Golovnitemu.com

Категорія: ТОП

  • Як проходить “1 вересня” дітей українських корупціонерів, що наживаються на армії

    Як проходить “1 вересня” дітей українських корупціонерів, що наживаються на армії

    Схоже, що для заможних українців 1 вересня – це не про початок навчання, а про демонстрацію статусу, впливу і, звісно своїх коштовних аксесуарів та нарядів. Інше питання, що більшість VIP-батьків не розкривають джерел своїх доходів, і незрозуміло яким чином вони здобули ці всі предмети розкоші, при тому, що офіційно таких доходів в них немає.

    Сім’я командира Вовків Да Вінчі – Сергія та Валерії Філімонових

    Валерія, дружина командира Вовків Да Вінчі, відправляє свого старшого сина до приватної школи Ukrainian Global Kids. І тут не просто навчання, а справжня інвестиція в майбутнє – всього за 330 тисяч гривень на рік.

    Для того, щоб просто відвести дитину до школи, Валерія Філімонова вибрала лук на загальну суму 5-7 тисяч доларів: сандалі від Chanel і сумочку Lady Dior.  І чому б ні, адже треба ж якось відрізнятись від тих, хто ходить до звичайних українських шкіл.

    Чи можуть собі дозволити таку розкіш родини рядових військовослужбовців, питання риторичне.

    Про те, як Валерій Філімонов став командиром Вовків Да Вінчі, та про його стрімке збагачення, ймовірно, за рахунок донатів для батальйону, в журналістському розслідуванні проекту НЕНЬКА.ІНФО

    Валерія явно знає, як зробити так, щоб про неї писали. А як же не писати, коли в кожному кадрі відчувається, що бути дружиною командира – це не тільки почесно, але й стильно. Така служба виявляється ще й фінансово вигідною, і байдуже що тратяться гроші, призначені на оборону України.

    Тільки на одному фото, Валерія Філімонова зуміла одягнути на себе ювелірних виробів ювелірного дому Van Cleef & Arpels на загальну суму близько 15 000 Євро та сумку бренду DOLCE & GABBANA ціною 2 000 доларів.

    Лук Валерії Філімонової на вкрадені у військових кошти: Браслет – 6000 Євро, Сережки – 5500 Євро, Підвіска – 3 700 Євро Сумка 2 000 Євро

    1-ше вересня у родині-корупціонерів Гринкевичів

    У родині-корупціонерів Гринкевичів, що нажились на українській армії,  також свято 1-шого вересня. Хоча назву школи вони не розкрили (можливо, щоб не занадто привертати увагу журналістів), але пані Ольга Гринкевич з чорною Hermes Birkin точно зробила акцент на своєму статусі, відправивши донечку до першого класу в Polo та з ранцем Burberry.

    Такий перформанс Гринкевичів досить красномовно показує, що вони ні каплі не жалкують  про вкрадені у Міноборони гроші та готові і надалі хизуватись отриманими в такий спосіб багатствами.

     

  • Олексій Кулеба та Тимур Ткаченко – від заробітків на столичних МАФах до мільярдних контрактів на відновленя Київщини

    Олексій Кулеба та Тимур Ткаченко – від заробітків на столичних МАФах до мільярдних контрактів на відновленя Київщини

    Топові чиновники заступник глави ОП Олексій Кулеба та замміністра Мінстратегпрому Тимур Ткаченко розпочали своє сходження у велику політику з корупційних схем на столичних МАФах.

    Фактично, в тему “столичних МАФів” їх завів Дмитро Білоцерковець, з яким вони наразі протистоять в боротьбі за контроль над корупційними потоками в столиці. Тимур Ткаченко був помічником Дмитра Білоцерковця, коли той був нардепом VІІІ скликання від БПП, водночас Олексія Кулебу прилаштували радником Дениса Пікалова – людини Білоцерківця в КП “Плесо”.

    Сам Дмитро Білоцерківець, талановитий політтехнолог с Севастополя, працював на проект Віталія Кличка в Криму, а з 2012 року офіційно очолив Молодіжне Крило партії “УДАР”. Пізніше Дмитро Білоцерківець зміг стати “більше чим політтехнологом” для Кличка, тож коли Віталій став мером Києва, Білоцерківець отримав посаду директора Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища.

    Саме Дмитро Білоцерковець активно почав рухатися в бік монополізації ринку МАФів у Києві під виглядом впорядкування торгівлі в столиці. У цій тематиці він увійшов у контакт з Андрієм Єрмаком та Андрієм Холодовим і дав їм свою людину Олексія Кулебу. А Кулебі дав Тимура. Кулеба порозумівся з Єрмаком і відтоді почалася їхня дружба.

    Зв’язка Єрмак-Кулеба-Ткаченко активно почала діяти після перемоги Володимира Зеленського на виборах. Тоді за посередництва Дмитра Білоцерківця було домовлено з Андрієм Єрмаком про взяття під контроль ринок МАФів у столиці. Від Єрмака за реалізацію корупційних схем відповідав Олексій Кулеба, а в Кулеби Ткаченко. Останній мав створити компанію, що ставитиме нові МАФи за “новими правилами”, а для старих і не дуже “жирних” місць був “тариф” тисяча доларів за оновлення документів. На той момент таких МАФів було близько 3 тисяч.

    До речі, саме в результаті домовленостей Олексій Кулеба став заступником голови КМДА, що влаштовувало Андрія Єрмака і в певний момент конфлікту з Віталієм Кличком саме Кулебу хотіли поставити головою КМДА, але Олексій сам відмовився.

    Далі в системі впорядкування МАФів почали системно зносити старі кіоски і на їхніх місцях з’являлися нові, які вже належали Тимуру Ткаченку і компанії.

    Розподіл корупційних потоків відбувався таким чином: Кулебі-Ткаченко – нові МАФи, Білоцерківець підминає під себе старі та затверджує схему нових.

    Схема працювала успішно до переходу Тимура Ткаченка на посаду заступника міністра в Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості, після чого Дмитро Білоцерківець вирішив “викинути” бувших партнері з теми МАФів, а замість них підключив депутата Київради від Єдності  Вагана Товмасяна.  Після чого Тимур Ткаченко почав системну критику в адресу Віталія Кличка.

    Пізніше зв’язка Кулеба-Ткаченко “виросла” з корупційних тем на столичних МАФах та розширила свій вплив на область, забравши під себе всі ремонти доріг та інфраструктурних об’єктів на Київщині, чим перейшли дорогу Давиду Арахамії, який мав великі види на цей шматок.

    Про корупційні заробітки Кулеби-Ткаченко на відновлені Київської області багато писали журналісти, але без будь-яких наслідків для фігурантів. Причина в тому, для Андрія Єрмака його заступник Олексій Кулеба є надто цінним кадром.

    За словами нашого джерела в ОП, Андрій Борисович довіряє та цінить Кулебу за те, що “він надійний, багато знає та не краде у шефа, як власне і Ткаченко”. Але ось із командою Віталія Кличка вони розійшлися, чим можна пояснити регулярні обшуки СБУ та кримінальні справи проти ТОП чиновників КМДА.

  • Олег Кіпер: Ключова фігура у контролі зернового експорту України

    Олег Кіпер: Ключова фігура у контролі зернового експорту України

    Олег Олександрович Кіпер – з 30 травня 2023 року обіймає посаду голови Одеської обласної військової адміністрації, заслужений юрист України, кандидат юридичних наук. Він нагороджений нагрудними знаками «За сумлінну службу в органах прокуратури» III та II ступенів.

    У період президентства Віктора Януковича Олег Кіпер працював заступником начальника слідчого управління Генеральної прокуратури України. Після Революції Гідності, 23 жовтня 2014 року, його було звільнено з органів прокуратури в рамках люстрації.

    У 2015 році Олег Кіпер безуспішно балотувався до Одеської міської ради як самовисуванець. Після звільнення у 2016 році він отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та заснував адвокатське об’єднання «Астрея ОВС».

    У листопаді 2019 року Кіпер був зареєстрований у Києві як фізична особа-підприємець у сфері права, але діяльність була припинена. З квітня 2019 року він надавав професійну допомогу Офісу Президента України з питань діяльності правоохоронних органів. До початку 2020 року отримав пропозицію стати одним із позаштатних радників керівника Офісу Президента Андрія Єрмака на громадських засадах. На цій посаді він також консультував з питань правоохоронної діяльності.

    29 серпня 2019 року було поновлено судовий розгляд справи щодо відновлення Олега Кіпера на посаді, який був зупинений у грудні 2014 року. 11 вересня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановив, що люстрація була застосована до прокурора Кіпера безпідставно, оскільки не було доведено його причетність до узурпації влади президентом Януковичем. Суд ухвалив негайно поновити Кіпера на посаді старшого прокурора Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури та виплатити йому 805 тисяч гривень заробітної плати за вимушений прогул. Крім того, суд зобов’язав виключити його з реєстру люстрованих осіб Міністерства юстиції.

    9 червня 2020 року Олег Кіпер був призначений на посаду заступника прокурора Києва за наказом Генерального прокурора. 27 липня 2020 року Генеральний прокурор Ірина Венедіктова представила Кіпера колективу столичної прокуратури як нового керівника.

    Ще під час роботи прокурора Олег кіпер потрапив  скандал коли стало відомо, як тоді ще очільник Київської міської прокуратури провів новорічно-різдвяні свята у відпустці за кордоном, де перебував протягом 10 днів. Він виїхав з України 29 грудня 2022 року через польський кордон і повернувся 8 січня 2023 року. Про це повідомили журналісти “Схем”.

    Тоді Олег Кіпер підтвердив, що перебував за кордоном у відпустці, пояснивши це «сімейними обставинами», але відмовився розкрити назву країни, де він відпочивав, посилаючись на міркування безпеки. Також з його слів однією з причин було те, що його дружина влітку 2022 року змінила російське громадянство на українське.

    “У кінці грудня 2022 року, у зв’язку з виниклими сімейними обставинами та необхідністю виїзду за кордон, я подав заяву щодо надання мені відпустки з можливістю виїзду за кордон. Усі документи, що підтверджують право на виїзд, були подані до компетентних органів, і після їх розгляду було надано відповідний дозвіл”, – йдеться у відповіді Кіпера, переданій журналістам його пресслужбою.

    Однак, “Схеми” виявили, що російський паспорт Ірини Кіпер станом на початок 2023 не був анульований. Журналісти перевірили чинність документа за допомогою офіційного сервісу МВС Росії і встановили, що цей паспорт залишається дійсним. Також вони знайшли її індивідуальний номер платника податків на офіційному сайті Федеральної податкової служби Росії.

    Попри те, що журналісти тричі намагалися дізнатися, в якій країні головний прокурор Києва провів свою відпустку, він відмовився відповідати, зазначивши лише, що “відпустка не була святковою чи новорічною”.

    На питання журналістів щодо чинності російського паспорта його дружини, Олег Кіпер відповів, що цим питанням займалася міграційна служба України.

    Коли журналісти поцікавилися, як Міграційна служба України може допомагати громадянам РФ виходити з російського громадянства, очільник київської прокуратури зазначив, що це питання належить до компетенції міграційної служби, і порадив звернутися до них за роз’ясненнями.

