку на військові рейки, збільшувати виробництво боєприпасів і ракет та накопичувати нові військові спроможності. Саме тому країнам Заходу необхідно використовувати нинішній час для зміцнення власної оборони.

    Рінкевичс наголосив, що війна в Україні стала головним фактором, який сьогодні стримує подальшу експансію Кремля. Він підкреслив, що українські військові фактично захищають не лише власну державу, а й безпеку всієї Європи, стримуючи російську армію від можливого розширення конфлікту.

    Окремо президент Латвії висловився щодо перспектив завершення війни. Він переконаний, що досягти справедливого миру без активної участі європейських держав неможливо. За його словами, саме Європа має залишатися одним із головних гарантів підтримки України як у військовій, так і в політичній, економічній та гуманітарній сферах.

    Рінкевичс також підтвердив підтримку європейської інтеграції України. На його переконання, вступ України до Європейського Союзу відповідає інтересам не лише Києва, а й усієї європейської спільноти.

    Президент Латвії зазначив, що членство України в ЄС є важливим елементом довгострокової системи безпеки на континенті. Він переконаний, що стабільна, демократична та економічно сильна Україна стане додатковим фактором безпеки для всього регіону.

    Говорячи про оборонні бюджети союзників, Рінкевичс зауважив, що сам по собі показник у 5% валового внутрішнього продукту, який дедалі активніше обговорюється серед членів НАТО, не гарантує високого рівня обороноздатності.

    За його словами, набагато важливішим є питання реальних військових можливостей держав. Він наголосив, що навіть значні фінансові ресурси не матимуть практичної користі, якщо країни не зможуть оперативно закупити необхідне озброєння або самостійно його виробляти.

    “Ви маєте гроші, але вам також необхідно мати озброєння, ракети, техніку, які ви можете придбати за ці гроші. І тут ми бачимо, що у нас є деякі проблеми з оборонною промисловістю”, – пояснив глава латвійської держави.

    За його словами, після початку повномасштабної війни стало очевидно, що європейська оборонна промисловість ще не здатна достатньо швидко забезпечувати потреби армій сучасною технікою, боєприпасами, системами протиповітряної оборони та ракетним озброєнням. Саме тому державам ЄС необхідно прискорити модернізацію оборонного сектору, стимулювати виробництво та інвестувати у нові технології.

    Президент Латвії також відповів на питання щодо можливого скорочення американської військової присутності в Європі. Він визнав, що європейські країни поступово збільшують власні оборонні можливості, однак цей процес є тривалим і потребує величезних фінансових вкладень, розвитку військової інфраструктури, підготовки особового складу та модернізації озброєння.

    На його переконання, Сполучені Штати залишаються ключовим гарантом безпеки європейського континенту.

    “Я б сказав, що сьогодні Сполучені Штати є незамінними в обороні Європи та у тому, щоб робити НАТО успішним як Альянс”, – підсумував Рінкевичс.

    Останнім часом тема можливої російської агресії проти країн НАТО дедалі частіше порушується європейськими політиками та військовими. У квітні прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що Росія потенційно може здійснити напад на одну з держав Альянсу вже найближчими місяцями, а також висловив сумнів щодо того, чи Сполучені Штати автоматично втрутяться у разі такого розвитку подій.

    У червні британська газета The Guardian із посиланням на розвідувальні дані повідомляла, що Кремль може готувати військові та гібридні провокації на східному фланзі НАТО. За оцінками західних спецслужб, таким чином Москва прагне перевірити швидкість реакції Альянсу, рівень координації між союзниками та готовність до колективної відповіді.

    Крім того, напередодні видання The Telegraph повідомило, що американська розвідка передала польській владі інформацію про можливі російські провокації поблизу польського кордону. За інформацією журналістів, йдеться про потенційні атаки безпілотниками, диверсійні операції або навіть локальні військові інциденти.