    Однак у положенні про Державну міграційну службу України вказано, що відомство займається питаннями прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, але не має завдань, пов’язаних з виходом з громадянства інших країн.

    Окрім цього видання “Версії” з’ясувало, що дружина київського прокурора у 2005 працювала у російській організації “Видавничий центр “Вісник Євразії”, який спецслужби країни-агресорки використовували для пошуку та залучення до співпраці “перспективної молоді”.

    Декларації Олега Кіпера

    Остання декларація Кіпера, подана до люстрації і доступна в мережі, датована 2011 роком. Тоді Кіпер працював у прокуратурі Івано-Франківської області і декларував лише ВАЗ 2005 року випуску, зарплату у 154,9 тисячі гривень та 15 тисяч гривень доходу дружини. Інших доходів, нерухомості чи автомобілів родина офіційно не мала.

    Однак декларація чиновника за 2019 рік свідчить, що в період з 2015 по 2019 роки новопризначений керівник столичної прокуратури разом із дружиною стали власниками майна на суму щонайменше 26,1 мільйона гривень. Згідно з даними реєстру речових прав на нерухомість, все це майно було придбане саме шляхом купівлі.

    Зарплата Кіпера за 2019 рік становила 489,5 тисяч гривень, причому більшу частину він отримав від “Укрзалізниці”, а лише 52 тисячі – від власного адвокатського об’єднання. Дружина прокурора, Ірина Кіпер офіційно заробила 4,4 мільйона гривень від підприємницької діяльності. Вона володіє двома підприємствами в Одесі, що займаються ремонтом та обслуговуванням автомобілів.

    Ірина Кіпер також позичила майже 6 мільйонів гривень одній із компаній, пов’язаних із чоловіком. 2019 року вона взяла в борг 25 мільйонів гривень.

    Крім того, родина отримала 482,8 тисячі гривень від продажу майна та адвокатської фірми. На рахунках і в готівці Кіпери мають майже 2,7 мільйона гривень, а також кілька десятків тисяч євро і доларів.

    У 2019 році Олег Кіпер придбав дві квартири загальною вартістю 8,6 мільйона гривень у житловому комплексі бізнес-класу в Печерському районі Києва. У цьому ж будинку його дружина придбала ще одну квартиру за 8 мільйонів гривень. Також Кіпери володіють трьома паркомісцями загальною вартістю 2,6 мільйона гривень.

    У 2015 році Ірина Кіпер придбала квартиру за 1,8 мільйона гривень у Дарницькому районі Києва. Крім того, на неї записано низку нерухомості в Яремчі, Івано-Франківської області. У 2016 році вона купила земельну ділянку з будинком за 2,3 мільйона гривень. Пізніше вона придбала ще одну ділянку в Яремчі та отримала від місцевої влади котедж і недобудовані апартаменти.

    Ірина Кіпер також вже понад 18 років володіє частиною квартири в Росії та має квартиру в Одесі.

    За останні три роки подружжя також придбало автомобілі Range Rover Sport, Toyota RAV4 і Toyota Camry, загальна задекларована вартість яких становить 2,7 мільйона гривень.

    Крім того, у декларації зазначено два види криптовалюти загальною вартістю 4,9 та 9,3 мільйона гривень.

    І було б цікаво дізнатися чи стало швидше стала збагачуватися сім’я Кіперів після поновлення Олега Кіпера держслужбовцем, але національне агентство з питань запобігання корупції засекретило декларації Олега Кіпера за 2021, 2022 та 2023 роки у зв’язку з мобілізацією.

    Про це повідомила прессекретарка очільника Одеської обласної військової адміністрації Юлія Колтак у коментарі “Центру публічних розслідувань”.

    “Олег Кіпер подав декларації за 2021, 2022 та 2023 роки як очільник прокуратури міста Києва та як начальник Одеської ОВА. Через те, що пан Кіпер був мобілізований до лав ЗСУ, НАЗК не оприлюднює його декларації в публічному просторі. Це є заходами безпеки під час війни,” – пояснила Колтак.

    Журналісти звернулися до НАЗК із запитом, але поки що не отримали відповіді.

    Зазначимо, що агентство не приховує декларації всіх голів ОВА. Наприклад, декларація голови Миколаївської ОВА Віталія Кіма була оприлюднена.

    Діяльність Олега Кіпера на поту Одеської ОВА

    По справжньому продуктивною держслужба в Олега Кіпера почалась вже після призначення головою Одеської обласної військової адміністрації 30 травня 2023 року.

    І вже літом 2023 Олег Кіпер розпочав налаштовувати перспективи збагачення на новій посаді.

    За 2023 році українські експортери зерна отримували понад мільярд доларів на місяць. За рік Україна експортувала щонайменше 50 мільйонів тонн сільськогосподарської продукції на суму 12 мільярдів доларів.

    Найбільшими експортерами стали компанії «Кернел Трейд», «Нібулон» і «Луї Дрейфус» — гіганти агроринку, що традиційно домінують в Україні. Основними покупцями українського зерна виявилися Румунія, Іспанія та Китай.

    Однак дані щодо Румунії можуть бути оманливими, адже багато агрохолдингів продавали зерно власним дочірнім компаніям у цій країні, і подальші продажі залишаються невідомими для української митниці.

    Крім того, через одеські порти було вивезено зерна на шість мільярдів гривень сумнівними компаніями, які, ймовірно, є фіктивними. Це зерно було придбане за готівку, що дозволило уникнути сплати податків.

    У 2023 році з 16 мільйонів тонн пшениці, що експортувались з України, 13,7 мільйона тонн були відправлені через Одесу, що складає 85%.

    Тож керуючи потоками експорту зерна в Одеській області, Олег Кіпер, відіграє ключову роль в контролі майже всього зернового експорту України.

    18 серпня 2023 року Олег Кіпер, голова Одеської обласної військової адміністрації, разом з генералом Едуардом Москальовим, командувачем Оперативно-стратегічного угруповання військ «Одеса», видали спільний наказ №19. Він мав на меті забезпечення фінансової дисципліни під час воєнного стану та боротьбу з тіньовими явищами.

    Проте суть наказу виявилася менш прозорою. Першим пунктом документа підприємцям рекомендували подавати митні декларації типу РР (періодичні декларації) за 10 днів до фактичного навантаження вантажу. Це означає, що всі митні накладні мають бути зареєстровані до дати навантаження товару.

    Декларація типу РР дозволяє подавати інформацію про кілька партій товару впродовж певного періоду. Однак раніше не існувало вимоги подавати таку декларацію за десять днів до вивезення.

    З початком повномасштабного вторгнення в Україну обсяг чорного експорту зерна значно зріс. Легальні експортери втрачали до 35% через відсутність ПДВ-відшкодування та валютні коливання. У той час як нелегальні контрагенти купували зерно за готівку і не сплачували податки.

    Також після видання наказу №19 на ринку з’явилося 400 нових компаній. Частина з них є частинами відомих агрохолдингів або мають успішний досвід експорту. Однак особливу увагу привернули компанії з підозрілою фіктивною діяльністю, зареєстровані або змінивши власників у 2023 році. Багато з них не мають виробничих потужностей і до цього не займались експортом.

    Зокрема, було виявлено близько сорока підозрілих компаній, напрклад, одна з таких компаній одноденок вивезла зерна на $40 мільйонів та має той самий номер телефону, що і ще 139 юридичних осіб. Інша компанія, що експортувала зерно на $20 мільйонів, є власністю психолога з Узбекистану Олександра Райкова.

    Деякі з цих чотирьох сотень компаній, за інформацією з Одеської митниці, можуть бути пов’язані з Олегом Кіпером, але і сам факт видання наказу №19 свідчать про особистий контроль Олегом Кіпером над 85% агроекспорту України задля власної вигоди.

    Одним із можливих напрямків, куди могли перетекти непрозорі кошти, є курорт Буковель. Бізнес-партнер Олега Кіпера активно реалізує тут кілька престижних і дорогих будівельних проєктів.

    Проект «Glacier» передбачає будівництво комплексу апартаментів у п’яти корпусах на площі 2,3 га на сході Молодіжного озера. Загальна площа понад 800 апартаментів складає 65,7 тис. кв. м. Перша черга вже завершена і розпродана.

    Ще один масштабний проект – «Escape City», розташований на місці автостоянки «Полки» поблизу витягів. На площі 8 га планується побудувати 8 корпусів, з яких перший вже має 360 квартир. Загальна вартість обох проєктів може перевищити $200 млн, з урахуванням витрат на преміум-житло. Вартість квадратного метра тут стартує від $5 тис.

    Бенефіціаром обох проєктів є Василь Кавлак з Івано-Франківська, чия особа досі залишається непублічною. Йому належать компанії «Глейшер Хілл» та «В.Д. Груп», які виступають замовниками і виконавцями будівельних робіт відповідно. Більш публічною є його дружина, Інесса Кавлак, з якою Олег Кіпер навчався в Одеській юридичній академії.

    Інесса Кавлак займала посаду судді до 2018 року, а її декларація свідчить про значний бізнес її чоловіка, включаючи туркомплекс та численні земельні ділянки в селі Поляниця, яке є частиною курорту Буковель. Серед майна – котеджне містечко WEST HILLS та готельно-рекреаційні комплекси REST&SKI, GIRSKI та інші.

    До війни Кіпери придбали земельну ділянку та побудували будинок у Поляниці, оформлений на дружину голови Одеської ОВА Ірину. Олег Кіпер також є бізнес-партнером Кавлака у двох сонячних електростанціях на Івано-Франківщині.

    Кіпер та Кавлак мають складну мережу зв’язків. Після люстрації Кіпер заснував юридичну компанію «Астрея ОВС», де одним з партнерів був Віталій Ільчишин, нинішній заступник голови Івано-Франківської ОДА. У 2022 році ОДА передала фірмі Кавлака земельну ділянку на 49 років. Віталій Ільчишин придбав апартаменти у ЖК Glacier за значно нижчою ціною, ніж ринкова.

    Ймовірно, Володимир Продивус, колишній депутат і бізнесмен з Вінниці, також причетний до проєктів у Буковелі. Продивус є близьким другом Володимира Ільчишена, і його бізнеси тісно пов’язані з політичною та бізнесовою елітою. Його вплив на політичні рішення і зв’язки з колишніми партнерами підкріплюють можливу участь у розбудові Буковеля.

    Ось так, через складні політичні, бізнесові зв’язки та хлібну посаду, Олег Кіпер та його партнери реалізують великі проєкти на популярному карпатському курорті.

  • Корупційні схеми на впровадженні шкільної програми “Захист України” за участі Оксена Лісового, Інни Совсун та Олени Шиян

    Корупційні схеми на впровадженні шкільної програми “Захист України” за участі Оксена Лісового, Інни Совсун та Олени Шиян

    Уроки Захисту України від початку були частиною загальної шкільної програми, та викладались у кожній школі окремо. Згодом було прийнято рішення перенести викладання у так звані “осередки”, а сама програма стала “експериментальною”, що відкрило шлях для корупційних схем за участі Міністра освіти Оксена Лісового, депутатки від “Голосу” Інни Совсун та професійної грантоїдки Олени Шиян.

    Для розуміння порядку цифр про які йде мова, варто відзначити, що тільки у 2023 році на впровадження шкільної програми “Захист України” з державного бюджету було виділено 1,7 мільярдів гривень. Додатково, з місцевих бюджетів були виділені кошти кожним містом та областю.

    Суть афери в тому, програму “Захист України” трансформують зі “звичайної” в “експериментальну”, змусивши усі адміністрації та освітні управління написати від себе запит на участь. Відповідно до “експерименту”, який розтягується на 2 роки, навчання буде здійснюватись не в кожній школі окремо, а в так званих “осередках”: тобто усе фінансування на реалізацію програми буде проходити централізовано через “одні руки”.

    Створення так званих “осередків”, це не тільки виділення бюджету на підготовку викладачів курсу, але й кошти на закупівлю необхідного інвентарю та обладнаднання осередків.

    Показово, що немає чітких прописаних рекомендацій по закупівлі обладнання осередків, а освітянам рекомендують купувати це обладнання без оголошення тендерів. Згідно заяві МОН, осередки планують оснастити в тому числі комп’ютерними симуляторами управління дронами, інтерактивними лазерними стрілецькими тренажерами та інструментами для опанування правил домедичної допомоги. За інформацією наших джерел, рекомендації проводити закупівлі без тендерів  не випадковість: уже визначене коло пов’язаних з МОН постачальників, а в ціні врахований  “відкат”.

    З приводу бюджетів, виділених на підготовку викладачів курсу, зі слів Оксена Лісового наприкінці 2023 року на перенавчання вчителів “Захисту України” було виділено 100 мільйонів гривень. Пізніше в роз’яснені на сайті МОН щодо впровадження програми, ми зустрічаємо цифру в “понад 100 підготовлених тренерів”. Наразі важко сказати однозначно, яка саме кількість вчителів була підготовлена за 100 мільйонів гривень, і чи буде надалі збільшуватись бюджет на їх підготовку.

    Автором і науковим керівником програми “Захист України” значиться міністр Оксен Лісовий, він же підписав Наказ міністерства. Але на додатку з’являються ще підпис представника швейцарсько-українського фонду DECIDE Антоніни Макаревич та професора Львівського обласного інституту післядипломної освіти педагогічної освіти Олени Шиян, яка вже понад 10 років працює з грантами.

    У 2024 році Міністерство освіти до реалізації програми залучили швейцарсько-українську організацію DECIDE, яка спеціалізується на освітніх проектах в Україні за гроші Швейцарії. Серед партнерів DECIDE значиться  Громадська організація DOCCU, в якій з 2016 по 2018 рік Олена Шиян виступала координатором Швейцарсько-українського проекту “Розвиток громадянських компетентностей в Україні”.

    Що цікаво, чоловік Олени –  Роман Шиян є автором концепції “Нова українська школа”, яку було перероблено з російської програми “Наша новая школа”. Концепцію російської програми “Наша новая школа” розробляв рідний брат Романа Шияна – кандидат психологічних наук, доцент московського МГПУ Ігор Шиян.

    Не виключаємо, що частина наративів розроблена Ігорем Шияном для шкіл РФ, могла перейти також до програми “Захист України”, адже Роман Шиян входить до Команди підтримки реформ у Міністерстві освіти і науки України.

    У цій же історії з грантами зав’язана нардепка від партії  “Голос”  Інна Совсун, яка також являється одним із співавторів навчальної програми “Захист України”. Як повідомляють наші джерела в парламенті – ця програма чистий розпил грантових грошей протягом наступних двох років.

    З приводу реальної користі від впровадження експериментальної програми “Захист України”, приведемо думку Засновника Всеукраїнської асоціації освітніх проектів, екс-заступник Міністра економіки Андрія Близнюка, якою від поділився на своєму Фейсбук:

    “З цього року вони вирішили скасувати предмет “Захист України” в звичайних школах і ввести лише в окремих школах – Осередках, які обираються в територіальних громадах з розрахунку 80- 1999 учнів 10-11 класів на 1 осередок. І всі ці учні раз на місяць повинні їхати в ці Осередки, щоб вивчати Захист України там протягом дня (6 уроків,  що робити тим, хто хворіє і пропускає всі 6 уроків, не уточнюється. Якщо відпрацювати дистанційно, не зрозумілий сенс проекту. Якщо їхати оффлайн з іншою школою, в інший день, це величезний додатковий стрес для дитини).

    Тобто під час війни вивчення такого предмету, як Захист України, скорочується до 1 разу на місяць і учні мають їхати за десятки кілометрів до осередку, щоб це зробити.

    Навіщо? Бо виділено 1.5 млрд грн субвенцій на покращення вивчення цього предмету, і це – покращення.

    Осередки зможуть закупити додаткове обладнання і підвищити кваліфікацію вчителів своєї школи з цих предметів. Всі інші школи мають скасувати цей предмет у себе, бо його викладання не буде оплачуваним.

    Якщо експеримент виявиться невдалим, все ніби має повернутися взад, але це не точно, і після 2026 року, коли авторів експерименту вже не буде, як і субвенції.

    В зв’язку з цим у мене декілька питань до МОН:

    1. Чи можливо забезпечити безпеку життя та здоров’я близько 500 тис учнів, які в умовах тривог, блекаутів, бездоріжжя та інших воєнних ризиків розпочнуть масовий ранковий і вечірній рух до та з Осередків?

    Хто буде супроводжувати і відповідати за життя дітей(30 дітей в класі, 2-3 класи 10 і стільки ж 11, тобто сумарно майже 200 дітей від кожної школи їдуть або шкільними автобусами, якщо є, або громадським транспортом)? Наскільки доцільно організовувати такий рух у воюючій країні, і як ці стреси відобразяться на психоемоційному стані дітей, особливо, коли поруч приліт, чи громадський транспорт висадив їх тупо посеред дороги чи мосту під час тривоги?

    1. Чи не стануть осередки військової підготовки дітей військовою ціллю для ворога під час війни і ракетних обстрілів? Може Україна має зайві засоби ППО, щоб захистити кожен з цих Осередків, в кожному місті та селищі?
    2. Чи ефективно навчати учнів будь-якому предмету протягом одного дня на місяць, і чому б тоді не зробити це зі всіма предметами?
    3. Чому не можна обладнати всі школи необхідним обладнанням (до війни в Україні було 16 тис державних шкіл, зараз без врахування окупованих чи знищених, буде не більше 12 тис, тобто 1.5 млрд грн, це близько 100 -125 тис грн на кожну школу).”

    Як бачимо, з практичної точки зору введення експериментальної освітньої програми “Захист України” на базі так званих “осередків” не витримує критики. А ось що стосується “розпилу коштів” на програмах патріотичного шкільного виховання міністром та його найближчим оточенням – цим питанням мають зацікавитись детективи НАБУ.

  • Марина Барсук: Професійне відсудження майна та співпраця з олігархами

    Марина Барсук: Професійне відсудження майна та співпраця з олігархами

    Нещодавно ЗМІ облетіло відео з весілля судді Північного апеляційного господарського суду Марини Барсук (в дівоцтві – Дідиченко), що провели у 2021 року, і окрім невідповідної до офіційних доходів українських високопосадовців  розкоші, на версії був один помітний гість.

    Про це повідомляє редакція сайту 360UA NEWS

    Оператор зафільмував Ігоря Коломойського на весільній урочистості судді Марини Барсук, яка розглядала кілька справ, в яких він фігурував.

    Згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень, суддя Барсук ухвалювала рішення у двох справах, пов’язаних із Коломойським.

    Перше з них стосується позову «Нікопольського заводу феросплавів» проти «ПриватБанку». У 2009 році «ПриватБанк» надав заводу, що пов’язаний з Коломойським, кредит на суму 36,1 млн доларів США. Постановою Північного апеляційного господарського суду було скасовано борг у розмірі 35 млн доларів.

    Друга справа стосується ПАТ «Укрнафта», що також асоціюється з Коломойським. Колегія суддів, до складу якої входила Барсук, залишила в силі рішення суду про стягнення з державного бюджету 1,77 млн грн на користь «Укрнафти» як матеріальний збиток.

    Окрім цього, суддя Барсук ухвалювала рішення у справах, пов’язаних з підсанкційним бізнесменом Павлом Фуксом.

    У одній з таких справ колегія суддів, до складу якої входила Барсук, підтвердила рішення суду першої інстанції на користь ТОВ «Кредит Фінанс», компанії, що асоціюється з Фуксом

    В іншій справі колегія суддів, до складу якої також входила Барсук, залишила в силі рішення суду першої інстанції на користь ТОВ «Вердикт Капітал», ще однієї компанії, пов’язаної з Фуксом.

    Тож ми вирішили поцікавитися кар’єрою Марини Барсук.

    Початок кар’єри

    Історія Маринни Барсук, а тоді ще Дідиченко почалася ще 2009 року після обрання Януковича на посаду президента голова Київського господарського суду Василь Саранюк почав замислюватися про забезпечене майбутнє. У цій справі йому активно допомагала молода суддівська команда, яку він сам підбирав — цинічна та жадібна.

    Значимість цього суду в системі господарських судів України важко переоцінити — великі компанії намагаються отримати столичну прописку, тому саме тут вирішуються практично всі серйозні господарські спори в країні. Це робить суддівство в Київському господарському суді не лише почесним, але й дуже вигідним.

    Головою цього неформального союзу був Василь Саранюк, який на той момент був головою суду вже кілька років.

    Схема Саранюка базувалася на групі наближених суддів серед яких Микола Якименко, Олександра Мандриченка, Сергій Ковтун, а також молоді судді – Ростислав Сташків Сергій Мудрий та  Марина Дідиченко.

    Батько Марини Дідиченко тоді займав високий пост у київській прокуратурі, що забезпечувало тісне співробітництво з цією інституцією. Група Саранюка активно взаємодіяла з заступником генерального прокурора Олександром Шинальським та його партнером, колишнім прокурором Подільського району Василем Драговозом.

    Діяльність суддівського кооперативу особливо яскраво проявлялася у взаємодії з російським Альфа-банком. Ця фінансова структура була відома в Україні застосуванням «кризових» технологій відбору майна. Голова суду Саранюк розподіляв справи Альфа-банку на розгляд лише «правильним» суддям, зокрема Марині Дідиченко.

    В свою чергу Марина Дідиченко активно сприяла фінансовим інтересам Альфа-банку. У 2009 році на її було рахунку як мінімум 15 судових рішень на користь банку. Це лише ті справи, які Господарський суд добровільно надіслав для публікації в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

    Відповідачі в справах Альфа-банку часто зіштовхувались з тим, що рішення приймались без їх участі, що порушує базові принципи судочинства. З урахуванням того, що мінімальна такса за позитивне рішення становила 5% від суми позову, «заробіток» судді на банківських справах був значним. Наприклад, загальна сума стягнення по 10 справах Марини Дідиченко на користь банку становила 13 612 820 доларів США та 16 033 268 гривень. Зрозуміло, що більша частина цієї суми йшла голові суду Саранюку. Отже, лише на частині цих справ вона могла заробити мінімум 680 тисяч доларів і понад 800 тисяч гривень, варто нагадати, що долар у 2009 коштував 8 гривень.