    На цьому тлі країни НАТО продовжують масштабне зміцнення східного флангу. Союзники збільшують чисельність військових контингентів у Польщі та країнах Балтії, нарощують обсяги спільних навчань, прискорюють виробництво боєприпасів, інвестують у розвиток систем протиповітряної та протиракетної оборони, а також координують довгострокову підтримку України. Західні лідери неодноразово наголошували, що саме допомога Києву сьогодні є одним із найефективніших способів стримування подальших агресивних планів Кремля та зміцнення безпеки всієї євроатлантичної спільноти.

  • Туск висунув умову Україні: Київ має зробити перший крок до деескалації

    Туск висунув умову Україні: Київ має зробити перший крок до деескалації

    Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що отримав від української сторони низку позитивних сигналів щодо готовності до діалогу навколо складних історичних питань, однак наголосив, що для реальної деескалації напруженості очікує першого офіційного кроку саме від Києва. За його словами, нинішні суперечки не повинні перекреслити стратегічне партнерство між двома країнами, проте їх неможливо ігнорувати, адже вони викликають сильний суспільний резонанс у Польщі.

    Про це повідомляє Polsat News.

    Виступаючи перед журналістами, Дональд Туск зазначив, що останніми днями мав контакти як із чинними представниками української влади, так і з колишніми українськими високопосадовцями. За його словами, ці звернення свідчать про те, що в Україні також усвідомлюють важливість збереження конструктивних відносин із Польщею та необхідність не допустити подальшого загострення ситуації.

    Особливу увагу глава польського уряду приділив листу третього президента України Віктора Ющенка. За словами Туска, звернення українського політика було дуже особистим і щирим. Ющенко закликав польську сторону спільно працювати над болючими сторінками спільної історії, не дозволяючи їм стати головною перепоною для майбутньої співпраці між двома державами.

    Прем’єр Польщі переказав зміст листа, зазначивши, що експрезидент України закликав зробити все можливе, аби історичні конфлікти не визначали майбутнє українсько-польських відносин. На думку Туска, це звернення стало одним із найбільш змістовних сигналів, які він отримав останнім часом із Києва.

    “Колишній президент України звернувся до мене з дуже щирим закликом, щоб ми спробували спільно попрацювати над цим минулим і постаралися зробити так, щоб минуле не визначало майбутнє. Бо якщо минуле буде керувати нами, то майбутнє не буде простим”, – сказав польський прем’єр.

    Разом із тим Туск наголосив, що самих позитивних сигналів недостатньо. Він переконаний, що нинішня ситуація вимагає конкретних політичних рішень та чітких заяв з боку української влади. Насамперед, за його словами, Варшава очікує реакції Києва на резонансне рішення президента України Володимира Зеленського щодо присвоєння одному з українських військових підрозділів назви на честь героїв Української повстанської армії.

    Прем’єр Польщі назвав це рішення невдалим і таким, що викликало серйозне занепокоєння серед польського суспільства. Саме тому, на його думку, зараз важливо отримати від української сторони чітке пояснення або крок, який засвідчить готовність до врегулювання ситуації.

    “Ми очікуємо від України першого кроку після цього невдалого рішення президента Зеленського. Було б добре почути дуже чіткий сигнал із боку Києва. Вони намагаються, але ми все ж хотіли б почути це чітко й упевнено”, – заявив Туск.

    Польський прем’єр підкреслив, що не ставить під сумнів стратегічний характер відносин між Польщею та Україною. За його словами, Варшава й надалі підтримуватиме український народ у боротьбі проти російської агресії, однак це не означає, що складні історичні питання можна відкладати на невизначений час.

    Туск зазначив, що польське суспільство дуже чутливо сприймає тематику Волинської трагедії та діяльності ОУН і УПА. Саме тому будь-які рішення української влади, які можуть бути інтерпретовані як героїзація історичних постатей, пов’язаних із цими подіями, викликають гостру реакцію в Польщі.

    Заява польського прем’єра пролунала на тлі помітного загострення українсько-польських відносин через історичну тематику. Останніми тижнями польські політики дедалі частіше наголошують, що питання історичної пам’яті має стати одним із ключових елементів подальшого політичного діалогу між двома країнами.