    Після такого підйому Марина Дідиченко, не стала приховувати своє розкішне життя, незважаючи на офіційні скромні доходи.

    Незважаючи на свою скромну офіційну зарплату у 4 тисячі гривень на місяць, Дідиченко жила у просторій трикімнатній квартирі на Оболонських Липках в Києві. Квартира, загальною площею 132 квадратних метри, оцінюється приблизно в 400 тисяч доларів. Виникає питання: звідки такі кошти у судді, яка отримує таку мізерну зарплату? Можливо, це подарунок від її батька, прокурора Анатолія Яковенка, або ж від інших “вдячних” клієнтів суду?

    Що цікаво, Марина Дідиченко та її колишній чоловік володіли кількома паркувальними місцями в підземному паркінгу, хоча на них офіційно не зареєстровано жодного автомобіля. Однак, є підозра, що вони могли користуватися автівками її матері, Антоніни Яковенко, яка працювала у приватному дитячому садку. Ця скромна вихователька володіла одразу трьома автомобілями: навороченим Mersedes Benz GL 450 (2008 р.), Chrysler PT Cruiser (2004 р.) та старим Mersedes 600 (1997 р.).

    Відпустки Марини Дідиченко теж не обмежувалася скромними поїздками. За 2009 вона відвідала Хорватію та Арабські Емірати.

    По тій же схемі відсудження майна, у програмі «Останнє попередження» на Першому національному журналісти розкрили схему роботи Укрсоцбанку, це було 2013 року, через яку сотні родин в Одесі можуть залишитися без житла. У вересні 2008 року Укрсоцбанк припинив фінансування будівництва житла, якого вже п’ять років чекали сотні одеситів. Через конфлікт із забудовником банк наклав арешт на квартири та п’ять недобудов, які були оплачені інвесторами.

    Забудовник — корпорація «Альянс» — підписав із Укрсоцбанком кредитну угоду на 55 мільйонів гривень. Однак банк раптово відмовився видавати гроші, заявляючи про нестачу гривні на своїх рахунках. Забудовника змусили підписати додаткову угоду на валютний кредит. Після отримання третього траншу Укрсоцбанк в односторонньому порядку припинив фінансування, що призвело до заморожування будівельних робіт.

    Суди Укрсоцбанку відбувалися за однією схемою. Банк наймав юридичну компанію «Боярчуков, Алексеєв і партнери», яка подавала позов до Господарського суду Києва про стягнення майна на користь банку. Розгляд справи завжди доручався Марині Дідиченко, яка, до того, є двоюрідною сестрою юриста Сергія Боярчукова. Суд ухвалював рішення всього за одне засідання, передаючи все майно клієнта банку.

    Така схема дозволяла банку отримувати право власності на будь-яке майно, що підтверджує її ефективність у відстоюванні інтересів банку на шкоду звичайним людям.

    І це тільки 2 прецеденти, а наскільки Марина Дідиченко (Барсук) збагатилася у період між 2009 та 2013 можна тільки здогадуватися

    Поява Сергія Алєксєєва та дерибан Києва

    Літом 2015 народний депутат та заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя Сергій Алексеєв був викритий у корупційних діях та лобіюванні інтересів своєї юридичної компанії «Алексеєв, Боярчуков і партнери».

    За повідомленням ЗМІ, народний депутат Сергій Алексеєв дав вказівку перерахувати судді апеляційного господарського суду Марині Дідиченко суму в розмірі 5 000 доларів США на її банківську картку. Крім того, Алексеєв вів переговори стосовно того, що Дідиченко Марина допоможе в ухваленні потрібного йому рішення іншим суддею, що підтверджується відповідними аудіозаписами. Забігаючи наперед скажемо, що у Дідичук та Алєксеєва тоді зав’язалися стосунки.

    У результаті, Марина Дідиченко 14 жовтня 2014 року винесла позитивне рішення на користь клієнта компанії Сергія Алексєєва, ПАТ «Укрсоцбанк».

    Тож завдяки співпраці Марини Дідиченко з компанією свого двоюрідного брата Сергія Боярчукова нардеп Алєксєєв Сергій отримав карт-бланш на афери з метою збагачення.

    2016 року важливе для України підприємство «Хімнафтемашпроект» стало об’єктом суперечок, що могло призвести до його закриття. Інститут, що десятиліттями займався проєктною діяльністю, опинився під загрозою через інтереси впливових осіб, яким сподобались приміщення в центрі Києва на Печерську. Основним активом установи є будівля на 6000 кв. м на бульварі Лесі Українки, де розміщена наукова лабораторія та архів проєктів стратегічних заводів України.

    Історія почалась у березні 2013 року, коли відбулося сфабрикованого зібрання акціонерів, на якому прийняли рішення зробити «Хімнафтемашпроект» поручителем за кредит у майже 300 000 000 грн. для двох сумнівних компаніймайно з метою перепродати майно компанії за борги.

    Через півроку працівникам «Хімнафтемашпроєкту» вдалося змінити керівництво, і нова команда почала оскаржувати попередні рішення у суді. Підприємство почало повертатися до нормальної роботи, займаючись проєктами важливих соціальних і промислових об’єктів, таких як дитячі садки, лікарні та порти. Однак 2016 року проєкти знов опинилися під загрозою через блокування рішень Київським апеляційним судом.

    Після детального аналізу архівів справ стало зрозуміло, що у всіх судових засіданнях, де «Хімнафтемашпроект» зазнав поразки, брала участь одна і та ж суддя — Марина Дідиченко.

    Варто зазначити, що всі її рішення, як і рішення по «Хімнафтемашпроекту», були скасовані наступною судовою інстанцією, але ані резонанс у пресі, ані загроза розслідування її дій не зупиняли цю суддю.

    Також у процесі цих судових спорів був очевидний прямий зв’язок Марини Дідиченко з депутатом Сергієм Алєксєєвим, юридична компанія якого, за щасливим збігом обставин, обслуговувала «Укрсоцбанк».

    А вже 2019 року Києві почався гучний скандал, пов’язаний із діяльністю організованої злочинної групи, яка заволоділа нерухомістю, що належить територіальній громаді міста. Йдеться про нежитловий будинок за адресою вул. Б. Хмельницького, 34Б, який розташований неподалік від відомого готелю «11 mirrors», який належить брату мера Києва Володимиру Кличку (власник ТОВ «ВІТ-ПЛЮС»). Саме через таке сусідство і виникли маніпуляції з об’єктом нерухомості.

    23 липня 2019 року Територіальне управління Державного бюро розслідувань у місті Києві порушило кримінальне провадження за фактом злочинних дій, вчинених службовцями Київської міської державної адміністрації (КМДА) у змові з народним депутатом України та представниками приватного бізнесу. Обвинувачення стосуються заволодіння майном територіальної громади.

    Заявником і потерпілим у цьому провадженні виступило ТОВ «Капітал», яке в 2005 році отримало статус інвестора реконструкції вказаного нежитлового будинку. Проте згодом інвестиційний договір був розірваний у судовому порядку на підставі сумнівного рішення, а об’єкт передано ТОВ «Альтернатива», яке мало створити у приміщенні музей та бібліотеку. Зокрема, до складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду, яка переглядала зазначену справу, входила суддя Марина Дідиченко, яка перебувала в громадянському шлюбі з народним депутатом Сергієм Алєксєєвим.

    ТОВ «Альтернатива» належало Валерію Аракчеєву, який був директором ще двох компаній — ТОВ «Тельбін» та ТОВ «Е-Груп». Ці компанії пов’язані з родичами народного депутата від партії «Удар» Віталія Кличка. Згодом ТОВ «Альтернатива» придбав Сергій Боярчуков, бізнес-партнер Сергія Алєксєєва.

    Підсумовуючи Київський міський голова Віталій Кличко, використовуючи свою владу та політичний вплив, організовував прийняття необхідних рішень, а Алєксєєв разом зі своєю цивільною дружиною Дідиченко забезпечували розірвання інвестиційного договору в суді. Боярчуков, у свою чергу, оформлював договір оренди та володіння об’єктом на користь ТОВ «Альтернатива».

    Пізніше корумповану схему розірвання інвестиційного договору та заволодіння об’єктом реконструкції було розкрито журналістським розслідуванням і висвітлено в ЗМІ. За словами Боярчукова, він намагався співпрацювати з готелем «11 mirrors», але зустрічав опір з боку інвестора.

    Насправді ж ТОВ «Альтернатива» не створило ні музею, ні бібліотеки, а використовує приміщення для обслуговування готелю, що належить Володимиру Кличку.

    Згодом Київська міська рада розпочала процес приватизації цього об’єкту, і незважаючи на звернення ТОВ «Капітал», електронні торги все ж таки відбулись. Переможцем стала компанія, кінцевим бенефіціаром якої є офшорна компанія Володимира Кличка.

    Співпраця з Фуксом

    2019 року компанія  «Інвестохілс Веста», яка має зв’язки з особами, пов’язаними з олігархом Павлом Фуксом, почала вести агресивну політику скупки стратегічних українських підприємств, підриваючи їхню ефективність та здатність функціонувати. Одним із таких підприємств став Білоцерківський шинний завод «Росава», що є ключовим виробником автомобільних шин в Україні. Раніше цей актив належав колишньому народному депутату Костянтину Жеваго.

    У 2019 році інвестиційна компанія «Інвестохілс Веста» придбала 25% активів «Росави». Після того, як компанія Фукса отримала контроль над заводом, було змінено арбітражного керуючого підприємства. Подальші дії, як вважають журналісти, були спрямовані на банкрутство заводу та його подальший продаж на металобрухт.

    Важливу роль у цих подіях зіграла суддя Марина Барсук (Дідиченко). Згідно з повідомленнями ЗМІ за серпень 2022 року вона, як суддя, розглядала позови, пов’язані з «Інвестохілс Веста», і ухвалювала рішення, що сприяли компанії у досягненні її цілей.

    Дії судді Дідиченко сприяли зміцненню позицій «Інвестохілс Веста» у справі з заводом «Росава». Це стало можливим завдяки її особистим зв’язкам з впливовими особами, що піднімає питання про конфлікт інтересів та можливі корупційні дії. Незважаючи на численні звернення та скарги від інших учасників судового процесу, судові рішення, прийняті за участю Дідиченко, вже під час повномасштабного вторгнення, були спрямовані на підтримку інтересів «Інвестохілс Веста».

    Ця ситуація може мати серйозні наслідки для економіки регіону. Білоцерківська ТЕЦ, акціонером якої є завод «Росава», могла опинитися під загрозою зупинки, цікаво чи знав тоді Фукс про плани росіян зі знищення енергетики України?

    Подружнє життя Марини Борсук

    Повертаючись до весілля Марини Барсук (Дідиченко) та Віктора Барсука – адвоката і магістра юридичних наук.

    Суддя Марина Барсук не приховує свого захоплення розкішшю і комфортом. Вона мріє очолити Південний апеляційний господарський суд. І як зручно для її чоловіка, адвоката Віктора Барсука, який готовий інвестувати у кар’єрний ріст своєї дружини. Адже навіщо декларувати нерухомість, коли можна задекларувати цілий автопарк автомобілів, включаючи MERCEDES-BENZ S580/2021, G63AMG/2019, S600/2009 і EQV/2021? Чому б не пропустити вказівку на нерухомість, якщо це можна просто не зробити? Це ж геніально, чи не так?

    І, звичайно, жодних конфліктів інтересів у тому, що чоловік адвокат  у справах, які розглядає його дружина-суддя, не існує. Це, очевидно, просто збіг обставин. Так само як і їхній стиль життя, задекларовані сотні тисяч євро та франків, і все це на одну суддівську зарплату.

    Згідно з декларацією судді Марини Барсук, її родина володіє чотирма квартирами в Києві і однією у Великій Британії – там проживає син Марини Анатоліївни, Привалов Тимур Артемович. Можливо, він навчається на пілота чи танкіста – адже не може бути, щоб син українського судді ухилявся від мобілізації, правда?

    Родина також має машиномісце, гараж, житловий будинок і три земельні ділянки, всі в Києві. Згідно з декларацією, їх вартість складає 30 117 983 гривні. Одна з квартир у Києві придбана за 12 746 гривень. За декларацією, звісно.

    Автопарк теж вражає – родина судді Барсук їздить на новеньких «Мерседесах», яких у них чотири. Сама суддя Марина Барсук, звісно, не могла б собі дозволити таку розкіш через невелику зарплату, тож автомобілі належать іншим особам, які дозволяють їй ними користуватися. Які добрі люди в нашій країні!

    Що стосується грошей, то адвокатсько-суддівська родина теж не страждає від нестачі коштів. Сама Марина Анатоліївна задекларувала 455 000 гривень та 44 000 доларів готівкою, також у неї є банківський вклад на суму 130 517 гривень.

    Чоловік, багатший – у нього в загальному є 600 000 доларів, 500 000 євро, 2 000 000 гривень і 350 000 швейцарських франків, також готівкою.

    Існує ще одна цікава історія з подарунками: свекор Марини Барсук, пенсіонер Микола Васильович Барсук, подарував своєму сину (чоловіку судді) Віктору Миколайовичу Барсуку подарунок у вигляді «грошової форми» вартістю 20 051 060 гривень, який той потім передарував своїй улюбленій дружині Марині Барсук.

    Цікаво, що це був за подарунок і чому ніхто в НАЗК не запитав, звідки у пенсіонера з річною пенсією в 80 166 гривень можливість робити такі подарунки.

    Як і годиться людям їхнього кола, у сімейства Барсуків було кілька яскравих епізодів. Наприклад, у 2021 році їх помітили на дні народження олігарха Павла Фукса. Це зовсім не дивно, адже Віктор Барсук представляв інтереси Фукса у суді, де працювала Марина Барсук.

    Також був скандал навколо Полтавського ГОК, де Барсук діяв в інтересах Коломойського та російської фінансово-кримінальної групи Бабакова. Але це все дрібниці для справжніх професіоналів, адже для них конфлікт інтересів не існує.

    Віктор Барсук — не просто адвокат, а фігура з вражаючим послужним списком. Його адвокатська діяльність охоплює широкий спектр справ, включаючи корпоративні спори, захист інтересів великих бізнесменів і навіть політичних діячів. Барсук відомий своєю здатністю знаходити «сіри зони» у законодавстві та успішно використовувати їх для захисту інтересів своїх клієнтів. Серед його клієнтів можна знайти відомих олігархів, міжнародні компанії і навіть представників політичної еліти.

    Особливо активно почав заробляти під час президентства Петра Порошенка, працюючи на Олександра Грановського, куратора юридичної сфери при Порошенку. Барсук був «чорним юристом», який займався технічним реалізацією багатьох сумнівних справ. Грановський, формально будучи депутатом, майже не з’являвся у Раді, проводячи свої ділові зустрічі у дорогих ресторанах Києва. Він координував діяльність Барсука, який завдяки «ручним» суддям вигравав більшість юридичних битв.

    Барсук і його партнер по адвокатському об’єднанню «EQUITY» Олег Малиневський застосовували рейдерські схеми, організовуючи подачу однакових позовів у різні суди для вибору «правильного» судді. Серед їхніх гучних справ — представлення інтересів компаній у скандальних тендерах, захист інтересів бізнесменів і політиків, а також рейдерські захоплення великих об’єктів нерухомості, таких як ТРЦ Sky Mall і бізнес-центр «Горизонт-Парк».

    Вони також представляли інтереси колишнього голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, якого звинувачують у крадіжці понад двох мільярдів гривень. У цьому справі Барсук навіть супроводжував Насірова в суд на носилках, зображаючи його немічним.

  • Ірина Венедіктова продовжує займатись фінансовими схемами в інтересах Банкової, прикриваючись дипстатусом

    Ірина Венедіктова продовжує займатись фінансовими схемами в інтересах Банкової, прикриваючись дипстатусом

    Призначення Ірини Венедіктової Послом України в Швейцарській Конфедерації та в Князівстві Ліхтенштейн має досить умовне відношення до дипломатичної служби як такої. За інформацією наших джерел, основними завданням Венедиктової в Швейцарії є підтримка неформальних контактів в банківському секторі, задля проведення фінансових схем в інтересах Банкової.

    Ірина Венедиктова прийшла у велику політику в команді Володимира Зеленського, обралась у Верховну Раду, отримавши третій номер у списку партії “Слуга народу”. Всього за декілька років зробила карколомну кар’єру від викладача кафедри цивільно-правових дисциплін у Харкові до в.о. директора Державного бюро розслідувань, стала першою жінкою Генеральним прокурором та врешті решт перейшла на дипломатичну службу після призначення послом в Швейцарії.

    Секрет стрімкого злету “викладачки права з Харкова” пояснюється тими функціями, які Ірина Венедіктова виконує для команди Володимира Зеленського – це зв’язки із  зарубіжними банками та організація схем по виведенню грошей. Простіше кажучи – Венедіктова спеціалізується на відмиванні коштів в глобальних масштабах.

    Варто відзначити, що ази легалізації коштів Венедіктова отримала під час навчання міжнародному комерційному арбітражу, де здобула перші навички “як ховати і виводити гроші. Основні шляхи та схеми”. Надалі Ірина Венедіктова, разом з братом Сергієм Венедіктовим обслуговували інтереси харківської еліти. Зокрема консультували структури Арсена Авакова та його бізнес-партнера Ігоря Котвіцького. З урахуванням об’ємів чорного налу, який потрібно було легалізовувати для Авакова-Котвіцького, можна сказати що родинний підряд Венедіктових отримав і хорошу практику,  і відповідну репутацію у “вузьких колах”.

    ФОТО: Сергій Венедіктов працював в структурах Арсена Авакова та Ігоря Котвіцького

    У Харкові Ірина Венедиктова також відома співпрацею з кланом Кернеса-Добкіна.  Тісний зв’язок Кернеса і Венедиктової тягнеться ще з тих часів, коли Геннадій Адольфович лобіював призначення чоловіка Ірини Валентинівни – Колесника Дениса на різні керівні посади в органах внутрішніх справ і, в подальшому, в органах національної поліції Харківської області (Управління внутрішньої безпеки, Слобожанське управління кіберполіції).

    Саме завдяки роботі з екс-депутатом від Партії Регіонів Михайлом Добкіним, Ірина Венедіктова налагодила хороші контакти з Олегом Татаровим та Андрієм Портновим. Власне кажучи Портнов і рекомендував Веденіктову Андрію Богдану.

    Для Слуг Народу Ірина Венедіктова з самого початку була людиною, яка мала доступ до західних банків, можливості з обходу фінмоніторингу та виведенню значних  сум за кордон. Схожа функція, по роботі з офшорами покладалась на іншого члена зеленої команди Івана Баканова, що стало широко відомо завдяки витоку Pandora Papers.

    За інформацією наших джерел, Іван Баканов й досі має доступ до тих рахунків, які йому допомогли відкрити за кордоном. Загалом виводом активів в офшори на даний момент в команді Володимира Зеленського займається його давній друг та бізнес партнер – Сергій Шефір. Функціонал Ірини Венекдіктової трохи інший, пов’язаний з банківською системою.

    В даному контексті варто згадати дипломатичний скандал із затриманням у Швейцарії громадянина України з дипломатичним статусом, під час спроби проведення фінансових операцій за депозитними рахунками колишнього Credit Suisse (нині під контролем UBS Group AG), на які накладено фінансовий моніторинг Міністерства фінансів США. Затриманого було передано уповноваженим представникам посольства США, а скандал зам’яли.

    Власне кажучи, все стає на свої місця, якщо врахувати, що саме такого роду оборудки є основною роботою Ірини Венедіктової статусі Посла.

    Інших “досягнень” Венедіктової на диплужбі немає: напередодні Саміту миру стався дипломатичний провал України у Верхній палаті швейцарського парламенту, коли на початку червня було відхилено виділення Україні допомоги в $5,58 млрд, які планували передати на відновлення зруйнованої інфраструктури.

    Також була провалена робота по підготовці самого Саміту миру, де із початково запланованих 10 тез “формули миру”  Володимира Зеленського були озвучені тільки 3, та відсутні представники Китаю.

    Така недбалість Ірини Венедіктової в статусі Посла, викликала широкий резонанс у Верховній Раді та дискусії з приводу необхідності її відкликання.

    Водночас, Ірина Венедіктова залишається на дипслужбі незважаючи на серію провалів та явну некомпетентність. Ймовірно, з основним своїм завданням по легалізації коштів для Банкової Венедіктова повністю справляється.

  • За махінаціями із землями санаторію Жовтень в Конча Заспі на мільярд гривень стоїть Вадим Столар та “невідомі росіяни”

    За махінаціями із землями санаторію Жовтень в Конча Заспі на мільярд гривень стоїть Вадим Столар та “невідомі росіяни”

    Як повідомляють наші джерела в КМДА, за незаконним відчуженням земельної ділянки санаторію Жовтень в Конча Заспі стоїть Вадим Столар. Саме люди Вадима Столара лобіювали усі необхідні для захвату земель рішення в інтересах ТОВ “ДЕВЕЛОПМЕНТ СОЛЮШН”, яка асоціюється з Борисом Кауфманом та “не названими росіянами”.

    Мова йде про передачу  ТОВ “ДЕВЕЛОПМЕНТ СОЛЮШН” земельної ділянки площею 7,91 га з кадастровим номером 8000000000:90:400:0006, що розташована на 27 км Столичного шосе в Голосіївському районі Києва, в елітній Конча-Заспі. Земля належить санаторію “Жовтень” та була відчужена за шахрайською схемою, коли ніби-то в рахунок ремонту одного з корпусів будівельникам була передана земельна ділянка ринковою вартістю біля 1 мільярду гривень. Надалі “права” на ділянку були передані ТОВ “ДЕВЕЛОПМЕНТ СОЛЮШН”.