    Попри це, офіційний Київ продовжує демонструвати готовність до пошуку компромісів. 3 липня під час візиту до Варшави міністр закордонних справ України Андрій Сибіга провів переговори зі своїм польським колегою Радославом Сікорським. Центральною темою зустрічі стало саме зниження напруги у двосторонніх відносинах.

    Українська сторона запропонувала пакет антикризових заходів, який передбачає регулярні консультації між дипломатичними відомствами, активізацію роботи спільної групи істориків, проведення нових експертних зустрічей та розширення діалогу між представниками релігійних громад обох країн.

    Окремо Київ підтвердив готовність продовжити співпрацю щодо проведення ексгумацій та пошукових робіт на території України. Саме це питання тривалий час залишалося одним із найбільш чутливих у польсько-українському діалозі. Українська влада заявила, що й надалі готова видавати необхідні дозволи для проведення відповідних досліджень.

    Водночас у Польщі продовжують лунати дедалі жорсткіші заяви щодо української євроінтеграції. Напередодні лідер найбільшої опозиційної партії “Право і справедливість” Ярослав Качинський заявив, що його політична сила у разі повернення до влади блокуватиме вступ України до Європейського Союзу, якщо Київ не перегляне своє ставлення до діяльності ОУН та УПА.

    Ще одним резонансним епізодом стало рішення президента Польщі Кароля Навроцького позбавити президента України Володимира Зеленського ордена Білого орла. Польський лідер пояснив цей крок незгодою з рішенням про найменування одного з українських військових підрозділів на честь героїв УПА та заявив, що Польща не може погодитися з будь-якими проявами, які, на її думку, пов’язані з героїзацією осіб або організацій, відповідальних за злочини проти польського населення.

    Попри складний політичний фон, польський уряд наголошує, що підтримка України у війні проти Росії залишається незмінною. Польща від початку повномасштабного вторгнення є одним із ключових союзників Києва, надаючи військову техніку, гуманітарну допомогу, фінансову підтримку та прийнявши мільйони українських біженців.

    Експерти зазначають, що нинішнє загострення відносин значною мірою пов’язане з внутрішньополітичними процесами у Польщі, де тема історичної пам’яті традиційно має вагоме значення. Водночас як у Варшаві, так і в Києві усвідомлюють, що стратегічне партнерство між двома державами залишається критично важливим для безпеки всього східного флангу Європи та подальшої підтримки України у війні проти Росії.

    Саме тому, попри жорсткі заяви та політичні суперечки, обидві сторони продовжують дипломатичні контакти й шукають механізми, які дозволять не допустити переростання історичних дискусій у повномасштабну політичну кризу. У найближчі тижні саме результати цих переговорів можуть визначити, чи вдасться Києву та Варшаві повернути двосторонні відносини до конструктивного русла, зберігши при цьому стратегічне партнерство, яке стало одним із ключових факторів підтримки України після початку повномасштабної війни.

  • Повернення українців з-за кордону, що може змусити мільйони людей повернутися додому

    Повернення українців з-за кордону, що може змусити мільйони людей повернутися додому

    Станом на початок 2026 року за кордоном залишається понад 5,6 млн українців, з яких близько 4,37 млн перебувають під тимчасовим захистом у країнах ЄС. Це найбільше вимушене переміщення в Європі з часів Другої світової війни.

    До кінця 2025 року з-за кордону повернулося близько 1,1 млн осіб за даними IOM. З урахуванням внутрішньо переміщених осіб загальна кількість тих, хто повернувся, перевищує 4,4 млн. Однак прогнози Центру економічної стратегії (п’ята хвиля, лютий 2026) залишаються стриманими. У базовому сценарії очікується повернення близько 1,6 млн, в оптимістичному до 2,2 млн, у песимістичному лише 1,3 млн.

    Серед 1,1 млн тих, хто повернувся, більшість становлять люди, які виїжджали в перші місяці повномасштабного вторгнення і повернулися, коли лінія фронту відійшла від їхніх регіонів. Ці повернення часто носять тимчасовий характер. При новому витку обстрілів або енергетичній кризі багато хто знову виїжджає.

    Дослідження CES показує стабілізацію намірів на рівні 43% тих, хто бажає повернутися, при цьому 36% не планують або сумніваються. Ті, хто вже повернувся, здебільшого мають міцні сімейні зв’язки в Україні, виїжджали через прямі бойові дії та отримали компенсацію або відновили житло. Глибоко інтегровані за кордоном, з дітьми в місцевих школах, стабільною роботою та соціальною мережею, повертаються значно рідше.

    Зростання виїзду молодих чоловіків у 2025 році

    Рішення 2025 року про вільний виїзд чоловіків 18-22 років для навчання та роботи суттєво змінило структуру міграції. За даними CES та ZOiS Berlin, частка молодих чоловіків серед біженців зросла на 25%. Кожний четвертий у цій групі залишив країну саме після послаблення.

    Мотивація була раціональною, а не панікою. 70% молодих людей називали головною причиною постійну загрозу життю та здоров’ю. Далі йшли страх мобілізації, переривання кар’єри та болісне відчуття «втрачених років». Багато з них уже мали якісну освіту, хороше знання іноземних мов та певну фінансову подушку, що дозволяло їм відносно швидко адаптуватися за кордоном. Основні країни призначення, які вони обирали: Німеччина, Польща та Чехія.

    Рівень зайнятості в цій групі сягає 49%. Але психологічна ціна виявилася дуже високою. Майже третина молодих чоловіків зазначає серйозні проблеми з ментальним здоров’ям, що майже вдвічі перевищує середні показники. Багато хто стикається з хронічним стресом, тривожністю та відчуттям відірваності від батьківщини.

    Нова реальність для українських біженців у Європі

    Первісна солідарність Європи була справді вражаючою та безпрецедентною за своїми масштабами. Польща прийняла понад 2 млн українців за лічені тижні, а понад 90% поляків активно підтримували надання допомоги. Європейський Союз уперше в своїй історії застосував Директиву про тимчасовий захист у такому величезному масштабі, що дозволило мільйонам людей швидко отримати легальний статус, доступ до ринку праці, освіти та медичних послуг.

    Крістін Гойєр, представниця UNHCR у Польщі, у березні 2022 року заявила: «Це була величезна робота з боку людей, місцевих громад, муніципалітетів та уряду Польщі щодо прийому та розміщення новоприбулих».

    До 2026 року ситуація помітно змінилася. Під тимчасовим захистом залишаються 4,37 млн українців, основні країни прийому: Німеччина, Польща та Чехія. Рівень зайнятості серед біженців досяг 57%, а завдяки високій кваліфікації багатьох українців вдалося частково закрити хронічні кадрові дефіцити в ключових секторах економіки.

    Однак на тлі затяжної війни поступово наростає втома приймаючих суспільств. Політичний дискурс дедалі частіше акцентує увагу на «справедливості» розподілу ресурсів між власними громадянами та біженцями.

    Європейські держави починають поступово посилювати або коригувати умови перебування українських біженців. Значне фінансове навантаження на бюджети. Виплати допомоги, медична допомога та освіта вимагають великих витрат. Зростання популярності правих та антиміграційних партій змушує уряди демонструвати турботу про власних громадян в першу чергу. Також існують побоювання довгострокового «звикання» до допомоги та зниження мотивації до повернення.

    У результаті в низці країн обговорюють або вже запроваджують обмеження. Йде скорочення термінів та обсягів соціальної підтримки, жорсткіші вимоги до працевлаштування, перевірки реальної потреби та поступовий перехід від масового тимчасового захисту до індивідуальних рішень. Ці зміни посилюють відчуття невизначеності та тимчасовості статусу серед біженців. Для багатьох це створює додатковий психологічний тиск та бюрократичні бар’єри. Парадоксальним чином, чим довше триває така невизначеність, тим міцніше частина людей вбудовується в нове життя, шукає стабільну роботу, влаштовує дітей у школи та намагається мінімізувати ризики, пов’язані з поверненням. У підсумку ймовірність повернення в Україну для значної частини біженців лише знижується.