    Власниками “ДЕВЕЛОПМЕНТ СОЛЮШН” є кіпрська офшорна компанія “МЕКУДА ЛІМІТЕД” і громадянка Кіпру Христина Софоклеус, зареєстрована за адресою: Кіпр, 1043, Лімассол, Гермасогея, Гіасеміон, 4, квартира 21. Батько Андреас Софоклеус, також громадянин Кіпру і власник юридичної компанії “Софоклеус і Партнери”, що знаходиться на вулиці Саксаганського, 36-Д, є компаньйоном Бориса Кауфмана по ряду проектів.

    Компанія “Софоклеус і Партнери” спеціалізується на виведені бізнесу в офшори та легалізації доходів отриманих непідтвердженим шляхом. Наразі компанія працює як в Україні, так і в Росії, допомагаючи деяким українським екс-чиновникам перевести бізнес як в Европу, так і в РФ.

    Борис Кауфман, як і Вадим Столар мають стійкі бізнес-зв’язки з РФ, які залишаються робочими, незважаючи повномасштабне вторгнення Росії на території України у 2022 році.

    Так, багаторічним партнером Бориса Кауфмана по тютюновому бізнесу залишається, незважаючи на офійний продаж часткиу 2016 році, російський “збройовий барон” Ігор Кесаєв, власник російського військового заводу імені Дегтярьова. Також Кесаєв очолює благодійний фонд “Моноліт”, який підтримує працівників ФСБ РФ, зокрема, звільнених у запас, і членів їхніх сімей. Власне кажучи, окрім загальновідомих зв’язків з Кесаєвим, Борис Кауфман позиціонує себе “предствавником російського бізнесу” в Україні.

    Вадим Столар, який за інформацією наших джерел в КМДА, пролобіював незаконне відчуження земельної ділянки санаторію Жовтень у Конча Заспі, в 2023 році продав столичний бізнес центр Парус “фунту” православного олігарха Костянтина Малофєєва  – Максиму Кріппі. Максим Кріппа – багато років представляє інтереси Малофєєва, а після введення проти олігарха санкцій – став його “фунтом”, через якого Малофєєв скуповує активи. Ще однією причиною, через яку більшість активів олігарха оформляється на “фунтів” на кшталт Кріппи – судовий процес та розподіл майна в РФ через розлучення Малофєєва зі своєю дружиною.

    Раніше Костянтин Малофєєв, через компанію яка формально належить Максиму Кріппі, викупив маєток в Конча Заспі за 311 мільйонів гривень.

  • Підвищення податків замало: в.о. заступника голови Податкової Євген Сокур вимагає “відступні” з бізнесу

    Підвищення податків замало: в.о. заступника голови Податкової Євген Сокур вимагає “відступні” з бізнесу

    Очікуване найближчим часом підвищення податків, для “закриття бюджетної діри в 500 млрд грн” не знайшло розуміння на рівні спецпредставника США з питань економічного відновлення України Пенні Пріцкер. Замість збільшувати податкове навантаження на бізнес, Пріцкер рекомендувала “зосередитися на реформі митниці та боротьбі із сірими ринками”.

    Про це повідомляє редакція сайту 360UA NEWS

    Водночас, крім офіційного збільшення податків, продовжується незаконна практика поборів з крупних підприємств, з боку ставленика Данила Гетманцева в.о. заступника голови Податкової служби Євгена Сокура. Користуючись службовим положенням, Євген Сокур зупиняє роботу підприємств, поки не отримає “відступні”.

    Мультимільйонера Сокура призначили в керівництво податкової в травні 2022 року, але досі на офіційному сайті немає ні інформації про нього, ні фотографії. Підприємці стверджують, що Сокур, прикриваючись “цифровізацією” податкової, у ручному режимі зупиняє роботу підприємств, доки підприємці не дадуть відступні. За час його роботи, за відступні до бізнесу приходили вже вдруге, а до деяких і втретє. А хто не платить – той зупиняється.

    За цією схемою у 2023 році Сокур зупинив ТОВ “Червонослобідський спиртзавод” – анулював ліцензію, причепившись до кількості камер, яка ніде не регламентована. У результаті підприємство відновило роботу через суд, але за час судової тяганини і простою держбюджет недоотримав 500 млн грн акцизного податку.  Раніше за схожою схемою Євген Сокур анулював ліцензію Кременчуцького нафтопереробного заводу.

    Весною 2024 року стало відомо, що ДБР розслідує справу про ймовірне перешкоджання постачанню пального армії в.о заступника голови ДПС Євгеном Сокуром. Як виявилось, Сокур 26 жовтня 2022 року прийняв розпорядження про анулювання ліцензії ПАТ “Укртатнафта” на виробництво пального. Такі його дії ймовірно спричинили тяжкі наслідки компанії, а також державі у вигляді неможливості виконання мобілізаційних завдань Міноборони з виробництва та постачання нафтопродуктів для потреб оборони та обороноздатності держави.

    Таким чином на український бізнес створюється системний тиск з боку окремих представників ДПС, що уже стало предметом розслідування правоохоронців.

    За інформацією наших джерел в середовищі лобістських компаній, що спеціалізуються на роботі з Україною в США, тема корупції, “сірих ринків” та “поборів з бізнесу” віднедавна стала хвилювати наших основних стратегічних партнерів, в контексті стресостійкості української економіки, з урахуванням “нестабільності дотаційної політики в майбутньому”. Також ймовірно, що Річард Верма, який має змінити пані Пріцкер на посту спецпредставника США з питань економічного відновлення України уже в вересні, продовжить її політику та стане на захист крупних платників податків.

  • Клан Поворозника: Як заступник Кличка став частиною будівельних афер

    Клан Поворозника: Як заступник Кличка став частиною будівельних афер

    Микола Поворозник – Перший заступник голови Київської міської державної адміністрації розпочав свою кар’єру в столичній мерії в жовтні 2015 року з посади головного спеціаліста відділу у справах підприємництва. Пізніше став заступником начальника управління ліцензування, а згодом очолив це управління.

    Його робота була пов’язана з видачею ліцензій, що дозволяло йому отримувати додаткову винагороду за “прискорення процесу”. До прикладу, за ліцензію вартістю 255 гривень він міг брати до 5000 доларів. Поворозник також мав зв’язки з УБОП, що допомагало йому зберігати свою посаду, незважаючи на можливі корупційні практики.

    Микола Поворозник, формально не займаючись бізнесом, оформив сімейні компанії на свою дружину. Сам Поворозник є співзасновником Благодійного фонду «Ніхто, крім нас», який займається волонтерською та благодійною допомогою, що також може бути пов’язане з його фінансовими інтересами.

    Ще одним співзасновником фонду «Ніхто, крім нас» є Віктор Олександрович Білич – добре відома постать у Києві. Разом з Михайлом Голицею, Миколою Негричем та В’ячеславом Непопом його часто називають членом так званого «будівельного клану» в керівництві Київської міської державної адміністрації (КМДА). Цей клан, який утворився навколо будівельного бізнесу, зайшов у київську владу за часів мера-будівельника Олександра Омельченка і до сьогодні контролює найбільші будівельні компанії Києва, такі як «Житлоінвестбуд-УКБ», «Київміськбуд», «Фундамент» та інші.

    Віктор Білич народився 13 березня 1964 року в селі Святець Теофіпольського району Хмельницької області, тобто він односелець Миколи Поворозника. Дружина Віктора Білича, Наталія Миколаївна, працювала начальником Відділу по роботі з персоналом КМДА завдяки чоловікові та його односельцю Поворознику, а також є засновницею ТОВ «Сіті-Прайм».

    Віктор Білич раніше працював на Київському заводі «Антонов» і мав освіту авіаційного інженера. Після цього, у 1994 році, він став заступником керівника Київського Фонду державного майна, а з 2000 по 2006 рік очолював Головне управління з питань підприємництва КМДА. Саме Віктор Білич у 2001 році запросив Миколу Поворозника до свого управління, просуваючи його кар’єру. Відзначимо, що якщо інформація про «заробітки» Поворозника на видачі ліцензій відповідає дійсності, то частина цих грошей, ймовірно, діставалася і Біличу.

    При Леоніді Черновецькому Білич перейшов працювати в «Житлоінвестбуд», а Поворозник залишився в КМДА. У грудні того ж року Поворозник став начальником Головного управління з питань регуляторної політики і підприємництва, розширивши «торгівлю» дозволами та ліцензіями. У 2012 році він став заступником начальника Головного управління промислової, науково-технічної та інноваційної політики КМДА і продовжував очолювати відділ видачі дозволів. У 2013 році Поворозник став заступником начальника Департаменту промисловості та розвитку підприємництва КМДА, а через кілька місяців – директором Департаменту економіки та інвестицій КМДА.

    У січні 2016 року Поворозника призначили заступником голови КМДА з координацією департаменту економіки та інвестицій, бюджету та фінансів, податкової політики та банківської діяльності, а також тендерних закупівель. Це призначення здійснив Віталій Кличко. Дивно, що Поворознику завжди доручають посади, де гроші йдуть до рук, і хоча корупція процвітає, сам він виглядає як чесний службовець, що живе на зарплату.

    Поворозник довгий час залишався в тіні, і лише в 2016 році став фігурантом невеликого скандалу. Журналісти звернули увагу на його дорогий годинник Hublot Big Bang, вартість якого коливається від 6700 до 8400 доларів. Ця покупка виглядала особливо підозріло на тлі його декларацій, де він зазначав, що його річний дохід за 2015 рік складав всього 222 тисячі гривень, що відповідає вартості годинника. До того ж, його дружина Валентина Поворозник за 2015 рік заробила 36 тисяч гривень, а за 2016 рік – лише 27 тисяч гривень, незважаючи на те, що вона є співвласницею двох компаній.

    Поворозник також неодноразово отримував матеріальну допомогу з міського бюджету, в тому числі двічі у 2017 році. Це, ймовірно, стало для нього звичною практикою, адже у 2016 році він вже звертався за такою допомогою, стверджуючи, що вона необхідна для вирішення соціально-побутових питань.

    З грудня 2017 року Микола Поворозник став першим заступником мера столиці, фактично керуючи Києвом у відсутності Кличка. Призначення заступників голови КМДА узгоджуються з Кабінетом Міністрів. Микола Поворозник регулярноз  2015 року відвідує Кабмін з майже “приватними візитами”, що може свідчити про наявність там його “покровителів”.

    З ким ще пов’язаний Микола Поворозник? Співзасновником фонду є Геннадій Волянек, чия дружина Тетяна Валентинівна Волянек є головним економістом Департаменту банківського нагляду НБУ. Інший співзасновник фонду, Сергій Когут, володіє ТОВ «Спайс АС», яке займається оптовою торгівлею ліками в Києві і є протестантським проповідником. Когут був пов’язаний зі скандалом з закупівлею ліків для онкохворих у обхід системи ProZorro, який, за інформацією, намагався загасити Поворозник.

    Компаньйоном Валентини Поворозник по ТОВ «ЛЕСТА-А» є Олеся Козлова, дочка чиновника МЗС Володимира Козлова. Її компаньйон по ТОВ «Електронний розрахунковий центр» Дмитро Стеценко був радником Леоніда Черновецького, займаючись продажем залізничних квитків через термінали. Ще одним співзасновником цієї фірми був Олександр Густавович Вінницький – скандальний підприємець з обширними зв’язками, в тому числі з колишнім прем’єр-міністром Анатолієм Кінахом. Його дружина Людмила Денисюк, яка працювала в КМДА з 2006 по грудень 2014 року, прославилася низкою корупційних скандалів.

    У серпні 2016 року, за досить підозрілих обставин, пішов у відставку начальник КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (БТІ) Василь Сенчук, який очолював установу протягом 15 років (з 2001 року). Відставка цього беззмінного керівника викликала безліч чуток, а справжні причини залишилися загадкою. За інформацією наших джерел, ініціатором цієї відставки став новий заступник мера Микола Поворозник, який відомий своєю здатністю ретельно маскувати свої наміри і дії.

    Київрада своїм рішенням №786 призначила відкритий конкурс на посаду нового директора БТІ. Але за три дні до конкурсу Поворозник, який контролює роботу столичного БТІ, призначив на цю посаду свого односельчанина Віктора Білича. Після звільнення з КГГА у 2006 році Білич працював у КП «Житлоінвестбуд – УКБ», одному з ключових підприємств будівельного клану Непопа-Негрича-Голиці-Білича, відомого також як «будівельна мафія». Логічно, що цей клан поставив свого представника на чолі БТІ.

    Білич, провівши масштабну чистку під приводом реорганізації та скорочення, призначив своїм заступником Дениса Гаврикова. Гавриков мав досвід роботи у приватних БТІ, зокрема в таких компаніях, як «Горспецексперт», «ЖилЕксперт», «БТІ-Столиця», «БТІ Юкрейніан Груп», «Всеукраїнське БТІ, реєстрації та оцінки нерухомого майна». Одна з його особливостей – видача самим собі довідок про відсутність кримінальної відповідальності, які він використовував для обману клієнтів приватних БТІ. Крім того, джерела SKELET-info стверджують, що Гавриков часто вживає наркотики і психотропні речовини, що може впливати на його адекватність.

    Отримавши посаду в державному БТІ, Гавриков ініціював укладення меморандуму про співпрацю з громадською організацією «Офіційне суспільство БТІ України», заснованою двома приватними БТІ, де він працював. Меморандум передбачав вільний доступ цієї організації до архівів столичного БТІ, навіть для «недопущення крадіжок». Це було досить дивно, враховуючи, що архіви БТІ охороняються МВД.

    Після цього Билич пішов у відпустку, офіційно призначивши Гаврикова в.о. начальника БТІ, а потім у відставку. Преса побачила в цьому прояв небажання Білича брати участь у корупційних схемах, але ця версія є сумнівною. Білич – авторитет у порівнянні з Гавриковим і міг легко його звільнити. Здається, Гавриков міг бути людиною Поворозника, який спробував реалізувати свою схему, але не знайшов спільної мови з Біличем. Однак, чому ж не призначити Гаврикова відразу на посаду начальника БТІ?

    Неофіційні джерела пропонують іншу, більш правдоподібну версію: будівельний клан вирішив взяти під контроль або навіть знищити столичне державне БТІ. Спочатку Поворозник призначив Білича, який розставив потрібних людей, а потім пішов у відставку, залишивши Гаврикова на чолі.

    У БТІ почалися проблеми: призначення на посади людей Гаврикова, зникнення документів, підробка документів, реєстрація «заднім числом», дорогий ремонт офісу приватною фірмою без тендера (незаконно). Гавриков швидко опинився в скандалі, і обурені ним люди звернулися до Кличка. 25 січня 2017 року новим в.о. начальника БТІ став Микола Сушка, але він пробув лише дві тижні. Поворозник приклав зусилля, і 10 лютого 2017 року замість Сушки в.о. начальника БТІ стала Надія Ященко, одна з найстарших працівників БТІ, яку Гавриков зробив своїм заступником. Ященко продовжила справи Гаврикова: розірвала договір з МВД про охорону і уклала новий з приватною фірмою, що дозволило корупціонерам отримати доступ до архівів БТІ, проводила тендери в обхід системи ProZorro, уклала мільйонний контракт на закупівлю комп’ютерів з фірмою, засновником якої є росіянин.

    Однак найбільше насторожує те, що і при Гаврикові, і при Ященко в БТІ часто з’являється Юлія Петрощук – особа з багатим кримінальним минулим. Її чоловік був засуджений за шахрайство з нерухомістю, а сама вона працює в цьому бізнесі «неофіційно», є зв’язковою між «чорними ріелторами», шахраями, приватними фірмами і державними установами. Її поява в головному столичному БТІ, де архіви опинилися в руках корупціонерів, схожа на запуск лисиці в курник. Петрощук також часто бачать не тільки в БТІ, але й у КМДА, де вона відвідує Миколу Поворозника, який навіть видав їй постійний пропуск.

    Отже, столичне БТІ стало центром масштабної афери, де з одного боку присутні «чорні ріелтори», з іншого – перший заступник голови КМДА Поворозник, а за всім цим стоїть «будівельна мафія».

    Справа про Хабарництво

    14 квітня 2020 року співробітники СБУ зафіксували факт вимагання хабара у 125 тисяч доларів (понад 3 мільйони гривень) від представника будівельної компанії Миколою Поворозником через посередника.

    Посадовець вимагав гроші за вплив на рішення щодо погодження містобудівних умов і обмежень. Спеціалісти СБУ затримали посередника після отримання частини хабара в сумі 60 тисяч доларів.

    Згідно із задокументованими даними, посередник діяв за вказівкою та узгодженням з Миколою Поворозником. Разом вони планували отримати також 246 тисяч доларів за інший будівельний проект. Також в рамках розслідування СБУ провели обшуки у КМДА.

    Тоді ж Микола Поворозник був відсторонений від посади першого заступника голови КМДА.

    Але вже через рік заступник мера га своїй сторінці в Facebook повідомив, що досудове розслідування у його справі завершено і справа передана до суду з обвинувальним актом.

    Поворозник заявив, що не є стороною кримінального провадження, і наголосив, що ані він, ані інші працівники КМДА не є учасниками справи. Для підтвердження своїх слів він оприлюднив відповідь на запит від керівника слідчого управління СБУ в Києві Ігоря Хоменка.

    Чиновник також повідомив, що подав заяву про поновлення на посаді міському голові Києва Віталію Кличку. “Я готовий повернутися до виконання своїх обов’язків і вважаю, що моє поновлення буде справедливим і законним”, – зазначив Поворозник.

    Розкрадання на ремонті військового шпиталю

    Весною цього року Кличко та Поворозник здійснили філігранну схему – вкрали гроші на ремонті військового шпиталю, а потім взяли на контроль розслідування факту завищених цін і показали себе господарниками, що економлять державні кошти.

    У січні 2023 року Київський міський клінічний шпиталь ветеранів уклав угоди на ремонт приміщень 1, 2, 3 та 12 поверхів на загальну суму 288 мільйонів гривень з генеральним підрядником ТОВ «Абсолют-клімат».

    24 січня у системі «Прозорро» з’явилось повідомлення про розірвання угоди на ремонт фасаду лікарні на суму 504 мільйони гривень. Причини розірвання угоди не уточнюються, відомо лише, що розрив відбувся за згодою сторін.

    Але повернемось до угод на суму 852 мільйони гривень. На цих поверхах створюють реабілітаційний центр для військових, поранених на війні з Росією.

    Хронологія тендерів на ремонт шпиталю:

    • UA-2023-11-10-015097-a – ремонт 12-го поверху: 72 015 000 грн (19.01.2024)
    • UA-2023-11-10-015072-a – ремонт 3-го поверху: 72 070 500 грн (19.01.2024)
    • UA-2023-10-26-014687-a – ремонт 2-го поверху: 71 835 000 грн (10.01.2024, можливе нікчемне через порушення строків укладання)
    • UA-2023-11-03-013515-a – ремонт 1-го поверху: 71 760 000 грн (18.01.2024)
    • UA-2023-08-24-010456-a – ремонт фасадів, покрівлі та заміна вікон головного корпусу: 504 232 927 грн (03.10.2023, розірвано 24.01.2024)
    • UA-2023-08-24-010357-a – ремонт 11-го поверху: 71 883 600 грн (04.10.2023)
    • UA-2023-08-16-012487-a – ремонт 9-го поверху: 71 835 000 грн (14.09.2023)
    • UA-2023-08-08-011411-a – ремонт 10-го поверху: 71 889 000 грн (05.09.2023)
    • UA-2023-07-03-010804-a – ремонт 8-го поверху: 71 950 800 грн (28.07.2023)
    • UA-2023-06-21-001686-a – ремонт 7-го поверху: 71 860 500 грн (21.07.2023)
    • UA-2023-06-06-010591-a – ремонт 6-го поверху: 72 064 500 грн (27.06.2023)
    • UA-2023-05-29-013946-a – ремонт 5-го поверху: 72 301 500 грн (19.06.2023)
    • UA-2023-05-25-014262-a – ремонт 4-го поверху (коригування): 16 255 740 грн (25.05.2023)
    • UA-2022-12-05-017914-a – ремонт 4-го поверху: 45 159 286 грн (23.12.2022)

    У грудні «Центр протидії корупції» подав заяву до Офісу Генерального прокурора, яку було скеровано до НАБУ, щодо цих закупівель. Раніше «Наші гроші» виявили завищення цін на будівельні матеріали в кошторисах ремонту шпиталю.

    Зокрема, у ремонті 1, 3 та 12 поверхів було виявлено завищені ціни на матеріали. Легковирівнювальна стяжка Cerezit CN-178 у нових угодах коштує 33,7-34,8 грн/кг, тоді як у «Хенкель Баутехнік (Україна)» вона продається по 25,2 грн/кг, а у «Інтербудсервіс» – по 21,5 грн/кг.

    Лінолеум для цих поверхів оцінюють по 2 424 грн/кв. м, що більше ніж у два рази дорожче, ніж у угоді на ремонт 4-го поверху, де його вартість була 1 031 грн/кв. м.

    Плити стельові «Армстронг» для нових поверхів враховані по 906 грн/кв. м, тоді як для 4-го поверху ці плити оцінювались у 426 грн/кв. м.

    Загальна переплата за цими матеріалами на 1, 3 та 12 поверхах становить близько 13 мільйонів гривень, що могло б забезпечити щоденне триразове харчування пацієнтів шпиталю протягом року.

    Ціни на інші матеріали в ремонті також були значно завищені. Наприклад, алюмінієві композитні панелі для фасаду закуповували по 5 674 грн/кв. м, тоді як в «Епіцентрі» їх ціна варіюється від 566 до 1 356 грн/кв. м. Сталеві радіатори замовляли по 14 912 грн, хоча в магазинах «Ромстал Україна» та «Тепло Опт» їх ціна становила 6 008 грн.

    «Наші гроші» зацікавились таким стрибком і подали запити щодо цін будматеріалів Госпіталю ветеранів, Департаменту охорони здоров’я КМДА і міському голові Віталію Кличку, який у липні особисто перевіряв, як іде ремонт. Однак жоден з адресатів такої інформації не надав.