    Фактори та механізми, що стимулюють повернення

    В Україні вже впроваджено деякі корисні програми — єВідновлення (компенсації за житло), платформа «Ukraine is Home» (інформація та пробні поїздки без втрати статусу), підтримка IOM, програми визнання кваліфікацій та пільги для роботодавців. Однак цих заходів явно недостатньо, щоб повернути більшу частину українців. Вони залишаються фрагментарними, залежать від зовнішнього фінансування та слабо скоординовані з майбутнім завершенням тимчасового захисту в ЄС після березня 2027 року. Окремих інструментів не вистачає для вирішення завдання такого масштабу, потрібна повноцінна комплексна стратегія.

    Повернення визначають кілька ключових факторів. Безпека — безумовна основа, без реального покращення ППО, розмінування та стабільної енергетики масового повернення чекати не доводиться. Не менш важливо відновлення житла та інфраструктури, без видимого прогресу сім’ї з дітьми не наважаться повернутися.

    Вирішальну роль відіграють економічні стимули, якісні робочі місця, допомога з переїздом, визнання кваліфікацій та підтримка бізнесу. Емоційні заклики працюють лише за наявності реальної матеріальної перспективи. Важливою є й соціально-психологічна реінтеграція — ПТСР, моральна травма та проблеми адаптації дітей вимагають системної допомоги. Усе це має спиратися на довіру до держави та прозору комунікацію.

    Перспективи розвитку подій і необхідні кроки

    Повернення українців матиме поступовий та селективний характер. В першу чергу повернуться ті, хто зберіг міцні сімейні зв’язки, житло та можливості працевлаштування в Україні. Водночас глибоко інтегровані сім’ї та молоді спеціалісти, як правило, залишаться за кордоном або перейдуть на «човникову» модель життя між країнами.

    Головний стратегічний ризик — втрата значної частини людського капіталу, особливо покоління 2025 року. Це поглибить кадровий дефіцит у ключових галузях, посилить демографічний спад та соціальну фрагментацію суспільства. Крім того, Україна може втратити цінні європейські компетенції та досвід, які могли б суттєво прискорити післявоєнне відновлення.

    У разі реалізації продуманої стратегії повернення 1,5-2 млн осіб, навпаки, стане потужним каталізатором відродження країни. Притік кваліфікованих кадрів, підприємців та нових знань здатен дати значний імпульс економічному та соціальному розвитку.

    Для цього Україні необхідна офіційна національна стратегія повернення та реінтеграції, яка об’єднає розрізнені зусилля в єдину систему. Стратегія має передбачати комплексний пакет заходів підтримки сімей, включаючи фінансову допомогу, пріоритетне житло та працевлаштування, медичний супровід, а також чітку координацію з ЄС щодо завершення тимчасового захисту після березня 2027 року. Особливу увагу потрібно приділити прискореному відновленню житла та критичної інфраструктури в регіонах повернення, створенню масштабної системи психологічної допомоги, сімейної терапії та підтримки освіти дітей. Ключовими елементами мають стати регулярна прозора комунікація з громадянами та постійний координаційний орган, відповідальний за реалізацію та моніторинг стратегії.

    Масового автоматичного повернення не відбудеться. Лише поєднання реальної безпеки, видимого прогресу у відновленні, економічних можливостей та якісної соціально-психологічної реінтеграції здатне принципово змінити ситуацію. До березня 2027 року в України залишається обмежене вікно можливостей. Чим оперативніше та переконливіше буде запропонована стратегія, тим більше людей зроблять вибір на користь повернення. Зволікання загрожує необоротною втратою людського капіталу та суттєвим уповільненням відновлення країни на десятиліття. Успішна реалізація, навпаки, дозволить трансформувати одну з найбільших міграційних хвиль сучасності у стратегічний ресурс національного відродження.