    Відтак до них полетіли запити вже від народного депутата Ярослава Юрчишина ( партія “Голос”).  Віталій Кличко не зміг відмовити нардепу і надав підсумкові відомості ресурсів. Вочевидь його підлеглі знали, які відкриття зроблять «Наші гроші» у цих документах. Тому в супровідному листі вказали, що мер особисто не має відношення до цієї історії, а Департамент здоров’я і комунальний госпіталь самостійно виконують покладені на них функції.

    Але вже в липні 2024 виявилось, що координацію роботи Департаменту охорони здоров’я КМДА здійснював перший заступник голови КМДА Микола Поворозник.

    У квітні 2024 року Віталій Кличко вирішив очолити “боротьбу з розкраданням”:  голова Києва звернувся до НАБУ з результатами внутрішнього аудиту ремонту госпіталю. Аудитори виявили порушення на суму 820 тисяч гривень, які вже були усунені шляхом коригування документації та монтажу обладнання. Замовник також розірвав договір на ремонт фасадів, покрівлі та заміни вікон на суму 102,19 мільйона гривень, щоб уникнути подальших ризиків втрат.

    Кумівство

    Створивши клан при КМДА Микола Паворозник почав допомагати і своїм родичам.

    Наприклад невістка Поворозника виграла тендери на 560 млн гривень. Про це розповів колишній радник мера Києва Бахматов.

    Скромна журналістка Олександра Ринг у 2017 році (коли Поворозник став першим заступником) раптово вирішила змінити рід діяльності та стала співзасновницею ТОВ «Нідком», яке займається будівництвом.

    Цю суму компанія отримала на 21 тендері в період з 2019 по липень 2021 року. За підрахунками Бахматова, навіть без врахування відкатів і розкрадань родина Поворозника заробила на цих підрядах не менше ніж 100 млн грн.

    Але хіба можна повірити, що чиновники і їхні партнери не вкрали нічого? Ймовірно, реальний прибуток родини першого заступника Кличка перевищив 250 млн гривень.

    Цікаво, що офіційно син Поворозника одружився з Олександрою лише в 2020 році, і через два тижні вона відмовилася від участі в «Нідкомі», щоб не піддавати підозрі своє прізвище.

    Виїзд за кордон

    Також Поворозник регувлярно користується службовим становищем для безперешкодного виїзду за кордон під час війни. Він сім разів виїжджав з воюючої країни і щоразу мужньо повертався (на відміну від іншого заступника мера, Костянтина Усова, який після виїзду на навчання до США минулого літа більше не з’являвся на Хрещатику, 36).

    Дати виїздів Миколи Поворозника за кордон: 18.09.2022, 02.10.2022, 25.11.2022, 14.12.2022, 25.03.2023, 26.04.2023 та 17.06.2023. Він подорожував за листами з КМВА та на підставі законодавства про відрядження чиновників, нібито у службових справах. При цьому лише перший перетин кордону здійснювався автотранспортом – мікроавтобусом. Всі інші подорожі Поворозник здійснював залізничним транспортом.

  • Матвій Бідний перетворив Міністерство спорту на «золоте дно» для обраних, або “як правильно розподілити 11 мільярдів”

    Матвій Бідний перетворив Міністерство спорту на «золоте дно» для обраних, або “як правильно розподілити 11 мільярдів”

    Україна – країна великих талантів і ще більших можливостей для… ну, скажімо, креативного підходу до розподілу державних коштів. Ось вам чудовий приклад – Міністерство молоді та спорту, яке за 2023-2024 роки отримало цілих 11 мільярдів гривень. Вражає, чи не так? Звісно, з цієї суми аж 2 мільярди було виділено на підготовку спортсменів до Олімпійських ігор. І тепер, можна сміливо сказати, що кожна медаль на цих іграх коштуватиме, мабуть, як золота статуетка Оскара. Але, не хвилюйтеся – у кожного титулованого або перспективного спортсмена є свій спонсор. То нащо взагалі витрачати гроші? Це ж просто можливість проявити щедрість держави!

    Ось, наприклад, візьмемо для аналізу свіженького представника спортивної еліти — в.о. міністра молоді та спорту Матвія Бідного. Ще вчора мало кому відомий державний службовець, сьогодні він вже опікується долею наших олімпійських надій. Але перед тим як ми потрапимо в солодкі обійми ейфорії від цього кадрового досягнення, давайте зануримося в маленький, але смачний факт: Бідний був призначений після того, як попередній міністр Вадим Гутцайт «добровільно» пішов з посади. Ну, знаєте, добровільно, як то кажуть, з примусу.

    Матвій Бідний перетворив Міністерство спорту на «золоте дно» для обраних, або "як правильно розподілити 11 мільярдів"
    Заява Гутцайта

    Так, Гутцайт, який ледь встиг посидіти у своєму міністерському кріслі, встиг також «оскандалитися» зверненням до президента Міжнародного олімпійського комітету. Але не через те, що зробив щось погане, ні — він лише намагався повернути у спорт представників так званих «організацій» з окупованих територій. Це, мабуть, був його креативний спосіб показати, що спорт — поза політикою. Але чомусь ніхто не оцінив його благородного наміру, і вже за місяць він опинився на виході з міністерства.

    А хто ж його замінив? Матвій Бідний — той самий, що ще вчора був «порядним» заступником і обіймав різноманітні посади з 2016 року. Ну, майже молодий і перспективний кадр, якби не одне «але».

    Бідний, який сидів на схемах з 2020 року, отримав усю владу над фінансами після відставки Гутцайта. Наприкінці 2023 року між Гутцайтом і Бідним виник конфлікт через розподіл “відкатів” за проекти, закриті наприкінці року. Ці проекти були ініційовані Гутцайтом, але гроші на них вже витрачав Бідний, який не збирався ділитися з колишнім шефом. Виникає конфлікт. Це було б епічне кіно, якби не реальність.  На боці Гутцайта були його міжнародні зв’язки (включаючи бізнес-інтереси в Росії) і підтримка бандитського світу України, тоді як Бідного підтримували політики, пов’язані з Партією регіонів, включаючи Татарова, який прикривав його діяльність. Ситуація досягла такого рівня, що обидва звернулися до Офісу Президента, але їм було рекомендовано знайти компроміс.

     Спортивні тренувальні збори або “як прожити на 20% від заявленої суми”

    І під керівництвом Бідного Міністерство молоді та спорту перетворилося на креативну лабораторію для розробки корупційних схем. Один із найпопулярніших напрямків – це тренувальні збори та змагання. Ось вам реальна картина: за документами – одномісні номери, триразове харчування з шведським столом. На практиці – двомісні номери, порційне харчування і ще добре, якщо воно буде триразовим. Різниця в грошах? Правильно, вона йде на “непередбачувані витрати”. А найкращий приклад – чемпіонат України зі спортивної гімнастики. Стелла Захарова просила 10 мільйонів гривень, але експерти сміються – реальна вартість не більше 1,5 мільйона. А от як витратити решту 8,5 мільйона – це вже мистецтво.

    Ще один напрямок – це замовлення додаткових промоцій. Наприклад, виступ Джамали на Олімпійських іграх обійшовся в 10 тисяч доларів. “Так це ж Джамала!” – скажете ви. Але от невдача – Леді Гага виступала абсолютно безкоштовно. І чим вона гірша? Просто, мабуть, не зрозуміла, що можна було б трохи заробити. Ну а що ж? В наш час треба бути розімнішою!

    Матвій Бідний: політичні зв’язки та сімейні скандали

    Матвій Бідний перетворив Міністерство спорту на «золоте дно» для обраних, або "як правильно розподілити 11 мільярдів"
    Дашутіна з Бідним

    Бідний не лише майстер у фінансових схемах, а й у виборі родичів. Він, як з’ясувалося, має доволі цікаві сімейні зв’язки, які заслуговують на увагу. Його дружина Вікторія Дашутіна – донька відомого бізнесмена і колишнього надепа від «Партії Регіонів» Григорія Дашутіна. Вікторія живе у Словенії, де керує сімейним підприємством. Саме на неї оформлено чисельне майно сім’ї в.о. міністра. У деклараціях він вказував і родинні зв’язки з Вікторією Дашутіною та спільне майно зі скандальним Григорієм Дашутіним.

    Матвій Бідний перетворив Міністерство спорту на «золоте дно» для обраних, або "як правильно розподілити 11 мільярдів"
    Декларація Бідного

    А тепер цікаво: у червні 2023 року Дашутін був затриманий правоохоронцями за звинуваченнями у створенні злочинної організації та сприянні державі-агресору. Згідно з матеріалами кримінальної справи, продукція підприємств Полтавського трубомеханічного заводу та “ВНДІкомпресормашу” Дашутіна постачалася до російської федерації та Білорусі. Правоохоронці з’ясували, що промислово-інноваційна група компаній, яка належить родині колишнього народного депутата Дашутіна, з 2014 року постачала державним підприємствам Росії високоефективні вузли, агрегати та деталі пневматичного обладнання. Компресори та компресорні установки, вироблені цією групою, є важливими компонентами для бойових залізничних ракетних комплексів 15П961 “Молодець”, що знаходяться на бойовому чергуванні у складі ракетних військ стратегічного призначення РФ.

    Матвій Бідний перетворив Міністерство спорту на «золоте дно» для обраних, або "як правильно розподілити 11 мільярдів"
    Схема поставок

    Вікторія Дашутіна офіційно є власницею кількох компаній, серед яких ТОВ “СОЛАР НСВ”, ТОВ “ДА 4”, концерн “НІКМАС” та АТ “КДРМЗ”. Всі ці компанії також належать родині Дашутіних, включаючи Григорія Дашутіна, Раїсу Дашутіну та Артема Дашутіна.

    Матвій Бідний перетворив Міністерство спорту на «золоте дно» для обраних, або "як правильно розподілити 11 мільярдів"

    Незважаючи на заяви про вихід Вікторії з родинного бізнесу, дані платформи YouControl показують, що вона досі є активним власником. А це означає, що сімейні зв’язки Бідного і Дашутіних залишаються міцними, і це не може не викликати занепокоєння.

    Матвій Бідний перетворив Міністерство спорту на «золоте дно» для обраних, або "як правильно розподілити 11 мільярдів"
    Дашутіна з батьком

    Але це ще не все. Виявилося, що тесть Бідного мав тісні зв’язки з російськими військовими підприємствами. Протягом перших 16 місяців повномасштабної війни його підприємства постачали до росії комплектуючі на суму понад 160 мільйонів гривень.

    До речі, сам Бідний в минулому він був помічником-консультантом у нардепа Андрія Портнова, колишнього заступника голови Адміністрації президента Януковича. І хоча він запевняє, що вже давно не підтримує контактів з Портновим, але тут питання чи можна вірити просто на слово?

    Висновок: Спорт – це бізнес, а не забавка!

    Звичайно, спорт – це серйозно. А якщо у вас є доступ до бюджетних коштів – то це ще й прибутково! На жаль, на цьому тлі питання розвитку спорту в Україні відходять на задній план. Головне – щоб усі отримали свою долю. І хто знає, можливо, у майбутньому побачимо ще більше таких талановитих управлінців, які зможуть зробити спорт дійсно “прибутковим”. Але вже не для держави чи спортсменів, а для себе, улюблених.